Провадження № 11-сс/803/1912/25 Справа № 202/8097/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
особи, щодо майна якої вирішується
питання про арешт ОСОБА_7
представника особи, щодо майна якої
вирішується питання про арешт ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 вересня 2025 року про арешт майна, -
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року клопотання прокурора задоволено частково.
Накладено арешт, шляхом заборони відчуження та розпорядження, на нерухоме майно, яке 30 серпня 2025 року зареєстроване за ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ):
- 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 858203812101);
- 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3195459712020, номер об'єкта в РПВН 15295010).
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що 30 серпня 2025 року ОСОБА_9 , якій 23 серпня 2025 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, були укладені договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_10 , реєстровий номер 990 та 998, на підставі яких нерухоме майно, а саме: 1/2 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 , були подаровані ОСОБА_7 , яка є її донькою.
Слідчий суддя зазначив, що прокурором доведено те, що підозрювана, будучи обізнаною про можливість застосування до неї у майбутньому конфіскації майна, вчинила дії з метою запобігти цьому, про що свідчить укладення нею правочинів дарування належного їй нерухомого майна на користь близької родички після того, як їй було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Ці договори дарування мають ознаки фіктивності та можуть бути визнані недійсними як такі, що укладені з метою запобігти можливій конфіскації майна.
Слідчий суддя також вказав, що в разі не накладення арешту на нерухоме майно підозрюваної, яке фактично залишилося в її володінні, існує ризик його подальшого відчуження чи розпорядження ним в інший спосіб, оскільки особа, на яку підозрюваною 30 серпня 2025 перереєстровано належне їй майно, - ОСОБА_7 , - є її дочкою та відповідно особою, заінтересованою у результатах кримінального провадження.
Крім того слідчий суддя зазначив, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права ОСОБА_7 , як накладення арешту на нерухоме майно, шляхом заборони відчуження та розпорядження, оскільки таке майно набуте нею безвідплатно від своєї матері, після того як останній було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, за яке може бути призначено покарання у вигляді конфіскації майна, тобто вона не є добросовісним набувачем та арештом майна їй не буде завдано жодних збитків або інших негативних наслідків, так як арешт носить тимчасовий характер та не позбавляє права користування майном.
В апеляційній скарзі особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати оскаржену ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.
В обгрунтування клопотання про поновлення строку оскарження вказує, що копію оскарженої ухвали отримала лише 22 вересня 2025 року.
В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що вона є власником майна, на яке накладено арешт. Вважає накладений арешт необґрунтованим та безпідставним.
Вказує, що в клопотанні про арешт майна відсутні будь-які доводи щодо неї, а саме, що вона буде намагатись приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити, перетворити або відчужити майно, в якому багато років постійно мешкає і користується як житлом.
Зазначає, що її мати вважає, що цю справу навмисно сфабрикували з метою відібрати у неї нерухоме майно, тому одразу після звільнення з-під варти подарувала це майно, тим більш, вона давно збиралась це зробити.
Заслухавши суддю-доповідача; особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.
Аналізуючи доводи клопотання ОСОБА_7 щодо поновлення строку апеляційного оскарження, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, оскільки матеріалами справи не спростовуються зазначені нею обставини, а саме, що копію оскарженої ухвали, яка була необхідною для складання вмотивованої апеляційної скарги, вона отримала лише 22 вересня 2025 року.
Надаючи оцінку правильності висновків слідчого судді, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42025052110000039 від 14.06.2025 року за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, України.
Досудовим розслідуванням у вказаному провадженні встановлено, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні пособництва в одержані службовою особою неправомірної вигоди для себе, за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії, з використанням службового становищу, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на день повідомлення ОСОБА_9 про підозру у вчиненні цього злочину їй на праві власності належала 1/2 частина домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Після повідомлення ОСОБА_9 про підозру слідчий 28 серпня 2025 звернувся з клопотаннями про арешт належного підозрюваній майна з метою забезпечення можливої його конфіскації.
Водночас згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2025 були укладені договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_10 , реєстровий номер 990 та 998, на підставі яких вищевказане нерухоме майно, а саме 1/2 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 були подаровані підозрюваною ОСОБА_7 , яка є її донькою.
Зазначені обставини зумовили звернення прокурора з клопотанням про арешт цього майна як такого, що відчужено підозрюваною на підставі безоплатних договорів, які мають ознаки фіктивності, так як укладені на користь близького родича (її доньки) після повідомлення про підозру у вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо необхідності накладання арешту на нерухоме майно, яке 30 серпня 2025 року було зареєстроване за ОСОБА_7 , а саме: 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки дійсно є підстави грунтовно припускати, що підозрювана ОСОБА_9 , будучи обізнаною про повідомлену їй підозру за ч. 3 ст. 368 КК України та можливість застосування у майбутньому конфіскації майна, вчинила дії з метою запобігти конфіскації належного останній майна та уклала 30 серпня 2025 року безоплатні правочини у виді дарування нерухомого майна на користь близької родички (доньки ОСОБА_7 ) після того, як 23 серпня 2025 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
За сукупністю вказаних підстав, вчинені підозрюваною ОСОБА_9 правочини у виді дарування належного їй нерухомого майна своїй доньці ОСОБА_7 можуть мати ознаки фіктивності та можуть бути визнані недійсними як такі, що укладені з метою запобігання можливій конфіскації майна. Також є підстави грунтовно припускати, що арештоване майно продовжує фактично належати підозрюваній ОСОБА_9 , хоча і перереєстроване формально на її близьку родичку.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність накладення арешту та недоведеність наявності в ОСОБА_7 наміру приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити, перетворити або відчужити майно, в якому багато років постійно мешкає і користується даним житлом, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на те, що апелянт ОСОБА_7 є донькою ОСОБА_9 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна, та вказує в апеляційній скарзі, що мотивом відчуження вказаного майна на її користь матір'ю стало те, що остання вважає, що кримінальну справу щодо неї було сфабриковано з метою це майно відібрати. Відтак, з метою запобігання цьому, ОСОБА_7 може вдатись до подальшого відчуження вказаного нерухомого майна.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів приходить до висновку, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити достатність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Апеляційні доводи щодо допустимості, належності та достатності доказів на підтвердження обгрунтованості підозри щодо підозрюваної, колегія суддів не враховує, оскільки на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження і те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора, що є достатньою підставою для накладання арешту, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів оцінює, як безпідставні.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів доходить висновку про те, що слідчий суддя обґрунтовано, з дотриманням вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України наклав арешт на майно, врахувавши при цьому наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді на підставі доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що застосовані слідчим суддею обмеження полягають у забороні лише відчуження та розпорядження арештованим майном, але не користування ним, а відтак вони не є надмірно обтяжливими.
Колегією суддів, при апеляційному розгляді не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 вересня 2025 року про арешт майна - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4