Справа № 161/13872/25
Провадження № 2/161/4800/25
14 жовтня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:головуючої- судді Плахтій І.Б.
з участю секретаря судових засідань - Маєвської Х.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «ФК «Процент» через свого представника звернулося до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору №14055 від 17 червня 2024 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000 грн., строком на 365 днів (до 17 червня 2025 року), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Сенс Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування (547,5% річних). Станом на 08 липня 2025 року заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 51800 грн., з яких: 8000 грн.- тіло кретиту; 43800 грн. - відсотки.
На підставі наведеного, позивач просить суд, стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму понесених судових витрат.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у прохальній частині заяви просив розглядати справу у його відсутності.
Відповідачка в судове засідання повторно не з'явилась, про день, час, місце розгляду справи повідомлялася судом за адресою реєстрації судовим повідомленням/повісткою з рекомендованим повідомленням, які повернуті суду за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позовну заяву від неї на адресу суду не надходили.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв?язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 17 червня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №14055, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 8000 грн., строком на 365 днів (до 17 червня 2025 року), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Сенс Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування (547,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 265798.
Кредитні кошти були перераховані відповідачці 17 червня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Сенс Банк».
З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідачка не виконувала належним чином взяті на себе боргові зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08 липня 2025 року заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 51800 грн., з яких: 8000 грн.- тіло кретиту; 43800 грн. - відсотки.
Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення вищезазначених правових норм та умов договору позичальник своєчасно не повернула кредит, тобто порушила свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 5500 грн. слід задовольнити.
Разом з тим, позивач, пред'являючи вимоги до відповідачки, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, яка становить 13750 грн.
Як встановлено судом, за умовами кредитного договору №14055 відповідачка отримала кредит у розмірі 8000 грн. строком на 365 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% на день.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Вказана норма була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX та набрала чинності 24 грудня 2023 року.
Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5% поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Отже, укладаючи 17 червня 2024 року кредитний договір, який за своєю суттю є договором споживчого кредитування, позивач не мав права визначати денну проценту ставку у розмірі 1, 5 %, оскільки її максимальний розмір не може перевищувати 1% на день.
У зв'язку з цим суд здійснив перерахунок відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1% в день за 365 днів, тобто за період, вказаний у кредитному договорі.
В такому випадку розмір відсотків за користування кредитом становить 29200 грн.: 8000 грн. х 1% х 365 днів = 29200 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення відсотків підлягає до задоволення частково у розмірі 29200 грн.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТзОВ «ФК «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромпідлягають задоволенню частково у розмірі 37200 грн., яка складається з 8000 грн. сума заборгованості за основною сумою кредиту; 29200 грн. сума заборгованості за відсотками.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, зокрема, представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 10000 грн.
У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача долучає до матеріалів справи наступні документи: копію договору № 03/03/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року; копію акта прийому-передачі наданих послуг №36 від 30 квітня 2025 року; копію платіжної інструкції від 30 квітня 2025 року.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи щодо трьох договорів та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути із відповідача на корить позивача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Крім того, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача слід стягнути 1739, 64 грн. судового збору (37200 грн. х 2422, 40 грн. / 51800 грн.).
На підставі ст.ст. 526, 536, 610, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 77,81,247,259,263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №14055 від 17 червня 2024 року в загальному розмірі 37200 (тридцять сім тисяч двісті) грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір у розмірі 1739 (одна тисяча сімсот тридцять дев'ять) грн. 64 коп. та 3000 (три тисячі) грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», адреса місцезнаходження: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ: 41466388.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Рішення у повному обсязі складено 15 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області І.Б. Плахтій