15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 495/3399/22
провадження № 61-6004св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач(позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, орган опіки та піклування Мологівської об'єднаної територіальної громади Білгоро-Дністровського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, орган опіки та піклування Мологівської об'єднаної територіальної громади Білгоро-Дністровського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини.
2. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах у період з осені 2019 року по квітень 2022 року.
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4 .
4. Під час спільного проживання відповідач неодноразово застосовував до неї фізичне насилля та самовільно відібрав у неї дитину. З цих підстав вона зверталася до органів поліції та до служби у справах дітей, але позитивного результату не отримала.
5. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити місце проживання малолітньої доньки разом з нею, що буде відповідати її інтересам та нормальному існуванню дитини.
6. В свою чергу 14 червня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно до якої зазначив, що заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та бажає встановити місце проживання малолітньої дитини разом з ним.
7. Вказував, що дитина проживає разом із ним у будинку, який йому належить на праві приватної власності (адреса: АДРЕСА_1 ), у дитини є окрема кімната, яка обладнана усім необхідним.
8. Зазначав, що офіційно працює та має достатню заробітну плату, дитина забезпечена усіма необхідними належними умовами проживання, виховання та культурним розвитком.
9. Просив визначити місце проживання дитини разом із ним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року.
11. Первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
12. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_2 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_1 .
13. Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.
14. Перші два тижні, починаючи з неділі після набрання рішення законної сили, дитина проживає з батьком.
15. Після завершення двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
16. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено.
17. Здійснено розподіл судових витрат.
18. Задовольняючи первісний та зустрічний позов частково та визначаючи місце неповнолітньої дочки почергово з кожним із батьків, суд першої інстанції виходив із того, що батьки спільно мають приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дитини, а тому почергове проживання дитини у кожного з батьків буде в якнайкращих інтересах дитини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
19. Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
20. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
21. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 .
22. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
23. Здійснено розподіл судових витрат.
24. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, оцінуючи докази в їх сукупності, враховуючи поведінку матері та батька дитини, самої дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, матеріально-побутові умови проживання та достатній рівень комфорту обох з батьків, конфліктні ситуації між батьками, дійшов висновку, що в даному випадку з врахуванням віку дитини та виходячи із «найкращих інтересів дитини», буде доцільним визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом із матір'ю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
29. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
31. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що рішення про визначення місця проживання дитини з батьком не є розлученням дитини з матір'ю, яка не позбавлена прав спілкування з дитиною, а також брати участь у її вихованні та забезпеченні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування з дитиною, а у разі недосягнення такої згоди - за рішенням органу опіки та піклування або за судовим рішенням.
32. Також касаційна скарга містить посилання на невмотивованість оскаржуваного рішення апеляційного суду та неврахування обставин при ухваленні рішення.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. Сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 8).
34. З дня народження неповнолітня дитина зареєстрована та проживала разом із матір'ю ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 6, 49).
35. За твердженням позивачки ОСОБА_1 , під час спільного проживання відповідач ОСОБА_2 неодноразово застосовував до неї фізичне насилля, під час вагітності та тривалий час після народження доньки не визнавав дитину та не виявляв до неї інтересу. Проте, через деякий час, ОСОБА_2 змінив своє ставлення до дитини та під час чергового конфлікту відібрав у неї доньку, про що вона надала повідомлення до органів поліції та служби у справах дітей, але допомоги не отримала (т. 1, а. с.7, 48; т. 2, а. с.3-7, 9-10).
36. На даний час неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
37. ОСОБА_1 зазначила, що вона працює з 22 вересня 2017 року у ТОВ «ОРІОН» та отримує відповідну заробітну плату і ці її доводи матеріалами справи не спростовані (а. с. 51).
38. Згідно характеристики, виданої Дивізійською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області № 738 від 21 липня 2022 року, ОСОБА_1 за час проживання у селі характеризується позитивно, характер спокійний, неконфліктний, вміє спілкуватися з людьми, користується авторитетом серед односельців. Крім того, здійснює догляд за двома неповнолітніми дітьми: сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 54).
39. Згідно акту обстеження умов проживання від 20 липня 2022 року за адресою реєстрації неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : АДРЕСА_2 , для дитини створені належні умови проживання, виховання та розвитку (т. 1, а. с. 55).
40. В свою чергу ОСОБА_2 працює в компанії ТОВ «Кріо-Маркет» та отримує відповідну заробітну плату (т. 2, а. с. 66).
41. У ОСОБА_2 має місце заборгованість по сплаті аліментів, що стягуються на користь ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 495/5421/22, виданого 31 жовтня 2022 року Білгород-Дністровським районним судом Одеської області. Згідно розрахунку державного виконавця ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_2 по аліментам станом на 20 січня 2022 року складала 13 568,86 грн (т. 1, а. с. 127).
42. Згідно вироку Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 лютого 2023 року у справі № 515/222/23 ОСОБА_2 було визнано винним за вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (умисне заподіяння потерпілій ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень) (т. 1, а. с. 134-135).
43. Крім того, постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2023 року у справі № 495/3075/23 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 173-2 КУпАП (домашнє насилля психологічного та фізичного характеру відносно ОСОБА_1 ) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн (т. 1, а. с. 175-176).
44. Згідно характеристики, виданої ТОВ «Кріо-Маркет», ОСОБА_2 характеризується позитивно (т. 2, а. с. 67).
45. Мати та батько дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами. Жорсткого поводження батьків з дитиною, притягнення їх до відповідальності, у тому числі, за вчинення домашнього насильства, не встановлено.
46. Так, рішенням виконавчого комітету Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22 листопада 2022 року було затверджено висновок органу опіки та піклування Дивізійської сільської ради про доцільність проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 120-121).
47. Зазначений висновок не скасований та є чинним (т. 2, а. с. 166).
48. Крім того, рішенням виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 60 від 09 червня 2023 року було затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та було вирішено, що розгляд вказаного питання слід залишити на розгляд суду (т. 1, а. с. 178-180).
49. В подальшому рішенням № 68 від 10 червня 2024 року виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області було затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 136-138).
50. Вказаний висновок зазначає, що лише батько ОСОБА_2 займається вихованням дитини, приводить її до лікаря та до дитячого садку. Крім того, умови проживання у будинку, в якому проживає ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_6 , добрі. При проведені бесіди з дитиною та її батьком було встановлено, що дитина відмовляється від спілкування зі своєю матір'ю і починає плакати.
51. Зазначений висновок не містить співбесіди працівників органу опіки та піклування із ОСОБА_1 та дитиною.
Позиція Верховного Суду
52. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
53. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
54. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
55. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
56. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
57. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
58. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
59. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
60. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
61. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
62. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
63. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
64. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
65. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
66. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
67. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
68. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
69. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
70. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
71. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
72. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
73. Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
74. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.
75. У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
76. Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
77. Під час розгляду справи судами встановлено, що мати та батько дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами. Жорсткого поводження батьків з дитиною, притягнення їх до відповідальності, у тому числі, за вчинення домашнього насильства, не встановлено.
78. Водночас апеляційним судом правомірно враховано, що незважаючи на те, що неповнолітня дочка на даний час проживає разом із батьком, ОСОБА_1 не втратила інтерес до своєї дитини, всіляко намагалася підтримувати з нею спілкування, неодноразово зверталася до органів поліції та до відповідних органів з метою визначення місця проживання дитини.
79. Отже, втрата емоційного контакту між дочкою та матір'ю обумовлена не байдужою поведінкою матері та небажанням матері їх виконувати, а неможливістю спілкування з дитиною через поведінку батька, який зі слів позивачки, які не спростовані матеріалами справи, самовільно змінив місце проживання дитини.
80. Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір'ю. При цьому судом враховано, що саме батьком було змінено місце проживання дитини без погодження із матір'ю.
81. Водночас в порушення частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України ОСОБА_2 під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів, що визначення місця проживання дитини разом із ним відповідатиме її якнайкращим інтересам.
82. Доводи касаційної скарги у своїх сукупності зводяться з незгодою із висновками апеляційного суду, при цьому заявник не навів обставин, які б давали можливість ставити під сумнів висновок апеляційного суду щодо визначення проживання дитини разом із матір'ю.
83. Колегія суддів звертає увагу, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
84. Визначення місця проживання дитини з матір'ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком на його участь у вихованні дитини, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
85. Колегія суддів Верховного Суду підкреслює необхідність усвідомлення батьками потреби у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, спільного вирішення питань, які стосуються всіх потреб дитини.
86. Суд погоджується із доводами касаційної скарги щодо помилкового посилання апеляційного суду на Декларацію прав дитини, оскільки така не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України, проте, з урахуванням встановлених обставин, судом ухвалено судове рішення у якнайкращих інтересах дитини. Саме по собі, серед іншого, посилання суду на Декларацію прав дитини поряд з іншими мотивами, якими обґрунтовано судове рішення, не є підставою для його скасування.
87. Доводи касаційної скарги щодо неналежного мотивування апеляційним судом оскаржуваної постанови, відхиляються колегією суддів, оскільки суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, надав оцінку встановленим обставинам справи, доводам сторін щодо своїх вимог та заперечень, а також врахував релевантну практику Верховного Суду із спірних правовідносин, тому відсутні підстави вважати, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутні належні мотиви, якими суд керувався при його ухваленні.
88. При цьому Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
89. Таким чином, оскільки встановлення спільної опіки за обставинами даної справи неможливо, про що свідчать заперечення обох батьків, суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення в якнайкращих інтересах дитини.
90. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
91. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
92. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович