Унікальний номер справи 756/6405/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14104/2025
Головуючий у суді першої інстанції І. В. Белоконна
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
01 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Белоконної І. В., в примішенні Оболонського районного суду м. Києва,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обгрунтування заявлених вимог зазначає, що сторони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що з травня 2024 року діти проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходяться на її утриманні. ОСОБА_1 вказує, що самостійно не може забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. Відповідач на утриманні не має інших осіб, працездатний, отримує дохід, має нерухоме майно та транспортний засіб. А відтак має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей.
З урахуванням обов'язку обох батьків утримувати дітей, просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також просила покласти на відповідача судові витрати по справі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 20.05.2024 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині розміру стягнутих аліментів та витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині визначення розміру аліментів, які стягнуто на утримання неповнолітніх дітей змінити, обмеживши їх максимальний розмір та зменшити витрати на правничу допомогу.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього на утримання двох неповнолітніх дітей аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх його видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак вважає, що максимальний розмір аліментів повинен бути обмежений не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не взяв до уваги, що розмір щомісячного доходу відповідача складає від 172 672, 50 грн до 985 629,92 грн, відповідно розмір аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку платника аліментів щомісячно до червня 2024 року складав від 51 801, 00 грн до 287 588, 00 грн. З червня 2024 року доход відповідача збільшився з 243 209, 00 грн до 2 431 819,00 грн. Відповідно розмір аліментів на утримання двох дітей у встановленому судом розмірі буде складати від 81 070,00 грн до 810 606,00 грн на місяць, що є значною сумою, яку його діти не потребують щомісячно на їх утримання
Відповідач вказує, що позивачем не доведено, що аліменти у такому розмірі є необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дітей. Суд при визначенні розміру аліментів керувався не реальними потребами дітей, а виключно фінансовим становищем відповідача, що суперечить принципу співмірності аліментного зобов'язання та вимогам ст.182 СК України, оскільки мати дітей також зобов'язана їх утримувати.
Крім того відповідач вказав, що ним добровільно сплачуються щомісячно аліменти на утримання двох дітей у розмірі 30 000,00 грн, а також він несе додаткові витрати на утримання дітей, пов'язані з проведенням дозвілля, придбанням одягу, подарунків, відпочинком, зокрема у таборах, поїздками до Карпат та Великої Британії.
Зокрема відповідач звернув увагу суду на ту обставину, що після припинення спільного проживатння батьків рівень життя дітей залишився незмінним.
Також відповідач просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу з 25 000, 00 грн до розумного та співмірного розміру 7 000,00 грн, вказуючи на те, що саме такий розмір витрат був понесений позивачем згідно акту виконаних робіт та наданих адвокатом послуг. При цьому заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям реальності, обгрунтованості та співмірності і не може бути повністю відшкодований за рахунок вдповідача.
Відповідач просить апеляційний суд приєднати до матеріалів справи докази добровільної сплати аліментів та докази участі батька в додаткових витратах, а також довідку про доходи відповідача, вказуючи необхідність подання цих доказів суду апеляційної інстанції через тривалий розгляд справи судом, у зв'язку із чим розмір доходу та витрат відповідача значно збільшився.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечила проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх необгрунтованіть. Вважає відсутніми будь - які підстави для задоволення апеляційної скарги в частині обмеження розміру стягнення аліментів не більше 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, оскільки така вимога не ґрунтується на вимогах Сімейного кодексу України. Позивач зазначила, що встановлення обмеження розміру стягнення аліментів у розмірі десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину застосовується виключно в наказному провадженні визначеного розділом II «Наказне провадження» ЦПК України та не застосовується в позовному провадженні.
При цьому посилання в апеляційній скарзі на постанову ВС №369/9386/17 від 19.04.2023, є недоречним, тому що правовідносини у вищезазначеній справі стосуються стягнення аліментів в твердій грошовій сумі у відповідності до ст. 184 Сімейного кодексу України та є нерелевантними в даній справі.
Також позивач вважає відсутніми будь - які підстави для зміни рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Матеріалами справи підтверджується участь адвоката Новікової О. О. в судових засіданнях, що спростовує доводи апелянта про те, що остання не приймала участі у розгляді справи взагалі. Ураховуючи складність цієї справи та тривалість її розгляду, позивач вважає стягнуті витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн обґрунтованими та такими, що відповідають принципу розумності, реальності та співмірності.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стовба А. В. підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити з викладених в ній доводів.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Молинь Р. П. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін як законне та обгрнутоване, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляціну скаргу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Яу установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи сторони мають двох спільних малолітніх (неповнолітніх) дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.05.2025, визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що діти сторін проживають разом з нею та перебувають на її утриманні.
Відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дітей, не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання дітей, не дивлячись на те, що посилається на добровільне утримання ним своїх малолітніх дітей.
Згідно довідки АТ «ОТП БАНК» № 334/14-1-1 від 02.05.2024, відповідач працює в АТ «ОТП БАНК» з 24.10.2018, на посаді директора департаменту глобальних ринків. Посадовий оклад складає 283 140, 00 грн.
Відповідно до довідки АТ «ОТП БАНК» № 04-05-19-3/3976 від 06.05.2024 розмір щомісячного доходу відповідача складає від 172 672, 50 грн до 985 629, 92 грн.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування квартири від 13.01.2013, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвою І. А.
Відповідачу на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу серія НОМЕР_2 .
Також відповідачу на праві власності належать дві земельні ділянки в с. Забуччя Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов виснову, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дітей, не заперечував проти стягнення з нього аліментів на утримання дітей, а тому суд вважав, що розмір аліментів - 1/3 частина від усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, буде більше ніж достатнім з урахуванням обов'язку обох батьків дбати про добробут дітей, що забезпечить гармонійний розвиток їх здібностей, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Ураховуючи категорію справи, обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, у ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частинами першою, другоюстатті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2ст.51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК Українина батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно дост. 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст.ст.150, 180 СК Українибатьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до положеньст. 181 СК Україниспособи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
В силу ч.1 ст.183 СК Україничастка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Зокрема зідно з вимогами ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
В порядку ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Ухвалюючи рішення у справі, суд в частині стягнення аліментів на утримання дитей правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, керуючись вимогами статей 180, 182 СК України, виходив із того, що відповідач як батько зобов'язаний матеріально утримувати своїх дітей, забезпечивши їх необхідними благами, які потрібні для життя та виховання, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 20.05.2024 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Однак, суд не врахував при визначенні розміру аліментів щомісячний дохів відповідача, який є значним, що підтверджується матеріалаами справи, зокрема довідкою про заробітну плату та довідкою про розмір щомісячного доходу відповідача.
Колегією суддів встановлено, що щомісячний дохід відповідача до червня 2024 року складав від 51 801, 00 грн до 287 588 грн. Відповідно до довідки АТ «ОТП БАНК» № 04-05-19-3/3976 від 06.05.2024 розмір щомісячного доходу відповідача складає від 172 672, 50 грн до 985 629, 92 грн.
Відтак розмір стягнутих судом аліментів на двох дітей складав від 51 801,00 грн до 287 588, 00 грн на місяць.
Відповідно до довідки про доходи відповідача від 18.06.2025 заробітна плата відповідача складала від 243 209 грн до 2 431 819 грн. Відповідно аліменти складають від 81 070 грн до 810 606 грн шомісячно.
Разом з тим, позивачем суду першої та апеляційної інстанцій не надано доказів необхідності отримання аліментів для забезпечення потреб та гармонійного розвитку двох дітей сторін саме у такому значному розмірі. Зокрема судом не встановлено неможливість позивача виконувати свій обов'язок щодо утримання дітей обома батьками. Вона є працездатною та на неї законом також покладено обов'язок утримувати спільних з відповідачем дітей у рівних частинах.
Положеннями ч.ч. 3-5ст. 83 ЦПК Українивизначений обов'язок відповідача подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Однак, згідно з ч. 8 цієї статті докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до положеньст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу ч. 3ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з ч.5 цієї норми законодавства обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідачем було подано клопотання про долучення доказів про дохід від 18.06.2025, докази участі відповідача в додаткових витратах на дітей з липня 2024 року по червень 2025 року, а саме копії квитанцій/платіжних інструкцій на загальну суму 149 847,00 грн, докази добровільної сплати відповідачем аліментів з липня 2024 року по червень 2025 року, а саме копії квитанцій на загальну суму 360 000,00 грн.
Суд долучив вказані документи до матеріалів справи та надає їм оцінку при перевірці доводів апеляційної скарги.
За приписами нормстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст.12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК Україниці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2ст. 182 СК Українирозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для дітей віком від 6 до 18 років прожитковий мінімум на місяць становить 3 196,00 грн.
Заявляючи до стягнення аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з урахуванням доходів відповідача, що значно більше за мінімальний рекомендований розмір, позивач не обґрунтувала чому саме такий розмір аліментів має бути присуджений.
Оскільки відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів повинен бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, тому колегія суддів вважає, що визначений судом розмір аліментів на утримання двох спільних дітей сторін значно перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та з урахуванням обов'язку матері утримувати дітей є завищеним.
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати у даній конкретній справі обмеження щодо максимального розміру стягнутих з відповідача на користь позивача на утримання їх спільних дітей аліментів, а саме не більше ніж десятикратний розмір прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.
Зокрема колегія суддів наголошує, що високі доходи відповідача не є підставою для стягнення з нього аліментів у явно завищеному розмірі, якого діти не потребують на своє утримання. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Окрім того,розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає розумним та справедливим обмежити максимальний розмір аліментів стягнутих з відповідача, а саме не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, що буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, з огляду на рівний обов'язок матері також фінансово забезпечувати дітей разом з батьком.
Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів бере до уваги, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів, які позивач просить стягнути з відповідача, що є підставою для зміни рішення суду в цій частині.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині знайшли своє підтвердження, а тому рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року в частині визначення розміру аліментів, стягнутих з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягає зміні шляхом обмеження їх максимального розміру не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Щодо розподілу судових витрат стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , а саме витрат на правничу допомогу - 25 000,00 грн.
Відповідно дост. 133 ЦПКУкраїна, правнича допомога є складовою судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду було надано договір про надання правової допомоги від 04.04.2024 та платіжну інструкцію про сплату гонорару за договором 04.04.2024 в розмірі 25 000,00 грн.
Указані докази підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Суд першої інстанції ураховуючи категорію справи, обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності та справедливості, вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі 25 000,00 грн.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн не відповідають критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Однак суд не надав оцінку вказаним запереченням сторони відповідача. У апеляційній скарзі відповідач вказує, що витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають зменшенню з 25 000,00 до 7 000,00 грн.
Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення сторони відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням вчиненого адвокатом об'єму дій та наданих послуг, а також з урахуванням складності справи, а тому підлягає зменшенню з 25 000,00 грн до 20 000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій. Тобто такий розмір витрат, з урахуванням всіх вищенаведених обставин, відповідає критерію справедливості.
Відтак рішення суду в частині розподілу судових витрат, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на правничу допомогу слід зменшити з 25 000,00 грн до 20 000,00 грн.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року сторонами не оскаржується, а тому його законність та обгрунтованість в цій частині не перевіряється судом апеляційцної інстанції.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
Згідно ч. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 5 закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення аліментів.
При цьому рішення суду в частині розполіду судових витрат за законом не підлягає оплаті судовим збором.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року в частині визначення розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінити, обмеживши їх максимальний розмір не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 25 000,00 грн до 20 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 20 жовтня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна