16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 420/30621/24
адміністративне провадження № К/990/47448/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Ростомова Гранта Артуровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (суддя: Тарасишина О.М.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 28 листопада 2024 року (судді: Крусян А.В., Єщенко О.В., Яковлєв О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2, ОСОБА_2 ), в якому просила:
- визнати протиправними дії та рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про скасування/зняття з реєстрації місця проживання/ перебування з 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та про скасування у Єдиному державному демографічному реєстрі запису про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради скасувати зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та поновити місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та у Єдиному демографічному реєстрі запису про реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право користування 40/100 частин житлового за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку літ. «А- 1ж », з прибудовою літ. «а» 1/2 частини - веранди І, площею 13,4 кв.м, 1-2 - житлова кімната площею 13,0 кв.м; 1-3 - житлова кімната площею 11,1 кв.м., загальною площею - 30,6 кв.м. , у тому числі житлова - 24,1 кв.м., а також надвірні споруди: літ. «Ж» - вбиральня, 1/2 частину мощення І, 1/2 частини огорожі № 1-3,4.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2015 року у справі №523/13631/14-ц, яке набрало законної сили 23 серпня 2015 року, з урахуванням ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2018 року про виправлення описок, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю, виділ частки у спільної часткової власності в натурі, про визнання права власності.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 60/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку літ . «А- 1ж», з прибудовою літ. «а»: 1/2 частини - веранди І, площею 6,5кв.м., від загальної площі веранди І; II - ванни площею 6,2кв.м., 1-1 - коридору площею 5,2кв.м., №1-4 житлової кімнати площею 22,3кв.м., 1-5 - житлової кімнати площею 6,4кв.м., всього загальною площею - 46,6кв.м., у тому числі житлова - 28,7кв.м., а також 1/2 частину мощення І, 1/2 частину огородження № 1-3,4 - огородження.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_3 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку літ. «А-1ж», з прибудовою літ. «а»: 1/2 частини - веранди І, площею 6,5кв.м., від загальної площі веранди І; 1-3 - житлової кімнати площею 11,1кв.м., загальною площею - 30,6кв.м., у тому числі житлова - 24,1кв.м., а також надвірної споруди: літ. «Ж» - вбиральня, 1/2 частину мощення І, 1/2 частину огорожі № 1-3,4.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на виділені в натурі 60/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку літ . «А- 1ж » , з прибудовою літ. «а» : 1/2 частини - веранди І, площею 6,5кв.м., від загальної площі веранди І, II - ванна площею 6,2кв.м., 1-1 - коридору площею 5,2кв.м., №1-4 житлової кімнати площею 22,3кв.м., 1-5 - житлової кімнати площею 6,4кв.м., всього загальною площею - 46,6кв.м., у тому числі житлова - 28,7кв.м., а також 1/2 частину мощення І, 1/2 частину огородження №1-3,4 - огородження, без врахування самовільно збудованих приміщень: сараїв «Г», «Е», навіс «Д», «З» - гараж.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на виділені в натурі 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку літ. «А- 1ж», з прибудовою літ. «а»: 1/2 частини - веранди І, площею 6,5кв.м., від загальної площі веранди І; 1-2 - житлової кімнати площею 13кв.м; 1-3 - житлової кімнати площею 11,1кв.м., загальною площею - 30,6м2 , у тому числі житлової - 24,1кв.м., а також надвірних споруд: літ. «Ж» - вбиральня, 1/2 частин мощення І, 1/2 частини огорожі № 1-3,4., без врахування самовільно збудованих приміщень: сараїв «Г», «Е», навісу «Д», «З» - гаражу.
Припинено спільну частку власність між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що 14 травня 2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис №5336.
Листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округа Лічман І.М. від 11 лютого 2020 року №33/01-16 позивачку повідомлено, що на підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_2 звернулася до реєстратора, який зареєстрував за нею право власності на житловий будинок за вказаною адресою в цілому, що унеможливлює реєстрацію право власності на частку цього будинку за ОСОБА_1 та відповідно унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11 листопада 2015 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 літ. «А-1ж» з прибудовою літ. «а» 1/2 частини - веранди І, площею 6,5кв.м., від загальної площі веранди І, II - ванна площею 6,2кв.м., 1-1 - коридору площею 5,2кв.м., №1-4 житлової кімнати площею 22,3кв.м., 1-5 - житлової кімнати площею 6,4кв.м., 1/2 частину мощення І, 1/2 частину огородження №1-3,4 - огородження, без врахування самовільно збудованих приміщень: сараїв «Г», «Е», навіс «Д», «З» - гараж на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2015 року у справі №523/13631/14-ц.
16 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про зняття ОСОБА_1 із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 16 серпня 2022 року
Не погоджуючись із діями та рішенням Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про скасування/зняття з реєстрації місця проживання/ перебування, внесення відповідних змін до Єдиного державного демографічного реєстру, а також із невизнанням права користування 40/100 частин житлового за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, відмовлено у відкриття провадження у справі підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спір не залежить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції зазначив, що спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, за своєю суттю він є спором про право цивільне, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з цим суд першої інстанції роз'яснив позивачці, що цей спір підлягає розгляду загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Відхиляючи посилання позивачки на ухвалу Суворівського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2024 року у справі №523/12744/24, якою їй було відмовлено у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції вказав на те, що ця ухвала не була оскаржена позивачкою в апеляційному порядку.
Підтримуючи висновки суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачка звернулася до суду передусім з метою захисту порушеного, на її думку, права користування 40/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Виходячи з цього, суд апеляційної інстанції погодився, що за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача, зокрема, в порядку спадкування, та вказав, що в цьому випадку позовні вимоги до суб'єкта владних повноважень є похідними.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, адвокат Ростомов Грант Артурович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 28 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як підставу для відкриття касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та №761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі №906/1308/19.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ухвалою Суворівського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2024 року у справі №523/12744/24 позивачці вже було відмовлено у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства. В такому випадку відмова у відкриті провадження за правилами адміністративного судочинства щодо аналогічних вимог фактично позбавляє позивачку права на судовий захист, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Непослідовність рішень національних судів створила перешкоди в реалізації позивачкою свого права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту, чим поставлено під загрозу саму сутність її права на справедливий судовий розгляд.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Ростомова Гранта Артуровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 28 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, визнання права.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 15 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
За змістом пунктів 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою звернення ОСОБА_1 до суду із позовом слугувала відсутність можливості користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що 16 серпня 2022 року за заявою ОСОБА_2 було здійснено зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за цією адресою та скасовано запис у Єдиному державному демографічному реєстрі про її зареєстроване місце проживання.
На переконання колегії суддів, спірні правовідносини пов'язані з правом користування майном, а саме частиною житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності батьку позивачки, адже ініційований позивачкою спір спрямований на зміну цивільних прав останньої.
Тобто, предметом спірних правовідносин є майнові права позивачки щодо частини житлового будинку, вимоги ж до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради є похідними від них. Отже, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивачки про те, що вона вже зверталася до місцевого загального суду з аналогічним позовом і їй було відмовлено у відкритті провадження у справі №523/12744/24 в порядку цивільного судочинства.
Так, ухвалою Суворівського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2024 року у справі №523/12744/24 ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження за тотожним позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Місцевий загальний суд зазначив, що в указаних правовідносинах вбачається публічно-правовий спір, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки місцевий загальний суд відмовив позивачці у відкритті провадження у справі за позовом з тими самими предметом та підставою позову, заявленим до тих самих відповідачів, Верховний Суд вважає, що відмова у відкритті провадження у цій справі поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивачки на доступ до суду і на ефективний засіб юридичного захисту.
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися в судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24).
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Верховний Суд вважає, що ця справа має бути розглянута адміністративним судом лише тому, що позивачці слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду у належному (цивільному) судочинстві виникли у зв'язку із процесуальною діяльністю суду.
Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі №766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20 та інших.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Ростомова Гранта Артуровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 28 листопада 2024 року скасувати, а справу №420/30621/24 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов