15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 372/4061/24
провадження № 61-7725св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, Виконавчий комітет Української міської ради Обухівського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проживав з ОСОБА_2 у незареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3 .
З 01 квітня 2020 року дитина проживає разом із ним і з цього часу відповідачка не бере участі у справах сім'ї.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року у справі № 395/1083/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено стягнення аліментів з нього на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначені рішенням суду у справі № 395/234/15-ц, починаючи з 28 квітня 2021 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 квітня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
Вказував, що відповідачка не повернула безпідставно отримані аліменти у розмірі 25 261,86 грн.
15 жовтня 2023 року відповідачці була направлена письмова пропозиція про добровільне повернення безпідставно отриманих аліментів, які вона не повернула.
24 жовтня 2023 року він разом із дочкою приїхав до відповідачки забрати планшет, який він подарував дитині, проте відповідачка не відкрила двері. З цього приводу він звернувся до поліції.
Зазначав, що відповідачка не надає матеріальної допомоги дитини, у додаткових витратах на її утримання участі не бере, не виявляє заінтересованості в подальшій долі дитини, не цікавиться тим, як вона зростає, не цікавиться станом її здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує дитині необхідного медичного догляду та лікування, харчування.
Відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, без поважних причин залишила її без батьківської уваги та турботи.
Станом на 01 липня 2024 року у відповідачки наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 136 129,27 грн.
Вказував на те, що він був змушений звернутися до психолога для стабілізації емоційного стану дитини після спілкування дитини з матір'ю у судах. 06 липня 2024 року був складений висновок про обмеження спілкування дитини з матір'ю.
За таких обставин позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Водночас суд урахував, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, наводить обґрунтовані мотиви, які суд взяв до уваги.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, посилався на те, що суд першої інстанції врахував якнайкращі інтереси дитини, думку відповідачки, її бажання брати участь у житті дочки. ОСОБА_1 не довів необхідності застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано результати психологічного дослідження, відповідно до яких на даний момент дитина не вважає маму за члена родини, не відчуває від неї піклування, любові та доброзичливого ставлення, тривожне очікування чергових образ від мами негативно впливає на емоційний стан дитини, підвищує емоційну напругу, а для покращення стану дитини рекомендовано обмеження спілкування між дочкою й мамою, апеляційний суд зазначив, що висновки, викладені у вказаному психологічному дослідженні, не є беззаперечним доказом завдання ОСОБА_2 шкоди психологічному здоров'ю дочки.
Водночас апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що звернення ОСОБА_2 у 2020 році з позовом про відібрання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини разом із нею, свідчить про те, що вона не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з дочкою, а ОСОБА_1 не довів необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані він, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Апеляційний суд зазначив, що між сторонами існує тривалий конфлікт з приводу визначення місця проживання дитини. Проживання дитини в іншому місті в родині батька, народження у її матері у 2019 року сина ОСОБА_5 призвело до втрати у дитини психологічного зв'язку з матір'ю. Наявний у справі висновок спеціаліста в галузі психології не виключає можливість відновлення стосунків дитини з матір'ю. Достатніх доказів існування виняткових обставин, які б перешкоджали возз'єднанню дитини з матір'ю та відновлення між ними стосунків, матеріали справи не містять. ОСОБА_2 має бажання спілкуватись з дитиною, активно заперечує проти позбавлення її батьківських прав.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у зв'язку із неналежним виконанням батьківських обов'язків з боку органів опіки та піклування, суду, у тому числі притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків.
Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано думку дитини, яка була висловлена усно та письмово в нотаріально посвідченій заяві, оскільки така думка не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 225/2468/21, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачка з квітня 2020 року не бере участь у житті дитини, частково сплачує аліменти, однак заборгованість зі сплати аліментів збільшується.
Суди не врахували, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка бере участь у житті дитини, не взяли до уваги думку дитини, а також помилково не врахували висновок органу опіки та піклування.
Суди не врахували, що проживання одного з батьків в іншому місті не є підставою для повної неучасті у житті дитини, як і наявність інших дітей. Проживаючи в іншому місті та маючи іншу дитину, відповідачки могла б телефонувати до школи, переписуватися з класним керівником, телефонувати тренеру, листуватися з дитиною месенджерами, відправляти подарунки поштою, відправляти кошти тощо.
Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідачки до власної неповнолітньої дитини.
Змінити поведінку відповідачки неможливо, оскільки бездіяльність щодо утримання і виховання дочки триває більше чотирьох років, а тому наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_2 вказала, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дочки.
Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав.
Посилання у касаційній скарзі на наявність у неї заборгованості зі сплати аліментів, не спростовують висновків судів. Заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з її вини, що неодноразово встановлювалось судами, а у зв'язку з незалежними від неї обставинами, а саме: народження другої дитини, отримання лише соціальних виплат, відсутність роботи та часті захворювання дитини. На даний час вона сплачує аліменти, але позивачу цього недостатньо і він постійно подає позовні заяви про стягнення пені, що вказує тільки на необхідність у отриманні коштів.
Водночас вона ніяких протиправних дій відносно дитини не вчиняла, постійно вживала та вживає заходів для спілкування з дитиною, однак дитина не бажає цього спілкування.
У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костроміна В. А. подала відповідь на відзив, в якій посилалась на те, що відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу є безпідставним та необґрунтованим, без жодного доказового підтвердження обставин, на які ОСОБА_2 посилається як у справі взагалі, так і у відзиві на касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року у справі № 395/234/15-ц на утримання ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі 600,00 грн щомісячно, починаючи з 13 лютого 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 13 травня 2022 року № 48 затверджено висновок органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, органом опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області встановлено, що з квітня 2020 року під час введення на території України карантинних заходів та із закриттям навчальних закладів , малолітня ОСОБА_3 приїхала до батька, після чого відмовилася повертатися до матері та залишилася проживати з батьком та бабусею, де і проживає нині за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року у справі № 372/3260/20 позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за несвоєчасну сплату аліментів у сумі 12 329,99 грн.
Змінено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_1 згідно з рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року у справі № 395/234/15-ц.
Відібрано дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав і передано дитину матері - ОСОБА_2 .
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з її матір'ю ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, врахувавши обставини справи та відносини, які існують між сторонами, думку дитини, взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, установив відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання дитини разом з батьком та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині вимог про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та відібрання дитини у батька з поверненням її за попереднім місцем проживання.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає на АДРЕСА_1 . До 17 серпня 2020 року дитини проживала разом із матір'ю у квартирі АДРЕСА_3 , а з 17 серпня 2020 року проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з комісійним актом обстеження умов проживання від 01 вересня 2020 року, комісією у складі: депутата Української міської ради Обухівського району Київської області Лахтадир В. В., свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , проведено обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_3 . Комісією встановлено, що квартира складається із двох кімнат, умови проживання задовільні. За цією адресою проживають: ОСОБА_8 , 1976 року народження, ОСОБА_2 , 1988 року народження, ОСОБА_3 , 2010 року народження, ОСОБА_9 , 2004 року народження, ОСОБА_10 , 2019 року народження. В акті зафіксовано, що дочка ОСОБА_3 , 2010 року народження, постійно проживала з матір'ю ОСОБА_2 за вищевказаною адресою, а 17 серпня 2020 року колишній чоловік ОСОБА_1 викрав дочку ОСОБА_3 і до теперішнього часу не привіз на постійне місце проживання за вищевказаною адресою і тому дочка ОСОБА_3 не має можливості піти до школи на навчання.
Для встановлення індивідуально-психологічних та поведінкових особливостей малолітньої ОСОБА_3 , сумісності дитини з кожним із батьків, а також виявлення наявності або відсутності ознак психотравмувального впливу на дитину конфліктної ситуації між батьками проведено психологічне обстеження ОСОБА_3 .
За результатами проведення психологічного обстеження, психологом ОСОБА_11 складено висновок від 31 серпня 2021 року, згідно з яким своїм домом ОСОБА_12 вважає помешкання батька. Між батьком та дитиною існують теплі стосунки, які ґрунтуються на сильній взаємній прив'язаності, довірі та взаєморозумінні. Батько цікавиться справами дитини, допомагає їй та приймає дитину такою, як вона є, прагне виховувати дитину самостійною і притримується демократичного стилю виховання. Розлучення дитини з батьком і переїзд її у інший будинок неприпустимі, оскільки нанесуть психологічну шкоду дитині. У відносинах ОСОБА_12 до мами існує страх і недовіра. Дитина відчуває, що мама не розуміє її, не прислухається до її думки, не співчуває їй і не приймає такою, як вона є. Через високий рівень тривожності та чутливості у дитини, постійне перебування її у середовищі, де застосовуються фізичне і емоційне насильство є небажаним, оскільки може спровокувати невроз. Мамі рекомендовано психологічну роботу щодо навчання емоційної саморегуляції з метою подолання агресії, а також роботу щодо підвищення своєї батьківської ефективності та гармонізації стосунків з дочкою.
На підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, органом опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області встановлено, що з квітня 2020 року, під час введення на території України карантинних заходів та із закриттям навчальних закладів, малолітня ОСОБА_3 приїхала до батька, після чого відмовилася повертатися до матері та залишилася проживати з батьком та бабусею, де і проживає нині за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року у справі № 395/1083/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначені рішенням суду у справі № 395/234/15-ц, починаючи з 28 квітня 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 квітня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишено без змін.
Відповідно до довідки Новомиргородського відділу ДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09 жовтня 2023 року № 171, з моменту припинення стягнення аліментів (28 квітня 2021 року) до теперішнього часу ОСОБА_1 сплачені аліменти ОСОБА_2 на утримання дитини у розмірі 25 261,86 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним старшим державним виконавцем Клименком В., загальна сума заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 за період з 28 квітня 2021 року до 01 липня 2024 року становить 136 129,27 грн.
Відповідно до відповіді начальника Обухівського РУА ГУНП в Київській області від 16 листопада 2023 року, під час проведення перевірки звернення ОСОБА_1 з приводу того, що колишня дружина не хоче віддавати речі дочці встановлено, що 24 жовтня 2023 року за адресою: АДРЕСА_4 , між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будь-яке домашнє насильство відсутнє та на даний час відбуваються судові процеси щодо сплати аліментів.
06 липня 2024 року психологом Майстерні «Інсайт» ОСОБА_13 за запитом ОСОБА_1 складений висновок за наслідками психологічного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого у порівнянні з результатами попереднього психологічного обстеження, відбулася негативна динаміка у стосунках ОСОБА_12 з мамою. На даний момент ОСОБА_12 не вважає маму за члена родини, не відчуває від неї піклування, любові та доброзичливого ставлення. Як свідчать данні опитування, мама є для дівчини рольовою антимоделлю дитячо-батьківських стосунків. Тривожне очікування чергових образ від мами негативно впливає на емоційний стан дитини, підвищує емоційну напругу. Оскільки мама не виконала рекомендацій щодо покращення стосунків між нею й дочкою, що надавалися у попередньому обстеженні, а навпаки, лише погіршила якість спілкування, то для покращення стану дитини рекомендовано обмеження спілкування між дочкою і мамою.
Відповідно до довідки директора Златопільського ліцею м. Новомиргорода Кіровоградської області від 05 липня 2024 року № 162, учениця 8 класу ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько постійно підтримує контакт із закладом освіти, цікавиться успішністю дочки, спілкується з вчителями, відвідує батьківські збори. Дитину до школи приводить і забирає батько, на виклики до школи приходить теж тільки батько. Мати не бере участі у вихованні дочки.
Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , 2010 року народження, яка надана керівником Новомиргородської міської дитячо-спортивної школи 19 липня 2024 року, ОСОБА_3 займається в Новомиргородській спортивній школі в секції волейболу з вересня 2022 року. ОСОБА_14 привітна, охайна, спортивна, спокійна, вихована дівчина, користується повагою у дитячому колективі спортивної шкоди та тренерів-викладачів. У вихованні ОСОБА_12 є велика заслуга батька ОСОБА_1 , який приділяє багато уваги і часу своїй дитині. Піклується про стан здоров'я, успіхи в навчанні і спорті, режим тренування і відпочинку. Періодично відвідує тренувальні заняття, забирає спортсменку з занять у зимовий час та темні вечори. Старається особисто бути присутнім на змаганнях. Дитина з захопленням розповідає, що батько турбується про її відпочинок. Вони їздять до Києва, Канева, на природу, до водойм. Батько виділяє їй кишенькові кошти і дитина має змогу задовольнити власні потреби, смакувати ласощі та відпочивати.
У нотаріально посвідченій заяві від 18 вересня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що її мати ОСОБА_2 дуже рідко спілкується з нею, їх розмови, зазвичай, закінчуються з'ясуванням стосунків та виказуванням претензій щодо її проживання разом із батьком, її егоїстичної поведінки та негативного відношення, обвинувачень та іншого. Вона проживає з батьком з квітня 2020 року і він ще протягом декількох років продовжував сплачувати аліменти на її утримання матері, яка на неї нічого не витрачала, а використовувала їх на себе. Ці аліменти, які сплатив ОСОБА_1 , уже у період її проживання разом із ним, вона просила повернути та до цього часу мати їх не повернула. При поїздці у жовтні 2023 року у місто Українку Обухівського району Київської області, де проживає її мати, щоб забрати її речі, її у квартиру мама не пустила. ОСОБА_2 не надавала та не надає ніякої допомоги (як моральної, так і матеріальної), не бере участі у її вихованні та буденному житті, не цікавиться ні шкільним, ні спортивним життям, в період неодноразового перебування в гостях у її баби у м. Новомиргороді, ні разу не намагалася зустрітися з нею та поговорити, ніколи їй не телефонувала. Її мати не цікавиться нічим, що її стосується, ні школою, ні спортом, ні дівчачими секретиками, нічим. Цією заявою вона повідомляє про своє бажання щодо позбавлення її матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї. Зміст заяви виготовлений з її слів вірно, перед підписання нею прочитано вголос та відповідає її дійсним намірам, підписано нею власноручно за згодою батька - ОСОБА_1 .
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 03 жовтня 2024 року № 102, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області, громадянка ОСОБА_2 проживає разом із чоловіком ОСОБА_8 , 1976 року народження, та спільною малолітньою дитиною ОСОБА_10 , 2019 року народження. Кватира розміщується на першому поверсі п'яти поверхового будинку, складається з коридору, кухні, двох спальних кімнат, ванної кімнати та туалету. Умови проживання задовільні, в квартирі зроблений новий ремонт, є всі необхідні меблі, у помешканні чисто та охайно, санітарно-гігієнічні норми дотримано. Для дитини відведено окрему спальну кімнату, є місце для навчання. Стосунки та традиції сім'ї доброзичливі, створено всі умови для виховання та розвитку дитини.
Згідно з характеристикою, складеною депутатом Української міської ради VIII скликання Рябчіковим Р. С., від 04 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 2018 року. За час проживання за вказаною адресою проявила себе виключно з позитивної сторони. За період проживання скарг на неї від сусідів не надходило. Проживає з сім'єю: чоловіком - ОСОБА_8 , 1976 року народження, та дитиною - ОСОБА_10 , 2019 року народження. За свідченнями сусідів, працьовита, товариська та ввічлива, в побуті доброзичлива, чуйна. За весь цей час ОСОБА_15 зарекомендувала себе як зразкова громадянка, що підтримує добрі стосунки як у сім'ї та і в спілкуванні з сусідами.
У своєму поясненні від 04 жовтня 2024 року ОСОБА_2 зазначила, що має дочку ОСОБА_3 . На даний час вона перебуває та проживає з батьком ОСОБА_1 . Вона неодноразово намагалася спілкуватися з дочкою, пропонувала зустрітися, щоб поговорити з нею та придбати їй речі, на що вона відмовлялася і грубила. Ці факти може підтвердити записами розмов. За час перебування дочки ОСОБА_5 з нею у м. Українці ніяких конфліктів у неї з дитиною не було, все почалося з того, що батько взяв дочку на канікули і все змінилося. Водночас ОСОБА_2 зазначила, що любить свою дочку ОСОБА_5 , виступає проти рішення позбавлення батьківських прав, так як веде належний спосіб життя і має можливість виховувати свою дочку та вважає, що дівчинці особливо зараз потрібна мати, готова і на далі брати участь у вихованні своєї дочки, але позбавлена такої можливості батьком дитини, який налаштовує її проти неї.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 жовтня 2024 року, орган опіки та піклування, враховуючи те, що ОСОБА_2 не бере належної участі у вихованні дочки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовки до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується із дочкою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, чим ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, з урахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 24 жовтня 2024 року № 46, вважав доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним, суд діяв у межах своєї дискреції.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків судами не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Судами встановлено, що до досягнення дитиною десятирічного віку матір належним чином виконувала свої батьківські обов'язки і труднощі з їх реалізації виникли на ґрунті непорозумінь з батьком дитини. Так, у 2020 році ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про відібрання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини разом з нею, що свідчить про те, що вона не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з дочкою, а ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
Водночас суди попередніх інстанцій надали правову оцінку висновку органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 жовтня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та навели відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд погоджується із висновком судів про те, що висновок органу опіки та піклування,який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Також висновок не містить даних чи вживав орган опіки та піклування дії до налагодження взаємовідносин матері і дочки, чи були запропоновані такі примирні процедури як медіація, чи попереджав про необхідність зміни поведінки матері.
Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав базувався на рішенні комісії з питань захисту прав дитини, однак ні відомостей щодо цього рішення, на дійсної оцінки сімейної ситуації вказаний висновок не містить.
Суди попередніх інстанцій належно дослідили висновок органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 жовтня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надали йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, дотрималися вимог частини шостої статті 19 СК України.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, щовідповідачка з квітня 2020 року не бере участь у житті дитини, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Саме по собі нерегулярне спілкування матері з дочкою, наявність у відповідачки заборгованості зі сплати аліментів, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов'язку щодо виховання та утримання дитини.
Водночас суди попередніх інстанцій правильно врахували об'єктивні причини неможливості активної участі відповідачки у житті дитини, зокрема, проживання в іншому місті та народження у неї другої дитини, а також існування між сторонами неприязних відносин, що негативно впливає на якість спілкування матері та дитини.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували думку дитини про її бажання щодо позбавлення її матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї, колегія суддів відхиляє, оскільки думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці. Водночас суд першої інстанції належним чином мотивував, чому не бере до уваги думку дитини, а суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що наявний у справі висновок спеціаліста в галузі психології не виключає можливість відновлення стосунків з матір'ю дитини.
У цій справі не встановлено, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків або створення нею особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
З огляду на зазначене висновки судів попередніх інстанцій про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович