вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" вересня 2025 р. Справа № 911/248/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ"
на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025
у справі № 911/248/25 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА БЕТОН"
до Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ"
про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (далі - позивач; ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «АВТОМАГІСТРАЛЬ» (надалі - відповідач; ПП «АВТОМАГІСТРАЛЬ»; апелянт; скаржник) про стягнення 705 790,25 грн. заборгованості за договором поставки № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024, у тому числі 592 591,71 грн. основного боргу, 564 09,55 грн. пені, 35 093,01 грн. інфляційних втрат, 21 695,98 грн. 10% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлені залізобетонні вироби відповідно до договору поставки № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024, у зв'язку з чим позивач просив господарський суд стягнути з відповідача 705 790,25 грн. заборгованості, що складає: 592 591,71 грн. основного боргу, 56 409,55 грн. пені, 35 093,01 грн. інфляційних втрат, 21 695,98 грн. 10% річних, та витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПП "АВТОМАГІСТРАЛЬ" на користь ТОВ "КОВАЛЬСЬКА БЕТОН" 592 591 (п'ятсот дев'яносто дві тисячі п'ятсот дев'яносто одну) грн. 71 коп. основного боргу, 56 409 (п'ятдесят шість тисяч чотириста дев'ять) грн. 55 коп. пені, 35 093 (тридцять п'ять тисяч дев'яносто три) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 21 695 (двадцять одну тисячу шістсот дев'яносто п'ять) грн. 98 коп. 10% річних та 8 469 (вісім тисяч чотириста шістдесят дев'ять) грн. 48 коп. судового збору. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати пеню за формулою: пеня = сума залишку боргу х подвійну облікову ставку Національного банку України % х кількість днів прострочення : кількість днів у році, починаючи з 13.12.2024 до виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн.
Як зазначено місцевим господарським судом, відповідач доводів позивача не спростував, доказів оплати поставленого товару згідно договору № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024 в сумі 592 591,71 грн. та, відповідно, відсутності заборгованості суду не надав. Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований. З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024, з урахуванням встановлення факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 592 591,71 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Також на підставі ст.ст. 611, 625 ЦК України з відповідача на користь позивача стягнуто пеню, 10% річних та інфляційні втрати.
Окрім цього, за висновками суду першої інстанції, враховуючи, що нарахування пені за договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПП "АВТОМАГІСТРАЛЬ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення у частині стягнення з відповідача пені, 10% річних та інфляційних втрат, а також щодо стягнення пені до моменту виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн. постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що має наслідком оскарження такого судового рішення до суду апеляційної інстанції в зазначеній частині.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного переконання про залишення без уваги тієї обставини, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на всій території України починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває й донині. Відповідно до норм чинного в Україні законодавства, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) - надзвичайними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання певних зобов'язань. На засвідчення існування в державі форс-мажорних обставин Торгово-промислова палата України 28 лютого 2022 року опублікувала відповідний загальнодоступний лист за № 2024/02.0-7.1.
За відповідних обставин відповідач вважає, що строк оплати отриманого від позивача за договором товару не настав.
Крім цього скаржник вказує, що позивач жодного рахунка-фактури чи жодної письмової вимоги відповідачеві про оплату товару не надсилав, відтак, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов'язань не настав, а тому позовні вимоги пред'явлені передчасно.
В межах наведеного відповідач також звернув увагу, що позивачем не надано доказів виставлення та отримання відповідачем рахунків на оплату продукції, які б давали йому правові підстави вважати прострочення оплати продукції з дати її поставки, а тому відсутні правові підстави для нарахування непомірної суми пені, 10% річних та інфляційних втрат за вказаний у позові період часу та в таких непропорційних розмірах.
Крім того апелянт не погоджується з висновками місцевого господарського суду про нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2025, апеляційна скарга у справі № 911/248/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25. Розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 призначено на 14.07.2025.
До апеляційного господарського суду від ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач зазначає, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав у день отримання кожної партії товару згідно з відповідною видатковою накладною. При цьому звернення позивача до відповідача із вимогою оплатити поставлений товар на підставі ст. 530 ЦК України не вимагається.
Також на думку позивача, воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 відкладено на 29.09.2025.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання 29.09.2025 не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 15.07.2025 про доставку електронного документа до його електронного кабінету.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 29.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (постачальник) та Приватним підприємством «АВТОМАГІСТРАЛЬ» (покупець) було укладено договір поставки залізобетонних виробів № ЗБВО_2024/01/050 (скорочено - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити залізобетонні вироби, які надалі іменуються «товар», в асортименті та за цінами, передбаченими в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.2 Договору датою поставки є дата передачі товару в розпорядження покупця на складі постачальника.
Пунктами 4.1, 4.3 Договору визначено, що ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і на момент підписання договору зазначається в додатках, які є невід'ємними частинами цього договору. В разі додаткових поставок за цим договором ціни на товар вказуються в наступних додатках, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками складають невід'ємну частину цього договору. Покупець здійснює 100% передоплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) днів з дати отримання рахунку, якщо інше не передбачено в додатках. Незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника.
У відповідності з п. 4.4 Договору орієнтовно загальна сума договору складає 100000000,00 (сто мільйонів гривень) із врахуванням ПДВ. Загальна сума договору погоджена сторонами на дату укладення договору і може змінюватися шляхом підписання додаткових угод до цього договору.
Згідно з п. 5.3 Договору в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Відповідно до п. 8.1 Договору всі додатки, зміни і доповнення до договору, вчинені у письмовій формі, підписані повноважними представниками кожної сторони і скріплені печаткою, є невід'ємною частиною цього договору.
Сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 21.02.2024 до договору № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024, відповідно до якої сторони погодили ціну, обсяг та найменування продукції на суму 15369800,29 грн.
Також сторонами було підписано: додаткову угоду № 2 від 04.03.2024р. до договору на суму 3660812,42 грн., додаткову угоду № 3 від 04.03.2024р. до договору на суму 3660812,42 грн., додаткову угоду № 4 від 04.03.2024р. до договору на суму 3660812,42 грн., додаткову угоду № 5 від 04.03.2024р. до договору на суму 3660812,42 грн., додаткову угоду № 6 від 04.03.2024р. до договору на суму 3660812,42 грн., додаткову угоду № 7 від 05.03.2024р. до договору на суму 42600,60 грн., додаткову угоду № 8 від 11.03.2024р. до договору на суму 1135200,00 грн., додаткову угоду № 9 від 11.03.2024р. до договору на суму 1135200,00 грн., додаткову угоду № 10 від 11.03.2024р. до договору на суму 1850400,00 грн., додаткову угоду № 11 від 11.03.2024р. до договору на суму 1849200,00 грн., додаткову угоду № 12 від 22.03.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 13 від 03.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 14 від 05.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 15 від 05.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 16 від 15.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 17 від 15.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 18 від 15.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 19 від 15.04.2024р. до договору на суму 1230000,00 грн., додаткову угоду № 20 від 23.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 21 від 23.04.2024р. до договору на суму 1200000,00 грн., додаткову угоду № 22 від 23.04.2024р. до договору на суму 600000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» здійснило постачання продукції на суму 607 200,00 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № 1/13981 від 31.07.2024 на суму 607 200,00 грн.
Згідно тверджень позивача, оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не виконав взяті на себе зобов'язання та не сплатив на користь ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» заборгованість за поставлений товар згідно видаткової накладної № 1/13981 від 31.07.2024, останнє звернулось з відповідним позовом до господарського суду.
Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до суду першої інстанції не подавалось.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ст. 693 ЦК України).
Як вже зазначалось, на виконання умов Договору ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» здійснило постачання продукції на суму 607 200,00 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № 1/13981 від 31.07.2024 на суму 607 200,00 грн.
В свою чергу, відповідачем здійснено оплати за договором № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024 за період з 01.07.2024 по 31.07.2024, що підтверджується платіжними інструкціями № 324 від 04.07.2024 на суму 639 600,00 грн., № 6349 від 10.07.2024 на суму 72 501,84 грн., № 6649 від 23.07.2024 на суму 48 334,56 грн.
31.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» та Приватним підприємством «АВТОМАГІСТРАЛЬ» підписано акт взаємних розрахунків за Договором за період з 01.07.2024 по 31.07.2024. Згідно змісту акта станом на 01.07.2024 мало місце кредитове сальдо на користь відповідача в сумі 14 608,29 грн., перерахованих в оплату майбутніх поставок товару. Вказаний акт підписаний обома сторонами, скріплений печатками.
Також акт взаємних розрахунків за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 за договором № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024 містить інформацію щодо господарських операцій між позивачем та відповідачем за вказаний період.
З вказаного акта слідує, що відповідач здійснив оплату по всіх видаткових накладних за вказаний період, окрім видаткової накладної № 1/13981 від 31.07.2024 на суму 607 200,00 грн.
Таким чином, як зазначено судом першої інстанції, актом взаємних розрахунків за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 за договором № ЗБВО_2024/01/050 від 29.01.2024 підтверджується наявність заборгованості у відповідача в розмірі 592 591,71 грн. станом на 31.07.2024, що є різницею між вартістю товару за неоплаченою видатковою накладною № 1/13981 від 31.07.2024 (607 200,00 грн.) та сумою переплати на початок розрахункового періоду (14 608,29 грн.).
З відповідними висновками місцевого господарського суду щодо суми заборгованості в розмірі 592 591,71 грн. за видатковою накладною № 1/13981 від 31.07.2024 погоджується й колегія суддів та вважає їх обґрунтованими.
Судова колегія звертає увагу, що з огляду на обґрунтування апеляційної скарги, оскаржуване рішення в частині стягнення 592 591,71 грн. заборгованості відповідачем не оскаржується. Так, апелянтом зазначається про оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 у частині стягнення з відповідача пені, 10% річних та інфляційних втрат, а також щодо стягнення пені до моменту виконання рішення суду.
Скаржник посилається на те, що строк оплати отриманого від позивача за Договором товару є таким, що не настав.
В силу п. 2.2 Договору датою поставки є дата передачі товару в розпорядження покупця на складі постачальника.
Крім цього, за п. 5.2 Договору визначені ним терміни є конкретними та зрозумілими сторонам і зобов'язані виконуватись ними відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений умовами Договору підлягає виконанню з настанням обумовленої події як обов'язок негайного виконання.
За ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, положення п.п. 2.2., 5.2. Договору корелюються з приписами ст.ст. 530, 538, 692, 693 ЦК України в частині виконання покупцем свого обов'язку з оплати товару негайно після настання обумовленої події, - передачі постачальником товару в розпорядження покупця.
Доказів здійснення відповідачем оплати отриманого за видатковою накладною № 1/13981 від 31.07.2024 (607 200,00 грн.) товару, з урахуванням різниці між вартістю товару за неоплаченою видатковою накладною та сумою переплати на початок розрахункового періоду (14 608,29 грн.), матеріали справи не містять.
Протилежного до господарського суду не надано.
Зважаючи на зазначене, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо ненастання у відповідача строку оплати отриманого від позивача за Договором товару з підстав невиставлення постачальником рахунка-фактури чи письмової вимоги покупцю на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України після отримання останнім товару від постачальника.
Оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 56 409,55 грн. пені, 35 093,01 грн. інфляційних втрат, 21 695,98 грн. 10% річних.
Втім, як вважає скаржник, відсутні правові підстави для нарахування непомірної суми пені, 10% річних та інфляційних втрат за вказаний у позові період часу та в таких непропорційних розмірах.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 5.3. Договору в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати товару, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню в розмірі 56 409,55 грн., оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. А саме:
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
01.08.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 592 591,71 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 134 днів (прострочення) : 10013456 409,55 грн.
Всього штрафних санкцій за період: 56 409,55 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вказує таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних (3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 10% річних нарахованих за період з 01.08.2024 по 12.12.2024, а також втрат від інфляції, визначених за період з серпня по грудень 2024 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. Судова колегія, перевіривши розрахунки вважає їх арифметично вірними, що складають:
1)
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 01/08/2024 до 12/12/2024 592 591,71 x 10 % x 134 : 366 : 10013421 695,98 грн.
всього 10% річних: 21 695,98 грн.;
2)
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) = 1.05921954
Інфляційне збільшення:
592 591,71 x 1.05921954 - 592 591,71 = 35 093,01 грн.
З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє відповідні доводи апелянта, як необґрунтовані.
В частині аргументів апелянта про існування в Україні форс-мажорних обставин, про що Торгово-промислова палата України 28 лютого 2022 року опублікувала відповідний загальнодоступний лист за № 2024/02.0-7.1, що тим самим об'єктивно унеможливлювало виконання відповідачем зобов'язань за Договором, колегія суддів акцентує таке.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжувалась та наразі триває.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (адреса посилання: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf), Торгово-промислова палата України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчила наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини починають діяти з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом із тим відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" - форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
У статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
Тобто виключно сертифікатом (а не листом) відповідної торгово-промислової палати можуть бути підтверджені форс-мажорні обставини, які підтверджували б факт неможливості виконання конкретного зобов'язання.
Поряд з цим, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 09 липня 2024 року в cправі № 910/11718/22 лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Відповідно до п.п. 6.2., 6.3. Договору сторона, що посилається на форс-мажорні обставини повинна не пізніше 15 робочих днів в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок з подальшим наданням, не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій, документа, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення зазначених умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини. У разі коли дія зазначених обставин і їх наслідки тривають більше 2-х місяців, кожна зі Сторін Договору має право відмовитися від виконання своїх обов'язків за Договором з обов'язковим повідомленням про це іншої Сторони у письмовій формі не пізніше, ніж за 10 днів до моменту такої відмови. При цьому розрахунки за виконану частину Договору здійснюються повністю.
З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» та ПП «АВТОМАГІСТРАЛЬ» за Договором. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 та довести наявність відповідних форс-мажорних обставин.
Крім того матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення ПП «АВТОМАГІСТРАЛЬ» позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п. 6.2. Договору.
За наведеного апеляційним господарським судом відхиляються аргументи відповідача в цій частині.
Щодо незгоди апелянта з висновками місцевого господарського суду про нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Таким чином, чинним процесуальним законодавством передбачено право суду зазначити про нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Згідно п. 5.3. Договору нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане.
Колегія суддів враховує, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 зауважив, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України).
У своїй постанові від 10 грудня 2019 року в справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав відступати від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16, щодо застосування положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, оскільки правовідносини у цих справах є відмінними. Так, у справі, що розглядалась Верховним Судом України, конкретний розмір й термін нарахування пені був погоджений сторонами в договорі, що, за висновком суду, повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 ГК України, яка наділяє сторони правом погоджувати нарахування пені за період прострочення грошового зобов'язання понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
У постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, вказівку на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення вимоги позивача в частині зазначення у рішенні суду про здійснення нарахування пені на суму боргу (592 591,71 грн.) з 13.12.2024 до моменту виконання рішення в частині основного боргу, з урахуванням приписів законодавства України.
Тому, судова колегія вважає необґрунтованими доводи відповідача у вказаних межах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення у частині стягнення з відповідача пені, 10% річних та інфляційних втрат, а також щодо стягнення пені до моменту виконання рішення суду в частині стягнення боргу в сумі 592 591,71 грн. постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2025 у справі № 911/248/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "АВТОМАГІСТРАЛЬ".
4. Справу № 911/248/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.10.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков