16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 620/10526/24
адміністративне провадження № К/990/47171/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 620/10526/24,
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024, ухвалене суддею Виноградової Д.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Костюк Л.О., суддів Бужак Н.П., Грибан І.О.,
І. Суть спору
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.07.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 20.07.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії, фактично виплаченої у період з 20.07.2023 по 31.12.2023;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 11.07.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільненні без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 11.07.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії, фактично виплаченої у період з 01.01.2024 по 11.07.2024.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що під час проходження військової служби з 20.07.2023 по 11.07.2024 відповідач нараховував їй грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме: виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 20.07.2023 №207 ОСОБА_1 зараховано до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 та постановлено на всі види забезпечення.
4. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 11.07.2024 №162 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби ОСОБА_1 та виключено її зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.07.2024. Цим же наказом вирішено виплатити позивачці одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період її календарної служби.
5. 16.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою, у якій просила, зокрема, зазначити, який розмір прожиткового мінімуму застосовувався при обчисленні грошового забезпечення з 20.07.2023 по 11.07.2024.
6. Листом від 02.08.2024 №1/82-1379 ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивачку, що її грошове забезпечення за період з 20.07.2023 по 11.07.2024 обчислювалося виходячи з прожиткового мінімуму, у розмірі 1762 грн.
7. Посилаючись на те, що відповідач протиправно не застосовував під час обчислення грошового забезпечення прожитковий мінімум на відповідний рік, установлений Законом України «Про Державний бюджет України», позивачка звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024, у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що встановлення з 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн та з 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховуються розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже, і самого грошового забезпечення військовослужбовців.
10. Як зазначили суди попередніх інстанцій, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова №481), якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 грн, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
11. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з 20.05.2023 передбачено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. 09.12.2024 від позивача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивачка просила скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
13. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
14. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 № 704 (у редакції від 20.05.2023).
15. На думку позивачки, застосований судами попередніх інстанцій підхід, відповідно до якого з 21.05.2023 грошове забезпечення військовослужбовцям необхідно обчислювати з урахуванням розмірів посадового окладу та «Окладу за військове звання», визначених шляхом множення 1762,00 грн (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт) суперечить нормам статті 22 Конституції України, оскільки звужує зміст і обсяг уже існуючих прав і свобод усіх військовослужбовців шляхом зменшення їхнього грошового забезпечення.
16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
V. Джерела права. Позиція Верховного Суду
17. На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання правомірності обрахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.07.2023 по 11.07.2024, виходячи з розрахункової величини для посадового окладу та окладу за військове звання у розмірі 1762 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
18. Після відкриття провадження у цій справі Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах №280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 08.09.2025 у справі №200/4426/24 та інших, вже сформував висновок про застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), у редакції Постанови №481 до правовідносин, пов'язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з 20.05.2023.
19. Висновки, викладені в указаних постановах Верховного Суду, є релевантними до обставин цієї справи і Суд не вбачає підстав для відступу від них, у зв'язку з чим, спираючись на сформовану у зазначених справах практику, зазначає таке.
20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
21. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
22. Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
23. Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
24. Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
25. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
26. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
27. Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
28. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
29. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
30. Пунктом 6 Постанови № 103 унесено зміни до Постанови №704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
31. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
32. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
33. Указаною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
34. Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
35. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, унесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
36. У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови №704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
37. 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
38. Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
39. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
40. Як можна встановити із доводів касаційної скарги, скаржниця по суті не погоджується із положеннями Постанови № 481, водночас у межах цього судового провадження вона не ставила питання про скасування означеного нормативно-правового акта. У цій справі позивачка визначила предметом оскарження протиправність дій ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 20.07.2023 по 11.07.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2023- 2024 роки, одноразової допомоги при звільненні, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня відповідного року.
41. Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23 та багатьох інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
42. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
43. У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів приватних осіб.
44. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21 та інші).
45. Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, Суд ураховує, що суть незгоди скаржника із оскаржуваними діями ВЧ НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення та похідних виплат полягає саме у застосуванні розрахункової величини, установленої Кабінетом Міністрів України.
46. Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що суди попередніх інстанцій оцінювали оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачкою періоди.
47. Водночас підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
48. Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання положень Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
49. Суд зазначає, що Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23.
50. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
51. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
52. Ураховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20.07.2023 по 11.07.2024 із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
53. Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних постановах, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
54. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
55. Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18.06.2025.
56. Підсумовуючи зазначене, Суд дійшов висновку, що у період з 20.07.2023 по 11.07.2024 правові підстави для застосування пункту 4 Постанови №704, у редакції, до внесення змін Постановою № 481, відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови №481.
57. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 20.07.2023 по 11.07.2024, та похідних вимог про перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2023- 2024 роки та одноразової допомоги при звільненні.
58. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
59. Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
60. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
61. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
62. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень судів попередніх інстанцій відсутні.
VI. Судові витрати
63. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
64. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
65. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
66. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 залишити без змін.
67. Судові витрати не розподіляються.
68. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович