16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 640/20926/21
адміністративне провадження № К/990/33605/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №640/20926/21
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дій, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024, ухвалене суддею Пановою Г.В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024, ухвалену судом у складі: судді-доповідача Мельничука В.П., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправними наказ Державної фіскальної служби України від 31.05.2021 №805 про звільнення з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-239309), начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України з 31.05.2021;
- поновити ОСОБА_1 з 01.06.2021 на посаді начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України або на іншій аналогічній посаді відповідно до її найменування та нової організаційно-штатної структури Державної фіскальної служби України станом на день фактично поновлення;
- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2021.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що його було незаконно звільнено зі служби відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, адже відповідач не запропонував йому інших вакантних посад, тим самим не вирішив питання про можливість використання його на службі.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової міліції, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та витягом з послужного списку.
4. 26.08.2020 позивача попереджено про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням штату, за відсутності можливого подальшого використання на службі.
5. Наказом Державної фіскальної служби України 31.05.2021 № 805-о ОСОБА_1 , підполковника податкової міліції, начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України, звільнено зі служби з 31.05.2021 на підставі підпункту «г» пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114).
6. Підставою для прийняття такого наказу зазначено: «попередження про наступне вивільнення, пропозиція призначення на вакантну посаду».
7. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підпункт "г" пункту 64 Положення №114 передбачає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас з постановкою на військовий облік через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
10. У цьому контексті суд першої інстанції з'ясував, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 було ухвалено реорганізувати Державну фіскальну службу України шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України.
11. У подальшому, у зв'язку з реорганізацією Державної фіскальної служби України, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 21.07.2021 №761, якою внесено зміни до іншої урядової постанови, що визначала граничну чисельність працівників державних органів, внаслідок чого відбулося повне скорочення чисельності працівників Державної фіскальної служби України.
12. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що в державному органі, у якому проходив службу позивач, відбулося скорочення штату, що є підставою для його звільнення.
13. Перевіряючи дотримання відповідачем порядку звільнення у зв'язку з скороченням штату, суд першої інстанції установив, що позивачеві 19.05.2021 було запропоновано вакантну посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ четвертого відділу Управління оперативного забезпечення зон проведення антитерористиної операції Головного управління ДФС у Луганській області, від якої він відмовився.
14. Посилаючись на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно припинив публічну службу позивача з підстав, установлених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114.
15. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 змінено рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024, виключивши з мотивувальної частини посилання на норми Закону України «Про державну службу».
16. Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував Закон України «Про державну службу» до процедури звільнення позивача зі служби, адже позивач мав статус співробітника правоохоронного органу, зі спеціальним званням - підполковник податкової міліції, та займав посаду, що передбачає виконання оперативно-розшукової діяльності.
17. Проте суд апеляційної інстанції вважав, що вказане порушення не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог.
18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача відбулися організаційно-штатні зміни, внаслідок яких посада, яку обіймав позивач, була скорочена. Суд апеляційної інстанції також не встановив порушень процедури звільнення, на яких наполягав позивач. За висновками суду апеляційної інстанції, інших вакантних посад, крім тієї, що була запропонована позивачеві 19.05.2021, в Державній фіскальній службі та її територіальних органах були відсутні.
19. Констатувавши, що від запропонованої посади позивач відмовився, суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність звільнення позивача зі служби.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
20. 30.08.2024 від позивача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
21. Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою в частині доводів, що охоплюються пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- підпункт «г» пункту 64 Положення №114 без урахування висновків щодо його застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №821/1230/16; від 30.09.2020 у справі №560/1616/19; від 24.02.2021 у справі №360/1609/19; від 27.11.2019 у справі №826/12791/16; від 26.06.2019 у справі №821/1225/16; від 12.12.2018 у справі №809/507/17;
- пункт 1 статті 40, статтю 49-2 Кодексу закону про працю України без урахування висновків, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
23. Як зазначає позивач, у вказаних судових рішеннях за схожих обставин Верховний Суд висловив позицію про те, що звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання особи на службі.
24. Водночас в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» викладено правовий висновок про те, що суди зобов'язані з'ясувати, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
25. Посилаючись на вказані правові позиції, позивач доводив, що оскаржуваний наказ не містить обгрунтування неможливості використання його на службі. Водночас надане йому повідомлення з пропозицією вакантної посади не мало ключових реквізитів, а тому не могло бути підтвердженням виконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування у зв'язку зі скороченням штату.
26. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав.
V. Джерела права
27. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
29. Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ врегульовано Положенням №114.
30. Згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників
32. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
33. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
34. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
35. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
VI. Позиція Верховного Суду
36. Спір виник у зв'язку із звільненням позивача з керівної посади, яку він обіймав у підрозділі податкової міліції у складі Державної фіскальної служби України, з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 (через скорочення штатів).
37. У касаційній скарзі позивач доводить, що висновки судів попередніх інстанцій про законність припинення служби в податковій міліції з указаних підстав суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.02.2020 у справі №821/1230/16; від 30.09.2020 у справі №560/1616/19; від 24.02.2021 у справі №360/1609/19; від 27.11.2019 у справі №826/12791/16; від 26.06.2019 у справі №821/1225/16; від 12.12.2018 у справі №809/507/17 та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Щодо підстави припинення публічної служби відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114.
38. Умовою припинення служби в органах внутрішніх справ з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114, є скорочення штатів, тобто зміна штатного розпису внаслідок ліквідації певних посад у випадку ліквідації чи реорганізації органу, в якому проходить службу особа, або внаслідок організаційно-штатних змін (зміна структури органу тощо), у разі неможливості подальшого використання на службі (пропозиції іншої посади).
39. Водночас сама лише реорганізація державного органу та/або трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший, без скорочення штату, не є підставою для звільнення з публічної служби з указаних підстав.
40. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
41. Отже, вирішуючи спори про припинення публічної служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114, суди повинні, передовсім, з'ясувати: чи мали місце ліквідація, реорганізація чи інші організаційно-штатні зміни в органі, де проходив службу позивач, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення штату, зокрема посади, яку обіймав позивач. Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів органу (установи) до і після відповідних змін.
42. Подібних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема у постановах від 27.11.2019 у справі №826/12791/16, від 26.06.2019 у справі №821/1225/16, на які позивач посилався як на підставі для відкриття касаційного провадження.
43. У спірних правовідносинах підставою для попередження позивача про можливе наступне звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114 були накази ДФС України від 21.12.2019 №791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» та від 20.08.2020 №20-ф «Про введення в дію Переліку №4 змін до штатного розпису на 2020 рік Державної фіскальної служби України».
44. Водночас зміст указаних наказів суди попередніх інстанцій не встановлювали та не з'ясовували, чи мала наслідком їхня реалізація скорочення посади начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України, яку обіймав позивач.
45. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи існування підстав для звільнення з публічної служби, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 (скорочення штату), обмежився посиланням на постанови Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 від 21.07.2021 № 761. Натомість суд апеляційної інстанції взагалі оминув питання існування факту скорочення штату як передумови для звільнення позивача.
46. Оцінюючи посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018, Суд зазначає, що нею вирішено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України шляхом поділу (пункт 1).
47. Пунктом 2 цієї ж постанови було визначено, що підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
48. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 хоча і передбачала реорганізацію Державної фіскальної служби України мала застереження в частині, яка стосувалася функціонування підрозділів податкової міліції (де і працював позивач).
49. Суть цих застережень зводилася до того, що підрозділи податкової міліції продовжують виконання покладених на них завдань до утворення окремого органу державної влади, на який буде покладено обов'язок розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування.
50. Тож зміст постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 не давав підстав вважати, що підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби України припинялися, а відповідні посади - скорочувалися.
51. Щодо посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету міністрів України від 21.07.2021 № 761, то Суд зауважує, що нею було внесено зміни до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів».
52. За змістом указаної постанови, Уряд виключив зі списку граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої таку позицію як «ДФС», яка раніше передбачала такі показники граничної чисельності працівників: апарат - 370, у тому числі державних службовців - 370, територіальні органи - 4604, у тому числі державних службовців - 4604. Отже указана постанова передбачала скорочення чисельності посад державної служби, тоді як позивач обіймав посаду, яка відноситься до посад начальницького складу органів внутрішніх справ.
53. Суд також зазначає, що постанова Кабінету міністрів України від 21.07.2021 №761 не була підставою для попередження позивача про можливе наступне звільнення й була прийнята після звільнення позивача, у зв'язку з чим не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо пропозиції позивачеві іншої посади.
54. Визначаючи скорочення штату як підставу для звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Положенням №114 не врегульовано механізму такого звільнення, зокрема порядку з'ясування можливості подальшого використання на службі.
55. Сталою є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
56. Беручи до уваги, що питання порядку звільнення у зв'язку зі скороченням штату Положенням №114 не врегульовано, Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень законодавства про працю.
57. Аналогічного підходу Верховний Суд дотримувався у справах №821/1230/16, №560/1616/19, №360/1609/19, №826/12791/16, №821/1225/16, №809/507/17, у яких спір також виник з відносин, пов'язаних із звільненням посадових осіб рядового і начальницького складу підрозділів податкової міліції у складі Державної фіскальної служби України.
58. Зокрема, у постанові від 24.02.2021 у справі №360/1609/19 Верховний Суд зазначив, що з аналізу частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України випливає, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
59. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили, що 26.08.2020 позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, у якому було зазначено, що «Вакантні посади будуть запропоновані за можливості подальшого використання на службі».
60. 19.05.2021 позивачеві надано пропозицію обійняти посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ четвертого відділу Управління оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Головного управління ДФС у Луганській області, а наказом Державної фіскальної служби України від 31.05.2021 №805-о позивача було звільнено з публічної служби в ДФС України.
61. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що з моменту попередження позивача про наступне звільнення (26.08.2020) по день звільнення (31.05.2021) минуло понад 9 місяців, за які позивачеві лише один раз було запропоновану 1 посаду.
62. Водночас переліку посад, які відносяться до посад начальницького складу органів внутрішніх справ у Державній фіскальній службі, у період з дня попередження позивача про наступне вивільнення та по день звільнення суди попередніх інстанцій не перевіряли.
63. З урахуванням викладеного висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, вирішуючи можливість подальшого використання позивача на службі, виконав покладений на нього обов'язок запропонувати позивачеві іншу посаду, є передчасним.
64. Підсумовуючи викладене, Суд погоджується з доводами позивача про те, що положення статті 40, частини першої, третю статті 49-2 КЗпП та підпункту «г» пункту 64 Положення №114 суди попередніх інстанцій застосували без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі №826/12791/16, від 26.06.2019 у справі №821/1225/16, від 06.02.2020 у справі №821/1230/16; від 30.09.2020 у справі №560/1616/19; від 24.02.2021 у справі №360/1609/19; від 27.11.2019 у справі №826/12791/16; від 26.06.2019 у справі №821/1225/16; від 12.12.2018 у справі №809/507/17, на які позивач посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження у справі.
65. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
66. Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину першої статті 40, частину першу, третю статті 49-2 КЗпП та підпункт «г» пункту 64 Положення №114, внаслідок чого судами попередніх інстанцій не досліджено істотних для правильного вирішення цієї справи обставини, а Суд у межах своєї компетенції не може цього виправити, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
67. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. Судові витрати
68. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.
69. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
70. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
71. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 скасувати.
72. Адміністративну справу №640/20926/21 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
73. Судові витрати не розподіляються.
74. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович