15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 523/19757/20
провадження № 61-9528св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
особа, яка подала касаційну скаргу,- Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
Описова частина
Історія справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), в якому просив визнати договір поруки №SR0AU/1505/2006 року, укладений 22 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», припиненим та таким, що порушуєйогоправа як споживача фінансових послуг.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_3 з 26 червня 2004 року до 14 лютого 2008 року.
22 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі- ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 був укладений споживчий кредитний договір № CNL-0AU/3122/2006 на суму 60 000,00 дол. США строком на 10 років до 22 грудня 2016 року, для власних потреб.
Того ж дня, 22 грудня 2006 року, між ним та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки № SR0AU/1505/2006 року, згідно якого він прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 всіх боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором № CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року.
Вважає, що договір поруки по своїй юридичній природі є припиненим, оскільки в якості забезпечення зобов'язань по кредитному договору № CNL- 0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року боржницею ОСОБА_3 за згодою власників, її близьких родичів: матері - ОСОБА_4 , брата - ОСОБА_5 , та бабусі - ОСОБА_6 , передано 22 грудня 2006 року в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № CNL- 0AU/3122/2006.
Тому, на думку позивача, погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ЗАТ «ОТП Банк» мало б відбуватись за рахунок іпотечного майна.
ОСОБА_1 також звернув увагу, що в квітні 2014 році з позовною заявою до нього та ОСОБА_3 до суду звернулось ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а не ПАТ «ОТП Банк».
При цьому ПАТ «ОТП Банк» ще 12 листопада 2010 року у відповідності до статей 512, 514 1077, 1079, 1082,1084 ЦК України відступило право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Однак, його як поручителя по кредитному договору № CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року про зміну кредитора ніхто не повідомляв.
Вважає, що він необґрунтовано змушений відповідати за борговим зобов'язаннями ОСОБА_3 , які не охоплюються ані діючими нормами законодавства, ані сталою практикою Верховного Суду, оскільки договір поруки припинив своє існування. Просив позов задовольнити.
16 червня 2023 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав договір поруки № SR0AU/1505/2006 року, укладений 22 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОТП-Банком, припиненим та таким, що порушує його права як споживача фінансових послуг.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
08 листопада 2023 року Суворовський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одесивід 16 червня 2023 року.
17 листопада 2023 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало апеляційну скаргу на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від
16 червня 2023 року.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 27 грудня 2023 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
21 березня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2023 року.
Заяву мотивував тим, що у період апеляційного перегляду справи, 26 липня 2024 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за кредитним договором № CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» (далі - ТОВ «Реалайнс Фінанс») на підставі договору факторингу № 07/2024/1-РА, укладеного 26 липня 2024 року між вказаними Товариствами.
29 квітня 2025 року ОСОБА_1 додатково подано суду докази на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, зокрема відповідь від 10 квітня 2025 року Національного банку України на адвокатський запит, в якій зазначено інформацію про те, що станом на 01 квітня 2025 року ТОВ «Реалайнс Фінанс» виключено з Державного реєстру фінансових установ, оскільки вказане товариство не має ліцензії на діяльність фінансової компанії та не має права здійснювати діяльність з надання фінансових послуг.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Одеський апеляційний суд своєю ухвалою від 15 травня 2025 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 та закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2023 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору факторингу №07/2024/1-РА від 26 липня 2024 року відступило право вимоги за кредитним договором №CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року та забезпечувальними договорами ТОВ «Реалайнс Фінанс».
Ані ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ані ТОВ «Реалайнс Фінанс» не подано до суду апеляційної інстанції заяву про заміну сторони з підстав факторингу.
На думку апеляційного суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в силу договору факторингу не має на цей час права вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 як поручителя за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3 , оскільки відбувся перехід суб'єктивного права від ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» до іншої особи в матеріальному праві. Відтак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має надалі підстав для підтримання поданої ним апеляційної скарги.
ТОВ «Реалайнс Фінанс» не подало до суду заяви в порядку статті 55 ЦПК України щодо процесуального правонаступництва, як і не подало власної апеляційної скарги на судове рішення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 362 ЦПК України, дійшов висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2023 року підлягає закриттю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24 липня 2025 року ТОВ «Реалайнс Фінанс», вказуючи, що є правонаступником позивача у справі ТОВ «ОТП Факторинг Україна», звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 травня 2025 року, у якій просить вказану ухвалу скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, які мають значення.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 25 серпня 2025 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції
Апеляційним судом встановлено, що 22 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 у м. Дніпропетровську був укладений споживчий кредитний договір № CNL-0AU/3122/2006 на суму 60 000,00 дол. США строком на 10 років до 22 грудня 2016 року, для власних потреб.
В якості забезпечення зобов'язань по кредитному договору № CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року цього ж дня 22 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки № SR-0AU/1505/2006 року, згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 всіх боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором № CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року.
26 липня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (клієнт) та ТОВ «Реалайнс Фінанс» (фактор) укладено Договір факторингу № 07/2024/1-РА.
Згідно пункту 1.1. вказаного договору клієнт передає (відступає) фактору право грошової вимоги, а фактор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, та набуває прав кредитора за кредитними договорами.
Пунктом 1.2. договору факторингу № 07/2024/1-РА встановлено, що фактор здійснює фінансування клієнта шляхом передачі грошових коштів в розпорядження клієнту за відступлення прав вимоги за плату, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 1.3. договору факторингу № 07/2024/1-РА за цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов'язань за кредитними договорами.
Згідно пункту 1.4. договору факторингу № 07/2024/1-РА клієнт зобов'язаний відступити (передати) права за всіма договорами забезпечення, укладеними боржниками/майновими поручителями для забезпечення виконання боржниками зобов'язань за кредитними договорами, права вимоги за якими належить клієнту. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставне майно. Відступлення права вимоги за договором забезпечення, що засвідчені нотаріально, здійснюється шляхом укладення сторонами нотаріально посвідчених договорів про відступлення права вимоги за такими договорами забезпечення. Типові форми договорів відступлення прав вимог за договорами забезпечення передбачені додатками № 6, 7 до цього договору.
Пунктом 1.5. договору факторингу № 07/2024/1-РА встановлено, що права вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов'язання щодо перерахування всіх платежів, визначених пунктом 7 цього договору, на підставі акту приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у додатку № 3 до цього договору.
Згідно пункту 6.1. договору факторингу № 07/2024/1-РА у відповідності до умов цього договору фактор здійснює фінансування клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги до боржників в розмірі портфеля заборгованості. Загальний розмір портфеля заборгованості боржників, права вимоги до яких відступаються, складає 203 509 353,31 грн, станом на дату укладення сторонами цього договору.
Згідно пункту 7.1. договору факторингу № 07/2024/1-РА сторони домовились, що станом на дату підписання сторонами цього договору сума фінансування складає 2 258 004,00 грн, без ПДВ.
Пунктом 7.2. договору факторингу № 07/2024/1-РА встановлено, що фактор здійснює фінансування клієнта шляхом перерахування 100 % суми фінансування, згідно з пунктом 7.1. цього договору, на банківський рахунок клієнта одним платежем не пізніше 30 липня 2024 року.
Відповідно до пункту 13.1. договору факторингу № 07/2024/1-РА цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ «Реалайнс Фінанс» посилалося на те, що суд апеляційної інстанції, встановивши факт заміни кредитора, помилково закрив апеляційне провадження, замість того, щоб залучити ТОВ «Реалайнс Фінанс»як правонаступника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до участі у справі.
Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника.
Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках заміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Водночас, відповідно до статті 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з положеннями статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, вчинення правочинів, наслідком яких є заміна особи в окремому зобов'язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги), є різновидом переходу до особи прав у матеріальних правовідносинах. Унаслідок такої заміни кредитора в матеріальному правовідношенні відбувається його заміна на іншу особу і в процесуальних правовідношеннях у визначених законом випадках.
Як вбачається з оскарженої ухвали, апеляційний суд встановив, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за Кредитним договором №CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року та забезпечувальними договорами ТОВ «Реалайнс Фінанс» на підставі Договору факторингу №07/2024/1-РА, укладеного між вказаними товариствами 26 липня 2024 року.
При таких обставинах, встановивши, що під час розгляду справи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги іншій юридичній особі - ТОВ «Реалайнс Фінанс», суд апеляційної інстанції повинен був вирішити питання щодо можливості заміни вказаного учасника справи на правонаступника в порядку статті 55 ЦПК України.
При цьому вказане питання могло бути вирішено за ініціативи суду, оскільки цивільний процесуальний закон не містить вимог щодо обов'язкової наявності відповідного клопотання сторони або його правонаступника.
Разом із тим, слід приймати до уваги, що зміст Договору факторингу №07/2024/1-РА, укладеного 26 липня 2024 рокуміж ТОВ«ОТП Факторинг Україна» та ТОВ«Реалайнс Фінанс», не містить конкретних положень щодо відступлення права вимоги саме за Кредитним договором №CNL-0AU/3122/2006 від 22 грудня 2006 року та забезпечувальними договорами.
Крім того, пунктом 1.5. договору факторингу № 07/2024/1-РА від 26 липня 2024 року встановлено, що права вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов'язання щодо перерахування всіх платежів, визначених пунктом 7 цього договору, на підставі акту приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у додатку № 3 до цього договору.
Як вбачається із змісту оскарженої ухвали суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, питання щодо переходу права вимоги належним чином не дослідив.
Таким чином, наявні правові підстави для скасування оскарженої ухвали Одеського апеляційного суду від 15 травня 2025 рокута направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
При таких обставинах оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 травня 2025 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов