16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 357/12300/24
провадження № 61-6721св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2025 року у складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А. у справі за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 (далі - КП БМР ЖЕК № 7) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 62 038,05 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
29 липня 2021 року між співвласниками зазначеного багатоповерхового будинку та КП БМР ЖЕК № 7 укладено договір № 63 про надання послуг з управління багатоповерховим будинком, який набув чинності з 01 серпня 2021 року.
Згідно з умовами цього договору ціна послуги з управління з 01 серпня 2021 року становила 7,7868 грн, а з 01 березня 2024 року - 9,4271 грн за 1 кв. м загальної площі приміщення у будинку на місяць. Плата за послугу з управління вноситься кожним співвласником на розрахунковий рахунок управителя не пізніше 25 числа, наступного за розрахунковим.
Відповідач є власником нежитлового приміщення № 80, загальною площею 222,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проте не виконує свої зобов'язання як співвласник багатоквартирного будинку, не вносить плату за послугу з управління багатоквартирного будинку, у зв'язку з чим за період з 01 серпня 2021 року до 01 липня 2024 року у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 62 038,05 грн, яка в добровільному порядку не сплачена.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 05 листопада 2023 рокупозов задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь КП БМР ЖЕК № 7 заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 62 038,05 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що КП БМР ЖЕК № 7 довело й обґрунтувало свій позов належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася внаслідок невиконання ним зобов'язань щодо оплати отриманих послуг з управління багатоквартирним будинком.
Київський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2023 року скасував, а провадження у справі закрив у зв'язку із належністю спору до господарської юрисдикції.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що спір про стягнення заборгованості за надання послуг з управління багатоквартирним будинком, пред'явлений до фізичної особи, яка використовує нежитлове приміщення магазину, розташоване у цьому будинку, для здійснення підприємницької діяльності як фізична особа - підприємець (далі - ФОП), підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року КП БМР ЖЕК № 7 подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2025 року, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2023 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22 та від 27 березня 2023 року у справі № 920/1343/21.
Касаційну скаргу КП БМР ЖЕК № 7мотивувало тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що зазначений спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Відповідач є власником нежитлового приміщення у цьому будинку як фізична особа, а не як суб'єкт господарської діяльності.
Обов'язок з утримання спільного майна багатоквартирного будинку виникає у власника житлового або нежитлового приміщення у будинку незалежно від того, чи здійснює він підприємницьку діяльність, чи ні.
Чинне законодавство не ставить у залежність ведення власником нежитлової нерухомості, що розташоване в багатоквартирних будинках, підприємницької діяльності, власники житлового або нежитлового приміщення зобов'язані брати участь в утриманні спільного майна.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
07 жовтня 2025 року матеріали справи № 357/12300/24 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № 80, загальною площею 222,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (том 1, а. с. 7-9).
На підставі договору про надання послуги з управлінням багатоквартирним будинком від 29 липня 2021 року № 63 КП БМР ЖЕК № 7 є управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 10-12).
Згідно з умовами цього договору ціна послуги з управління з 01 серпня 2021 року становить 7,7868 грн за 1 кв. м загальної площі приміщення у будинку на місяць. Плата за послугу з управління вноситься кожним співвласником на розрахунковий рахунок управителя не пізніше 25 числа, наступного за розрахунковим.
У списку співвласників квартир та приміщень, що перебувають у їх власності (додаток № 1 до договору від 29 липня 2021 року № 63), зазначено, що ФОП ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень загальною площею 132,4 кв. м та 54,3 кв. м (том 1, а. с. 13, 14).
У додатку № 4 до договору про надання послуги з управлінням багатоквартирним будинком від 29 липня 2021 року № 63 передбачено вимоги до якості послуги з управління будинком, а у додатку № 5 до цього договору визначено кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території (том 1, а. с. 19-21).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 01 серпня 2021 року до 01 липня 2024 року борг ОСОБА_1 за надані КП БМР ЖЕК № 7 послуги з управління багатоквартирним будинком становить 62 038,05 грн (том 1, а. с. 6).
Апеляційний суд також з'ясував, що з 20 липня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, у процесі припинення не перебуває, а згідно КВЕДу 47.25 відповідач займається роздрібною торгівлею напоями в спеціалізованих магазинах.
16 червня 2017 року між Білоцерківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0234 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 124, 125).
03 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 7186/1 про надання послуг із централізованого водопостачання (без обслуговування внутрішньо будинкових систем) з індивідуальним споживачем (том 1, а. с. 107-112).
Згідно з актом розмежування балансової належності межі, що є додатком № 4 до договору від 03 жовтня 2022 року № 7186/1, послуги з централізованого водопостачання із використанням внутрішньо будинкових систем надаються ФОП ОСОБА_1 на об'єкт магазин промисловий та продовольчий за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 113).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).
Згідно з частиною першою статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Верховний Суд у постанові від 27 березня 2023 року у справі № 920/1343/21, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зробив висновок, що відповідач є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, тому є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку. Те, що нежитлове приміщення не належить до категорії допоміжних приміщень (не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців), є ізольованим, а інші мешканці багатоквартирного будинку не є його співвласниками, не виключає наявність у відповідача статусу співвласника багатоквартирного будинку, що породжує виникнення відповідних прав та обов'язків стосовно утримання спільного майна. Договір про надання послуг з управління, що укладений на виконання рішення зборами співвласників, є обов'язковим для виконання всіма співвласниками. У такому разі укладання індивідуального договору співвласника з управителем не вимагається.
Верховний Суд у постанові від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначив, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною у справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що:
- з 20 липня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, у процесі припинення не перебуває, а згідно КВЕДу 47.25 відповідач займається роздрібною торгівлею напоями в спеціалізованих магазинах;
- 16 червня 2017 року між Білоцерківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0234 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
- послуги з централізованого водопостачання із використанням внутрішньо будинкових систем надаються ФОП ОСОБА_1 на об'єкт магазин промисловий та продовольчий за адресою: АДРЕСА_2 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19) зазначила, що у цій справі позов стосується невиконання відповідачем обов'язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є він як фізична особа, який здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність як ФОП. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому відповідач як ФОП надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності, тому Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення відповідачем як ФОП у своїй господарській діяльності.
Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 489/7113/21 (провадження № 61-6121св23), вирішуючи питання щодо юрисдикційності спору, зазначив, що з огляду на суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин, з урахуванням того, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за надання послуги з управління багатоквартирним будинком, нарахованої відповідачу як власнику нежитлового приміщення магазину, який використовує це приміщення як ФОП у своїй господарській діяльності, заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
Таким чином, встановивши, що спір про стягнення заборгованості за надання послуг з управління багатоквартирним будинком, пред'явлений до фізичної особи, яка використовує нежитлове приміщення, розташоване у цьому будинку, для здійснення підприємницької діяльності як ФОП, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що цей спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства спростовуються наведеними вище обставинами. КП БМР ЖЕК № 7 не позбавлене права звернутися із відповідним позовом до суду господарської юрисдикції.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що, закриваючи провадження у цій справі, суд порушив норми процесуального права.
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності оскаржуваної постанови виключно в межах, які безпосередньо стосуються дотримання апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про закриття провадження у справі, у зв'язку з чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності перевірки правильності рішення суду першої інстанції, яке в апеляційному порядку по суті не переглядалося.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко