(додаткова)
16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 471/392/16-ц
провадження № 61-4078св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Герасимчуком Сергієм Сергійовичем, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № DNP0G100000028 від 25 червня 2007 року у розмірі 120 076,03 доларів США, що за курсом НБУ складало 2 980 287,06 грн, та з ОСОБА_5 - 1 000,00 грн.
Заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNP0G100000028 від 25 червня 2007 року у розмірі 120 076,03 доларів США, що складає 2 980 287,06 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1 000,00 грн.
Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2018 року заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2016 року скасовано та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2018 року указану справу передано за підсудністю для розгляду до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Кіровського районного суду від 23 листопада 2018 року цивільну справу передано за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNP0G100000028 від 25 червня 2007 року, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 39 277,95 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 36 377,73 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 38 000,00 доларів США, а всього - 113 655,68 доларів США, що станом на 21 листопада 2019 року еквівалентно 2 748 603,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 , як солідарного боржника з ОСОБА_4 , заборгованість за кредитним договором № DNP0G100000028 від 25 червня 2007 року в межах розміру відповідальності поручителя в сумі 1 000,00 грн. У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2019 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору з ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № DNP0G1000000 від 25 червня 2007 року. В іншій частині заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2019 року залишено без змін.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
27 березня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, у якій просило скасувати вказане судове рішення та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2025 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року - без змін.
01 жовтня 2025 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Герасимчука С. С. через систему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, які були сплачені ним за підготовку та подання процесуальних документів до суду касаційної інстанції.
Заява мотивована тим, що постановою Верховного Суду від 23 вересня 2025 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, проте судом касаційної інстанції під час винесення цієї постанови не було вирішено питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Вказана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою, третьою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати
на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на касаційну скаргу, поданому представником ОСОБА_3 - адвокатом Герасимчуком С. С., останній просив стягнути витрати на правову допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцї, за результатами розгляду справи, а також зазначив орієнтовний розмір таких витрат.
Встановлено, що справа Верховним Судом розглянута при попередньому розгляді у порядку письмового провадження 23 вересня 2025 року.
Постанова Верховного Суду від 23 вересня 2025 року отримана стороною відповідача 29 вересня 2025 року.
01 жовтня 2025 року від представника ОСОБА_3 - Герасимчука С. С . до Верховного Суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, сформована 01 жовтня 2025 року у системі «Електронний Суд», у якій заявник просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_3 в касаційному суді представляв адвокат Герасимчук С.С. на підставі ордеру на надання правничої допомоги Серії АЕ № 137546 від 07 квітня 2025 року.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу представником Рижка О. В. також надано Договір № 417 про надання правничої допомоги від 12 листопада 2024 року, укладений між Герасимчуком С. С. та ОСОБА_3 ; Акт здачі-приймання робіт (надання) послуг № 417/2 від 11 квітня 2025 року (загальна вартість робіт 6 000,00 грн); рахунок № 3 від 10 квітня 2025 року про сплату 6 000,00 грн за надання правової допомоги.
Встановлено, що копію заяви про ухвалення додаткового рішення у справі було надіслано АТ КБ «ПриватБанк» та доставлено до його електронного кабінету 02 жовтня 2025 року (о 0:54:37 год).
Заперечень від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі не надходило.
Ураховуючи, що касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, приймаючи до уваги відсутність заперечень сторони позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з банку на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, понесених ним на стадії касаційного перегляду справи, у розмірі 6 000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Герасимчуком Сергієм Сергійовичем, задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 6 000,00 (шість тисяч) гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов