30 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/17829/24
номер провадження: 22-ц/824/13205/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Паламарчук Наталії Володимирівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року у складі судді Сенька М.Ф., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей,
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що 07 травня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, актовий запис №42. Від шлюбу сторони мають двох дітей: неповнолітню дочку ОСОБА_4 , 2009 року народження, та повнолітнього сина ОСОБА_5 , 2003 року народження.
Позивачка зазначала, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.
Вказувала, що дочка ОСОБА_4 , 2009 року народження, проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні. Повнолітній син ОСОБА_5 , 2003 року народження, навчається на денній формі навчання на 3-му курсі факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій Національного авіаційного університету, який також проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні.
Зазначала, що вона та відповідач не досягли згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання дітей.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_2 просила стягнути із ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , 2009 року народження, та ОСОБА_5 , 2003 року народження, у розмірі однієї третьої всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення даного позову і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, та на ОСОБА_5 до закінчення навчання на денній формі навчального закладу.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 30 серпня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 30 серпня 2024 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2025 року.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 40 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, оскільки відповідач ОСОБА_1 не бере участі в утриманні дітей, то враховуючи, що ОСОБА_4 , 2009 року народження, є неповнолітньою особою, яка потребує постійного матеріального забезпечення, а ОСОБА_5 , 2003 року народження, є повнолітнім, але станом на час подання позову продовжує навчання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з нього на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 30 серпня 2024 року і до досягнення нею повноліття та, відповідно, стягнення із нього аліментів на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з 30 серпня 2024 року і до завершення навчання, а саме до 30 червня 2025 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Паламарчук Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити позов ОСОБА_2 без розгляду і стягнути з неї судові витрати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 14 серпня 2024 року позивачка звернулась до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів, яка була розподілена згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю П'ятничук І.В., справа №759/16817/24. Дана позовна заява є тотожною позовній заяві, яка міститься у справі №759/17829/24, в якій збігаються сторони, предмет і підстави позову. 19 серпня 2024 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/16817/24 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та стягнення аліментів на неповнолітню дитину - залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Вказана ухвала була відправлена позивачці 22 серпня 2024 року. Проте замість того щоб виправити недоліки позову, 30 серпня 2024 року позивачка подала до суду нову аналогічну позовну заяву до відповідача про стягнення аліментів, яка була розподілена згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю Сенька М.Ф., справа №759/17829/24. 04 жовтня 2024 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Сенька М.Ф. відкрито провадження у справі №759/17829/24 всупереч процесуальним нормам. Тому вважає, що наявні підстави для скасування рішення та залишення позову без розгляду на підставі п.11 ч.1 ст.257 ЦПК України, враховуючи, що на час відкриття провадження у даній справі не набрала законної сили ухвала про повернення тотожного позову.
Вказує, що всупереч ст.175 ЦПК України, позовна заява не підписана позивачкою та відправлялась поштою, про що свідчить конверт, а також оригінали довідок у матеріалах справи, а не через електронний кабінет, хоча на ній вказано про формування у системі «Електронний суд». Водночас суд першої інстанції на це уваги не звернув, чим порушив п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України.
Враховуючи, що позивачка надсилала позовну заяву до суду у паперовому вигляді, до позовної заяви не було додано її копію та копію всіх документів, що додаються до неї, для відповідача, на що суд першої інстанції також не звернув увагу і відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України не залишив позовну заяву без руху. Більш того, навіть якщо б позивачка подала даний позов через електронний кабінет, доказів надсилання позовної заяви з додатками відповідачу також немає у матеріалах справи, що свідчить про те, що суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без руху.
Зазначає, що у позові ОСОБА_2 посилалась на те, що повнолітній син навчається на 3-му курсі денної форми навчання факультету навігації, електроніки та телекомунікацій Національного авіаційного університету на бюджетній основі, на підтвердження чого надала довідку, видану вказаним університетом, а також зазначила, що повнолітній син перебуває на її утриманні. Водночас жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням (вартість навчання, понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо), матеріали справи не містять.
Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо доходів повнолітнього сина, хоча відповідно до правової позиції Верховного Суду, при встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід. Вказані обставини свідчать про те, що позивачка не довела належними, допустимими та достовірними доказами потребу повнолітнього сина у матеріальній допомозі, у зв'язку з продовженням навчання, що є однією з обов'язкових умов для стягнення аліментів на повнолітнього сина відповідно до ч.1 ст.199 СК України. Крім того вказує, що, всупереч ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, позивачка не надала доказів понесення нею витрат, у зв'язку з навчанням повнолітнього сина, а також не обґрунтувала визначення розміру аліментів на утримання повнолітнього сина у відповідній частині.
Вказує, що відповідач станом на сьогодні не працевлаштований та зареєстрований з 11 квітня 2025 року як безробітний у філії Київського міського центру зайнятості «Кар'єрний центр», де отримує допомогу по безробіттю, що підтверджується довідкою №202506090023812 від 09 червня 2025 року. Зазначена довідка не подавалась до суду першої інстанції, оскільки відповідачу не було відомо про дану справу, і відповідно в матеріалах справи відсутні докази, що він отримував ухвалу про відкриття провадження у даній справі та позовну заяву з додатками. Крім того, з 2022 року і до 04 березня 2025 року відповідач перебував у лавах Збройних Сил України, що підтверджується копією військового квитка і, відповідно, не проживав за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , а також не проживає зараз, що визнається позивачкою, яка зазначила, що фактичне місця проживання відповідача невідоме. У матеріалах справи відсутня відмітка про те, що дана справа була надана для ознайомлення відповідачеві.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи 07 квітня 2025 року, а вже 25 квітня 2025 року судом було ухвалено оскаржуване рішення, чим порушено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву та доказів. Тому вважає, що наявні поважні причини неподання даного доказу до суду першої інстанції, водночас зазначені вище обставини є істотними та підлягають встановленню.
Відповідно до вказаної довідки відповідач отримав допомогу по безробіттю, яка за квітень 2025 року становила 5 066 грн 67 коп., а в травні 2025 року - 6 451 грн 61 коп. Відповідно до ч.2 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» максимальна сума, яка може бути утримана із заробітної плати у разі стягнення аліментів становить 50%. Таким чином максимальна сума, яка підлягає стягненню за квітень 2025 року і, відповідно, залишиться для проживання відповідача становить 2 533 грн 33 коп. (5 066,67 ? 2 = 2 533,33), а за травень 2025 року - 3 225 грн 81 коп. (6 451,61 ? 2 = 3 225,81), тобто трохи більше, ніж прожитковий мінімум працездатних осіб, який відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» становить 3 028 грн 00 коп. Також підлягає врахуванню та обставина, що відповідач зобов'язаний утримувати і неповнолітню доньку ОСОБА_4 . При цьому відповідно до ч.2 ст.182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути менший ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що з урахування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для дітей від 6 до 18 років становить 1 598 грн 00 коп. (3 196 ? 2 = 1 598). Таким чином, у відповідача відсутня можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, що є підставою для відмови у задоволенні позову у відповідній частині.
Крім того, вказує, що 17 січня 2023 року відповідач, який є учасником бойових дій, одержав поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 лютого 2023 року, виданою КНП «Дніпровська міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради», довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 07 березня 2023 року №1696/725, виданою відповідачу військовою частиною НОМЕР_1 , свідоцтвом про хворобу НОМЕР_2 від 20 червня 2023 року, яким відповідача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Враховуючи зазначене, відповідачеві необхідно проходити додаткове лікування, що також потребує коштів. Крім того, відповідач очікує обстеження експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи для встановлення йому II групи інвалідності. Вважає, що стан здоров'я відповідача є істотною обставиною, яка не досліджувалась судом першої інстанції, і додатково свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення у частині стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку (доходу) на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Зазначає, що стан здоров'я та матеріальне становище відповідача є складними, що не з'ясовувалось судом першої інстанції і, відповідно, суд першої інстанції не застосовував п.2 ч.1 ст.182 СК України, внаслідок чого визначив стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки у завищеному розмірі. Вказує, що навіть якщо не брати до уваги те, що позовна заява повинна бути залишена без розгляду, то вважає, що обґрунтованим було б стягнення аліментів і утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Крім того вказує, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу орієнтовно становлять 20 000 грн 00 коп. Докази на підтвердження цих витрат відповідача будуть надані у подальшому відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України.
Позивачка ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 травня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюбу, актовий запис №42, який розірвано 2024 року, що підтверджується копією рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року у справі №759/6636/23.
Від шлюбу сторони мають двох дітей:
неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з позивачкою з адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні;
повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також проживає із позивачкою з адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні, і навчається на 3-му курсі денної форми навчання факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій Національного авіаційного університету на бюджетній основі.
27 грудня 2024 року позивачка ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища та копією її паспорта громадянина України (ID - картка).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню відповідно до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
За правилами ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 СК України передбачені способи виконання батьками такого обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що аліменти на утримання дитини присуджуються тому з батьків, разом з яким фактично проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У свою чергу правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.
Так, ч.1 ст.198 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Відповідно до положень ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з ч.1 ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню ст.199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Роз'яснено відповідачу право надіслати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову до суду з підтвердженням направлення позивачу, іншому відповідачу та третій особі у справі копії відзиву та доданих до нього документів. Зауважено, що за відсутності клопотань будь-якої зі сторін справа буде розглянута в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Копію ухвали направлено особам, які беруть участь у справі. В цій ухвалі також вказано можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://ki.od.court.gov.ua(а.с.28).
Вказана ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року була надіслана судом відповідачу, про що свідчить супровідний лист суду від 07 квітня 2025 року (а.с.30, т.1).
07 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції письмову заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.31).
Водночас ОСОБА_1 відзив на позовну заяву, а також заяву про розгляд справи в іншому провадженні, до суду не подав.
Також відповідач не подав до суду першої інстанції власних доказів по суті спору та не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування доказів у зв'язку з неможливістю їх надати.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи 07 квітня 2025 року, а вже 25 квітня 2025 року судом було ухвалено оскаржуване рішення, чим порушено його право на подачу відзиву на позов та доказів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та спростовуються матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справі «Каракуця проти України» зазначив, що неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.
ЄСПЛ наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Як зазначено вище, ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року відповідачу було надано 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву та роз'яснено, що у разі його неподання справа буде розглянута в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи лише 07 квітня 2025 року. При цьому від дня подання такої заяви до ухвалення рішення минуло ще 18 днів, що на три дні перевищує наданий судом 15-денний строк. Отже навіть після звернення до суду із заявою про ознайомлення зі справою відповідач мав у своєму розпорядженні достатній строк для подання відзиву на позов, подання доказів чи заявлення клопотань.
Однак відповідач не лише не скористався цим правом, а й не вжив жодних дій для належної реалізації свого процесуального статусу. Те, що він фактично не ознайомився з матеріалами справи особисто або через представника попри власну заяву, є виключно наслідком його процесуальної пасивної поведінки і не може бути поставлено в провину суду. Процесуальне право на захист не є лише формальним - воно передбачає активне користування ним стороною у межах, визначених законом.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення права відповідача на подачу відзиву на позов та доказів, є необґрунтованими.
Установивши, фактичні обставини даної справи та враховуючи, що ОСОБА_1 , маючи передбачений законом обов'язок, не бере участі в утриманні дітей, не надав суду першої інстанції доказів неможливості сплати аліментів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на малолітню дочку ОСОБА_4 , 2009 року народження, яка проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 . Також, приймаючи до уваги, що повнолітній син ОСОБА_5 , 2003 року народження, на момент звернення до суду з позовом продовжував навчання та потребував матеріальної підтримки, колегія суддів погоджується з правомірністю висновку суду першої інстанції щодо стягнення аліментів на його користь у межах визначеного законом строку.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів у кожному з випадків є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає принципу розумності та справедливості, передбаченому чинним сімейним законодавством України.
Так, розмір аліментів на утримання неповнолітньої дочки у частці 1/4 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є мінімально допустимим гарантом, який забезпечує базові потреби дитини згідно з вимогами ч.2 ст.182 СК України.
У свою чергу, визначення розміру аліментів на користь повнолітнього сина, який продовжує навчання, у частці 1/8 доходу відповідача, також відповідає вимогам ч.1 ст.200 СК України. Такий розмір аліментів враховує як матеріальні потреби дитини, пов'язані з навчанням, так і фінансовий стан платника аліментів, що є відображенням балансу інтересів сторін.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення та залишення позову без розгляду на підставі п.11 ч.1 ст.257 ЦПК України, через те, що на час відкриття провадження у даній справі не набрала законної сили ухвала суду про повернення тотожного позову, відхиляються апеляційний судом з таких підстав.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
Так, дійсно, 14 серпня 2024 року позивачка зверталась до Святошинського районного суду міста Києва з аналогічною позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів (справа №759/16817/24).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року у справі №759/16817/24 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та їй надано строк для усунення недоліків.
В подальшому ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року у справі №759/16817/24 позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та їй повернуто.
Натомість у даній справі №759/17829/24 провадження відкрито 04 жовтня 2024 року (а.с.28).
Так, відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Отже, з огляду на те, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року у справі № 759/16817/24 про повернення тотожної позовної заяви набрала законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до вимог ст. 261 ЦПК України, а згідно чинного цивільного процесуального законодавства дата набрання законної сили не ототожнюється із строком на її оскарження, який має інше процесуальне значення, то станом на 04 жовтня 2024 року (дату відкриття провадження у даній справі № 759/17829/24) жодних процесуальних перешкод для розгляду позову не існувало. Тому у даному випадку підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у суду першої інстанції були відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що, всупереч вимог ст.175 ЦПК України, позовна заява не підписана позивачкою та відправлялась поштою, а не через електронний кабінет, хоча на ній вказано про формування у системі «Електронний суд», а тому скаржник вважає, що суд першої інстанції допустив порушення п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Надаючи правову оцінки цим доводам, апеляційний суд враховує, що 28 серпня 2024 року ОСОБА_2 подала вказану позовну заяву до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку (а.с.24).
Така позовна заява не містить фізичного підпису самої позивачки. Водночас позовна заява була сформована у системі «Електронний суд» 18 серпня 2024 року, про що свідчить відповідний друкований маркер та структура форми позовної заяви (а.с.1-7).
18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29 червня 2023 року № 3200-IX.
З урахуванням внесених до процесуального закону змін, ч.6 ст.14 ЦПК України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 24-27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, підсистема Електронний суд - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Інструкція користувача Електронного суду розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за вебадресою https://wiki.court.gov.ua.
Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.
Отже, враховуючи, що позовна заява була сформована в підсистемі «Електронний суд» особою, зареєстрованою в ЄСІТС ОСОБА_2 , що вимагає застосування кваліфікованого електронного підпису, слід дійти висновку, що позивачка належним чином подала позовну заяву та була ідентифікована як підписувач.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У системі правових цінностей саме захист прав і законних інтересів людини стоїть на першому місці. Тому при вирішенні будь-яких процесуальних питань, суд повинен виходити не лише з формального дотримання букви закону, й з його призначення і мети, тобто, завдання цивільного судочинства, як керівного принципу, що має перевагу над усіма іншими міркуваннями.
Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»).
Правовий аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму (див. постанову Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16).
З матеріалів справи вбачається, що після отримання 04 жовтня 2024 року копії ухвали суду про відкриття провадження у цій справі (а.с.29), ОСОБА_2 жодним чином не заперечувала, що саме вона є позивачкою у цій справі.
Тому скасування оскаржуваного рішення суду з підстав не підписання позовної заяви при її надсиланні поштою, попри те, що вона була сформована в системі «Електронний суд» зареєстрованим користувачем із дотриманням вимог до ідентифікації та підпису, і позивачка не заперечує свого авторства, є юридично непропорційним і порушує принцип превалювання завдання цивільного судочинства над формальним буквою закону.
Що стосується доданих представником відповідача - адвокатом Паламарчук Н.В. до матеріалів апеляційної скарги документів: а саме, щодо проходження військової служби, стану здоров'я та працевлаштування відповідача, то вони не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вони подані з порушенням процесуальних строків подання доказів.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що надані відповідачем апеляційному суду вказані вище документи не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
При цьому, принаймні з 07 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 достеменно знав про вказане судове провадження.
Представник відповідача - адвокат Паламарчук Н.В. не надала апеляційному суду доказів неможливості отримання та подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я та в інших передбачених законом випадках, ОСОБА_1 не позбавлений права ініціювати позовне провадження про зміну розміру стягуваних з нього аліментів у відповідності до положень ч.1 ст.192 СК України.
Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог(ч.2 ст.141 ЦПК України).
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У даній справі суд апеляційної інстанції не ухвалював рішень на користь відповідача, що з огляду на положення ст.ст.137, 141 ЦПК України виключає можливість компенсування ОСОБА_1 заявлених в апеляційній скарзі судових витрат.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паламарчук Наталії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: