вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" вересня 2025 р. Справа№ 911/2939/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 (повний текст рішення складено та підписано 19.02.2025)
у справі №911/2939/24 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Переяславської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області
про витребування земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва звернувся Керівник Дніпровської окружної Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Переяславської міської ради (надалі - відповідач), у якому просить суд:
- витребувати в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023, з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення та наказом від 04.01.2021 №4-ОТГ дану земельну ділянку передано Переяславській міській раді, яка зареєструвала право комунальної власності на неї. Водночас спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" та відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, в зв'язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогою про витребування спірної земельної ділянки в категорію земель лісогосподарського призначення з незаконного володіння Переяславської міської ради.
Короткий зміст відзиву та заперечень проти позову
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначав, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" та на виконання наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру" від 17.11.2020 №485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності", Головним управлінням Держгеокадстру у Київській області наказом №4-ОТГ від 04.01.2021 передано в комунальну власність Переяславській міській громаді землі сільськогосподарського призначення загальною площею 370,1765 га, серед яких спірна земельна ділянка.
Відповідно до вимог визначених Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 Інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.
Спірна земельна ділянка станом на 2019 рік відносилась до земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується технічною документацією.
Держава, в особі Головного управління Держгеокадстру у Київській області, передала спірну земельну ділянку, з державної в комунальну власність, а Переяславська міська рада, діючи в інтересах громади, прийняла на законних підставах.
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" не набуло права користування спірною земельною ділянкою, оскільки до нього як правонаступника чи у інший законний спосіб таке право не переходило. Матеріали лісовпорядкування виготовлені на Державне підприємство "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" у 2015 році та були підставою для оформлення права користування, як речового права в державному реєстрі, чим останнє не скористалось і його правонаступники реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою також не здійснювали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у письмових поясненнях по суті спору вказав, що на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 визначено провести в 2019 році інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території об'єднаних територіальних громад та не сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" було розроблена технічна документація і землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та території, зокрема, Дем'янецької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області. Так, на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки цільове призначення визначено, як землі запасу, сільськогосподарського призначення, державної власності. Згідно експлікації угодь спірна земельна ділянка відносилась до пасовищ.
На момент державної реєстрації, третя-особа-2 не володіла даними які відносили спірну земельну ділянку до земель лісогосподарського призначення, будь-яких документів які це підтверджували чи спростовували в архіві не обліковувалось.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- в проекті організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (Стовп'язьке лісництво) датованого 2015 року долученим прокурором до позову відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо;
- копії планшетів не є підставами для набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою, також у них відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо;
- суду не надано допустимих та належних доказів факту передачі земельної ділянки в користування державному лісогосподарському підприємству;
- матеріали справи не місять доказів того, що за позивачем, чи за державним лісогосподарським підприємством зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності, чи право постійного користування спірною земельною ділянкою;
- щодо листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" №03/904-24 від 22.08.2024 із витягом з картографічної бази відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається та виходить за межі кварталу 47 Стовп'язького лісництва, то як встановлено судом, матеріалами справи не підтверджується набуття Державним підприємством "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою;
- прокурором не доведено, а наявні матеріали справи не містять доказів, в якій саме частині (площі) спірна земельна ділянки накладаються на землі кварталу 47, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся 11.03.2025 (згідно поштового трекера на конверті) до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/2939/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також просив стягнути судові витрати.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Прокурор в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не враховано наступного:
- наявні у справі докази підтверджують, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 належить та належала до земель лісогосподарського призначення державної власності задовго до її реєстрації, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності;
- у матеріалах справи наявні відповідні матеріали лісовпорядкування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», у тому числі за 2003 рік, що свідчить про те, що вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні державного підприємства щонайменше з 2003 року;
- здійснено помилкове трактуванні судом першої інстанції пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, її актуальної редакції та дії у часі;
- спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Переяславській міській раді;
- сам факт розроблення землевпорядної документації про відведення у власність ділянки, а також її затвердження органом державної влади чи місцевого самоврядування, жодним чином не може спростовувати дійсного цільового призначення спірних земель за наявності відповідних підтверджуючих доказів. А наявність погоджень землевпорядної документації, в якій не відображено реального складу земельної ділянки (зокрема, як у власне проекті землеустрою, так і в погодженнях відповідними органами землевпорядної документації щодо відведення спірної земельної ділянки) не спростовує обставин її очевидного накладення на землі лісогосподарського призначення;
- усі надані до матеріалів справи копії документів, в тому числі Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Переяслав- Хмельницьке лісове господарство з додатками, копії планшетів № 7 засвідчено належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, вказані планшети слугують належними та допустимими доказами розташування спірної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення.
Крім того, прокурор наголошував, що судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду пояснення обласної прокуратури та, як наслідок, помилково зроблено висновки про відсутність рішення уповноваженого органу по передачу спірної ділянки в постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство».
Згідно вказаних пояснень прокурором підтверджено, що спірну земельну ділянку передано у постійне користування ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» згідно акта прийому-передачі від 24.12.2003, яким Дем'янецькою сільською радою у постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» передано для ведення лісового господарства лісовий фонд Дем'янецької сільської ради загальною площею 69 га.
Крім того, згідно другої лісовпорядної наради від 29.05.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» Київської області зазначено, що управлінням Держземагентства в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області не внесено зміни в форму 6-ЗЕМ на виконання розпорядження Переяслав- Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 № 443.
Водночас суд першої інстанції вказані пояснення залишив без розгляду, таким чином фактично позбавивши прокуратуру процесуальної можливості відреагувати на доводи відповідача та фактично проігнорувавши практику Європейського суду з прав людини, на яку послався Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, згідно якої право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
Також, 29.08.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора Київської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, в яких наголошувалось, що судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду пояснення прокурора від 11.02.2025 із доданими до них доказами, що істотно впливає на оцінку спірних правовідносин.
Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції
14.04.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, і у якому відповідач проти доводів апеляційної скарги прокурора заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідач зазначав у відзиві наступне:
- доказів набуття Державним підприємством «Переяслав-Хмельницький лісгосп» права користування будь-якими земельними ділянками в матеріалах справи відсутні та прокурором, у порядку передбаченому ГПК, суду таких доказів не надано;
- судом вірно встановлено, що доказів погодження проекту у визначеному статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) чи відповідного рішення про передачу земель Державному підприємству «Переяслав-Хмельницький лісгосп» в порядку статті 9 Лісового кодексу України (в редакції від 01.06.2003) матеріали справи не містять;
- матеріалами справи не підтверджується здійснення Державним підприємством «Переяслав-Хмельницький лісгосп» розробки технічної документації і землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування, зокрема на спірну земельну ділянку;
- будь-яких доказів надання в постійне користування Державному підприємству «Переяслав-Хмельницький лісгосп» земельних ділянок матеріали справи не містять та прокурором, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано;
- прокурором не доведено, а наявні матеріали справи не містять доказів, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2939/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі №911/2939/24 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши:
- докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме 4542,00 грн;
- приведену апеляційну скаргу у відповідність до вимог ст. 258 ГПК України, зазначивши третю особу на стороні відповідача (Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області) та надати відповідні докази надсилання такої копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами вказаній особі.
31.03.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Заступника керівника Київської обласної прокуратури на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено примірник апеляційної скарги з зазначенням третьої особи (Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області) з доказами її направлення управлінню та докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі №911/2939/24, розгляд справи призначено на 28.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 оголошено перерву у розгляді справи на 11.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 оголошено перерву у розгляді справи на 09.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи на 03.09.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 03.09.2025 з'явились: прокурор та представник відповідача - Переяславської міської ради.
Позивач - Київська обласна державна адміністрація та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, в судове засідання 03.09.2025 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду в електронні кабінети учасників справи в системі «Електронний суд».
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги внаслідок неявки представників позивача та третіх осіб - відсутні.
В судовому засіданні 03.09.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/2939/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 03.09.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, станом на 01.01.2016 відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих.№97-10-0.33-1229/174-19 від 04.12.2019 на території Дем'янецької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, зокрема, відводиться земельна ділянка: 40,0000 га сільськогосподарських земель, номер рядка - 1.1.5. - "інші недержавні сільськогосподарські підприємства"; шрифт рядка -08; графа -28 - чагарники .
Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" (зі змінами, внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129), зокрема, визначено провести в 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності в межах об'єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі).
У 2019 році на виконання вказаного наказу, Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Строківської, Вовчківської, Мазінської, Пристромської, Дем?янецької, Гланишівської, Гайшинської, Виповзької та Хоцьківської сільських рад Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Так, відповідно до вказаної вище технічної документації, земельна ділянка з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (спірна земельна ділянка) на території Дем'янецької сільської ради площею 40 га в кадастровому кварталі 3223382400:04:003 визначено, державної форми власності, сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відноситься до пасовищ.
На підставі вказаної технічної документації із землеустрою від 30.11.2019, у Державному земельному кадастрі 12.12.2019 зареєстровано земельну ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (місце розташування - Дем?янецька сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області за №4-ОТГ від 04.01.2021, Переяславській міській громаді Бориспільського району Київської області передано в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 370,1765 га, у тому числі, ділянку площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 (п.17. додатку до наказу).
Як убачається з інформації з Державного земельного кадастру, 15.02.2021 Переяславською міською радою на спірну земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності.
Водночас, у позовній заяві прокурор, з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, стверджує, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна земельні ділянки є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташовані в 47 кварталі Стовп'язького лісництва філії "Бориспільське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" (правонаступника Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький лісгосп").
На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться фрагменти з публічної кадастрової карти України, витяги з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (Стовп'язьке лісництво) 2015 року, копії картографічних матеріалів (планшет) у якому відображено квартал 47 за 2014 рік, в яких зазначено "ДП "Переяслав-Хмельницький лісгосп, Стовп'язьке лісництво", "область Київська "район Переяслав-Хмельницький", "загальна площа 93 га, планшет складений на основі героданих землепрорядкування 1989-1992 рр., лісовпорядкування 1993 р і ортофотопланів 2006 р. зйомки".
Також у матеріалах справи міститься копії картографічних матеріалів (планшет) за 2003 рік у якому відображено квартал 47, в якому зазначено "для службового користування", "Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Стовп'язьке лісництво", "область Київська, район Переяслав-Хмельницький", "планшет складений на основі геоданих землевпорядкування 1981 - 1987 рр. і лісовпорядкування 2003 року".
Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" №03/904-24 від 22.08.2024, інформація про межі Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування починаючи з 1993 року - відсутня та надано витяг з картографічної бази відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається та виходить за межі кварталу 47 Стовп'язького лісництва.
Листом за вих.№1010/20.23-2024 від 10.09.2024 філія "Бориспільське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" повідомила прокуратуру, що може стверджувати, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення в кварталі 47 Стовп'язького лісництва та протягом 2003 - 2014 років перебували в користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький лісгосп".
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України №679 від 21.10.2021, припинено Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький лісгосп", шляхом реорганізації, а саме приєднанням до Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 0992102).
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 "Деякі питання реформування управління лісової галузі" з метою удосконалення структури управління та підвищення ефективності ведення лісового господарства Державним агентства лісових ресурсів України видано наказ №942 від 28.10.2022, відповідно до якого Державне підприємство "Бориспільське лісове господарство" припиняється, шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034).
Як вказав суд першої інстанції, належним чином завірених копій передавальних актів прокурором до матеріалів позовної заяви не долучено.
За твердженням прокурора, після здійснення реорганізації постійним лісокористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення в Стовп'янському лісництві після припинення Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Також відповідно до листа за вих.№1010/20.23-2024 від 10.09.2024, філія "Бориспільське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" погоджень на вилучення земельної ділянки в кварталі 47 Стовп'язького лісництва припинене Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький лісгосп", припинене Державне підприємство "Бориспільське лісове господарство" та Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" не надавали.
Отже, оскільки погодження та згоди на вилучення (припинення) права постійного користування спірною земельною ділянкою, а також зміни її цільового призначення відповідним органом не надавались, тому, за твердженням прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення державної власності задовго до її реєстрації, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, та право постійного користувача і дійсного володільця спірних земельних ділянок у законний спосіб - не припинено.
Враховуючи зазначене прокурор звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив витребувати в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Щодо підстав звернення прокурора до суду першої інстанції з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.
Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
У даному випадку, орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, неналежним чином виконує свої обов'язки щодо захисту та поновлення цих інтересів.
На Київську обласну державну адміністрацію, як власника у відповідності до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, покладено обов'язок самостійно контролювати збереження земельних ділянок державної форми власності, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів держави на це майно.
Саме Київська обласна державна адміністрація зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй державним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності держави - невідкладно реагувати.
Так, зокрема, обласна прокуратура листом № 15/1-896вих-24 від 28.08.2024 звернулась до Київської обласної державної адміністрації щодо інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірної земельної ділянки лісового фонду та про надання інформації стосовно вжиття таких заходів,, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обгрунтуванням відповідних причин.
Листом від 30.08.2024 № 815/31.01/31.02.01/2024 Київська обласна державна адміністрація проінформувала про те, що із позовними вимогами до суду за захистом права власності на спірну земельну ділянку - не зверталась. Намірів щодо вжиття заходів представницького характеру щодо витребування спірної земельної ділянки на свою корись обласною державною адміністрацією висловлено не було.
Таким чином, прокурор надав можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.
Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до відповідача з відповідними вимогами.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з відповідним позовом, обгрунтувавши порушення інтересів держави. Проте, правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.
Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України визначає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Ст. 57 Земельного кодексу України (в чинній редакції) встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Фізичні та юридичні особи мають право на віднесення до земель лісогосподарського призначення земельних ділянок (у тому числі самозалісених), що перебувають у їх власності і належать до усіх категорій земель (крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), а також на ведення на них лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Також, ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Отже, земельним законодавством у редакції чинній від 15.10.2003 передбачено, що підставою набуття права користування земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Статтею 9 Лісового кодексу України (в редакції від 01.06.2003) передбачено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 15.10.2003) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Частиною 1 ст. 4 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) передбачено, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4 ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать у тому числі землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно ст. ст. 4, 9 Лісового кодексу України, усі ліси на території України становлять її лісовий фонд.
До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.
Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтями 93, 94 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
Під час лісовпорядкування здійснюються тому числі: визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризація лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів тощо, а також порядку і способів проведення цих робіт.
У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.
Отже, при вирішенні питання щодо приналежності спірної земельної ділянки саме до земель державної власності лісогосподарського призначення необхідно враховувати природні і лісорослинні умови які на ній склались, наявності природного складу лісів, тобто вкритість ділянки лісовою рослинністю та чи розроблено на останні відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
При цьому правова позиція, згідно з якою планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та віднесення земель до категорії лісогосподарського призначення, неодноразово висловлена судами вищої інстанції, а саме у постановах Верховного Суду України, зокрема від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15, від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, так і в правових висновках Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, постановах Верховного Суду, зокрема від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи наявні відповідні матеріали лісовпорядкування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», у тому числі за 2003 рік, які в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують те, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з 2003 року.
При цьому, суд апеляційної інстанції щодо застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, її актуальної редакції та дії у часі, зазначає наступне.
Так, суд першої інстанції обґрунтовуючи неможливість застосування до спірних правовідносин пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, застосував зазначені норми у чинній станом на даний час редакції вказавши, зокрема, що «зазначена норма законодавства передбачає два випадки, за наявності яких виникає право постійного користування, чи прирівняне до такого право користування у заявника:
1) це право постійного користування, що підтверджується належним державним актом на постійне користування землями лісогосподарського призначення;
2) це право постійного користування, що підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування земель лісового фонду, які надані до набрання чинності Земельним кодексом України (01.01.2002).
Водночас, судом першої інстанції не враховано, що положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України набули чинності 26.03.2006 у наступній редакції: «До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування».
Під "раніше наданими" слід розуміти землі надані до дати набрання чинності пункту 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, тобто до 28.03.2006 включно.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Прокурор в апеляційній скарзі наголошував, що судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду пояснення обласної прокуратури, подані 11.02.2025, та, як наслідок, помилково зроблено висновки про відсутність рішення уповноваженого органу по передачу спірної ділянки в постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство».
Як зазначав прокурор, спірну земельну ділянку передано у постійне користування ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» згідно акта прийому-передачі від 24.12.2003, яким Дем'янецькою сільською радою у постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» передано для ведення лісового господарства лісовий фонд Дем'янецької сільської ради загальною площею 69 га.
Крім того, згідно другої лісовпорядної наради від 29.05.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» Київської області, зазначено, що управлінням Держземагентства в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області не внесено зміни в форму 6-ЗЕМ на виконання розпорядження Переяслав- Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 № 443.
Водночас, як зазначав прокурор в апеляційній скарзі, суд першої інстанції вказані пояснення залишив без розгляду, таким чином фактично позбавивши прокуратуру процесуальної можливості відреагувати на доводи відповідача та фактично проігнорувавши практику Європейського суду з прав людини, на яку послався Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, згідно якої право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено згідно наявних матеріалів справи, що:
- відповідачем у справі 07.02.2025 (п'ятниця) засобами ЄСІТС надіслано до суду першої інстанції заперечення на відповідь на відзив Київської обласної прокуратури, де, зокрема, вперше наведено доводи щодо відсутності статусу земель лісогосподарського призначення у спірної ділянки з підстав відсутності відповідного рішення про її надання у постійне користування спеціалізованому державному лісогосподарському підприємству уповноваженим органом державної влади;
- ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 (понеділок) підготовче провадження у справі закрито та призначено до розгляду по суті;
- Київською обласною прокуратурою 11.02.2025 засобами ЄСІТС скеровано до суду пояснення на доводи, викладені у запереченнях Переяславської міської ради та долучено відповідні документи на їх спростування, і згідно вказаних пояснень, спірну земельну ділянку передано у постійне користування ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» згідно акта прийому-передачі від 24.12.2003, яким Дем'янецькою сільською радою у постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» передано для ведення лісового господарства лісовий фонд Дем'янецької сільської ради загальною площею 69 га; крім того, згідно другої лісовпорядної наради від 29.05.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» Київської області зазначено, що управлінням Держземагентства в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області не внесено зміни в форму 6-ЗЕМ на виконання розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 № 443.
В свою чергу, суд першої інстанції вказані пояснення залишив без розгляду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора у апеляційній скарзі про те, що прокуратура була позбавлена процесуальної можливості відреагувати на доводи відповідача.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761 /18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Таким чином, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність відповідних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 року, а також доданих прокуратурою документів в поясненнях від 11.02.2025 (акта прийому передачі від 24.12.2003, яким Дем'янецькою сільською радою у постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» передано для ведення лісового господарства лісовий фонд Дем'янецької сільської ради загальною площею 69 га) є таким, що підтверджений належними та більш вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76, 79 Господарського процесуального кодексу України факт набуття ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» у постійне користування спірної земельної ділянки.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Наведений правовий висновок викладено також і Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що відсутні допустимі та належні докази факту передачі земельної ділянки в користування державному лісогосподарському підприємству, і відсутні докази того, що за позивачем, чи за державним лісогосподарським підприємством зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності, чи право постійного користування спірною земельною ділянкою - визнаються судом апеляційної інстанції помилковими.
Щодо висновків суду першої інстанції про віднесення спірної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, доказом чого, слугує технічна документація із землеустрою від 30.11.2019 щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на території сільських рад Переяслав-Хмельницького району Київської області, суд апеляційної інстанції вважає вказані висновки помилковими, з огляду на наступне.
Спірна земельна ділянка сформована на підставі вказаної вище технічної документації та нею ж віднесена до земель сільськогосподарського призначення у 2019 році.
Відповідно до ч. 1,7 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення інвентаризації), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора про те, що єдиним органом державної влади, до компетенції якого відносилось питання вилучення земельних ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28 травня 2021 року, був виключно Кабінет Міністрів України.
Законом України «Про землеустрій» регламентовано порядок відображення даних за результатами проведення робіт з інвентаризації земельних ділянок.
Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій», інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення га виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевою самоврядування.
Однак, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальним підрозділом, незважаючи на наявність нескасованого базового лісовпорядкування, фактично проведено інвентаризацію спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, внаслідок чого її неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення, чим фактично змінено її цільове призначення. Водночас, проведення інвентаризації земель шляхом розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель не може змінювати цільове призначення земель, а лише встановлює їх місцерозташування, межі та правовий статус.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора про те, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Переяславській міській раді за наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.01.2021 № 4-ОТГ від 04.01.2021.
При цьому, сам факт розроблення землевпорядної документації про відведення у власність ділянки, а також її затвердження органом державної влади чи місцевого самоврядування, жодним чином не може спростовувати дійсного цільового призначення спірних земель за наявності відповідних підтверджуючих доказів. А наявність погоджень землевпорядної документації, в якій не відображено реального складу земельної ділянки (зокрема, як у власне проекті землеустрою, так і в погодженнях відповідними органами землевпорядної документації щодо відведення спірної земельної ділянки) не спростовує обставин її очевидного накладення на землі лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 910/10049/22.
Щодо належності та допустимості наданих прокурором доказів - планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування - це єдині документи, що підтверджують приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду, у тому-числі які раніше надавались для інших потреб або відносились до інших категорій земель.
Усі землі, на які є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, є земельними ділянками лісового фонду України.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами, зокрема, Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986.
Зокрема, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
У матеріалах справи наявна копії планшетів № 7 за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, Проект організації та розвитку лісового господарства, який включає «Таксаційний опис лісових насаджень» ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», з яких вбачається розташування спірної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення. Вказані планшети долучені прокурором до позову, і в свою чергу, були надані на запит Київської обласної прокуратури від 09.08.2024 № 15/1-833вих-24 Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (Філія «Бориспільське лісове господарство») листом № 1010/20.23-2024 від 10.09.2024, та посвідчені останнім.
Так, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені Наказом Міністерства юстиції України № 10000/5 від 18.06.2015, встановлюють єдині вимоги щодо роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності.
Глава 11 розділу II вищезазначених Правил регулює питання засвідчення копій та витягів службових документів та, зокрема, поділяє копії документів залежно від способу виготовлення на факсимільні і вільні.
При цьому, якщо «факсимільні копії» точно відтворюють усі зовнішні ознаки, художні особливості оформлення реквізитів, їх розташування (включаючи підпис та печатку), то «вільні копії» повністю відтворюють інформацію документа, але не абсолютно точно відтворюють його зовнішні ознаки (шрифт, реквізити бланка, підпис, печатку тощо).
Як наголошував прокурор в апеляційній скарзі, всі планово-картографічні матеріали на паперових і електронних носіях, виготовлені на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори тематичних карт геопросторових даних. Іншими словами, інформація про межі лісових ділянок якими користуються лісогосподарські підприємства, що були встановлені матеріалами попередніх лісовпорядкувань, на ті які надані або знаходяться у стадії передачі, зберігаються у вигляді геодезичних координат в єдиній електронній базі ВО «Укрдержліспроект» та мають статус офіційних.
Також, планшет лісовпорядкування № 7 ДП «Переяслав- Хмельницьке лісове господарство» за 2003 рік містить підписи інженера Т.П. Ємця та начальника партії - А.Г. Тимошенка. При цьому, у позовній заяві у відповідності до вимог ст. 162 Господарського процесуального кодексу України зазначено про те, що оригінал вказаного додатку знаходиться у філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України». Водночас, ні учасниками справи, ні судом першої інстанції при вирішенні питання щодо належності та допустимості вказаного доказу сумнівів у його достовірності висловлено не було, питання щодо необхідності огляду оригіналу вказаного доказу у судовому засіданні учасниками спору також не ініційовано.
Щодо планшету лісовпорядкування № 7 за 2014 рік, крім вказаної вище інформації з приводу оцифрування електронних баз ВО «Укрдержліспроект», слід також додати, що нумерація, межі та конфігурація кварталу 47 ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», переважну частину площі якого займає спірна ділянка, залишилась незмінною у розрізі матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, а відтак вказані планшети є належними та допустимими доказами розташування спірної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані прокурором до матеріалів справи копії документів, в тому числі Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Переяслав- Хмельницьке лісове господарство з додатками, копії планшетів № 7 засвідчено належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, і є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України, які суд першої інстанції помилково визнав неналежними.
Крім того, у листі № 1010/20.23-2024 від 10.09.2024 Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (Філія «Бориспільське лісове господарство»), з яким було надано копії планшетів № 7 за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, Проект організації та розвитку лісового господарства, який включає «Таксаційний опис лісових насаджень» ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», також повідомлено прокуратуру про те, що:
- у відповідь на запит Київської обласної прокуратури від 09.08.2024 № 15/1-833вих-24 (стосовно земельної ділянки площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023), зазначено, що ця земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення в 47 кв. Стовп?язського лісництва;
- відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, землі лісогосподарського призначення Стовп?язського лісництва перебували в користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп»;
- відповідно до статті 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» та ДП «Бориспільський лісгосп» затверджені наказом Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства від 26.07.2019 № 92 та погоджені листом Міністерства екології та природних ресурсів України від 26.07.2019 № 5/4.1-15/8289-19;
- наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 21.10.2021 № 679 припинено ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп»;
- на підставі передавального акту, затвердженого Державним агенством лісових ресурсів України від 08.02.2022 № 271, право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення колишнього ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» перейшло до ДП «Бориспільський лісгосп»;
- постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 прийнято рішення про вжиття заходів щодо реформування управління лісової галузі, шляхом ліквідації територіальних органів Державного агенства лісових ресурсів України та створення єдиного державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»;
- наказами Державного агенства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 942, від 26.10.2022 № 804 прийнято рішення про припинення ДП «Бориспільське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником ДП «Бориспільське лісове господарство» по всіх правах та зобов?язаннях;
- на підставі наказу ДП «Ліси України» від 12.01.2023 № 284 за філією «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» закріплено майно, права та обов?язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 12.01.2023 № 128 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Бориспільське лісове господарство»;
- розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 31.01.2023 № 56 погоджено здійснення державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, що розташовані на території Київської області та поза межами населених пунктів та в межах міст обласного значення, ДП «Ліси України» в особі філій, як правонаступнику спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агенства лісових ресурсів України, право постійного користування яким надано до набрання чинності Земельним кодексом України, на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, переданих згідно з передавальними актами на баланс ДП «Ліси України»;
- після здійснення реорганізації, фактичним постійним лісокористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення в Стовп?язському лісництві після припинення ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» є ДП «Ліси України» в особі філії «Бориспільське лісове господарство»;
- філія «Бориспільське лісове господарство» та припинене ДП «Бориспільськйи лісгосп» жодних погоджень на вилучення земельної ділянки в 47 кварталі Стовп?язського лісництва для подальшої передачі в приватну власність - не надавали.
П.п. а) ч. 2, п.п а) ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) визначено, що у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: передачі їм земель державної власності.
Ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ч. 1 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) визначено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.
Ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу №4-ОТГ від 04.01.2021) визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
П. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в чинній редакції) визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
З урахуванням наведеного вище, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" та відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, у зв?язку з чим Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області безпідставно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 40 га з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023, з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення та за наказом від 04.01.2021 №4-ОТГ передано Переяславській міській раді, яка зареєструвала право комунальної власності на неї, що суперечить п.п. а) ч. 2, п.п а) ч. 5 ст. 83, ст. 122, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 142, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно вимог ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтями 387, 388 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо майно за виплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (п. 56 постанови).
Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними (п. 148 постанови).
Пред'явлення власником нерухомого майна вимог про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (п. п. 152, 153 постанови).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими доводами прокурора, що ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред??явлення віндикаційного позову щодо витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві.
Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, привласненої органом місцевого самоврядування у порушення вимог земельного законодавства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017).
Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Відтак витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на характер спірних правовідносин відсутні ознаки невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором обрано належні та ефективні способи захисту у спірних правовідносинах, а позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, з урахуванням мотивів та висновків даної постанови.
Усі інші доводи, обгрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Керівника Дніпровської окружної Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації Переяславської міської ради про витребування в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023 - є законними, обгрунтованими, доведеними належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення вказаного позову повністю у зв?язку їх правомірністю, законністю, а також належністю та ефективністю обраного прокурором способу захисту.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/2939/24 підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову прокурора повністю.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: з Переяславської міської ради слід стягнути на користь Київської обласної прокуратури 18 893 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев?яносто три) грн. судового збору за подачу позову та 28 324 (двадцять вісім тисяч триста двадцять чотири) грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/2939/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2025 у справі № 911/2939/24 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. Позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Переяславської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про витребування земельної ділянки - задовольнити в повному обсязі.
5. Витребувати в категорію земель лісогосподарського призначення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Переяславської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 3223382400:04:003:0023.
6. Стягнути з Переяславської міської ради (код ЄДРПОУ 04054978, 08400, Київська обл., м.Переяслав, вул. Б.Хмельницького, 27/25) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996; 01601 м.Київ, бульвар Л.Українки, 27/2)18 893 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев?яносто три) грн. судового збору за подачу позову та 28 324 (двадцять вісім тисяч триста двадцять чотири) грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
7. Матеріали справи № 911/2939/24 повернути до Господарського суду Київської області, доручивши видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано:14.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко