15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 381/1294/23
провадження № 61-9145св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - нотаріус Другої Фастівської державної нотаріальної контори Бігіч Світлана Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року у складі судді Соловей Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - нотаріус Другої Фастівської державної нотаріальної контори Бігіч С. Ю., про визнання договору дарування удаваним правочином.
2. Позов обґрунтовано тим, що він є власником 21/25 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
3. До 06 лютого 2023 року ОСОБА_2 був власником 12/25 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом.
4. 06 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування № 168, що посвідчений нотаріусом Другої Фастівської державної нотаріальної контори Бігіч С. Ю., на підставі вказаного договору дарування ОСОБА_3 набула у спільну часткову власність 12/25 частини вказаного житлового будинку.
5. Вважав, що укладений договір дарування між відповідачами є удаваним правочином. Насправді між відповідачами склалися цивільно-правові відносини з купівлі-продажу частини будинку, оскільки до укладення договору дарування у грудні 2022 року ОСОБА_2 отримав завдаток за продаж частини будинку, а також надав розписку про отримання коштів.
6. Приховавши договір купівлі-продажу укладеним договором дарування, ОСОБА_2 мав на меті не виконувати приписи статті 362 ЦК України. Уклавши договір дарування замість купівлі-продажу відповідачі порушили його переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності. На момент подачі позову не відома грошова сума, яку за договором повинен сплатити покупець.
7. Враховуючи викладене просив суд:
визнати договір дарування 12/25 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Другої Фастівської державної нотаріальної контори Бігіч С. Ю. 06 лютого 2023 року, удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання договору купівлі-продажу;
визнати, що цивільно-правові відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 регулюються правилами щодо правочину, який ці сторони насправді вчинили, а саме за договором купівлі-продажу;
перевести на ОСОБА_1 обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 12/25 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Короткий зміст судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є сторонами правочину, виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування. При цьому при розгляді справи судами не встановлено, що воля сторін договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином. Отже, ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
14. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, у постановах Верховного Суду 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц, від 12 жовтня 2021 року в справі № 725/4816/19, від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20, від 19 жовтня 2022 року в справі № 463/2001/19, від 22 лютого 2023 року в справі № 755/912/21, від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, від 25 вересня 2024 року в справі № 376/2049/23, від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
недослідження зібраних в справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України);
15. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що внутрішня воля ОСОБА_2 щодо відчуження (продажу) за відплатним договором спірної частки домоволодіння підтверджується розміщенням оголошення про продаж частини будинку у 2021 році. За весь період відчуження (продажу) він декілька разів змінював ціну.
16. Також вказує, що внутрішня воля ОСОБА_2 щодо саме продажу частини будинку підтверджується аудіозаписом, що наявний в матеріалах справи на флеш пам'яті.
17. Із розмови, яка міститься на флеш карті, вбачається, що ОСОБА_3 акцентує увагу на те, що ОСОБА_2 запропонував укласти договір дарування, а не відплатний договір купівлі-продажу.
18. Вважає, що наведені обставини свідчать про те, що між відповідачами виникли права та обов'язки покупця і продавця, оскільки покупець ОСОБА_3 сплатила кошти, а продавець ОСОБА_2 передав у власність майно. Наведене також підтверджується показами свідків.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
19. У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , у яких вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20. Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 326737160 від 23 березня 2023 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві спільної часткової власності 21/25 за ОСОБА_1 , позивачем по справі, дата реєстрації 07 березня 2023 року. За ОСОБА_3 зареєстровано 12/25, дата реєстрації 06 лютого 2023 року (а. с. 9, т. 1).
21. Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 25 лютого 2016 року державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Київської області Бойко О. О., ОСОБА_2 успадкував після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12/25 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10, т. 1).
22. Згідно договору дарування 12/25 частки житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Другої фастівської державної нотаріальної контори Київської області від 06 лютого 2023 року ОСОБА_8 , ОСОБА_2 передав у власність (подарував), а ОСОБА_3 прийняла у власність (у дарунок) 12/25 часток житлового будинку з відповідними господарськими спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 200-202, т. 1).
23. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 вересня 2024 року частка ОСОБА_1 у житловому будинку становить 13/25, а частка ОСОБА_3 - 12/25.
Позиція Верховного Суду
24. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
25. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
26. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
27. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
28. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
30. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
31. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
32. Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
33. Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
34. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
35. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
36. Частиною першою статті 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
37. Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
38. Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
39. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
40. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
41. У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
42. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
43. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
44. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
45. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).
46. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
47. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
48. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20).
49. Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16 (провадження № 14-498цс18) зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».
50. Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним на підставі статті 235 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили.
51. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування.
52. З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
53. При цьому судом враховано, що позивач не довів, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Судами не встановлено, що сторони з учиненням оспорюваного правочину навмисно виразили не ту внутрішню волю, що насправді мала місце.
54. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є сторонами правочину, виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування. Отже, ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
55. З огляду на викладене, колегія судді відхиляє доводи заявника про те, що між сторонами укладено саме договір купівлі-продажу, оскільки такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
56. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що внутрішня воля ОСОБА_2 щодо саме продажу частини будинку підтверджується аудіозаписом, що наявний в матеріалах справи на флеш пам'яті, оскільки, як встановлено апеляційним судом, зміст аудіозапису оспорюється ОСОБА_3 , а під час судового розгляду клопотання про призначення відповідної експертизи заявлено не було. При цьому клопотання про відтворення та дослідження в судовому засіданні аудіозапису було подано після закриття підготовчого провадження та не було направлено іншим учасникам справи.
57. Крім того, посилання заявника на оголошення щодо продажу частини будинку в 2021 році не вказують на те, що оспорюваний правочин в 2023 році був оплатним.
58. Доводи заявника щодо неврахування заяви про зміну предмета позову є безпідставними, оскільки суди розглядали справу з урахуванням доводів та вимог, визначених представником заявника у вказаній заяві. При цьому вимога щодо визнання порушення переважного права позивача, вказана у пункті четвертому, підлягає врахуванню під час вирішення питання щодо переведення прав покупця, тому доводи про неврахування вказаної заяви є необґрунтованими.
59. Посилання заявника на неврахування судами під час розгляду справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, у постановах Верховного Суду 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц, від 12 жовтня 2021 року в справі № 725/4816/19, від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20, від 19 жовтня 2022 року в справі № 463/2001/19, від 22 лютого 2023 року в справі № 755/912/21, від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, від 25 вересня 2024 року в справі № 376/2049/23, від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених судами обставин, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
60. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
61. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
62. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович