Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13057/2025
02 жовтня 2025 року місто Київ
справа №754/15683/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Уляницької М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., повний текст рішення складено 12 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пактол», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 озвернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь:
109320,22 грн. - на відшкодування матеріальної шкоди,
1025,59 грн. - на відшкодування витрат з евакуації ТЗ;
19200 грн. - на відшкодування витрат за наданняюридичної допомоги з питань пов'язаних із отриманням відшкодування шкоди від МТСБУ;
4500 грн. - на відшкодування витрат щодо оцінкитранспортного засобу;
14000 грн. - на відшкодування витрат за договором від 21 жовтня 2024 року про надання правової допомоги по справі про стягнення коштів з винуватця даного ДТП;
14000 грн. - на відшкодування моральноїшкоди.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 16 травня 2024 року о 10 год. 10 хв. у м. Києві, на проспекті Броварський, 41 (Деснянський район міста Києва), ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 порушив п.13.1 ПДР України та скоїв зіткнення із автомобілем «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 . В результаті ДТП, вказані автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Вказував, що постановою Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вказаній ДТП.
Зазначав, що на момент скоєння ДТП автомобіль «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 належав відповідачу ТОВ «Пактол», цивільно-правова відповідальність застрахована не була.
Вказував, що цивільна правова відповідальність позивача застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг».
Посилався на те, що він, звернувшись до МТСБУ за виплатою, отримав виплату у розмірі 160000 грн.
Відповідно до висновку спеціаліста щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику ТЗ - вартість матеріального збитку становить 447228,48 грн., а вартість відновлювального ремонту - 631250,72 грн.
Вказував, що в результаті пошкодження транспортного засобу позивача, останній тривалий час користувався громадським транспортом, що викликало значні незручності, а заплановані справи потребували пересування власним транспортним засобом, який був пошкоджений в результаті ДТП, відтак позивач зазнав моральних страждань, які оцінює у розмірі 14000,00 грн.
Зазначав, що в результаті проведення оцінки він поніс витрати у розмірі 4500 грн. та 1025,59 грн. - витрати, пов'язані із евакуацією транспортного засобу.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не перевірялось, чи був третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем та на якій підставі він керував автомобілем, що належав відповідачу.
Вказував, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновок №558/06-24 від 21 червня 2024 року.
Зазначав, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги надану позивачем копію квитанції на суму 1025,59 грн., як на підтвердження понесених витрат, пов'язаних з евакуацією транспортного засобу. Своє рішення суд мотивував тим, що такі витрати мали місце 29 травня 2024 року, в той час як ДТП сталось - 16 травня 2024 року. однак законодавством не встановлений термін, протягом якого пошкоджений автомобіль має бути евакуйовано з місця дорожньо-трнспортної пригоди.
Посилався на те, що власником пошкодженого авто було здійснено витрати у розмірі 19200 грн., у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги з питань пов'язаних з відшкодування шкоди за ДТП від МТСБУ, що підтверджується копією договору про надання юридичних послуг від 05 червня 2024 року укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та квитанцією про перерахування коштів у розмірі 19200 грн.
Вказував, що власником пошкодженого автомобіля 24 жовтня 2024 року було укладено договір про надання правничої допомоги по справі про стягнення коштів з винуватця даного ДТП, відповідно до умов якого гонорар адвоката за надання правничої допомоги становить 14000 грн.
Зазначав, що усі зазначені вище витрати, пов'язані з наданням позивачу правничої допомоги понесені останнім через неправомірні дії внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, отже, мають бути відшкодована винною в ДТП особою.
Посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачу було завдано моральної шкоди.
26 червня 2025 року від відповідача ТОВ «Пактол»надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на її безпідставність та необгрунтовність.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та зазначив, що відповідач є власником автомобіля «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 і тому саме ТОВ«Пактол»відповідно до норм ЦК України повинен відшкодувати спричинену шкоду.
Відповідач ТОВ «Пактол» та третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розглядати справу у відсутність його представника.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 травня 2024 року о 10 год. 10 хв. у м. Києві по проспекту Броварському, 41, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 , що спричинило пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Автомобіль «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Автомобіль «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 належить відповідачу ТОВ «Пактол» та не забезпечений полісом ОСЦПВ.
16 травня 2024 року ОСОБА_4 , яка на момент ДТП керувала транспортним засобом «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 звернулася до МТСБУ із повідомленням про ДТП в порядку ст.33 Закону України «Про обов'язкове старування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Листом МТСБУ повідомило ОСОБА_4 про те, що останнім прийнято рішення про виплату відшкодування шкоди у розмірі 160000 грн. за наслідками ДТП, яка мала місце 16 травня 2024 року о 10 год. 10 хв. за участю транспортного засобу «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно виписки ОСОБА_1 про рух коштів, 13 вересня 2024 року від МТСБУ на рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 160000 грн.
Відповідно до висновку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №558/06-24 від 21 червня 2024 року, складеного СОД ФОП ОСОБА_6 :
вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 становить 447228,48 грн.;
вартість відновлювального ремонту без урахуванням фізичного зносу вузлів і деталей, на момент провадження дослідження становить 631250,72 грн.;
ринкова вартість КТЗ на день ДТП 16 травня 2024 року - 447228,48 грн., вартість в пошкодженому стані після ДТП - 177908,26 грн.
Позивач, звертаючись до суду з позовом до ТОВ «Пактол» посилався на положення ст.ст.1166, 1187, 1188 ЦК України та те, що ТОВ «Пактол» є власником транспортного засобу «Volvo» д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно просив стягнути з останнього майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №914/820/17).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров'я.
Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Відповідно до положень ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
При цьому, заявляючи вимоги до ТОВ «Пактол», сторона позивача не обгрунтовувала це тим, що третя особа ОСОБА_2 на час ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем та не надала доказів на підтвердження того, що на час вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Пактол» та відповідно завдання шкоди відбулося під час виконання ОСОБА_2 трудових (службових) обов'язків.
Клопотань щодо витребування доказів на підтвердження обставин перебування ОСОБА_2 на час вчинення ДТП у трудових відносинах з ТОВ «Пактол» стороною позивача у суді першої інстанції не заявлялося.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача на питання суду зазначив, що відповідач не заперечував, що йому належить автомобіль «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно не виникало питання, на якій підставі ОСОБА_2 керував даним автомобілем.
Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на час вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Пактол» та відповідно завдання шкоди відбулося під час виконання ОСОБА_2 своїх трудових (службових) обов'язків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для покладення на ТОВ «Пактол» відповідальності за завдання майнової та моральної шкоди на підставі статті 1172 ЦК України.
А відтак, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача витрат пов'язаних з евакуацією автомобіля у розмірі 1025,59 грн.; витрат щодо оцінки транспортного засобу у розмірі 4500 грн.; 19200 грн.на відшкодування витрат за надання юридичної допомоги з питань пов'язаних із отриманням відшкодування шкоди від МТСБУ; 14000 грн. на відшкодування витрат за договором від 21 жовтня 2024 року про надання правової допомоги у справі про стягнення коштів з винуватця даного ДТП.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: