16 жовтня 2025 року справа №200/2451/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Гаврищук Т. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 р. у справі № 200/2451/25 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №914550174092 від 26.03.2025 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника у розмірі 50% з пенсії померлого годувальника з моменту подачі заяви, а саме з 19.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника у розмірі 50% з пенсії померлого годувальника з моменту подачі заяви, а саме з 19.03.2025 - протиправною.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.03.2025 № 914550174092 про відмову ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 у перерахунку пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 про перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 та провести перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 з дня, що настає за днем смерті годувальника, тобто з 08.03.2025.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що позивачем на момент розгляду заяви від 19 березня 2025 року не було надано документ який підтверджує проживання з годувальником за однією адресою. Вказана інформація була надана Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради 09 квітня 2025 року за вих. № 11/2-8.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач з 12.5.1979 по 23.08.2012 та з 08.06.2023 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 ; відміткою про сімейний стан в паспорті позивачки.
Позивачка та її чоловік набули статус внутрішньо переміщеної особи (далі ВПО), про що свідчить довідка-список від 19.03.2024 на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення та продовження виплати ВПО спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік позивачки помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 08.03.2025 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1052, місце смерті - місто Дніпро, Дніпропетровська область.
19.03.2025 позивачка звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою № 1588/712 про перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до ст. 36 Закону України.
Розглянувши заяву позивачки та додані до неї документи рішенням відповідача № 914550174092 від 26.03.2025 в перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було відмовлено у зв'язку ненаданням позивачкою документів, які засвідчують факт перебування на утриманні непрацездатного члена сім'ї.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади й механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсії, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) (в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника).
На підставі частини 2 статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058 встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини 1 статті 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону № 1058 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 2 статті 36 Закону № 1058 встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
На підставі частини 3 статті 36 Закону № 1058, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Зміст вищезазначених норм Закону № 1058 свідчить, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є вичерпним. Норми не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї.
Суд зазначає, що вжиті у Законі № 1058-IV поняття «чоловік» та «дружина» визначають одного з подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 36 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно частини другої статті 21 Сімейного кодексу України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Верховний Суд України в постанові від 10.03.2015 року у справі № 21-615а14 , вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні норм ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», дійшов наступного висновку:
«У розумінні пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану».
Зазначену правову позицію Верховного Суду України застосовано Верховним Судом в постанові від 19 березня 2021 року у справі № 1840/2940/18, при розгляді подібних правовідносин.
Судом встановлено, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі із померлим чоловіком, що підтверджується свідоцтвом про одруження. Отже, позивач та померлий перебували у шлюбі.
Відповідачем відмолено оскільки поданими документами не підтверджено факт спільного, проживання заявниці з годувальником.
Згідно з пунктом 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок), до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також надаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;
7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
8) відомості про місце проживання;
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).
Відповідно до пункту 2.11 Порядку, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Отже, позивач повинен був надати документ, виданий відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема, органом місцевого самоврядування, що підтверджують факт перебування на утриманні померлого годувальника, рішення суду.
Матеріали справи свідчать, що позивачем не надано передбачені п.2.3, 2.11 Порядку документи, що засвідчують факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї.
Суд адміністративної юрисдикції не може встановлювати факт перебування на утриманні померлого годувальника.
Разом з цим, матеріали справи та документи надані сторонами та рішення відповідача не свідчить, що позивач та померлий годувальник не проживали за однією адресою.
Так, у матеріалах пенсійної справи маються довідка-список від 19.03.2024 на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення та продовження виплати ВПО, які підтверджують той факт, що позивачка проживала разом з її чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, у матеріалах справи мається довідка від 09.04.2025 №11/2-8 Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про надання інформації щодо перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з якої вбачається, що згідно Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Управлінні з 25.04.2022 по теперішній час за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні з 07.10.2024 по 07.03.2025 за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 . Зазначена довідка складена органом виконавчої влади.
Відповідач не надав жодних доказів на спростування відомостей щодо такої реєстрації та документального підтвердження фактичного проживання позивача та її чоловіка за різними адресами.
Суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 року строком на 90 діб.
Суд зазначає, що ПФУ, як орган державної влади, в силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положенням ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно п. 1.8 Порядку № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
За п. 3.3 Порядку, орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Згідно до п. 4.3. Порядку, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Тобто, відповідач мав можливість витребувати у позивача додаткові докази та витребувати необхідні документи від організацій і окремих осіб для оформлення пенсії, однак суду не надано інформації щодо витребування таких доказів, чим, на думку суду, відповідач порушив права позивача.
З урахуванням вимог Порядку № 22-1 відповідачем неналежно виконано вимоги вказаного Порядку та порушено права позивача.
У частині не доведення відповідачем у цій справі правомірності свого рішення, суд враховує наступне.
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже, з огляду на невстановлені відповідачем дані щодо адреси проживання або реєстрації померлого, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії з підстав не доведеності спільного, проживання заявниці з годувальником.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 р. у справі № 200/2451/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Т.Г. Гаврищук