Справа № 420/17271/25
16 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вичинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоодержавної суми пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з його смертю.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є донькою померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 08.04.2025 року позивачем було подано заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Проте, за результатами розгляду вищезазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було надіслано лист про відмову в задоволенні даної заяви. Позивач вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у виплаті недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера протиправною, а тому звернулася до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 09.06.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/17271/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін.
24.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 по справі № 420/19684/21, яке набрало законної сили 10.02.2022, ОСОБА_2 24.06.2022 проведено перерахунок пенсії та сума заборгованості склала 191518,38 грн (копія розрахунку додається). Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 по справі № 420/7048/23, яке набрало законної сили 18.07.2023, ОСОБА_2 14.09.2023 проведено перерахунок пенсії та сума заборгованості склала 55588,60 грн (копія розрахунку додається). Оскільки ОСОБА_1 не є стягувачем по справам № 420/19684/21 та № 420/7048/23, тому для виплати недоотриманої доплати пенсії за зазначеними рішеннями суду правові підстави відсутні.
Також відповідачем у відзиві зазначено, що заявником та його представником не надано документу, який підтверджує право на спадщину, а саме свідоцтво про право на спадщину.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі № 420/19684/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні перерахування пенсії на основі довідки про розмір грошового забезпечення від 08.07.2021 № 33/36-1753 ОСОБА_3 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.12.2019 року перерахування та виплату пенсії ОСОБА_4 на основі довідки про розмір грошового забезпечення від 08.07.2021 № 33/36-1753, складеної ДУ ТМО МВС України по Одеській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі № 420/19684/21, ОСОБА_2 24.06.2022 року проведено перерахунок пенсії та сума заборгованості склала 191518,38 грн, що підтверджується розрахунком на доплату.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі № 420/7048/23 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_2 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність при проведенні перерахунку пенсії з 01.12.2022 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.12.2022 року без застосування обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність з урахуванням вже проведених виплат.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі № 420/7048/23, ОСОБА_2 14.09.2023 року проведено перерахунок пенсії та сума заборгованості склала 55588,60 грн, що підтверджується розрахунком на доплату.
Відповідачем не заперечується, що виплата заборгованості нарахованої на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі № 420/19684/21 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі № 420/7048/23 не здійснена.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04.03.2025 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса)
ОСОБА_1 є донькою померлого пенсіонера ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого18.10.2002 року Відділом актів громадянського стану Іллічівського районного управління юстиції м. Одеси.
08.04.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за наслідком розгляду заяви позивача від 08.04.2025 року, прийнято рішення від 11.04.2025 року № 18824 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера.
Підставою для відмови зазначено, що при розгляді документів, долучених до заяви та визначені права на виплату недоотриманої пенсії встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою (згідно заяви): Одеська область, Біляївський р-н, с. Дачне, а померлий ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та не надано витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про спільне місце проживання з померлим на день смерті, а тому для виплати недоотриманої пенсії правових підстав немає.
Відповідач листом № 1500-0405-8/76559 від 14.04.2025 року повідомив позивача про прийняте рішення.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоодержавної суми пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю, позивач звернулася до суду із вказаною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон України №2262-ХІІ) визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 1 названого Закону, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Частинами 1 та 2 статті 61 Закону України №2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
За приписами частини 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Суд зазначає, що положення статті 61 Закону №2262-ХІІ необхідно тлумачити в системному взаємозв'язку з положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, за змістом статтей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Наведене вище дає підстави для висновку, що Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначеному законом порядку. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
У разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім'ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім'ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 10 вересня 2024 року у справі № 160/18875/23.
Тобто, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №3-1).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядок №3-1 заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4 до цього Порядку) подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядок №3-1 в заявах, зокрема, зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку №3-1 до заяви про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подаються такі документи:
1) свідоцтво про смерть пенсіонера;
2) документи, що підтверджують належність членів сім'ї до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, які передбачені пунктом 3 цього розділу;
3) документи, що засвідчують родинні відносини з померлим пенсіонером, які передбачені пунктом 12 цього розділу, та відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті (у разі неможливості надати такі документи факт проживання з пенсіонером встановлюється у судовому порядку) (для виплати членам сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника).
При цьому, суд зауважує, що згідно із статтями 2 та 26 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» факт проживання (перебування) особи за певною адресою може бути підтверджений витягом із реєстру територіальної громади, виданого органом реєстрації, яким є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи.
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються:
- членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або
- членам сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника. У цьому випадку член сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника до заяви має надати документи, що засвідчують відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті, а у разі неможливості надати такі документи - факт проживання з пенсіонером має бути встановлений у судовому порядку.
З матеріалів справи встановлено, що виконуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року по справі № 420/19684/21 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі № 420/7048/23, пенсійний орган нарахував, але не виплатив ОСОБА_2 за його життя пенсію, що також не заперечується учасниками справи.
Отже, така сума є саме недоотриманою пенсією, що належала померлому пенсіонерові.
Проте доказів віднесення позивача до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, матеріали справи не містять.
Відповідно, для того, щоб отримати ці суми згідно приписів статті 61 Закону України №2262-ХІІ, донька, як член сім'ї, який проживав разом із пенсіонером на день його смерті, мала надати докази такого проживання.
В заяві про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 позивачка вказала, що зареєстрована за адресою: Одеська область, Біляївський р-н, с. Дачне, а проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Померлий ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 , не надала витяг із реєстру територіальної громади, виданий органом реєстрації, яким є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи, або рішення суду про встановлення факт проживання з пенсіонером.
До заяви позивачем лише долучену довідку № 201 від 26.03.2025 року, підписану начальником дільниці №1 Івановим В.М., в якій вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала разом з батьком: ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що вказана довідка, відповідно положень Порядок №3-1, не є документом, що підтверджує проживання з позивача пенсіонером на день його смерті.
Крім того, зі змісту вказаної довідки не можливо встановити в якому органі працює особа, яка її видала (начальник дільниці №1 Іванов В.М.) та чи наділена вказана особа повноваженнями на видачу вказаної довідки.
При цьому, суд зауважує, що суд адміністративної юрисдикції не може встановлювати факт проживання особи з пенсіонером.
З огляду на вище викладене та досліджені письмові докази, суд дійшов висновку, що позивачем не було дотримано порядку, визначеного законодавством, для одержання недоотриманої суми пенсії її померлого батька у порядку статті 61 Закону України №2262-ХІІ, а відтак відповідач не мав правових підстав для здійснення позивачу таких виплат у порядку названої правової норми.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що вимоги позовної заяви є безпідставними та необґрунтованими, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоодержавної суми пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з його смертю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.10.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва