15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 161/3441/25
провадження № 51-3693 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року,
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року, залишеного без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки. На підставі
ч.2 ст.59-1 КК на ОСОБА_4 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю.
За вироком місцевого суду, 09 лютого 2025 року, близько 23:05 год, ОСОБА_4 перебуваючи на узбіччі дороги, неподалік нічного магазину по вулиці Незалежності, 105 у селищі Торчин, Луцького району, Волинської області, перебуваючи в громадському місці, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо і умисно порушуючи існуючі у суспільстві правила поведінки та норми моралі, усвідомлюючи, що його дії відбуваються в умовах очевидності інших людей, а також протиправний характер своїх дій, які супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно почав нецензурно і образливо висловлюватись щодо потерпілого ОСОБА_5 , після чого умисно наніс удар кулаком лівої руки в ділянку обличчя останнього, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді забою та ранки спинки носа, яке за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити судові рішення, перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 125 КК та призначити йому покарання за санкцією цієї статті. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що вчинене ним діяння не було хуліганським, відсутній мотив явної неповаги до суспільства, оскільки інкриміновані дії виникли на ґрунті неприязних відносин з потерпілим, а мотив був виключно особистим. Кваліфікуючи його дії за ч. 1 ст. 296 КК, місцевий суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказане порушення належним чином не перевірив та не виправив його.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За вимогами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оцінка доказів, на підставі яких вирішується питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК) є завданням суду першої інстанції.
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з'ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства.
Такого висновку суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 , а також досліджених фактичних даних, які містяться у висновку експерта № 124 від 10 лютого 2025 року, протоколі слідчого експерименту від 14 лютого 2025 року, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_5 , інших доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
Апеляційний суд перевірив обставини, встановлені місцевим судом і доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 , які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, зіставив фактичні дані та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені місцевим судом відповідно до вимог ст. 94 КПК і покладені в основу вироку докази у їх сукупності, підтверджують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК.
Цей суд перевірив і мотивовано відхилив аргументи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 296 на ч. 1 ст. 125 КК. Колегія суддів погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Так, суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповагою до суспільства є прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
У цьому кримінальному провадженні суди встановили, що про умисел на вчинення ОСОБА_4 саме хуліганства, свідчать зокрема, показання свідка ОСОБА_6 , яка у судовому засіданні місцевого суду підтвердила, що конфлікт був неочікуваним і безпричинним. Вона повідомила, що приблизно в лютому 2025 року біля нічного магазину стояв мікроавтобус, належний потерпілому. Навпроти був припаркований автомобіль обвинуваченого, у який в'їхав інший автомобіль, після чого дані автомобілі роз'їхалися. Надалі, вона побачила як ОСОБА_4 повернувся без автомобіля, підійшов до ОСОБА_5 та почав розмовляти з ним на підвищених тонах. Після цього обвинувачений наніс удар кулаком потерпілому в обличчя.
Потерпілий ОСОБА_5 у суді показав, що 09лютого 2025 року він перебував біля нічного магазину. Туди також під'їхав ОСОБА_4 , який припаркувався із увімкненими фарами ближнього світла, які світили прямо в очі. Тоді, потерпілий дав знак ближнім світлом, щоб ОСОБА_4 вимкнув фари, однак останній почав до нього щось вигукувати. Пізніше, обвинувачений підійшов до його автомобіля і між ними виник конфлікт. Він вийшов з автомобіля та в цей час обвинувачений наніс йому один удар лівою рукою в обличчя. Згодом, до них підійшли знайомі ОСОБА_4 , які почали стримувати останнього.
При цьому, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину хоча й заперечив, однак повідомив, що 09 лютого 2025 року, близько 23 год., він під'їхав до нічного магазину і зупинився біля нього з увімкненими фарами ближнього світла. У цей час потерпілий, який стояв своїм автомобілем навпроти нього, почав йому сигналізувати дальнім світлом і щось викрикувати. За декілька хвилин до нього під'їхали знайомі і забрали автомобіль. Тоді він підійшов до потерпілого, щоб з'ясувати чому останній викрикував до нього, однак потерпілий вискочив з буса і відштовхнув його. Також, зазначив, що не пам'ятає, щоб він наносив потерпілому удари. Коли він його відштовхнув, можливо сталося так, що він його вдарив.
Суди першої та апеляційної інстанцій з наведенням відповідного обґрунтування, виходячи з внутрішнього переконання та з точки зору взаємозв'язку сукупності доказів у справі, критично поставилися до позиції обвинуваченого ОСОБА_4 та обґрунтовано встановили умисел на вчинення ним саме хуліганства, оскільки з показань потерпілого та свідка вбачається, що дії вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю.
Мотиви незгоди ОСОБА_4 з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять переконливих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти висновку, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотні порушення норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Призначене ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 296 КК є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності, тяжкості вчиненого правопорушення та даним про особу винного.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3