79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" жовтня 2025 р. Справа №914/2384/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів О.І. Матущака Н.М. Кравчук,
розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 18.11.2024 (вх. № 01-05/3324/24 від 18.11.2024)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 (м. Львів, суддя Н.В. Мороз)
про повернення позовної заяви
у справі № 914/2384/24
за позовом ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача-1 ОСОБА_2 , м. Львів
до відповідача-2 ОСОБА_3 , м. Львів
до відповідача-3 ОСОБА_4 , м. Кутно, Республіка Польща
про переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу частини частки,
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу частини частки.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу частини частки і додані до неї документи - повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, місцевий суд зазначив, що в підтвердження надіслання позовної заяви з додатками відповідачам, позивачем подано описи вкладення у цінний лист, з яких вбачається зокрема, що позивачем надіслано позовну заяву відповідачу-2 - ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_1 .
Проте, судом першої інстанції встановлено, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 08.11.2024 на запит суду, адресою реєстрації відповідача-2 - ОСОБА_3 є: АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не усунуто встановлений судом недолік позову, а саме не надано належних доказів які підтверджують відправлення відповідачу-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 18.11.2024 (вх. № 01-05/3324/24 від 18.11.2024) у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі - продажу частини частки та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт зазначає, що зважаючи на той факт, що місцевим судом мене було зобов'язано позивача надіслати копії позовної заяви та додатків до неї на адресу ОСОБА_3 , і станом на цю дату скаржнику не були відомі будь - які інші адреси проживання останнього, відтак позивач вважає, що він добросовісно та належним чином виконав вимоги ухвали суду і не повинен нести негативні наслідки від отримання судом інформації про факти, які не були викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Так як законних підстав для повторного залишення позовної заяви без руху у суду не було, то єдиною законною дією було відкриття провадження у справі.
Західний апеляційний господарський суд звертався з проханням про вручення за кордоном судового документа до Центрального органу Республіки Польща - Ministry of Justice (Ministerstwo Sprawiedliwoњci) Departament Wspуіpracy Miкdzynarodowej i Praw Czіowieka, Al. Ujazdowskie 11, 00-950 Warsaw, P.O. Box 33, Poland для вручення необхідних документів відповідачу-3 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ).
В подальшому, на адресу апеляційного суду надійшло підтвердження (Вх. № 01-04/4198/25) про вручення ОСОБА_5 ухвали Західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження.
Відтак, колегія суддів зазначає, що сторони були повідомленні належним чином про розгляд справи №914/2384/24, однак своїм правом на подання відзиву не скористались.
За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Так, місцевий суд зазначив, що в порушення вимог ч. 1 ст. 172 ГПК України позивачем не долучено до позовної заяви документів, які підтверджують відправлення відповідачам копії позовної заяви і доданих до неї документів.
25.10.2024 через службу діловодства місцевого господарського суду позивачем подано заяву від 22.10.2024 про усунення недоліків позовної заяви.
Так, в підтвердження надіслання позовної заяви з додатками відповідачам, позивачем було подано описи вкладення у цінний лист, з яких вбачається зокрема, що позивачем надіслано позовну заяву відповідачу-2 - ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 08.11.2024 на запит суду (Том 1, а/с 45), адресою реєстрації відповідача-2 - ОСОБА_3 є: АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що позивачем не усунуто встановлений судом недолік позову, а саме не надано належних доказів які підтверджують відправлення відповідачу-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання заяв та скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі «Мушта проти України»).
Отже, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у наведеному випадку - вимог Господарського процесуального кодексу України.
Так, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Частиною 4 ст.13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 25.12.97р. №9-3П, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовної заяви та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
У відповідності до ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Відтак, закон встановлює імперативне правило, яке не допускає можливості відкриття провадження у справі у випадку неусунення недоліків, які містяться в ухвалі про залишення позову без руху. Разом з тим, суд позбавлений можливості повторно залишати позовну заяву без руху.
Колегія суддів звертає увагу на те, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не є абсолютним та підлягає державному регулюванню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Застосування судом апеляційної інстанції правових наслідків у разі недотримання скаржником норм Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку повернення позовної заяви через неусунення скаржником її недоліків, не може розцінюватися як прояв судом надмірного формалізму та порушення прав скаржника на судовий захист, тому відповідні доводи скаржника судом відхиляються.
Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2025 у справі № 916/5432/24.
Разом з тим, згідно з приписами ч. 8 ст. 174 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу ухвали Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 у справі №914/2384/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 18.11.2024 (вх. № 01-05/3324/24 від 18.11.2024) залишити без задоволення.
2.Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2024 у справі №914/2384/24 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя О.І. Матущак
Суддя Н.М. Кравчук