16жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 344/4472/22
провадження № 51-999 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року та вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200900000005, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні та скасовано арешт на майно.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого - без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 15 травня 2024 року касаційну скаргу представника потерпілого задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Суд зазначив, що дані про особу винного в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами справи свідчать про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, а висновок апеляційного суду про застосування ст.75 КК України є необґрунтованим.
Вироком Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого задоволено частково, вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання та звільнення засудженого від відбування основного покарання, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, в порядку виконання вироку. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Суди встановили, що водій ОСОБА_6 05 січня 2020 року приблизно о 09:05, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat CC», д. н. з. НОМЕР_1 , рухався по вулиці Тисменицькій у місті Івано-Франківськ, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 1.7, 2.3, 12.1, 12.3, 12.4 ПДР України, рухався зі швидкістю не менш як 93 км/год, що значно перевищувала максимально-допустиму швидкість в населеному пункті 50 км/год, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на проїзній частині дороги пішохода ОСОБА_8 , яка розпочала перетинати проїжджу частину дороги зліва направо по напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_6 , чим створила йому небезпеку для руху, однак ОСОБА_6 негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинула на місці події.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 12.3, 12.4 ПДР України знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у своїх касаційних скаргах просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Зазначають, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена поза розумним сумнівом, а висновки судів про доведеність його винуватості не відповідають фактичним обставинам справи, доказам не дано належної оцінки.
Суд першої інстанції не визначив місце наїзду на пішохода, не врахував його дії, не встановив механізм ДТП.
Вважають, що в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема, протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , тому що останній брав участь у слідчій дії в статусі свідка, йому не роз'яснено право не свідчити проти себе, а слідча дія була проведена за відсутності захисника. Як наслідок висновок інженерно-транспортної експертизи також є недопустимим доказом.
Місцевий суд порушив засаду безпосередності, оскільки не допитав свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та безпідставно прийняв відмову прокурора від їх допиту.
Крім того, суд першої інстанції не дослідив протоколи слідчих екпериментів від 17.02.2022 за участю цих свідків, та висновок інженерно-транспортної експертизи №4128 від 30.11.2021, а прокурор лише оголосив їх.
Посилаються на істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону, тому що судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання.
В свою чергу, апеляційний суд безпідставно відмовив у клопотанні захисника про повторне дослідження обставин кримінального провадження, які були досліджені місцевим судом неповно, чим порушив вимоги ст.404 КПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції призначив засудженому надто суворе покарання, тому що повною мірою не врахував дані про особу ОСОБА_6 , те, що він на момент апеляційного розгляду відбув 2/3 іспитового строку, а також зазначив про часткове відшкодування шкоди потерпілим, не з'ясувавши їх позицію.
В решті засуджений та захисник висловлюють доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи та надають власну оцінку доказам.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника надійшло заперечення від представника потерпілого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 , котра просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Захисник ОСОБА_14 подав до суду касаційної інстанції заяву у якій просив розгляд проводити за його відсутності, касаційні скарги сторони захисту підтримує.
Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції касаційні скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту, просив залишити їх без задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Мотиви Суду
За змістом касаційних скарг, засуджений та захисник, крім іншого, наводять доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи та надають власну оцінку доказам.
Заслуговує на увагу те, що сторона захисту не оскаржувала вирок місцевого суду в апеляційному та касаційному порядку і не ставила під сумнів висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину. Апеляційні та касаційні скарги були подані лише прокурором та представником потерпілого з підстав м'якості призначеного засудженому покарання.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й з огляду на вимоги ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому Суднаділений повноваженнями перевіряти доводи, які наводяться в касаційних скаргах, однак вперше заявляються стороною на стадії касаційного розгляду. Переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду цього кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками апеляційний суд погодився.
Суди зазначили, що вина засудженого повністю доведена: даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05 січня 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП; висновками інженерно-транспортних експертиз, якими встановлено порушення вимог ПДР, допущені водієм ОСОБА_6 , та причинно-наслідковий зв'язок із наслідками ДТП. Також вказаними висновками встановлено, що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 , при умові дотримання ним дозволеної швидкості руху в населеному пункті 50 км/год (однак рухався зі швидкістю не менше як 93 км/год) та шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, з моменту об'єктивного виявлення пішохода, тобто виконавши вимоги пунктів 12.4 та 12.3 ПДР; даними протоколів проведення слідчих експериментів зі свідками встановлено механізм ДТП; висновком судової медичної експертизи, яким підтверджено, що смерть потерпілої ОСОБА_8 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок ДТП, а також іншими доказами.
Твердження засудженого та захисника про те, що суд першої інстанції не встановив механізм ДТП та не визначив місце наїзду на пішохода є голослівними.
Під механізмом дорожньо-транспортної пригоди розуміють систему часових, динамічних та інших зв'язків окремих етапів, обставин і чинників, що формують сліди на взаємодіючих об'єктах під час розвитку дорожньо-транспортної події. Механізм ДТП складається із процесу, який умовно можна розділити на три етапи: зближення з перешкодою, безпосередня взаємодія та розміщення після взаємодії.
В ході судового розгляду місцевий суд чітко з'ясував умови та наслідки протікання цих процесів, що знайшло своє відображення у вироку. Також суд визначив місце наїзду на пішохода ОСОБА_8 , а саме вул. Тисменицька в м. Івано-Франківську, тобто в межах населеного пункту.
Стосовно доводів касаційних скарг про те, що суди не врахували дії пішохода ОСОБА_8 , то як убачається з фактичних обставин цього провадження судами не було встановлено грубої необережності з боку потерпілої, яка все ж переходила проїзну частину в забороненому місці. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_6 зобов'язаний був виконати вимоги пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху та мав технічну можливість запобігти ДТП, що чітко підтверджено висновками експертів. Тому перебування пішохода на проїзній частині дороги не звільняє водія від виконання вимог зазначених пунктів ПДР.
Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , тому що останній брав участь у слідчій дії в статусі свідка, не заслуговують на увагу.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Ця норма має застосовуватись за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що слідчий експеримент з ОСОБА_6 був проведений за його згодою, з метою перевірки й уточнення наданих ним відомостей щодо обставин ДТП. Проведенню цієї слідчої діїпередувало роз'яснення ОСОБА_6 прав, передбачених ст. 66 КПК України, зокрема, право відмовитись давати показання щодо себе. Слідча дія проводилась за правилами ст.240 КПК України, з метою відтворення обставин ДТП, а не отримання викривальних показань від ОСОБА_6 , котрий перебував у статусі свідка. ОСОБА_6 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин наїзду на пішохода і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права. Жодних заяв чи зауважень з приводу порушень його прав при проведенні чи після проведення цієї слідчої дії він не висловлював. Навпаки, особистим підписом у протоколі підтвердив достовірність відомостей, зазначених у ньому.
Щодо посилань сторони захисту на те, що вказана слідча дія була проведена за відсутності захисника, то за змістом ч.3 ст.240 КПК України захисник може бути залучений до проведення слідчого експерименту. Втім, у цьому кримінальному провадженні, згідно норм ст.52 КПК України, участь захисника не є обов'язковою. Тому порушення вимог КПК України відсутні.
У контексті викладеного доводи про недопустимість висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 30.11.2021, лише з тих мотивів, що він зроблений на підставі вихідних даних протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , є безпідставними.
Не заслуговують на увагу й твердження сторони захисту про порушення засади безпосередності дослідження доказів через те, що місцевий суд не допитав свідків.
Зі змісту вироку суду першої інстанції убачається, що суд не посилався на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , яких безпосередньо не допитував в судовому засіданні, а тому застосована ним процедура повністю відповідає визначеній у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.
З приводу доводів про те, що місцевий суд безпідставно прийняв відмову прокурора від допиту цих свідків, то Суд зауважує, що згідно норм ст.36 КПК України прокурор є самостійним у своїй процесуальній діяльності, тому сам вирішує, якими доказами буде доводити обвинувачення в суді. Враховуючи, що сторона обвинувачення відмовилася від допиту свідків, місцевий суд вважав за можливе їх не допитувати.
Неприйнятними є також доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не дослідив протоколи слідчих експериментів та висновок інженерно-транспортної експертизи, оскільки прокурор лише оголосив їх.
Статтею 358 КПК України регламентовано, що долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні.
Оголошує документи суд або сторона судового провадження, яка подає ці документи.
Логічно, коли документи в судовому засіданні оголошує та сторона, яка їх подає. Проте якщо учасниками кримінального провадження документи не оголошуються, а лише долучаються, то суд повинен їх оголосити з метою ознайомлення всіх учасників кримінального провадження з їх змістом та надання їм можливості подати свої зауваження.
Із журналу та звукозапису судового провадження в суді першої інстанції слідує, що всі письмові докази, надані стороною обвинувачення, були оголошені прокурором в судовому засіданні. Сторонам була забезпечена можливість ознайомлюватися із ними та, в разі необхідності, ставити запитання. Місцевий суд дав оцінку всім доказам у нарадчій кімнаті. Отже, процедура судового розгляду повністю дотримана.
Доводи про те, що судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання, є надуманими.
За матеріалами справи потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_15 повідомлялись про дату, час і місце судового розгляду в суді першої інстанції. Однак судом було з'ясовано, що вони постійно проживають за кордоном у м. Лондон і не мають можливості з'явитись за викликом до суду. Попри це потерпілі скористалась правом мати представника своїх прав та інтересів, тому під час судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій брала участь їх представник - адвокат ОСОБА_13 . Таким чином, суди попередніх інстанцій не мали перешкод для розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілих.
Твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом норм ст.404 КПК України не ґрунтуються на законі.
За змістом норм ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується. При цьому сам факт незгоди сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Адвокат ОСОБА_7 під час апеляційного перегляду порушував перед апеляційним судом питання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, які, на його думку, були досліджені місцевим судом не повно. У той же час апеляційної скарги сторона захисту не подавала.
Суд апеляційної інстанції розглянув це клопотання та не встановив законних підстав для його задоволення. Обмежившись перевіркою аналізу доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду.
Що стосується доводів сторони захисту про суворість призначеного засудженому апеляційним судом покарання, то вони теж не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Суд апеляційної інстанції, на відмінну від місцевого суду, врахував наведені вимоги закону, а також виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 15 травня 2024 року, який, скасовуючи попередню ухвалу апеляційного суду, зазначив про неможливість застосування до засудженого положень ст.75 КК України.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.286 КК України, апеляційний суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України є тяжким злочином, що полягав у порушенні засудженим декількох пунктів вимог Правил дорожнього руху. Його дії призвели до незворотних наслідків - загибелі людини.
При цьому всебічно взяв до уваги дані про особу винного, зокрема те, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, працевлаштований, займається волонтерською діяльністю та допомагає ЗСУ, з 16.08.2024 був прийнятий на роботу до благодійної організації «Благодійний фонд «Вікторія -ІФ» на добровільних засадах. За період роботи в цій організації проявив себе ініціативним та відповідальним працівником, що підтверджено характеристикою. Також апеляційний суд взяв до відома дані досудової доповіді органу пробації.
Крім того, апеляційний суд врахував і той факт, що 15.07.2024 засуджений вніс на рахунок ТУДСА України в Івано-Франківській області, як відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , по 75 000 грн кожному.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Натомість активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, щире каяття, часткове відшкодування шкоди та зайняття волонтерською діяльністю апеляційний суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання винного, та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину й призначив йому основне покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Касаційний суд вважає, що в даному випадку призначене апеляційним судом покарання є законним та справедливим, воно сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та захисника немає.
У зв'язку із цим та, керуючись статтями 434, 436, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року та вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3