Постанова від 10.09.2025 по справі 911/2265/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2025 р. Справа№ 911/2265/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.09.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 (повний текст рішення складено та підписано 01.05.2024)

у справі № 911/2265/23 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Київської обласної державної адміністрації

2) Державного агентства водних ресурсів України

до Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича, в якому просить:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Державним агентством водних ресурсів України водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича повернути його на користь держави в особі Державного агентства водних ресурсів України;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією земельною ділянкою під водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області, шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича повернути її на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач використовує водний об'єкт із земельною ділянкою водного фонду під ним із порушенням вимог чинного законодавства.

Зокрема, прокуратурою встановлено, що на території між селами Веселий Кут та Калинове Білоцерківського району Київської області розташовано Веселокутське водосховище загальною площею 339 га, користування яким для потреб рибогосподарської експлуатації здійснює фізична особа-підприємець Дзізінський Віталій Васильович. Як зазначив прокурор, згідно з водогосподарським паспортом на вказаний водний об'єкт Веселокутське водосховище має комплексне призначення, відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України.

За ствердженням прокурора, відповідач здійснює свою господарську діяльність на спірному об'єкті на підставі укладеного договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, укладеного між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та відповідачем, а також на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища. Разом з тим, як зазначив прокурор, системний аналіз п. 5 ст. 92 Конституції України, статей 3, 4, 6, 29-30, 51, 85 Водного кодексу України та статті 69, 80, 124, п. 5 ст. 125, ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, підп. ґ п. 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, а також ст. 148-153 Господарського кодексу України, дає підстави дійти до висновку про те, що використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на праві власності або ж на умовах користування. Прокурор також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18.

Прокурор стверджував про те, що відповідач використовує Веселокутське водосховище під час здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта. Разом з тим, згідно пояснень прокурора, відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. В даному випадку, за ствердженням прокуратури, порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями під об'єктами нерухомого майна державної власності та Державного агентства водних ресурсів України, як безпосереднього власника Веселокутського водосховища. Однак, Київською обласною державною адміністрацією та Державним агентством водних ресурсів України станом на дату звернення прокуратурою до суду із даним позовом не вжито заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею під водним об'єктом. З огляду на встановлені порушення, Білоцерківською окружною прокуратурою скеровано до позивачів листи з повідомленнями в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про виявлені прокуратурою порушення під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42022112030000099 від 26.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Листом запропоновано позивача самостійно пред'явити відповідні позови, проте Київська обласна державна адміністрація та Державне агентство водних ресурсів України, як уповноважені органи, не вжили належних заходів щодо захисту інтересів держави. Отже, як зазначив прокурор, у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час використання земель водного фонду, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України. За ствердженням прокуратури, оскільки за наслідками здійсненого процесуального керівництва Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що у ФОП Дзізінського В.В. відсутні дозвільні та правовстановлюючі документи на користування спірною земельною ділянкою та водним об'єктом з метою здійснення господарської діяльності, невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об'єктом без укладення договору оренди безпосередньо порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов'язковість виконання приписів законодавства.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позовна заява заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Зокрема, відповідач зазначав, що ФОП Дзізінський В.В. здійснює спеціальне використання водних живих біоресурсів у формі промислового рибальства, а основним видом діяльності ФОП Дзізінського В.В., є прісноводне рибальство, яке здійснюється на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та ліцензії на провадження діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств (копія наявна в матеріалах справи), виданої Держрибагенством України. Отже відповідач стверджував, що здійснює господарську діяльність на Веселокутському водосховищі відповідно до ст. 17, 26 Закону України "Про тваринний світ".

Разом з тим, заперечуючи проти доводів прокурора, відповідач стверджував, що отримання водного об'єкта та земельної ділянки під ним вимагається у випадку здійснення аквакультури, тобто штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції та її реалізації, що є характерними ознаками аквакультури, а здійснення промислового рибальства, яким займається відповідач, вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів. Відповідач наголошував на тому, що долучені прокурором до позовної заяви докази не підтверджують здійснення ФОП Дзізінським В. В. діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції. За ствердженням відповідача, вселення ФОП Дзізінським В.В. у Веселокутське водосховище водних біоресурсів є природоохоронними заходами, направленими на відтворення окремих видів і носить компенсаторний характер, що узгоджується з вимогами ст. 34 Закону України "Про тваринний світ", а вилов ФОП Дзізінським В.В. водних біоресурсів у Веселокутському водосховищі є лише свідченням здійснення промислового рибальства на підставі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів. Оскільки, як зазначив відповідач, прокурор не довів належними та допустими доказами здійснення ФОП Дзізінським В. В. на Веселокутському водосховищі аквакультури - штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції, на переконання відповідача, наявні підстави для відмови у позові.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- рибне господарство, яким займається ФОП Дзізінський В.В. на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та ліцензії, належить до спеціального використання об'єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища, є відмінним від любительського і спортивного рибальства та передбачає отримання права користування рибогосподарськими водними об'єктами;

- ФОП Дзізінський В.В. здійснює свою господарську діяльність на спірному водному об'єкті на підставі укладеного договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, укладеного між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та відповідачем, а також на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, дозволу та ліцензії;

- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Державним агентством водних ресурсів України та Київською обласною державною адміністрацією, як власниками та розпорядниками водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом, рішень про передачу фізичній особі-підприємцю Дзізінському В.В. у користування земельної ділянки водного фонду на якій розташований об'єкт - Веселокутське водосховище, не приймалося, і протилежного суду не доведено;

- в матеріалах справи також відсутні докази укладення договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкту в комплексі із земельною ділянкою відповідно до Водного та Земельного кодексу України;

- ні Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ні дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), ні ліцензія не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами;

- наявний в матеріалах справи договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 за своєю правовою природою фактично є договором про спільну діяльність, оскільки відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові, проте, вказаний договір не може бути прийнятий судом в якості доказу передачі відповідачу на умовах оренди Веселокутського водосховища відповідно Водного кодексу України, оскільки відповідно до статті ст. 51 Водного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017), типова форма договору оренди водних об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України;

- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, наявності у відповідача правовстановлюючих документів, які б надавали фізичній особі-підприємцю Дзізінському В.В. право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування спірним водним об'єктом - Веселокутським водосховищем;

- згідно наявного в матеріалах справи водогосподарського паспорта на Веселокутське водосховище, розробленого 1984 року, Веселокутське водосховище має наступні призначення: зрошення, риборозведення, рекреація;

- Веселокутське водосховище є водосховищем комплексного призначення, яке відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України, взагалі не може бути об'єктом оренди;

- суд встановив факт неправомірного користування фізичною особою-підприємцем Дзізінським В.В. водного об'єкту - Веселокутського водосховища та земельної ділянки під ним, що свідчить про порушення прав держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, які виконують функції власників спірного майна;

- оскільки ФОП Дзізінський В.В. використовує водний об'єкт - Веселокутське водосховище, та земельну ділянку під ним за відсутності достатніх правових підстав, за відсутності рішень Державного агентства водних ресурсів України та Київської обласної державної адміністрації, як власників та розпорядників водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом, про передачу відповідачу у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований об'єкт, та водного об'єкту, з урахуванням того, що Веселокутське водосховище є водосховищем комплексного призначення, яке відповідно до положень ст. 51 Водного кодексу України, не може бути об'єктом оренди, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, а позов про зобов'язання відповідача повернути водний об'єкт та земельну ділянку під ним на користь держави є таким, що відповідає належному способу захисту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Дзізінський Віталій Васильович звернувся 21.05.2024 електронною поштою до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, яка сформована в системі "Електронний суд" 21.05.2024, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права - ст. ст. 59, 122, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 51,85 Водного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», ст. ст. 17, 26 Закону України «Про тваринний світ», ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», ст. 391 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначав, що:

- прокурор не надав доказів на підтвердження перешкоджання власникам у здійсненні ними права користування та розпорядження майном, що виключає застосування положення ст. 391 ЦК України, оскільки не доведено порушення прав;

- суд безпідставно дійшов висновку, що рибогосподарська діяльність відповідача на Веселокутському водосховищі створює позивачам перешкоди у розпорядженні і користуванні майном;

- В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження тієї обставини, що розпорядження або користування Веселокутським водосховищем та земельною ділянкою під ним, для власників цього майна, є ускладненим або повністю унеможливленим;

- правовідносини, які розглядаються у даній справі включають три окремі об'єкти

регулювання: водний об'єкт, водні біоресурси у водному об'єкті, земельна ділянка під водним об'єктом;

- регулювання відносин щодо спеціального використання водних біоресурсів не пов'язано з регулюванням відносин щодо використання водного об'єкта із земельною ділянкою;

- розпорядником водного об'єкту та земельної ділянки під ним є Київська обласна державна адміністрація, розпорядником водних біоресурсів є Державне агентство меліорації та рибного господарства України;

- на реалізацію своїх функцій Держрибагенство України погодило відповідачу Режим рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, і на підставі Режиму видало Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у Веселокутському водосховищі № 105;

- відповідно до паспорта водного об'єкта, Веселокутське водосховище є водосховищем комплексного призначення (використовується для зрошення, риборозведення та рекреації), а тому в силу положень ст. 51 ВК України воно не може бути об'єктом оренди, водночас, це не свідчить про неможливість здійснення на Веселокутському водосховищі діяльності з промислового рибальства;

- оскільки Веселокутське водосховище входить до басейну р. Дніпро, та у відповідності до положень ст. 26 Закону України «Про тваринний світ» є промисловою ділянкою, на якій за наявністю дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів відповідач, як суб'єкт господарювання має право здійснювати промислове рибальство;

- оскільки ФОП Дзізінський В. В. здійснює рибогосподарську діяльність у формі рибальства (промислового), то застосуванню підлягає ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України, яка встановлює необхідність погодження використання земельної ділянки водного фонду, а не отримання її у користування;

- укладення 31.03.2017 між ФОП Дзізінським В. В. та Басейновим управлінням річки Рось договору № 18/07, та його умови, є доказом погодження використання водного об'єкта та земельної ділянки під ним зі сторони балансоутримувача водного об'єкта та земле користувача. Це підтверджується п. 2.3.2 договору, яким передбачено здійснення рибогосподарської діяльності на водосховищі відповідно до розробленого Режиму рибогосподарської експлуатації; вказаний договір не є підставою для здійснення лише тієї рибогосподарської діяльності на Веселокутському водосховищі, яка погоджена в п. 2.3.2 договору, де зазначено на обов'язок проведення діяльності відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації;

- до правовідносин які склалися підлягають застосуванню норми Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» та Закону України «Про тваринний світ»;

- враховуючи, що ФОП Дзізінський В. В. здійснює рибогосподарську експлуатацію Веселокутського водосховища в порядку здійснення промислового рибальства на підставі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, і ця діяльність погоджена з Басейновим управлінням річки Рось, яке є балансоутримувачем Веселокутського водосховища та фактичним користувачем земельної ділянки, то висновки суду першої інстанції викладенні в оскаржуваному рішенні є необґрунтованими.

Також, 11.07.2025 скаржником через систему «Електронний суд» були подані додаткові пояснення, в яких скаржник наголошував на тому, що прокурор не вірно визначив орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, в частині позовних вимог щодо земельної ділянки, тому Київська обласна державна адміністрація є не належним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. В матеріалах справи відсутні докази тієї обставини, що земельна ділянка під Веселокутським водосховищем використовується Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось, або іншим державним підприємством, на праві постійного користування. Отже висновки суду першої інстанції про віднесення земельної ділянки під Веселокутським водосховищем до державної власності є помилковими. За таких обставин, в силу положень ч. 1 ст. 24 Перехідних положень Земельного кодексу, земельна ділянка під Веселокутським водосховищем вважається землею комунальної власності. Враховуючи ту обставину, що право власності на земельну ділянку під Веселокутським водосховищем не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, то її розпорядником є відповідний орган місцевого самоврядування за територіальним принципом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

19.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи прокурора у відзиві зводяться до наступного.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Відповідно до положень частини першої статті 51 Водного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у відповідних редакціях) не може бути об'єктом оренди.

Згідно з паспортом Веселокутського водосховища, на водосховищі розміщено гідротехнічну водопропускну споруду. Таким чином, на Веселокутське водосховище не поширюються положення ст. 26 Закону України «Про тваринний світ».

Безпідставним є посилання відповідача на наявність у нього режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та дозволів, як правової підстави для використання ним земельної ділянки під водосховищем та безпосередньо самого водосховища

Законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування.

Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч, і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).

Тому, використання Веселокутського водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Ані режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.

Прокурор вказував, що згідно з інформацією Головного управління ДПС у Київській області від 31.03.2023 № 5122/5/10-36-24-04 відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» інформація щодо договорів оренди водних об'єктів у ФОП Дзізінський В.В. відсутня. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ФОП Дзізінського В.В. відсутні договори оренди водних об'єктів. Відповідно до інформації Київської обласної державної адміністрації № 61/31.01/.02.01-2023 від 22.02.2023 Веселокутське водосховище, розташоване на річці Гнилий Тікич поблизу села Калинове, в оренду не передавалось.

Натомість, як зазначав прокурор, ФОП Дзізінський В.В. у своїй господарській діяльності використовує земельну ділянку водного фонду, на якій розташовано водний об'єкт - Весекутське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та ліцензії Держрибагентства України з необмеженим строком дії на здійснення діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, від 25.06.2014.

Веселокутське водосховище є водосховищем комплексного призначення, тому відповідно до положень частини першої статті 51 Водного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не може бути об'єктом оренди.

Режим рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта, оскільки не є правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об'єктом, чим спростовуються доводи відповідача щодо використання зазначеного об'єкта на достатній правовій підставі, а використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Згідно з частиною другою ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідач здійснює свою рибогосподарську діяльність на спірному водному об'єкті - Веселокутському водосховищі неправомірно, зокрема без отримання водного об'єкта та земель водного фонду в користування та без погодження власника земельної ділянки, у зв?язку з чим прокурор вказував, що установленими у справі фактичними обставинами неправомірного використання відповідачем водного об'єкта та земельних ділянок під ним, доведено факт порушення прав держави в особі Київської обласної державної адміністрації, яка виконує функції власника спірного водного об'єкта.

За наведених обставин, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об' єкта всупереч вимог законодавства, розглядається як не пов' язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, оскільки зазначене водосховище є комплексним та в силу закону не може бути об'єктом оренди.

Також, прокурор зазначав, що підлягають відхиленню доводи відповідача щодо правомірного користування ним на підставі дозвільних документів лише водними біоресурсами, а не користування земельною ділянкою водного фонду та розташованим на ній водним об'єктом - Веселокутським водосховищем, з огляду на те, що, як вже зазначалось, ані режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав користування водним об'єктом.

При затвердженні режиму чи наданні дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України жодні документи, які б свідчили про права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл, не досліджуються. А тому, надання оцінки правомірності використання водних об'єктів та земель водного фонду не входить до компетенції Держрибагенства.

Водночас, законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).

Користування водним об'єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду, всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом, землею під водним об'єктом містить легітимну мету захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, охорони земель державної власності та водних об'єктів, а також контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Ані Київською обласною державною адміністрацією, ані Державним агентством водних ресурсів України жодного погодження на використання водного об'єкту та земельної ділянки під ним ФОП Дзізінському В.В. не надано, а укладений договір від 31.03.2027 є фактичним уникненням процедури отримання земельної ділянки водного фонду в оренду згідно з вимогами Земельного кодексу України.

Наявний у відповідача дозвіл, як і Договір від 31.03.2017 не можуть замінювати собою встановленого законом порядку надання рибогосподарських водних об'єктів та земельних ділянок у користування (оренду) та жодним чином не свідчать про законність використання відповідачем Веселокутського водосховища для здійснення своєї комерційної діяльності.

Також, 17.07.2025 прокурором через систему «Електронний суд» були подані пояснення, в яких прокурором наголошувалось, що:

- в матеріалах позову міститься інформація Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось у якій зазначено, що Веселокутське водосховище відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України, перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось з 1997 року; водосховище включено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності фонду державного майна України за № 03562236.74АААББ701;

- Регіональний офіс водних ресурсів р. Рось є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України;

- основними завданнями Регіонального офісу водних ресурсів р. Рось є забезпечення реалізації державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів у межах басейну річки Рось та забезпечення реалізації державної політики у сфері водного господарства та гідротехнічної меліорації земель в басейні річки Рось у межах Київської області;

- Законом України від 08.10.2024 № 3993-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин», який набрав чинності 08.11.2024, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України пунктом 24-1, в якому зазначено, що всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності;

- відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб;

- отже, доводи представника відповідача про те, що Веселокутське водосховище є водним об'єктом місцевого значення, а відтак, розпорядження ним та землями водного фонду під ним належать до компетенції Білоцерківської районної державної адміністрації, не ґрунтуються на вимогах законодавства у сфері водних відносин та спростовуються наданими до суду доказами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2265/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2265/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23.

05.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/2265/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23, розгляд справи призначено на 30.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 розгляд справи відкладено на 18.09.2024.

У зв'язку зі звільненням судді Шаптали Є.Ю. у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.09.2024 у справі №911/2265/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 справу №911/2265/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 відкладено розгляд справи № 911/2265/23 на 16.10.2024.

16.10.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від Київської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі представника Київської обласної державної адміністрації. Також позивач-1 просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 клопотання Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича про зупинення провадження у справі №911/2265/23 задоволено, зупинено провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/1168/23. Зобов'язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1168/23.

Постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 залишено без змін Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23, якими задоволено позов Чугуївської окружної прокуратури Харківської в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт - Старогниличанське водосховище, що розташоване на території Чугуївського району Харківської області.

У вказаній постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 зазначено, що суди попередніх інстанцій виходили з установлених у справі фактичних обставин неправомірного використання відповідачем водного об'єкта та земельних ділянок під ним та доведеності факту порушення прав Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області, в інтересах яких з позовом звернувся Прокурор. Таким чином, доводи Скаржника про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав касаційного оскарження не знайшли підтвердження, оскільки приписи законодавства, на які послалися суди з урахуванням встановлених ними обставин справи щодо характеру діяльності відповідача, є чіткими та зрозумілими, відповідні правові висновки неодноразово наводились Верховним Судом, у тому числі у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20 (про необхідність відступу від яких зазначала колегія суддів), від 08.09.2021 у справі № 922/3092/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12.05.2024 у справі № 916/1719/22 тощо.

11.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження по справі №911/2265/23, в якій повідомлено про винесення Верховним Судом постанови від 10.04.2025 у справі №922/1168/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 поновлено апеляційне провадження у справі № 911/2265/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024, розгляд апеляційної скарги у справі № 911/2265/23 призначено на 16.07.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 розгляд справи №911/2265/23 перепризначено на 10.09.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого і діючого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 10.09.2025 з'явився прокурор.

Позивачі-1,2 та відповідач (скаржник) в судове засідання 10.09.2025 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання процесуальних документів у справі через систему «Електронний суд».

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників позивачів 1,2 та відповідача у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

В судовому засіданні 10.09.2025 прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, Білоцерківською окружною прокуратурою здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42022112030000099 від 26.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

За наслідками здійсненого процесуального керівництва Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що на території між селами Веселий Кут та Калинове Білоцерківського району Київської області розташовано Веселокутське водосховище загальною площею 339 га, користування яким для потреб рибогосподарської експлуатації здійснює фізична особа-підприємець Дзізінський Віталій Васильович (далі - відповідач).

Як зазначив прокурор, згідно з водогосподарським паспортом на вказаний водний об'єкт Веселокутське водосховище має комплексне призначення.

За ствердженням прокурора, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Веселокутське водосховище відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України (далі - позивач-2), перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось з 1997 року. Водосховище включено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності фонду державного майна України за № 03562236.74.АААББВ701.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа-підприємець Дзізінський Віталій Васильович здійснює господарську діяльність за кодом КВЕД 03.12 прісноводне рибальство.

В матеріалах справи наявний Режим рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, розроблений Інститутом рибного господарства НААН за замовленням фізичної особи-підприємця Дзізінського В.В., який погоджено 30.07.2015 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області та погоджений 13.09.2015 Державним агентством рибного господарства України, з терміном дії Режиму від 13.09.2015 до 31.12.2025.

31.03.2017 між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем укладено договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 з терміном його дії до 01.11.2046, метою є домовленість сторін щодо інтегрування їх організаційних, виробничих, інтелектуальних та матеріальних можливостей з метою сумісного ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища. Згідно з умовами вказаного договору ФОП Дзізінський В.В. має право на власність об'єктів аквакультури, що знаходяться в межах Веселокутського водосховища відповідно до актів його зариблення та режиму рибогосподарської експлуатації, а також на отримання доходу від їх реалізації. В той же час, обов'язок щодо забезпечення доглядових робіт за водосховищем, гідротехнічною водопропускною спорудою та земельною ділянкою водного фонду в межах Веселокутського водосховища покладено на Басейнове управління водних ресурсів річки Рось.

25.06.2014 фізична особа-підприємець Дзізінський В.В. отримав ліцензію Держрибагенства України серія АЕ № 195645 з необмеженим строком її дії на здійснення діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств (копія наявна в матеріалах справи).

За твердженням прокурора, відповідно до акта про виконання робіт із вселення водних біоресурсів від 21.10.2022 відповідачем вселено у Веселокутське водосховище рибу загальною масою 4052 кг. Факт вселення відповідачем у Веселокутське водосховище риби загальною кількістю 13000 екземплярів підтверджується, згідно пояснень прокурора, підсумковим актом про виконання робіт із вселення водних біоресурсів від 21.10.2022.

Відповідно до інформації Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства № 16-3-9/2860-22 від 27.10.2022, під час проведення 21.06.2017 рибоохоронного рейду на Веселокутському водосховищі поблизу с. Веселий Кут Таращанського району (Білоцерківського району) Київської області виявлено громадянина Дзізінського В.В., який проводив промисловий вилов водних біоресурсів в забрід, сітками з жилки у кількості 6 штук, з яких одна була заборонена для використання у промислі, з перевищенням дозволеної в Режимі норми. За вказаним фактом на Дзізінського В.В. складено Протокол за адміністративне правопорушення. Згідно з Розрахунком збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів, розмір збитків становить 1261,73 грн.

Вищезазначене, на переконання прокурора, свідчить, що відповідачем у водному об'єкті - Веселокутському водосховищі, здійснюється рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилов.

Разом з тим, як зазначив прокурор, що системний аналіз п. 5 ст. 92 Конституції України, статей 3, 4, 6, 29-30, 51, 85 Водного кодексу України та статті 69, 80, 124, п. 5 ст. 125, ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, підп. ґ п. 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, а також ст. 148-153 Господарського кодексу України, дає підстави дійти до висновку про те, що використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на праві власності або ж на умовах користування. Прокурор також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18. У той же час прокурор стверджує про те, що ФОП Дзізінський В.В. використовує Веселокутське водосховище під час здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта.

Відповідно до змісту листа Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації № 61/31.01/31.02.01-2023 від 22.02.2023, інформація щодо прийняття рішення про передачу в оренду Веселокутського водосховища, розташованого на річці Гнилий Тікич поблизу села Калинове Білоцерківського району Київської області в департаменті відсутня.

Відповідно до змісту листа Головного управління ДПС у Київській області № 5122/10-36-24-04 від 31.03.2023, відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи "Податковий блок" інформація щодо договорів оренди водних об'єктів у громадянина Дзізінського В.В. відсутня.

Як зазначав прокурор, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ФОП Дзізінського В.В. відсутні договори оренди водних об'єктів та зареєстроване право оренди водних об'єктів, на підтвердження чого прокурор долучив до позовної заяви інформаційну довідку № 340028465 від 21.07.2023.

Разом з тим, згідно пояснень прокурора, відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Прокурор зазначає, що за правовою природою таке використання є подібним до правовідносин оренди. Водночас, внесення оплати за користування водним об'єктом режим рибогосподарської експлуатації не вимагає. Таким чином, за ствердженням прокурора, використання водного об'єкта виключно на підставі режиму рибогосподарської експлуатації порушує не лише встановлений законодавством порядок розпорядження такими об'єктами, а й призводить до втрати бюджетних надходжень у вигляді орендної плати та вартості продажу земельної ділянки з водним об'єктом на торгах.

Прокурор вказував, що неможливість одноособового рибогосподарського використання водного об'єкта без укладення договору оренди земельної ділянки підтверджена усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20.

У даному випадку, на переконання прокурора, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, з метою усунення перешкод, які створює відповідач у користуванні та розпорядженні землями водного фонду. Таким чином, як зазначив прокурор, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Прокурор у позові зазначив, що встановлений законодавством порядок використання водних об'єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення відповідних бюджетів.

В даному випадку, за ствердженням прокуратури, порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1), як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями під об'єктами нерухомого майна державної власності та Державного агентства водних ресурсів України (далі - позивач-2), як безпосереднього власника Веселокутського водосховища. Однак, Київською обласною державною адміністрацією та Державним агентством водних ресурсів України станом на дату звернення прокуратурою до суду із даним позовом не вжито заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею під водним об'єктом.

З огляду на встановлені порушення, Білоцерківською окружною прокуратурою скеровано до Київської обласної державної адміністрації лист № 50/5-6312вих-23 від 29.06.2023 та до Державного агентства водних ресурсів України 50/5-7065вих-23 від 18.07.2023 з повідомленнями в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про виявлені прокуратурою порушення під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42022112030000099 від 26.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Листом прокуратурою, з огляду на виявлені та повідомленні порушення, запропоновано Київській обласній державній адміністрації та Державному агентству водних ресурсів України самостійно пред'явити відповідні позови, про що проінформувати прокуратуру у визначений в листах строк. Листом прокуратура повідомила позивачів, що у разі не звернення з відповідними позовами протягом вказаного часу, прокурором відповідно до вимог ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" буде використано право звернення до суду із позовом.

Зі змісту відповіді Київської обласної державної адміністрації № 6484/03/09.02-N/2023 від 05.07.2023 вбачається, що Київська обласна державна адміністрація не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталася до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією (Київською обласною військовою адміністрацією) права користування та розпорядження Веселокутським водосховищем загальною площею 339 га, розташованим на території між селами Веселий Кут та Калинове Білоцерківського району Київської області, у зв'язку з відсутністю фінансування та неможливістю сплати судового збору.

Також, зі змісту відповіді Державного агентства водних ресурсів України № 3573/10/11-23 від 21.07.2023 вбачається, що Державне агентство водних ресурсів України не заперечує щодо звернення до суду Білоцерківською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з приводу повернення зазначеного водного об'єкта. З аналогічним позовом Держводагентство до суду не зверталося.

Враховуючи вищенаведені відповіді Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, Білоцерківською окружною прокуратурою листами № 50/5-7277вих-23 від 21.07.2023 та № 50/5-7278вих-23 від 21.07.2023 повідомлено позивачів в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про те, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури до Господарського суду Київської області буде подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею під водним об'єктом.

Отже, як зазначив прокурор, в даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час використання земель водного фонду, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, що відповідає висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, відповідно до яких факт не звернення до суду органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, є достатньою підставою для захисту інтересів держави прокурором, та свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх повноважень.

За твердженням прокуратури, оскільки за наслідками здійсненого процесуального керівництва Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що у ФОП Дзізінського В.В. відсутні дозвільні та правовстановлюючі документи на користування спірною земельною ділянкою та водним об'єктом з метою здійснення господарської діяльності, а невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об'єктом без укладення договору оренди безпосередньо порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов'язковість виконання приписів законодавства.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду складі колегії Касаційного господарського суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19, та бездіяльність Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Державним агентством водних ресурсів України водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області шляхом зобов'язання відповідача повернути його на користь держави в особі Державного агентства водних ресурсів України та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією земельною ділянкою під водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля. с. Калинове Білоцерківського району Київської області, шляхом зобов'язання відповідача повернути її на користь держави в особі Київській обласній державній адміністрації.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Щодо підстав звернення прокурора до суду першої інстанції з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України.

Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України прокурор зауважив, що в даному випадку, порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями під об'єктами нерухомого майна державної власності та Державного агентства водних ресурсів України, як безпосереднього власника Веселокутського водосховища.

За змістом положень ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 24 "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 540/02.1 від 12.07.2023, Веселокутське водосховище площею 339 га відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України, перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось з 1997 року. Водосховище включене до Єдиного реєстру об'єктів державної власності Фонду державного майна України за № 03562236.74.АААББВ701.

Оскільки Веселокутське водосховище відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, в силу п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, земельна ділянка під цим водним об'єктом відноситься до земельної ділянки державної форми власності.

У статті 122 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п'ята).

Отже, Державне агентство водних ресурсів України та Київська обласна державна адміністрація є органами, уповноваженим на виконання функцій власників водного об'єкта та земельної ділянки під цим об'єктом, до компетенції яких, зокрема належить вжиття заходів реагування на виявлені порушення у разі неправомірного користування водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду під ним.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про Прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру").

По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв'язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в якій вказано, що відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на те, що в даному випадку порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями під об'єктами нерухомого майна державної власності, та Державного агентства водних ресурсів України як безпосереднього власника Веселокутського водосховища. Однак, ні Київською обласною державною адміністрацією, ні Державним агентством водних ресурсів України станом на дату звернення прокуратурою до суду із даним позовом не вжито заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею під водним об'єктом.

Матеріалами справи підтверджується, що Білоцерківською окружною прокуратурою скеровано до Київської обласної державної адміністрації лист № 50/5-6312вих-23 від 29.06.2023 та до Державного агентства водних ресурсів України 50/5-7065вих-23 від 18.07.2023 з повідомленнями в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про виявлені прокуратурою порушення під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42022112030000099 від 26.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Листом прокуратурою, з огляду на виявлені та повідомленні порушення, запропоновано позивачам самостійно пред'явити відповідні позови, про що проінформувати прокуратуру у визначений в листах строк. Листом прокуратура повідомила позивачів, що у разі не звернення Київською обласною державною адміністрацією та Державним агентством водних ресурсів України з відповідними позовами протягом вказаного часу, прокурором відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" буде використано право звернення до суду із позовом.

Також зі змісту відповіді Державного агентства водних ресурсів України № 3573/10/11-23 від 21.07.2023 вбачається, що Державне агентство водних ресурсів України не заперечує щодо звернення до суду Білоцерківською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з приводу повернення зазначеного водного об'єкта. З аналогічним позовом Держводагентство до суду не зверталося.

Враховуючи наведене вище у сукупності, судом апеляційної інстанції встановлено, що Київською обласною державною адміністрацією та Державним агентством водних ресурсів України не вжито жодних заходів реагування у зв'язку із порушеним правом держави та щодо його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивачів щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведені відповіді позивачів, Білоцерківською окружною прокуратурою листами № 50/5-7277вих-23 від 21.07.2023 та № 50/5-7278вих-23 від 21.07.2023 повідомлено позивачів в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про те, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури до Господарського суду Київської області буде подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею під водним об'єктом.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, вимоги Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

При цьому, скаржник в суді апеляційної інстанції у поданих поясненнях наголошував на тому, що прокурор не вірно визначив орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, в частині позовних вимог щодо земельної ділянки, тому Київська обласна державна адміністрація є неналежним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. В матеріалах справи відсутні докази тієї обставини, що земельна ділянка під Веселокутським водосховищем використовується Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось, або іншим державним підприємством, на праві постійного користування. Отже висновки суду першої інстанції про віднесення земельної ділянки під Веселокутським водосховищем до державної власності є помилковими. За таких обставин, в силу положень ч. 1 ст. 24 Перехідних положень Земельного кодексу, земельна ділянка під Веселокутським водосховищем вважається землею комунальної власності. Враховуючи ту обставину, що право власності на земельну ділянку під Веселокутським водосховищем не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, то її розпорядником є відповідний орган місцевого самоврядування за територіальним принципом.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними доводами скаржника, з огляду на наступне.

В матеріалах справи міститься інформація Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось у якій зазначено, що Веселокутське водосховище відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України, перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось з 1997 року; водосховище включено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності фонду державного майна України за № 03562236.74АААББ701.

Регіональний офіс водних ресурсів р. Рось є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України.

Основними завданнями Регіонального офісу водних ресурсів р. Рось є забезпечення реалізації державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів у межах басейну річки Рось та забезпечення реалізації державної політики у сфері водного господарства та гідротехнічної меліорації земель в басейні річки Рось у межах Київської області.

Законом України від 08.10.2024 № 3993-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин», який набрав чинності 08.11.2024, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України пунктом 24-1, в якому зазначено, що всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що Веселокутське водосховище є водним об'єктом місцевого значення, а відтак, розпорядження ним та землями водного фонду під ним належать до компетенції Білоцерківської районної державної адміністрації, є необгрунтованими та спростовуються наявними у справі доказами.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Веселокутське водосховище є русловим з площею водного дзеркала 339 га та знаходиться між селами Веселий Кут та Калинове Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до наявного в матеріалах справи водогосподарського паспорта на Веселокутське водосховище, розробленого 1984 року, Веселокутське водосховище має наступні призначення: зрошення, риборозведення, рекреація.

Згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 540/02.1 від 12.07.2023, Веселокутське водосховище (площею 339 га) відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, є майном Державного агентства водних ресурсів України, перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось з 1997 року.

Водосховище включене до Єдиного реєстру об'єктів державної власності Фонду державного майна України за № 03562236.74.АААББВ701. Відповідно до даних Єдиного реєстру об'єктів державного власності: - водосховище має інвентарний № 10350129, площу 23380000 м кв., вартість 23,9 тис. грн, адреса: Білоцерківський район, Таращанське ОТГ; - шлюз-регулятор - інвентарний № 10350128, площа 500 м кв., вартість 953,0 тис. грн, адреса: с. Веселий Кут Білоцерківського району; - дамба інвентарний № 10350078, площа 480 м кв., вартість 224,7 тис. грн, адреса: с. Веселий Кут Білоцерківського району. Згідно з інформацією водогосподарського паспорту Веселокутське водосховище площею водного дзеркала 339 га є русловим, використовується для зрошення, риборозведення та рекреації. До складу гідровузла входить дамба та водоскид. Прибережно-захисна смуга навколо даного водосховища не відведена. До листа також додано копії інвентарних карток (копія листа з додатками наявна в матеріалах справи).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.04.2010 відповідним державним реєстратором проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича (далі - відповідач), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відповідний запис про державну реєстрацію за № 20650000000025841 від 29.04.2010.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича є прісноводне рибальство (КВЕД 03.12).

25.06.2014 Держрибагенством України видано фізичній особі-підприємцю Дзізінському Віталію Васильовичу ліцензію серії АЕ № 195645 на провадження діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств (копія наявна в матеріалах справи).

28.07.2015 Інститутом рибного господарства НААН, на замовлення фізичної особи-підприємця Дзізінського В.В., розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, розташованого в Київській області, Таращанському районі в с. Веселий Кут. Вказаний Режим погоджений Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області 30.07.2015 та погоджений Державним агентством рибного господарства України 13.09.2015.

В пункті 2.2 Режиму зазначено розміри Веселокутського водосховища: довжина, кВ: 9,4; ширина, км: середн. - 0,36; в) площа водного дзеркала, га: 339, доступна для риборозведення - 110; г) максимальна глибина, м: 3,0; д) середня глибина, м: 1,18.

Затверджений Режим рибогосподарської експлуатації визначає характеристику (консистенцію, склад) ґрунтів, види рослин та ступінь зростання у відсотках до загальної площі, гідрологічних та гідрохімічний режим, зв'язок з іншими рибогосподарськими водними об'єктами, кормову базу, видовий склад водних живих ресурсів та їх запаси за видами, фактичну рибопродуктивність, обсяги вселення та обсяги вилову окремих видів водних живих ресурсів за період не менше ніж 5 років до початку здійснення робіт з штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів, інші відомості про навантаження на середовище, обсяги вселення посадкового матеріалу, обсяги вилову водних живих ресурсів за видами при нормативному зарибленні, повну характеристику знарядь і засобів лову та їх кількість, період заборони на лов туводних видів живих ресурсів, перелік науково-дослідних робіт, робіт з відтворення, меліорації тощо заходи, які необхідно здійснити на рибогосподарському водному об'єкті, рекомендовані строки зарибленні та інші відомості та заходи.

Відповідно до змісту Режиму рибогосподарської експлуатації, термін дії режиму з 13.09.2015 до 31.12.2025.

31.07.2017 між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось (сторона-1) та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем (сторона-2, відповідач), укладено договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого сторони домовились інтегрувати свої організаційні, виробничі, інтелектуальні та матеріальні можливості з метою сумісного ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища.

Відповідно до п. 1.2 договору, характеристика Веселокутського водосховища: - місцезнаходження - в адміністративних межах Калиновецької сільської ради та Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області; - Веселокутське водосховище, його гідротехнічна споруда знаходиться на балансі сторони-1, інвентарний номер № 10350129; - водогосподарський паспорт Веселокутського водосховища - наявний; - прибережна захисна смуга Веселокутського водосховища не відведена.

Згідно з п. 2.3 договору, сторона-2 зобов'язується: подавати протягом дії договору всю звітну інформацію по веденню аквакультури до відповідних органів державної влади згідно чинного законодавства України; здійснювати свою господарську діяльність в межах Веселокутського водосховища відповідно до розробленого режиму рибогосподарської експлуатації та умов цього договору; зариблювати Веселокутське водосховище; проводити роботи з рибогосподарської меліорації Веселокутського водосховища відповідно до погодженої сторонами програми робіт у сфері аквакультури/водного господарства; дотримуватись правил промислового та спортивно-любительського рибальства, в тому числі і під час нерестового періоду; дотримуватися вимог статті 47 Водного кодексу України "Право загального водокористування", зокрема здійснювати ведення аквакультури/водного господарства без обмеження права загального водокористування, надавати рекреаційні послуги, дотримуватись вимог статті 44 цього кодексу "Обов'язки водокористувачів"; при здійсненні своєї господарської діяльності на Веселокутському водосховищі дотримуватися вимог природоохоронного і санітарного законодавств Водного кодексу України, Земельного кодексу України, державних стандартів, норм і правил; забезпечити охорону водного об'єкта з метою недопущення його забруднення, а також незаконного вилову об'єктів аквакультури; незалежно від результатів ведення своєї господарської діяльності на Веселокутському водосховищі, своєчасно, відповідно до умов договору, протягом його дії здійснювати оплату коштів, що виділяються стороні-1 в сумі, яка визначається в додатку № 1 до договору; компенсувати стороні-1 протягом дії договору сплату земельного податку за земельну ділянку під водним об'єктом (Веселокутським водосховищем). Розмір та порядок обчислення податку визначається в додатку №1 до договору.

Пунктом 2.4.1 договору передбачено, що сторона-2 має право, зокрема на власність об'єктів аквакультури, що знаходяться в межах Веселокутського водосховища відповідно до актів його зариблення та режиму рибогосподарської експлуатації, а також на отримання доходу від їх реалізації; на період дії договору безперешкодно здійснювати свою господарську діяльність по веденню аквакультури в межах Веселокутського водосховища відповідно до умов цього договору; - надавати рекреаційні послуги у сфері аквакультури в межах Веселокутського водосховища.

Згідно з п. 4.1 договору, даний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до " 01" листопада 2046 року.

Додатком № 1 до договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 є фінансовий розрахунок.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.06.2017 головним державним інспектором Київського рибогосподарського патруля складено протокол про адміністративне правопорушення № 001915 відносно приватного підприємця Дзізінського В.В., в графі 5 "місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення" зазначено наступне: 21.06.2017 близько 7:00 год на Веселокутському водосховищі в районі с. Веселий Кут Таранського р-ну Київської обл. відповідальний за лов - ланковий ФОП Дзізінський В.В. гр. Дзізінський Віталій Васильович здійснив промисловий вилов риби взабрід сітками в кількості 6 штук, з яких одна була заборонена для використання у промислі, а саме на сітці не було бірки та була з перевищенням дозволеної згідно режиму СТРГ на Веселокутському в-щі, довжини l-80, h-1.5, й-35 мм. При цьому даною сіткою було виловлено лин - 3 шт, карась - 1 шт, рак - 1 шт, загальною вагою 1,2 кг. Збитки розраховано згідно методики розрахунку збитків. Додаються на окремому аркуші. Чим порушено ст. 63 ЗУ "Про тваринний світ", п. 6.1.7 та п. 13.4 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України та п. 12 Режиму. Тобто здійснив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 85 КУпАП.

Вказаний протокол про адміністративне правопорушення підписаний Дзізінським В.В., особою, яка склала протокол та за участю двох свідків (копія протоколу наявна в матеріалах справи).

Прокурор у позові стверджує, що відповідно до акта про виконання робіт із вселення водних біоресурсів від 21.10.2022, ФОП Дзізінський В.В. вселено у Веселокутське водосховище рибу (короп, білий амур, товстолобик гібрид дволітка) загальною масою 4052 кг, чим підтверджується здійснення відповідачем на Веселокутському водосховищі рибогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що акт про виконання робіт із вселення водних біоресурсів від 21.10.2022, на який прокурор посилається у позові, жодною із сторін ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано та в матеріалах справи вказаний доказ відсутній.

Водночас, відповідач не заперечував ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставину того, що згідно актів на виконання робіт з вселення водних біоресурсів, на які прокурор посилається у позові, ФОП Дзізінський вселив у Веселокутське водосховище у 2022 році риби загальною масою 4052 кг у кількості 13 000 штук.

Як зазначав прокурор, системний аналіз п. 5 ст. 92 Конституції України, статей 3, 4, 6, 29-30, 51, 85 Водного кодексу України та статті 69, 80, 124, п. 5 ст. 125, ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, підп. ґ п. 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, а також ст. 148-153 Господарського кодексу України, дає підстави дійти до висновку про те, що використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на праві власності або ж на умовах користування. Прокурор також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18.

У той же час прокурор стверджував, що ФОП Дзізінський В.В. використовує Веселокутське водосховище під час здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта.

Відповідно до змісту наявного в матеріалах справи листа Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації № 61/31.01/31.02.01-2023 від 22.02.2023, інформація щодо прийняття рішення про передачу в оренду Веселокутського водосховища, розташованого на річці Гнилий Тікич поблизу села Калинове Білоцерківського району Київської області, в департаменті відсутня.

Рось № 523/07 від 25.08.2022 вбачається, що договори оренди з Дзізінським В.В. та іншими особами по Веселокутському водосховищу РОВР річки Рось не укладались.

Головне управління ДПС у Київській області листом № 5122/10-36-24-04 від 31.03.2023 повідомило, що відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи "Податковий блок" інформація щодо договорів оренди водних об'єктів у громадянина Дзізінського В.В. відсутня.

Прокурор наголошував, що неможливість одноособового рибогосподарського використання водного об'єкта без укладення договору оренди земельної ділянки підтверджена усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20.

За ствердженням прокуратури, за наслідками здійсненого процесуального керівництва Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що у ФОП Дзізінського В.В. відсутні дозвільні та правовстановлюючі документи на користування спірною земельною ділянкою та водним об'єктом з метою здійснення господарської діяльності. Невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об'єктом, без укладення договору оренди, безпосередньо порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов'язковість виконання приписів законодавства.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у від 03.12.2019 у справі № 920/121/19, та бездіяльність Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Державним агентством водних ресурсів України водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Дзізінського В.В. повернути його на користь держави в особі Державного агентства водних ресурсів України та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією земельною ділянкою під водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля. с. Калинове Білоцерківського району Київської області, шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Дзізінського В.В. повернути її на користь держави в особі Київській обласній державній адміністрації.

У свою чергу скаржник стверджував, що жодних перешкод у користуванні та розпорядженні водосховищем площею 339 на та земельною ділянкою під ним Київській обласній державній адміністрації та Державному агентству водних ресурсів України не чинив та не вчиняє.

Як вже зазначено вище, відповідач не заперечує обставину того, що згідно актів на виконання робіт з вселення водних біоресурсів, на які прокурор посилається у позові, ФОП Дзізінський вселив у Веселокутське водосховище у 2022 році риби загальною масою 4052 кг у кількості 13 000 штук. Разом з тим, відповідач наголошував на тому, що прокурор, на підтвердження обставин щодо здійснення штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів наводить докази, які, на переконання відповідача, не підтверджують здійснення ФОП Дзізінським В. В. діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції. За ствердженням відповідача, вселення ФОП Дзізінським В.В. у Веселокутське водосховище водних біоресурсів є природоохоронними заходами направленими на відтворення окремих видів і носить компенсаторний характер, що узгоджується з вимогами ст. 34 Закону України "Про тваринний світ", а вилов ФОП Дзізінським В.В. водних біоресурсів у Веселокутському водосховищі є лише свідченням здійснення промислового рибальства на підставі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Як зазначав відповідач, ФОП Дзізінський В.В. здійснює спеціальне використання водних живих біоресурсів у формі промислового рибальства, основним видом діяльності відповідача є прісноводне рибальство, яке здійснюється на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та ліцензії на провадження діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств (копія наявна в матеріалах справи), виданої Держрибагенством України. Отже відповідач стверджує, що здійснює господарську діяльність на Веселокутському водосховищі відповідно до ст. 17, 26 Закону України "Про тваринний світ".

Так, матеріалами справи підтверджується,що Дзізінським В.В., як фізичною особою-підприємцем, 31.03.2017 укладено з Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось договір про аквакультуру та ведення водного господарства з терміном дії до 01.11.2046, метою якого є сумісне ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища. Тобто, як зазначив відповідач, ФОП Дзізінський В.В. перебуває у договірних відносинах за РОВР (раніше Басейнове управління водних ресурсів річки Рось), яке підпорядковане Державному агентству водних ресурсів України. Звернень щодо розірвання вказаного договору, як зазначив відповідач, чи порушення умов договору до Дзізінського В.В. від Державного агентства водних ресурсів України не надходило.

Відповідач стверджував, що отримання водного об'єкта та земельної ділянки під ним вимагається у випадку здійснення аквакультури, тобто штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції та її реалізації, що є характерними ознаками аквакультури, а здійснення промислового рибальства, яке здійснює відповідач, вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Оскільки, як зазначив відповідач, прокурор не довів належними та допустими доказами здійснення ФОП Дзізінським В. В. на Веселокутському водосховищі аквакультури - штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції, то, на переконання відповідача, наявні підстави для відмови у позові.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 Земельного кодексу України, стаття 4 Водного кодексу України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини перша, друга статті 79 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України, рибогосподарський водний об'єкт - це водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Разом із тим спеціальним водокористуванням, відповідно до частин першої, другої статті 48 Водного кодексу України, є забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

У статті 12 Закону України "Про аквакультуру" визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про аквакультуру", рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Статтею 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" визначено, що використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство.

За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", суб'єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об'єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб'єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 08.11.2023 у справі № 903/255/23.

Доводи скаржника про те, що ФОП Дзізінський В.В. здійснює спеціальне використання водних живих біоресурсів у формі промислового рибальства, яке здійснюється на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та ліцензії серії АЕ № 195645 від 25.06.2014 на провадження діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств, виданої Держрибагенством України, а відтак, відповідач здійснює господарську діяльність на Веселокутському водосховищі відповідно до ст. 17, 26 Закону України "Про тваринний світ", - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до статті 20 Закону України "Про тваринний світ", за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватися такий вид використання об'єктів тваринного світу як рибальство.

Згідно статті 25 Закону України "Про тваринний світ", рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України (стаття 26 Закон України "Про тваринний світ").

Статтею 17 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з вірними висновками суду першої інстанції про те, що рибне господарство, яким займається ФОП Дзізінський В.В. на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та ліцензії, належить до спеціального використання об'єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища, є відмінним від любительського і спортивного рибальства та передбачає отримання права користування рибогосподарськими водними об'єктами.

В свою чергу, порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції, ця Інструкція розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України "Про тваринний світ".

Пунктом 2.1 Інструкції визначено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання.

Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, разом з тим вказана Інструкція не визначає порядок розпорядження водними об'єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом та не може суперечити вимогам Закону України "Про тваринний світ" щодо отримання в користування рибогосподарських водних об'єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство.

Також, положення Інструкції регламентують не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття "рибальство", яке не може здійснюватися без погодження з власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт, згідно з частиною 5 статті 59 Земельного кодексу України, та яка встановлює, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Статтею 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).

Процедура видачі суб'єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) регулювалась Порядком видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 року (в редакції, чинній на момент видачі відповідачу дозволу) (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об'єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб'єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Згідно пункту 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб'єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об'єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.

Тобто, для затвердження режиму чи отримання дозволу зацікавлені особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об'єкти і земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.

При затвердженні режиму і видачі дозволу відповідні органи не досліджують питання набуття речових прав, не є розпорядниками та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду.

Щодо доводів скаржника про те, що отримання водного об'єкта та земельної ділянки під ним вимагається у випадку здійснення аквакультури, тобто штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції та її реалізації, що є характерними ознаками аквакультури, а здійснення промислового рибальства, яке здійснює ФОП Дзізінський В.В., вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, суд апеляційної інстанції вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявний договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, предметом якого є домовленість сторін щодо інтегрування своїх організаційних, виробничих, інтелектуальних та матеріальних можливостей з метою сумісного ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища.

Відповідно до пп. 2.4.1, 2.4.2 та 2.4.3 договору, ФОП Дзізінський В.В. має право на власність об'єктів аквакультури, що знаходяться в межах Веселокутського водосховища відповідно до актів його зариблення та режиму рибогосподарської експлуатації, а також на отримання доходу від їх реалізації; має право на період дії договору безперешкодно здійснювати свою господарську діяльність по веденню аквакультури в межах Веселокутського водосховища відповідно до умов цього договору; має право надавати рекреаційні послуги у сфері аквакультури в межах Веселокутського водосховища.

Вказаний договір, відповідно до п. 4.1, вступає в дію з моменту його підписання і діє до 01.11.2046 року. Відомостей про дострокове розірвання чи припинення дії договору матеріали справи не містять. Отже, договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 станом на дату розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції - є чинним.

Зі змісту наявного в матеріалах справи листа Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області від 2016 року (том 1, а.с. 34) вбачається, що рибогосподарська діяльність на Веселокутському водосховищі здійснюється згідно Режиму рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, який погоджено Державним агентством рибного господарства України 13.05.2015. Одноособовим користувачем Режиму спеціального товарного рибного господарства є приватний підприємець Дзізінський В.В..

Також відповідач не заперечує обставину того, що згідно актів на виконання робіт з вселення водних біоресурсів, на які прокурор посилається у позові, ФОП Дзізінський вселив у Веселокутське водосховище у 2022 році риби загальною масою 4052 кг у кількості 13 000 штук.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач є одноособовим користувачем Веселокутського водосховища, та відповідно до договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 має право на період дії договору безперешкодно здійснювати свою господарську діяльність по веденню аквакультури в межах Веселокутського водосховища відповідно до умов цього договору, чим спростовуються твердження відповідача, що ФОП Дзізінський В.В. на Веселокутському водосховищі лише здійснює промислове рибальство на підставі Режиму та дозволу.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.10.2021 по справі № 914/1326/16 зазначив, що водні об'єкти мають передаватись в користування суб'єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Ні Режим рибогосподарської експлуатації та науково - біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації, ні ліцензія на промисловий вилов риби, ні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об'єктом. За змістом ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми, такі об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою, а згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Звідси діяльність, якою займається відповідач на Добротвірському водосховищі, вимагає надання в користування (оренду) водного об'єкта, який надається лише разом із земельною ділянкою під ним, та згоди власника або землекористувача на використання земельної ділянки.

У вказаній постанові, зокрема сформовано висновок про необхідність отримання у користування водного об'єкту та земельної ділянки під ним для здійснення спеціального використання водних біоресурсів, яким також є промислове рибальство.

Водночас, неможливість одноособового рибогосподарського використання водного об'єкта без укладення договору оренди земельної ділянки підтверджена також усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20, від 29.08.2023 у справі № 911/1937/21).

У згаданих постановах Верховним Судом сформульовано висновок про те, що режим рибогосподарської експлуатації не надає право користування водним об'єктом чи землями водного фонду. Отже, Верховний Суд вказує, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами, землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів, у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).

Використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Крім того, доводи про непоширення на правовідносини з промислового рибальства, яке здійснює ФОП Дзізінський В.В. на підставі Режиму, дозволу та ліцензії, положень Закону України "Про аквакультуру", нормами якого визначено надання у користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), а відтак, на думку скаржника, промислове рибальства, яке здійснює ФОП Дзізінський В.В., вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, суд апеляційної інстанції також відхиляє, оскільки необхідність оформлення права користування на земельну ділянку під водним об'єктом встановлена не тільки Законом України "Про аквакультуру", а й положеннями Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що отримання водного об'єкта та земельної ділянки під ним вимагається у випадку здійснення аквакультури, а здійснення промислового рибальства, яке здійснює ФОП Дзізінський В.В., вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

Відповідно до ст. 85 Водного кодексу України, порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ доповнено Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

З матеріалів справи вбачається, що Веселокутське водосховище, загальною площею водного дзеркала 339 га, знаходиться на річці Гнилий Тікич між селами Веселий Кут та Калинове Білоцерківського району Київської області.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, ФОП Дзізінський В.В. здійснює свою господарську діяльність на спірному водному об'єкті на підставі укладеного договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, укладеного між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та відповідачем, а також на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Веселокутського водосховища, дозволу та ліцензії.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Державним агентством водних ресурсів України та Київською обласною державною адміністрацією, як власниками та розпорядниками водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом, рішень про передачу фізичній особі-підприємцю Дзізінському В.В. у користування земельної ділянки водного фонду на якій розташований об'єкт - Веселокутське водосховище, не приймалося. Протилежного скаржником не було доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

В матеріалах справи також відсутні докази укладення договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкту в комплексі із земельною ділянкою відповідно до Водного та Земельного кодексу України.

З наявного в матеріалах справи листа Регіонального відділення водних ресурсів річки Рось № 523/07 від 25.08.2022 вбачається, що договори оренди з Дзізінським В.В. та іншими особами по Веселокутському водосховищу РОВР річки Рось не укладались.

Листом Головне управління ДПС у Київській області № 5122/10-36-24-04 від 31.03.2023 повідомило про те, що відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи "Податковий блок" інформація щодо договорів оренди водних об'єктів у громадянина Дзізінського В.В. відсутня.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 340028465 від 21.07.2023, у ФОП Дзізінського В.В. відсутні договори оренди водних об'єктів та зареєстроване право оренди водних об'єктів.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими та правомірними висновками суду першої інстанції про те, що ні Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ні дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), ні ліцензія не є та не можуть бути правовстановлюючими/праворозпорядчими/праводозволяючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявний в матеріалах справи договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 в пп. 2.3.9, 2.3.10 передбачає обов'язок відповідача незалежно від результатів ведення своєї господарської діяльності на Веселокутському водосховищі, своєчасно, відповідно до умов договору, протягом його дії здійснювати оплату коштів, що виділяються Басейновому управлінню водних ресурсів річки Рось у сумі, яка визначається в додатку № 1 до договору, а також обов'язок компенсувати Басейновому управлінню водних ресурсів річки Рось протягом дії договору сплату земельного податку за земельну ділянку під водним об'єктом (Веселокутським водосховищем), розмір та порядок обчислення якого визначається в додатку № 1 до договору.

Предметом вказаного договору є домовленість сторін щодо інтегрування своїх організаційних, виробничих, інтелектуальних та матеріальних можливостей з метою сумісного ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища.

Проте, вказаний правочин за своєю правовою природою фактично є договором про спільну діяльність, оскільки відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний договір не є належним та допустимим доказом передачі відповідачу на умовах оренди Веселокутського водосховища відповідно Водного кодексу України, оскільки відповідно до статті ст. 51 Водного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017), типова форма договору оренди водних об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України в чинній редакції, типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України. Аналогічні приписи закріплені у статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі", у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом також зазначаються: - розмір орендної плати за водний об'єкт; - об'єм та площа водного об'єкта (водного простору), у тому числі рибогосподарської технологічної водойми; - перелік гідротехнічних споруд, лінійних споруд, мостових переходів, а також інших об'єктів інфраструктури, розташованих на земельній ділянці (за наявності), їх характеристики та стан; - зобов'язання орендаря щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених в установленому порядку режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами та права спеціального водокористування. Невід'ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом є паспорт водного об'єкта.

З огляду на наведене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, наявності у відповідача правовстановлюючих документів, які б надавали фізичній особі-підприємцю Дзізінському В.В. право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування спірним водним об'єктом - Веселокутським водосховищем. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно наявного в матеріалах справи водогосподарського паспорта на Веселокутське водосховище, розробленого 1984 року, Веселокутське водосховище має наступні призначення: зрошення, риборозведення, рекреація.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України, водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).

Отже суд першої інстанції вірно встановив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що Веселокутське водосховище - є водосховищем комплексного призначення, яке відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України, взагалі не може бути об'єктом оренди.

З урахуванням усього зазначеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт неправомірного користування фізичною особою-підприємцем Дзізінським В.В. водного об'єкту - Веселокутського водосховища та земельної ділянки під ним, - є таким, що підтверджується наявними матеріалами справи в сукупності і не є спростованим відповідачем більш вірогідними доказами, що свідчить про порушення прав держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного агентства водних ресурсів України, які виконують функції власників спірного майна.

Відповідно до вимог частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог статті 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.

Приписами ст. 152 Земельного кодексу України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Отже, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об'єкта та земельних ділянок водного фонду всупереч вимог законодавства розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Крім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц), зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов'язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, враховуючи те, що оскільки ФОП Дзізінський В.В. використовує водний об'єкт - Веселокутське водосховище, та земельну ділянку під ним за відсутності достатніх правових підстав, за відсутності рішень Державного агентства водних ресурсів України та Київської обласної державної адміністрації, як власників та розпорядників водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом, про передачу відповідачу у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований об'єкт, та водного об'єкту, з урахуванням того, що Веселокутське водосховище є водосховищем комплексного призначення, яке відповідно до положень ст. 51 Водного кодексу України, не може бути об'єктом оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, а позов про зобов'язання відповідача повернути водний об'єкт та земельну ділянку під ним на користь держави є таким, що відповідає належному способу захисту. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного вище, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених прокурором не надав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні та розпорядження Державним агентством водних ресурсів України водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області та Київською обласною державною адміністрацією земельною ділянкою під водним об'єктом - Веселокутським водосховищем площею 339 га, яке знаходиться на р. Гнилий Тікич біля с. Калинове Білоцерківського району Київської області шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича повернути водний об'єкт та земельну ділянку під ним на користь держави нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким повністю задоволено позов прокурора.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2265/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 911/2265/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано: 16.10.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров

Попередній документ

131031673

Наступний документ

131031675

Інформація про рішення:

№ рішення:	131031674
№ справи:	911/2265/23
Дата рішення:	10.09.2025
Дата публікації:	17.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (10.09.2025)
Дата надходження:	21.05.2024
Предмет позову:	усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

04.10.2023 15:20	Господарський суд Київської області
08.11.2023 15:20	Господарський суд Київської області
29.11.2023 15:20	Господарський суд Київської області
14.12.2023 16:30	Господарський суд Київської області
11.01.2024 16:30	Господарський суд Київської області
14.02.2024 16:20	Господарський суд Київської області
29.02.2024 15:00	Господарський суд Київської області
04.04.2024 15:30	Господарський суд Київської області
30.07.2024 15:15	Північний апеляційний господарський суд
18.09.2024 14:30	Північний апеляційний господарський суд
16.10.2024 14:30	Північний апеляційний господарський суд
16.07.2025 14:30	Північний апеляційний господарський суд
10.09.2025 15:20	Північний апеляційний господарський суд