16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/10064/21-ц
провадження № 61-11318св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ручка Олег Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. у справі за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма «Т.М.М.» - ТОВ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 41 807,56 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 270,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 06 жовтня 2021 року позов задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - ТОВ заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2020 року в розмірі 41 807,56 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що 15 листопада 2017 року між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_1 , а споживачем забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленими тарифами у строк та на умовах, що передбачені цим договором і додатками до нього.
За наданим позивачем розрахунком за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2020 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 41 807,56 грн.
Оскільки відповідач не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг у визначеному чинним законодавством розмірі, то позовні вимоги Фірми «Т.М.М.» - ТОВ є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З урахуванням приписів статей 256, 257 Цивільного кодексу України та набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким передбачено продовження позовної давності на час дії карантину, а також враховуючи, що відповідач частково сплачувала заборгованість за житлово-комунальні послуги у період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивач, звернувшись із цим позовом 25 лютого 2021 року, не пропустив позовну давність, про застосування якої заявляв представник відповідача у відзиві на позовну заяву.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Ручка О. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , 04 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 серпня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Ручки О. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що наведені заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не є поважними причинами пропуску цього строку і не є підставами (виключними випадками), передбаченими пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, за наявності яких суд може поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення його повного тексту, враховуючи, що ОСОБА_1 була обізнана про відкриття провадження у справі та розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи, про що свідчить її відзив на позовну заяву.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2025 року ОСОБА_1 через представника Ручку О. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувала тим, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач постійно цікавилася результатами розгляду своєї справи та періодично перевіряла інформацію щодо ухвалення у справі судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень 09 червня 2025 року, а оприлюднено - 10 червня 2025 року, то вже 11 червня 2025 року представник відповідача звернувся до суду першої інстанції із заявами про ознайомлення з матеріалами справи та про надання копії судового рішення.
Однак, через зайнятість судді сторона відповідача отримала під розписку копію судового рішення лише 02 липня 2025 року.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, за відсутності інформації щодо результатів розгляду справи, а також даних про отримання відповідачем рішення суду першої інстанції до спливу одного року з дня складення його повного тексту, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 вересня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
24 вересня 2025 року матеріали справи № 757/10064/21 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
У лютому 2021 року Фірма «Т.М.М.» - ТОВ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (том 1, а. с. 1-8).
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 22 березня 2021 року відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Роз'яснив відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву та направити позивачу та суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи (том 2, а. с. 169, 170).
У липні 2021 року до суду першої інстанції надійшов засобами поштового зв'язку відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ципляк О. І. на позовну заяву (том 2, а. с. 173-177).
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 06 жовтня 2021 року, яке оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10 червня 2025 року, позов задовольнив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - ТОВ заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2020 року в розмірі 41 807,56 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 2, а. с. 203-209).
На вказаному рішенні міститься відмітка про те, що повний його текст складено 06 жовтня 2021 року.
Супровідним листом Печерського районного суду міста Києва від 2021 року (без зазначення числа та місяця) № 757/10064/21-ц копію згаданого рішення від 06 жовтня 2021 року надіслано відповідачу ОСОБА_1 на поштову адресу: АДРЕСА_2 (том 2, а. с. 210).
Водночас, матеріали справи не містять ані зворотного повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_1 поштового відправлення, ані конверта, який мав би повернутися на адресу суду у випадку невручення особі такого відправлення.
11 червня 2025 року адвокат Ручка О. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції із заявами про ознайомлення з матеріалами справи та про надання копії судового рішення від 06 жовтня 2021 року у цій справі (том 2, а. с. 211-216).
04 липня 2025 року адвокат Ручка О. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (том 2, а. с. 218-221, 229-232).
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 серпня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Ручки О. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 ЦПК України у зв'язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (том 2, а. с. 240-244).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23) та від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначила, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15 (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16 (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13 (провадження № 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що Будаєва О. В. була обізнана про відкриття провадження у справі та розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи, про що свідчить поданий нею відзив на позовну заяву, а отже, відповідач була повідомлена судом про розгляд цієї справи.
Відповідач ОСОБА_1 користувалася професійною правничою допомогою та діяла у процесі через адвоката Ципляк О. І., яка здійснює діяльність в Україні та мала можливість слідкувати за перебігом розгляду справи, дізнаватися про стан відомого їй судового провадження та в установлені процесуальні строки звернутися з апеляційною скаргою.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania») [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» («Ryabykh v. Russia»), заява № 52854/99, пункт 52, ECHR 2003-IX).
Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 знала про наявність справи у провадженні суду, однак з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2021 року звернулася 04 липня 2025 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, адже сплив річного строку з дня складення повного тексту рішення суду у разі подання апеляційної скарги особою, повідомленою належним чином про розгляд справи, є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, у матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.
Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень 09 червня 2025 року, а оприлюднено - 10 червня 2025 року, що свідчить про необізнаність відповідача з результатами розгляду справи та зі змістом оскаржуваного судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК України не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Схожий за змістом висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (частини другої статті 358 ЦПК України) міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24), а також у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2024 року у справі № 757/14160/18 (провадження № 61-12032св24), від 05 березня 2025 року у справі № 757/50670/19 (провадження № 61-9109св24).
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у цій справі згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування цим судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ручка Олег Анатолійович, залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко