Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/215/2025
30 вересня 2025 року місто Київ
справа №369/8436/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретарів судового засідання - Савлук І.М., Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, стягнення компенсації,-
В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
у порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя залишити у власності ОСОБА_3 незавершений будівництвом двоповерховий будинок - об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, який складається з: перший поверх - 46,5 кв.м, другий поверх 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою, що перебуває в задовільному стані, за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224;
залишити за ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором №501239745 від 25 лютого 2020, укладеним нею з АТ «Альфа-Банк»залишкова сума зобов'язань перед банком по якому становить 54356,70 грн.;
залишити за нимзобов'язання за договором позики, укладеним з ОСОБА_4 на суму 25000 грн. та підтвердженим розпискою від 24 липня 2019 року;
стягнутиз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості його частки в спільному сумісному майні у розмірі 367436,65 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що з 07 липня 2016 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року.
Вказував, що за період шлюбу сторонами за спільні кошти та спільною працею було побудовано на належній на праві власності відповідачу земельній ділянці, площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224, незавершений на даний час будівництвом двоповерховий будинок - об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, який складається з: перший поверх - 46,5 кв.м, другий поверх 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, а також прилеглі до нього замощення, металеві ворота, вигрібну яму, що перебуває в задовільному стані, ринкова вартість якого становить 764 239 грн.
Зазначав, що у зв'язку з будівництвом будинку сторонами було набуто спільні грошові зобов'язання, а саме:
на його ім'я боргове зобов'язання перед ОСОБА_4 у сумі 25000 грн., що були позичені на купівлю та монтаж металопластикових вікон у вказаний житловий будинок;
на ім'я відповідача зобов'язання за кредитним договором №501239745 від 25 лютого 2020 року, укладеним ОСОБА_3 з АТ «Альфа-Банк», залишкова сума зобов'язань перед банком становить 54 356,70 грн.
Посилався на те, що іншого майна та зобов'язань спільно сторони не нажили, а тому вартість всього нажитого сторонами спільного сумісного майна складає 764 239 грн., а вартість грошових зобов'язань перед іншими особами - 79 356,70 грн.
Вказував, що земельна ділянка, площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, на якій розташований вищевказаний недобудований житловий будинок з господарськими спорудами, належить на праві особистої власності відповідачу.
Зазначав, що відповідач відмовляється ділити з ним спільно нажите майно.
Позивач вказував на те, що обставини того, що зазначений будинок був побудований сторонами під час їх перебування у шлюбі можуть підтвердити свідки, а також підтверджується низкою договорів, чеків, квитанцій, накладних та заявок про купівлю ним інструментів, будівельних матеріалів та конструкцій для забудови даного будинку.
Зазначав, що в Реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України в жовтні 2017 року була розміщена інформація про реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт з метою будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто спірне будівництво розпочато саме під час перебування сторін у шлюбі.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Залишеноза ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором №501239745 від 25 лютого 2020року, укладеним нею з АТ «Альфа-Банк» залишкова сума зобов'язань перед банком по якому становить 54 356,70 грн.
Залишеноза ОСОБА_1 зобов'язання за договором позики, укладеним з ОСОБА_4 на суму 25 000 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 133,34 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що судом першої інстанції зроблено неправильні висновки, оскільки спірний будинок побудований під час шлюбу, а тому позивач має право на 1/2 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Вказувала, що саме відповідач є власником земельної ділянки, на якій розміщено спірний об'єкт незавершеного будівництва. Ввести його в експлуатацію, користуватись ним та розпоряджатись позивач відповідно до вимог законодавства без волі відповідача не зможе.
Зазначала, що визнання за позивачем права на 1/2 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва або на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструкцій, з яких він збудований, не захистить його порушене право в праві спільного сумісного майна колишнього подружжя сторін, так як подальше здійснення позивачем права власності на не майно буде все рівно не можливе.
Вважає, що доцільно було б у порядку поділу спільного сумісного майна сторін залишити у власності саме відповідача ОСОБА_3 , незавершений будівництвом двоповерховий будинок - об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м з виплатою компенсації вартості частки позивача в спільному сумісному майні з урахуванням боргових зобов'язань сторін, про що і просив позивач суд першої інстанції.
Вказувала, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував вимогу позивача про поділ спільного майна сторін саме шляхом стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації вартості його частки в спільному сумісному майні.
Зазначала, що оскільки позов підлягає повному, а не частковому задоволенню, то й витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач ОСОБА_3 та треті особи: АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в частині залишенняза ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором №501239745 від 25 лютого 2020року, укладеним нею з АТ «Альфа-Банк» залишкова сума зобов'язань перед банком по якому становить 54 356,70 грн. та в частині залишення за ОСОБА_1 зобов'язання за договором позики, укладеним з ОСОБА_4 на суму 25 000 грн.не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, з 07 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року у справі №369/8244/20.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 липня 2020 року, земельна ділянка, площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224, належить на праві власності ОСОБА_3 .
У позовній заяві позивач вказував на те, що за період шлюбу сторонами за спільні кошти та спільною працею було побудовано на належній на праві власності відповідачу земельній ділянці, площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224, незавершений на даний час будівництвом двоповерховий будинок - об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, який складається з: перший поверх - 46,5 кв.м, другий поверх 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, а також прилеглі до нього замощення, металеві ворота, вигрібну яму, що перебуває в задовільному стані.
Будівництво вищезазначеного будинку розпочато під час перебування сторін у шлюбі, що вбачається з повідомлення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області серії КС №061172791072 від 06 жовтня 2017 року про початок будівельних робіт та з наданих позивачем квитанцій, чеків, накладних на підтвердження замовлення ним будівельних матеріалів, виконання робіт та оздоблювальних матеріалів.
З роздруківки із сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України вбачається, що в Реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України в жовтні 2017 року була розміщена інформація про реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт з метою будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку судового експерта Свериди О.М. від 21 липня 2021 року №06/21, виготовленого за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 764 239,00 грн.
16 лютого 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до Київського апеляційного суду надійшло клопотання, в якому остання просила призначити по справі будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Василенко ( ОСОБА_2 ) про призначення будівельно-технічної експертизи було задоволено.
Призначено по справі будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Справа була направлена до ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» для проведення будівельно-технічної експертизи.
19 липня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому остання просила поновити провадження у справі, вказуючи на те, що після надходження матеріалів справи до експертої установи Бабченку А.М. від ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» надійшов рахунок-фактура №1206241 на оплату експертних послуг на суму 90000 грн., яка є надмірно високою для ОСОБА_1 .
Зазначала, що за її зверненням до ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз», останнім було надано відповідь, що вартість проведення у них будівельно-технічної експертизи буде становити 20000 грн, що є більш реальною для ОСОБА_1 та строк виконання експертизи близько одного місяця після обстеження об'єкта дослідження.
04 вересня 2024 року справа була повернута ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» до Київського апеляційного суду без виконання ухвали від 21 травня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року поновлено провадження по справі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 22 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заявила клопотання про призначення по справі будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручити ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз», попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Василенко ( ОСОБА_2 ) про призначення будівельно-технічної експертизи було задоволено.
Призначенопо справі будівельно-технічну експертизу, проведення якої дорученоТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз», попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Поставлено перед експертами наступні питання:
Яка ринкова вартість будівництва (створення майна) незавершеного будівництвом двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху- 46,5 кв.м, другогоповерху40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224?
Який перелік та об'єми будівельних матеріалів, конструктивнихелементівта обладнання були використані в будівництві двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224 та яка їх ринкова вартість?
Відповідно до висновку експерта ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 20 лютого 2025 року №Т851/02-2025:
ринкова вартість будівництва (створення майна) незавершеного будівництвом двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224, на підставі наданих на дослідження матеріалів та за результатами проведеного візуального обстеження, в діючих цінах на момент проведення дослідження, складає; 1 476 650 грн., в т.ч. ПДВ: 155 467 грн.;
ринкова вартість будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в будівництві двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер
3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224, на підставі наданих на дослідження матеріалів та за результатами проведеного візуального обстеження, в діючих цінах на момент проведення дослідження, складає: 933 101 грн., в т.ч. ПДВ: 155 467 грн.;
перелік та об'єми будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в будівництві двоповерхового будинку, загальною площею - 107,4 кв.м, з приналежними до нього огорожі, замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі наданих на дослідження матеріалів та за результатами проведеного візуального обстеження наведено в таблиці №3 цього висновку.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує у мотивувальній частині рішення. Останнє лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном і зазначення про таке визнання в резолютивній частині судового рішення не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є вимога про поділ спільного сумісного майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (пункт 70)).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України.
За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Відповідно самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.
Аналогічний висновок міститься у постановах ВерховногоСудувід 06 березня 2019 року у справі №361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі №307/3957/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі №722/1882/16-ц, від 17 листопада 2021 року у справі №182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі №495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі №127/28862/21.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Вказаний висновок міститься у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19.
Верховний Суд також вказав на те, що аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі №6-159цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц, в ухвалі від 04 березня 2020 року у справі №307/3957/14-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі №905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі №569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі №916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі №369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі №904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц дійшла висновку про те, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що будівництво незавершеного будівництвом двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 здійснено на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 протягом часу перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Згідно сталої судової практики, наведеної вище, у такому випадку презюмується, що такий об'єкт є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Оскільки спірне майно, що підлягає поділу є незавершеним будівництвом двоповерхового будинку, колегія суддів приходить до висновку, що наявні підстави для визнання права за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, просив у порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя залишити у власності ОСОБА_3 незавершений будівництвом двоповерховий будинок - об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, який складається з: перший поверх - 46,5 кв.м, другий поверх 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою, що перебуває в задовільному стані, за адресою: АДРЕСА_1 та на його користь стягнути з ОСОБА_3 компенсацію вартості його частки в спільному сумісному майні у розмірі 367436,65 грн.
Вказану суму компенсації позивач вираховував відповідно до висновку судового експерта Свериди О.М. від 21 липня 2021 року №06/21, згідно якого ринкова вартість незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 764 239,00 грн.
Разом з тим, колегія суддів беручи до уваги, що згідно висновку експерта ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 20 лютого 2025 року №Т851/02-2025 ринкова вартість будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в будівництві двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості на момент проведення дослідження складає: 933 101 грн., вважає, що стягнення компенсації вартості частки одного з подружжя в спільному майні будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання за ринковою вартістю об'єкта поділу станом на лютий 2025 року не є виходом за межі позову, в якому заявлено про таку компенсацію.
Сторона відповідача не спростувала вартості будівельних матеріалів, конструктивнихелементів та обладнання, які були використані в будівництвідвоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації, визнання права власності та в частині розподілу судових витрат слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким:
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, конструктивніелементита обладнання, які були використані в будівництвідвоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224 ринковою вартістю у розмірі 933101 грн.;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки ОСОБА_1 будівельних матеріалів, конструктивнихелементів та обладнання, які були використані в будівництвідвоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224 у розмірі 466550,50грн.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц зроблено висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з квитанцій позивачем за проведення експертизи в суді першої інстанції було сплачено 6864,40 грн., а за проведення експертизи в суді апеляційної інстанції сплачено - 20074,32 грн.
Вказані витрати відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.
Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 39200 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування стороною позивача надано копії: договору про надання правничої (правової) допомоги, укладеного між ОСОБА_1 таадвокатом Безпалюк Н.В., акту виконаних робіт; квитанцій про оплату послуг на правову допомогу.
Таким чином, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 в суді першої інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем ОСОБА_1 в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39200 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.
З огляду на вищевикладене,колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , понесенівитрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 39200 грн.
Також стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 10136,96 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації, визнання права власності та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи та обладнання, які були використані в будівництві двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224 ринковою вартістю у розмірі 933101 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) компенсацію вартості частки ОСОБА_1 будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, якібули використані в будівництві двоповерхового будинку - об'єкту житлової нерухомості, загальною площею - 107,4 кв.м, що складається з: першого поверху - 46,5 кв.м, другого поверху 40,5 кв.м, підвалу 14,4 кв.м, огорожі, з приналежними до нього замощенням, металевими воротами, вигрібною ямою за адресою: АДРЕСА_1 , що розміщений на належній ОСОБА_3 , земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер 3222488201:01:005:5042, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 491513232224 у розмірі 466550 грн. 50 коп.
В решті рішення - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 10136 грн. 96 коп., витрати за проведення судових експертиз у розмірі 26938 грн. 72 коп. та витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 39200 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: