Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5971/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/653/25
Категорія ч.3 ст.286-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
13 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (дистанційно),
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілих ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12024060480000623 за апеляційними скаргами представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів, громадянина України, розлученого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , маючого на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 просить вирок скасувати в частині призначення покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі на строк вісім років. Вважає, вирок незаконним та необґрунтованим в цій частині. Зазначає, що суд безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому - щире каяття, оскільки шкода потерпілим не відшкодована та останній не намагався її відшкодувати. Вказує, що судом недостатньо враховано характер та обставини вчиненого обвинуваченим злочину та відношення до скоєного, а тому безпідставно призначено покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.3 ст.286-1 КК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок змінити в частині призначення покарання. Призначити ОСОБА_7 покарання на підставі ч.1 ст.69 КК України, призначивши більш м'яке покарання не пов'язане з позбавленням волі, не зазначеного в санкції ч.3 ст. 286-1 КК України, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк 5 (п'ять) років. Вважає призначене судом покарання занадто суворим. Вказує, що суд безпідставно виключив обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченому - активне сприяння розкриттю злочину, оскільки ОСОБА_7 27.06.2024 року добровільно з'явився до слідчого та надав визнавальні показання, погодився на проведення слідчого експерименту. Посилається на те, що вказана обставина істотно знижує ступень тяжкості кримінального правопорушення, що дає суду підстави для застосування положень ст.69 КК України.
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Початок строку відбуття призначеного основного покарання ОСОБА_7 встановлено обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років підлягає реальному виконанню. Строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк основного покарання строк попереднього ув'язнення з 20.06.2024 року до 22.06.2024 року з розрахунку день за день.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - не застосовувався.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 у відшкодування матеріальної шкоди (витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника) 10 656 (десять тисяч шістсот п'ятдесят шість) грн. 84 коп. та у відшкодування моральної шкоди 152 000 (сто п'ятдесят дві тисячі) грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 у відшкодування моральної шкоди 152 000 (сто п'ятдесят дві тисячі) грн..
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 20 000 (двадцять тисяч) гривень процесуальних витрат за надання правової допомоги.
Стягнуто ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 20 000 (двадцять тисяч) гривень процесуальних витрат за надання правової допомоги.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення Житомирським науково дослідним експертно-криміналістичним центром судових експертиз, які становлять 6058 (шість тисяч п?ятдесят вісім) гривень 24 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертних досліджень Житомирським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (№ 579/24-25), які становлять 3407 (три тисячі чотириста сім) гривень 76 копійок.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 20 години 00 хвилин в порушення вимог пунктів 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_12 , та рухався по вул. Європейській в м. Бердичів в напрямку до площі Соборної.
Продовжуючи рух та діючи із злочинною самовпевненістю, ОСОБА_7 не дотримався вимог Закону України «Про дорожній рух України» та в порушення вимог пунктів 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінетів Міністрів України №1306 від 10.10.2001, свідомо ігноруючи загально прийняті правила поведінки на дорозі та зобов'язання виконувати вимоги ПДР України, у тому числі ті, що носять характер заборони, продовжував порушувати вимоги вказаних пунктів правил, що призвело до наступного.
Рухаючись по вказаній вулиці, поряд будинку №13/2, водій ОСОБА_7 проявив безпечність та неуважність до дорожньої обстановки, яка склалась при засліпленні його променями сонця, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу в межах смуги свого руху до моменту, коли пройдуть негативні наслідки засліплення та щоб дати дорогу пішоходу, якого він спроможний був завчасно виявити, внаслідок чого передньою правою частиною керованого ним автомобіля здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_13 , яка здійснювала перехід вказаної вулиці поза межами пішохідного переходу з права на ліво по ходу руху вказаного автомобіля.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми з залученням декількох ділянок тіла: лицевої травми: множинних синців, саден та рани обличчя, відкритого перелому кісток носа; закритої травми органів грудної клітини: множинних переломів ребер ліворуч, що призвело до забою паренхіми легеневої тканини, з наявністю гемотораксу ліворуч, гемоперикард та забою серця, що призвело до гострої тампонади серця, повного перелому грудного відділу хребта на рівні 7-8 хребців, крововиливів в м'які тканини грудної клітки; перелому основаної фаланги 1 пальця правої стопи; множинних синців, саден та рани тулубу. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень пішохід ОСОБА_13 загинула на місці події. Дана травма є смертельним тілесним ушкодженням як несумісна з життям та знаходиться в прямому причинному зв'язку зі смертю.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_13 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України.
Заслухавши доповідача, доводи потерпілих та їхнього представника - ОСОБА_9 в підтримання апеляційної скарги представника потерпілих та в заперечення апеляційної скарги захисника, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги захисника та в заперечення апеляційної скарги представника потерпілих, думку прокурора в заперечення апеляційних скарг, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та ніким з можливих апелянтів не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286-1 КК України судом кваліфіковані правильно.
Вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується доказами, які були перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Вирок суду в частині призначення ОСОБА_7 додаткового покарання та вирішення цивільних позовів, ніким з можливих апелянтів також не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, судом першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, позитивно характеризується, розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, зі слів працює неофіційно, є волонтером громадської організації інвалідів-візочників «Стимул», має грамоту за активну участь у громадському житті міста, на спеціалізованих обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Також судом взято до уваги досудову доповідь, надану Бердичівським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області, згідно якої обвинувачений має середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства, а його виправлення може бути досягнуто шляхом застосування до нього покарання, яке не пов'язане з позбавленням чи обмеженням волі.
З врахуванням викладеного, зважаючи на непоправні наслідки злочину у вигляді смерті людини, позицію потерпілих, які наполягали на призначенні якомога суворішого покарання, дані про особу обвинуваченого, які викладені вище, поведінку обвинуваченого, який визнав свою вину, розкаявся, враховуючи конкретні обставини справи, а саме поведінку потерпілої, яка в порушення п. 4.14 «а», «г» ПДР України вийшла на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, а також переходила проїзну частину поза пішохідним переходом в місці, де дорога має чотири смуги для руху в обох напрямках, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 основного покарання в мінімальному розмірі, визначеному в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.
З наведеними висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого і сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції помилково не визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого -активне сприяння розкриттю злочину, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції у вироку суду належним чином обгрунтував чому не визнав наявності вказаної обставини.
Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що не визнає обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки останній після дорожньо-транспортної пригоди відмовився давати показання, тобто сприяти органу досудового розслідування у встановленні обставин події, що свідчить про відсутність з його боку активного сприяння.
Відповідно до позиції, висловленої у Постанові ККС ВС від16.01.2024 у справі № 752/17122/22 (провадження № 51-4012км23) зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 66 КК вбачається, що активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми діями надає допомогу органам слідства або суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття (розповідає про час, місце вчинення злочину, називає співучасників, передає речові докази, предмети, здобуті злочинним шляхом, тощо).
Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 після затримання 20.06.2024 року та після оголошення підозри за ч.3 ст.286-1 КК України відмовився надавати показання і лише після застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, 24.06.2024 року погодився надавати покази, що на переконання колегії суддів не може свідчити про активне сприяння розкриттю злочину.
Як вірно зазначив суд першої інстанції під час судового розгляду не було встановлено жодних даних, які б свідчили про наявність у обвинуваченого ознак активного сприяння розкриттю протиправного діяння, яке ставиться йому у вину, а добросовісна поведінка винного не може вважатись активним сприянням розкриттю злочину.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції в цій частині.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо можливості застосування положень ст.69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилаючись на можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України, суд першої інстанції зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
На переконання апеляційного суду, порушення Правил дорожнього руху особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ст.286 КК України.
Таким чином, те що ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується, розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, зі слів працює неофіційно, є волонтером громадської організації інвалідів-візочників «Стимул», має грамоту за активну участь у громадському житті міста, на спеціалізованих обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, висновок досудової доповіді, в якому зазначено, що виправлення може бути досягнуто шляхом застосування до нього покарання, яке не пов'язане з позбавленням чи обмеженням волі у цій справі не мають вирішального значення з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння у сфері безпеки руху та в даному випадку, не можуть бути безумовною підставою для пом'якшення покарання останньому.
Крім того, як зазначив суд першої інстанції із чим погоджується колегія суддів в поведінці ОСОБА_7 не вбачається активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що в свою чергу виключає дану обставину як пом'якшуючу покарання і виключає можливість застосування положень ст. 69 КК України.
Отже, стороною захисту не наведено декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення. Під час судового розгляду в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду таких обставин також не встановлено, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення та його тяжкості.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих про те, що суд першої інстанції необгрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - щире каяття, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки обвинувачений під час досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції свою вину визнав повністю, вибачився перед потерпілими, зі слів обвинуваченого намагався відшкодувати шкоду, але потерпілі не йшли на контакт. На даний час ОСОБА_7 з 16.06.25 призваний на військову службу під час мобілізації.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для виключення вказаної пом'якшуючої покарання ОСОБА_7 обставини - щирого каяття.
Доводи апеляційних скарг про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно постанови Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 524/5999/17 під терміном «явно несправедливе покарання» розуміють не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому, судом враховано, що ОСОБА_7 керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння грубо порушив Правила дорожнього руху України, та вчинив ДТП, внаслідок якого потерпіла отримала тілесні ушкодження, що спричинили її смерть. Також колегія суддів враховує поведінку потерпілої ОСОБА_13 , яка в порушення Правил дорожнього руху України здійснювала перехід вказаної вулиці поза межами пішохідного переходу з права на ліво по ходу руху вказаного автомобіля.
Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
З урахуванням наведеного, даних про особу обвинуваченого, а також зазначених наслідків вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає, що розмір призначеного останньому основного покарання, у даному випадку, не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості або суворості.
Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційних скаргах не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді :