06 жовтня 2025 р.Справа № 520/9111/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/9111/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Південкабель"
до Харківської митниці
про визнання протиправними та скасування рішень, карток відмови,
Приватне акціонерне товариство "Завод Південкабель" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Завод Південкабель") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці (далі також митний орган, відповідач, апелянт), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати картку відмови у митному оформленні випуску товару № UA807200/2024/000721 з причин винесення рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000602/2 від 15.10.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов ПрАТ "Завод Південкабель"- задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2024/000602/2 від 15.10.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2024/000721, прийняті Харківською митницею.
Стягнуто на користь ПрАТ "Завод Південкабель" за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та судові витрати з перекладу документів у розмірі 2674,00 грн.
Харківська митниця, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга вмотивована твердженнями про невірне застосування судом першої інстанції приписів ст.ст. 51-52, 58, 280, 295, 336, 345, 346 Митного кодексу України(надалі - МК України). Апелянт вказує, що суд першої інстанції мав враховувати саме ті відомості та документи, які були заявлені та подані до митниці декларантом разом з ЕМД та які мали в наявності посадові особи митниці станом на момент винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів позивача.
Також, судом не враховане те, що позивачем, на вимогу митного органу та на підставі ч.2, ч.3 та ч.4 ст. 53 МК України та з урахуванням спрацьованої по спірній ЕМД №24UA807200015226U5 від 15.10.2024 митної вартості до митного контролю та митного оформляння не надані додаткові документи, які б підтверджували числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей, щодо ціни що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Вважає, що картка відмови не може бути окремим предметом оскарження, оскільки вичерпала свою дію фактом їх виконання позивачем, шляхом здійснення декларування товарів за новою митною декларацією.
Звертав увагу суду апеляційної інстанції, що задекларований рівень митної вартості товарів, задекларований рівень митної вартості товару нижче, ніж рівень митної вартості на подібні товари, оформлені в митному відношенні митницями раніше, а саме: товар № 1 рівень митної вартості згідно ЄАІС - 2,75 дол. США/кг., задекларований рівень митної вартості - 2,59 дол. США/кг.
Зазначив, що подані декларантом до митного оформлення документи, відповідно до частини другої статті 53 Кодексу, містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.
Стверджує, що позивачем, по спірній ЕМД №24UA807200015226U5 від 15.10.2024 не надано таких комерційних документів, що стосується ціни товару: ні каталогів, ні справжніх прейскурантів (прас листів) від виробника товару. Ненадання таких документів, що стосується ціни товару обумовило наявність у посадової особи митниці обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості товару позивача, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Звертав увагу суду апеляційної інстанції, що до митного контролю і митного оформлення декларантом не було подано експортної митної декларації країни відправлення. Також позивачем до митниці не надано інформації щодо договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається.
Харківська митниця вважає, що позивачем не доведено правильність розподілу транспортних витрат, відсутня інформація щодо вартості навантажувально-розвантажувальних робіт експедиторських витрат за межами митної території України
Харківська митниця вважає, що позивачем не доведено правильність розподілу транспортних витрат, відсутня інформація щодо вартості навантажувально-розвантажувальних робіт експедиторських витрат за межами митної території України рахунок- фактура про надання транспортних послуг №336 від 10.10.2024 та довідка про транспортні витрати №336 від 10.10.2024 надано від особи, яка безпосередньо не здійснювала перевезення товарів, згідно CMR №24197 від 10.10.2024. вказує, що позивачем не надані договір на морське перевезення вантажу згідно коносаменту BKA013128 ,банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», банківські/платіжні документи, що підтверджують факт оплати морського перевезення згідно коносаменту BKA013128.
Виходячи з вищезазначеного митний орган вважає, що суб'єктний склад правовідносин не було встановлено, що свідчить про не включення всіх складових митної вартості, а також вбачаються суттєві розбіжності у документах, що мають вплив на правильність визначення митної вартості в частині транспортних витрат.
Отже, вважає, що ним правомірно ухвалені спірні рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Також не погоджується зі стягнення на користь позивача витрат на переклад документів, оскільки вважає, що переклад експортних документів замовлений позивачем вже під час розгляду справи в суді першої інстанції та наданий суду з метою доведення своєї позиції та на вимогу суду, адже відповідно до статті 15 КАСУ судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою, тобто позивач мав подавати документи до суду саме українською мовою.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга Харківської митниці задоволенню не підлягає з таких підстав.
Між фірмою «VIPLAST SERVICE OU» та ПАТ «ЗАВОД ПІВДЕНКАБЕЛЬ» укладено контракт №14/05/2020 від 14.05.2020, згідно з яким Продавець («VIPLAST SERVICE OU») продає, а Покупець (ПАТ «ЗАВОД ПІВДЕНКАБЕЛЬ») купує товари згідно зі специфікаціями на кожну відвантажену партію товару.
Згідно з п. 4 Контракту №14/05/2020 від 14.05.2020 ціна товару розуміється на умовах FCA Марду та погоджується сторонами у специфікації, яка оформляється на кожну окрему партію товару і включає вартість тари, пакування.
Відповідно до п. 5 вказаного Контракту загальна сума Контракту орієнтовно складає 10000000,00 дол. США (десять мільйонів). Валюта платежу - долар США.
У подальшому Сторони уклали Додаткові угоди №4 від 17.05.2023 та №5 від 15.11.2023, якими змінені реквізити Продавця.
Відповідно до вимог Контракту №14/05/2020 від 14.05.2020 Сторони в Специфікації № 215 від 03.10.2024 погодили кількість товару, його ціну (ціна за одиницю 2,50 дол. США), загальну вартість поставки, умови поставки, країну походження та відвантаження товару, інші обов'язкові реквізити.
Також, 10.05.2024 було складено Необоротний Коносамент №ВКА013128, яким засвідчено укладення договору перевезення вантажу морським судном у порт розвантаження, прийняття вантажу для перевезення.
Комерційним рахунком-фактурою №24197 від 10.10.2024 по Контракту № 14/05/2020 від 14.05.2020 передбачено відвантаження товару, умови поставки FCA Maardu (Інкотермс 2010), обов'язок Покупця 100% оплати протягом 40 календарних днів з дати виставлення рахунку на партію Товару, що була відвантажена.
Покупцем був укладений Договір-доручення №10 від 01.10.2018 на транспортно експедиторські послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Також, Покупцем були отримані та подані до митного органу: Сертифікат походження товару №ЕЕ414737, Сертифікат аналізу від 10.05.2024, пакувальний лист №24197 від 10.10.2024, транзитна декларація № 24ЕЕ1210RL117455B2, Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR 24197, Рахунок № 336 від 10.10.2024 до Договору на транспортно-експедиційні послуги № 10 від 01.10.2018, Довідка про транспортно експедиторські витрати № 336, Комерційна пропозиція від 30.09.2024, довідка з оцінками спот-цін на полімери в Америці та Азії, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару станом на 25 вересня та 02 жовтня 2024 року, Інформаційний лист з технічною інформацією про поліетилен низької щільності № 13/03-04 від 13.03.2024.
Під час декларування товару за митною декларацією №24UA807200015226U5 від 15.10.2024 позивачем відповідно до ст.ст. 57, 58 МК України самостійно визначено митну вартість товарів за основним методом, а саме, за ціною контракту.
З метою митного оформлення товарів та на підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем надано до митного органу вказаний вище повний пакет документів, передбачений ст.53 МК України.
Відповідачем було направлено запит (повідомлення) митного органу та було витребувано достовірні відомості, що документально підтверджують відсутність: 1) обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) умов або застережень, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) умов за якими частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надходить прямо чи опосередковано продавцеві; 4) відносин пов'язаності між продавцем та покупцем, які вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Також, митним органом додатково були запитані наступні документи:
- договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами визначеними договором (угодою, контрактом);
- рахунку про сплату комісійних посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (угоди, контракту);
- виписку з бухгалтерської документації;
- ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
- каталоги, специфікації, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення (походження) з перекладом на вимоги ст. 254 МК України;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини з урахуванням Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДМС України від 01.07.2021 № 476;
- транспортно-експедиційні рахунки, заявки перевезення, договори, тощо.
За результатами розгляду поданих документів митний орган відмовив ПАТ «ЗАВОД ПІВДЕНКАБЕЛЬ» у митному оформленні (випуску) товарів за заявленою декларантом митною вартістю, відповідачем винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2024/000602/2 від 15.10.2024, яким за другорядним (резервним) методом скориговано митну вартість товарів.
Також, відповідачем оформлено картку відмови у митному оформленні випуску №UA807200/2024/000721.
Не погоджуючись із вищевказаними рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, вказавши на недоведеність належних підстав неможливості застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору (контракту), а у спірному рішенні про визначення митної вартості товару не наведено обґрунтованого розрахунку скоригованої митної вартості, що є належною та достатньою підставою для його скасування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються зокрема МК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. (ч. 1 ст. 50 МК України)
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. (ч. 2 ст. 52 МК України)
У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. (ч. 1 ст. 53 МК України)
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 МК України).
Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана. (п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України)
Аналіз наведених норм МК України дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, обов'язок декларанта подати протягом 10 календарних днів додаткові документи для визначення митної вартості товару виникає за наявності хоча б однієї з таких умов:
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості,
- у документах, зазначених у частині другій ст. 53 МК України, наявні ознаки підробки;
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів,
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, тощо.
Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта.
Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.
У постанові від 19.02.2019 у справі №805/2713/16-а Верховний Суд зазначив, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів установила, що у рішенні №UA807000/2024/000602/2 від 15.10.2024, як підстави для неможливості визначення митної вартості товару заявленої декларантом, зазначено таке:
1) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МК України, в зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв'язку з тим, що документи подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. зокрема:
- наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству;
- відсутні будь-які пояснення щодо зменшення фактурної вартості товару (з 2,65 дол США/кг до 2,50 дол. США/кг);
- рахунок на оплату транспортних послуг від 10.10.2024 № 336 та довідка про транспортні витрати від 10.10.2024 № 336 надано від особи, яка безпосередньо не є перевізником згідно наданій до митного оформлення CMR24197;
- відсутні каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника товару;
- відсутня заявка, передбачена умовами договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 01.10.2024 № 10;
- в зв'язку зі складним логістичним маршрутом Корея - Хельсінки - Естонія - Україна відсутні транспортні документи на весь маршрут руху товару, відсутні розвантажувально-навантажувальні документи та складські витрати;
- відсутня інформація щодо супутніх витрат, пов'язаних з перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський збір та ін.), таким чином декларантом документально не підтверджено повноту включення до ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, складових митної вартості, визначених пунктом 5 частини десятої статті 58 Кодексу;
- декларантом не надано інвойс № 2024100007, що зазначено в CMR від 08.10.2024 №EXP - 12182 - AKL;
- відсутня калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту;
- відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 “Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»;
- декларантом не надано експортна митна декларація країни відправлення, надано товарно-супровідний документ Т1 № 24ЕЕ1210№0036969J8 без перекладу стаття 254 МК України;
- відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати морського перевезення згідно коносаменту № ВКА013128;
- відсутній транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту №ВКА013128;
- відсутня інформація щодо договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; відсутня інформація щодо рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою);
- у зв'язку з ненаданням декларантом витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст.53 МК України та вимогою надати рішення про визначення митної вартості;
2) не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо угод на ідентичні товари;
3) не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо угод на подібні товари;
4) не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація:
- щодо ідентичних або подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані;
- відсутні дані щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв'язку з продажем на митній території України;
- відсутні дані щодо витрат понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування;
5) не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація та документи, які мали вплив на процес формування ціни товару: на матеріал та витрат понесених виробником в зв'язку з виробництвом товарів;
- витрат на завантаження, вивантаження, страхування, транспортування до місця перетинання митного кордону України;
- прибутку, що одержує експортер у результаті поставки в Україну.
З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості раніше визначених, оформлених митними органами становить: товар 2) 2,74 $/кг.
При прийнятті цього рішення застосовані Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом ДМС України від 01.07.2021 № 476. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК України. Розрахунок митної вартості складає: товар 1) 2,74 USD/кг.
Так, щодо порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби України та Автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор», та наявністю у митного органу інформації, що задекларований рівень митної вартості товару нижче, ніж рівень митної вартості на подібні товари, оформлені в митному відношенні іншими митницями ДМСУ раніше, колегія суддів зазначає, що інформація в автоматизованій системі митного оформлення та спрацювання ризиків є рекомендацією, обов'язковою до виконання, посадовій особі митного органу більш ретельно опрацювати подані до митного контролю та митного оформлення документи.
Таким чином, у Харківської митниці виникли підстави для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції щодо вирішення складного випадку визначення митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 МК України перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені МК України.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України декларант зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.
Колегія суддів установила, що при прийнятті митницею рішень про коригування митної вартості товару за основу було взято наявну в митниці цінову інформацію, що міститься в ціновій базі Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби України та Автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор».
Застосування митницею ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України та Автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з'ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 520/10381/2020.
Що стосується посилання відповідача на те, що наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, а саме, у митних органів наявна цінова інформація на ідентичний товар, зокрема, того ж самого виробника, колегія суддів зауважує, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №810/3295/17.
При цьому, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Щодо відсутності прайс-листів та каталогів від виробника товару, колегія суддів зазначає таке.
По-перше, товар, який розмитнювався позивачем було придбано у «VIPLAST SERVICE OU» (Естонія), а не у виробника (Корея). Тому, позивач може й не мати прайс-листів та каталогів від виробника товару.
По-друге, такі документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України, як каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції, складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов'язкової вимоги щодо отримання від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено. Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а, отже, у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації .
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №810/3667/15.
Крім того, Верховним Судом зроблено наступний висновок у постанові від 08.12.2022 по справі №420/2792/19: "Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. При цьому, прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів".
Стосовно посилання відповідача на відсутність банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 “Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», колегія суд дів зазначає, що під час розгляду справи судом встановлено, що ці платіжні документи не запитувались Харківською митницею у процедурі консультації, а тому митний орган не мав права посиланися на їх ненадання.
Також, суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства та Правил заповнення декларації митної вартості встановлено обов'язок зазначення витрат на транспортування, а не подання в обов'язковому порядку транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Окрім того, у запиті (повідомленні) митного органу відсутня вимога надати банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури.
Отже, колегія суддів вважає вказані доводи відповідача неприйнятними.
Стосовно доводів митного органу про ненадання копії експортної митної декларації країни відправлення, колегія суддів зазначає, що в розумінні частини 2 статті 53 МК України експортна декларація, не є основним документом, що підтверджує митну вартість.
При вирішенні спірного питання колегія суддів враховує також правову позицію, викладену листі Європейської комісії до Держмитслужби щодо експортних декларацій країни відправлення від 27 березня 2008 року TAXUD.B.5/JZ/sk D(2008) 17044 (Брюссель), відповідно до міжнародних митних стандартів, транспортні документи та/або інвойси, але не експортна декларація, мають бути представлені імпортером для підтвердження та перевірки митної декларації. Ці документи містять достатню інформацію щодо країни відправлення/призначення, вартості товару тощо.
Отже, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, є належним та допустимим засобом доказування митної вартості, якщо митний не доведе, що такий інвойс, дані з якого позивач врахував при визначенні митної вартості, отримано з порушенням закону.
Крім того, копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, а може лише додатково надаватися відповідачу виключно у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 53 МК України за її наявності.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 по справі №815/6805/17.
Щодо доводів апелянта про те, що не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо ідентичних або подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані та відсутні дані щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв'язку з продажем на митній території України, суд зазначає, що інформація щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані, та дані щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв'язку з продажем на митній території України не є документами, які підтверджують митну вартість товару та які повинні надаватися позивачем відповідно до положень ст. 53 МК України.
Отже, позивач не зобов'язаний надавати таку інформацію відповідачу, а тому її ненадання та відсутність такої інформації у відповідача не може бути належною підставою для прийняття останнім спірних рішень, що свідчить про протиправність таких дій.
Щодо посилання апелянта на ненадання декларантом усіх витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст. 53 МК України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 6 ст. 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У спірному випадку колегія суддів не вбачає ознак недостовірності задекларованої вартості.
Матеріалами справи підтверджено, що декларантом надано до контролюючого органу необхідні документи, а відповідачем, у свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для витребування у позивача додаткових документів та подальшого прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.
Відповідно до правової позиції Верховного суду (постанова від 02.07.2020 у справі №803/916/17) контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей "Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ніш митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена".
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості.
Також колегія суддів вважає, що відповідачем під час винесення спірного рішення, не було наведено належних обґрунтувань щодо наявності сумніву в числових значеннях або недостовірності наданих документів, що могло б бути підставою для запиту додаткових документів. При цьому, такий запит повинен містити як обґрунтування причин запиту, так і конкретизацію того, які саме складові митної вартості не підтверджені або викликали сумніви, в чому саме полягають розбіжності, чи впливають вони на митну вартість, які додаткові документи можуть спростувати ці сумніви.
З урахуванням встановлених в ході розгляду справи обставин, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нечіткість та частково безпідставність витребування додаткових документів митним органом призвели до порушення прав позивача при проведенні консультацій з декларантом, що призвело до ухвалення спірного рішення без урахування документів, наявних у позивача та належним чином підтверджуючих заявлену позивачем митну вартість, які містять належну та достатню інформацію про товар та його ціну, та відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості, підтверджують повноту та правильність її визначення декларантом.
Відповідно, застосування митним органом другорядного методу - резервного методу визначення митної вартості, а також розрахунок скоригованої митної вартості без доведення підстав проведених коригувань колегія суддів також визнає необґрунтованим.
Вказане у сукупності дає підстави для висновку про недоведеність відповідачем належних підстав неможливості застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору (контракту), а у спірному рішенні про визначення митної вартості товару не наведено обґрунтованого розрахунку скоригованої митної вартості, що є належною та достатньою підставою для його скасування.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не має права враховувати документи, які не подавалися до митного органу, колегія суддів вважає хибними з огляду на таке.
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).
Приписи статті 76 КАС України встановлюють, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що право платника довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежене поданням виключно тих доказів, що надавалися ним контролюючому органу. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Крім цього, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 806/434/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 815/1088/15, від 31 березня 2020 року у справі № 140/10/19, від 21 травня 2020 року у справі №560/391/19.
За таких обставин, суди мають надати оцінку усім документам, наданим позивачем до матеріалів справи, в тому числі тим документам, що не були надані до митного оформлення.
Твердження відповідача, про обрання позивачем неналежного способу захисту у виді скасування картки відмови у митному оформленні товарів, випущених у вільний обіг №UA807200/2024/000721 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в цій картці наведено вимоги, виконання яких забезпечує митне оформлення, - подання нової МД з урахуванням відомостей, наведених у рішенні про коригування.
Тобто, подання нової митної декларації не було для декларанта повністю добровільним.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист права здійснити митне оформлення за митною вартістю, визначеною ним самостійно, а також інтересом, який полягає у одержанні правових підстав для повернення митних платежів, сплачених у зв'язку з прийняттям відповідачем спірних рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Таким чином, у випадку, коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у ст. 301 МК України, ст. 43 Податкового кодексу України та статті 45 Бюджетного кодексу України. Відтак, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обрав належний спосіб захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.04.2018 по справі № 820/2014/17.
З огляду на вказане, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2024/000721, які винесені відповідачем у зв'язку з прийняттям спірних рішень про коригування митної вартості, які визнано судом протиправними, підлягають скасуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги по суті справи є безпідставними, а скарга такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимог апелянта про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з митного органу витрат позивача з перекладу документів у розмірі 2674,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Представник позивача у позовній заяві зазначив, що з метою дотримання вимог ст. 15 КАС України ПАТ "Завод Південкабель" оплатив послуги письмового перекладу технічної документації українською мовою з англійської мови та навпаки, документації та іншої інформації українською мовою з російської мови та навпаки.
Понесені витрати в частині перекладу склали 2674,00 грн., в т.ч. ПДВ 445,67 грн., що підтверджується рахунком на оплату №П-1784/24 від 23.10.2024 та платіжною інструкцію №6370 від 28.10.2024, які містяться в матеріалах справи.
Вказані послуги з перекладу документів були надані Харківською торгово-промисловою палатою (код ЄДРПОУ 02944768, виписано - ОСОБА_1 , відповідальна особа - ОСОБА_2 ).
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 132, ч. 5 ст. 137 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем після винесення оскаржуваного рішення та до початку розгляду даної справи та наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на залучення перекладача та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або не співмірності таких витрат, суд доходить до висновку про задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача судових витрат з перекладу документів у розмірі 2674,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19.
Посилання апелянта на те, що КАС України встановлений обов'язок позивача надати документи українською мовою, у зв'язку з чим відповідач не має нести витрати на переклад позивачем документів, колегія суддів відхиляє як безпідставний, оскільки процесуальний закон дає право позивачеві на відповідне відшкодування.
Посилання апелянта на приписи ст. 254 МК України відповідно до яких декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок, колегія суддів вважає хибним, оскільки процесуальним законом, яким має керуватися суд є саме КАС України, а не окремі приписи МК України, які ж до того, жодним чином не регулюють питання здійснення судочинства.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання про розподіл витрат з перекладу документів у розмірі 2674,00 грн.
З огляду на вищевикладене, вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 139, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року по справі №520/9111/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 15.10.2025.