ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
08.10.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/359/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Первинної профспілкової організації профспілки працівників освіти і науки України Болехівського ліцею № 2 "Науковий"
до відповідача: Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею № 2 "Науковий"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
ОСОБА_2
про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відкликання протоколу засідання профспілкового комітету
за участю:
від позивача: Чижик Михайло Тарасович
установив: Первинна профспілкова організація профспілки працівників освіти і науки України Болехівського ліцею № 2 "Науковий" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Первинної профслілкової організації Болехівського ліцею № 2 "Науковий" (далі - відповідач) про визнання твердження заступника голови пофспілкової організації та члена профспілкової організації недостовірною інформацією та такою, що має негативний характер для позивача та принижує його ділову репутацію; зобовязання відповідача відкликати протокол засідання профспілкового комітету.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що твердження висловлені 13.12.2024 під час засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий»:
- заступником голови Первинної профспілкової організації Каричорт Лідією Юліанівною, про те, що профспілковий комітет Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів необ'єктивно та неправдиво подає інформацію щодо роботи директора ліцею ОСОБА_3 ;
- членом Первинної профспілкової організації ОСОБА_2 , про те, що у листі-вимозі профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 ситуація у колективі викладена недостовірно - є такими, що принижують його ділову репутацію.
Стверджує, що протокол №6 з цією інформацією направлено Болехівській міській раді, а отже доведено до відома третіх осіб. Вважає, що така інформація спрямована на створення у необмеженого кола осіб негативної оцінки для ділової репутації позивача, як учасника суспільних відносин та негативної оцінки діяльності профспілкової організації, як юридичної особи, а відтак порушує немайнове право, тому просить зобов'язати відповідача відкликати протокол № 6.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд про задоволення позову.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення обгрунтовує тим, що заявлений позов є безпідставним та необгрунтованим, оскільки інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію не є поширенням недостовірної інформації щодо позивача у розумінні ст. 227 Цивільного кодексу України. Висловлення фізичних осіб зафіксованих в протоколі засідання профспілкового комітету є оціночним судженням, а отже не потребує доведення та не підлягає притягнення до відповідальності. При цьому посилається на те, що позивачем не надано жодних доказів завдання інформацією, яка зазначена у протоколі №6 від 13.12.2024, який позивач просить відкликати - шкоди його діловій репутації.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечили та просили суд в позові відмовити. Свої пояснення обгрунтували тим, що висловлювання, які зазначені у протоколі засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий» №6 від 13.12.2025 є оціночними, грунтуються на особистому сприйнятті отриманої інформації. Заявили про те, що Коституція України гарантує свободу думки та слова, а висловлювання здійснені на підставі власного бачення без конкретизації фактів, без будь-яких образ не є недостовірною інформацією та не принижують честь, гідність, ділову репутацію позивача.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку в позові відмовити.
Фактичні обставини справи вказують на те, що у Болехівському ліцеї №2 “Науковий» створені дві проспілкові організації: - Первинна профспілкова організація профспілки працівників освіти і науки України Болехівського ліцею №2 "Науковий", що вбачається з Відповіді №1228213 з ЄДРЮОФОПГФ від 25.03.2025 та - Первинна профспілкова організація Болехівського ліцею №2 "Науковий", що підтверджується Відповіддю №1228253 з ЄДРЮОФОПГФ від 25.03.2025.
Листом-вимогою від 19.11.2024 профспілковий комітет Первинної профспілкової організації профспілки працівників освіти та науки України Болехівського ліцею №2 “Науковий» (позивач) звернувся до Болехівської міської ради про розірвання трудового договору з директором Болехівського ліцею №2 “Науковий» ОСОБА_4 .
Болехівська міська рада в листі від 29.11.2024 повідомила Первинну профспілкову організацію Болехівського ліцею №2 “Науковий»(відповідача) про надходження листа-вимоги від 19.11.2024 на адресу міської ради та скерувала лист-вимогу профспілкового комітету позивача для розгляду відповідачу та просила повідомити про результат розгляду.
13.12.2024 профспілковий комітет Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий» (відповідач) провів засідання, на якому розглянув лист-вимогу від 19.11.2024 та за результатом розгляду склав Протокол №6 .
На засіданні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий» виступили голова Первинної профспілкової організації ОСОБА_5 , заступник ОСОБА_1 та член профспілкового комітету - вчитель географії ОСОБА_2 .
Як вбачається з протоколу №6 , ОСОБА_5 озвучила порядок денний на засіданні профспілкового комітету, єдиним питанням, якого був розгляд листа-вимоги профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий»(позивача), в якому останній вимагав розірвати трудовий договір з директором Болехівського ліцею №2 «Науковий» ОСОБА_4 .На засіданні всіма присутніми 33 членами профспілкової організації(відповідача) одноголосно прийнято рішення , що лист- вимога не відповідає дійсності, а більшість працівників не погоджуються і не знали про існування такого листа-вимоги.
Під час розгляду питання виступили:
- ОСОБА_1 , яка запропонувала не підтримувати листа-вимогу про розірвання трудового договору з директором ліцею ОСОБА_4 , оскільки більшість працівників позитивно оцінюють роботу керівника, а також Первинний профспілковий комітет Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів(на той час назва профспілкової організації позивача) не об'єктивно та неправдиво подає інформацію;
- ОСОБА_6 , яка у своєму виступі висловила думку, що ОСОБА_7 сумлінно виконує свої посадові обов'язки, ситуацію у колективі викладено неправдиво, тому що лист-вимога написано без усіх членів профспілкового комітету, а тільки профспілковим комітетом у кількості 5 осіб, більшість працівників не погоджуються з таким листом вимогою, тому немає підстав для розірвання трудового договору з директором Болехівського ліцею №2 «Науковим» ОСОБА_4 .
Листом №2 від 16.12.2024 відповідач надіслав копію Протоколу засідання Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №2 “Науковий» №6 від 13.12.2024 Болехівській міській раді.
Предметом спору є визнання твердження заступника голови первинної профспілкової організації та члена первинної профспілкової організації недостовірною інформацією та такою, що має негативний характер для позивача та принижує його ділову репутацію; зобовязання відповідача відкликати протокол №6 засідання профспілкового комітету.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Нормою ст. 16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів та разом з тим встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 1 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про інформацію" суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про інформацію"кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію"передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим, частиною 1 статті 68 Конституції України визначено зобов'язання неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Частиною 4 статті 32 Конституції України унормовано, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації має забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1, 4 та 7 якої фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації згідно зі статтею 299 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 299 Цивільного кодексу України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридичним складом правопорушення, при розгляді справ зазначеної категорії є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому: -під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі;
-недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); - негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо).
Разом із тим, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії" (Lingens v. Austria), § 46).
При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначати характер такої інформації , з'ясовувати чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Так , фактичним твердженням - є викладення певного факту чи групи фактів. Факти - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною , незалежно від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена.
А оціночним судженням - є суб"єктивна думка , висловлення , що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напрямку, пов'язана із такими психологічними станами, як віра , впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість судження будь-яким шляхом неможливо.
Невід'єними ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Подібного правового висновку дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 18.03.2021 у справі №927/791/18.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України “Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критики , оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Із дослідження буквального змісту сказаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається висловлення суб'єктивних думок, зокрема ОСОБА_1 запропонувала не підтримати лист-вимогу, оскільки більшість працівників позитивно оцінюють роботу керівника , а також позивач необ'єктивно та неправдиво подає інформацію- без посилання на конкретні факти чи порушення. В свою чергу ОСОБА_2 позитивно висловила думку, щодо роботи директора ліцею та зазначила, що ситуація у колективі викладена неправдиво,тому що лист-вимогу написано без усіх членів профспілкового комітету (в судовому засіданні пояснила , що мала на увазі всіх членів профспілкової організації), а більшість працівників не погоджуються з таким.
Отже, зі змісту висловлювань та їх тлумачень чітко виражено, що вони не констатують факт, а надають лише оцінку фактів, відображають власні думки , а отже в розумінні норм закону є оціночними судженнями.
Таким чином, вжиті в протоколі №6 від 13.12.2024 висловлювання відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною чи негативною інформацією та не мають ознак приниження ділової репутації позивача.
З аналізу наведеного у задоволенні позовних вимог в частині визнання твердження заступника голови первинної профспілкової організації ОСОБА_1 “... Первинний профспілковий комітет Болехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 необ'єктивно та неправдиво подає інформацію» та члена первинної профспілкової організації ОСОБА_2 “ситуацію у колективі викладено не правдиво» недостовірною інформацією та такою, що має негативний характер для позивача та принижує його ділову репутацію слід відмовити.
У відповідь відповідачу на те , що за недостовірну інформацію повинні нести відповідальність особи, які її висловили - фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та які повинні бути відповідачами у справі, то слід зазначити, що у разі поширення оспорюваної інформації посадовою чи службовою особою при виконанні нею посадових (службових) обов'язків, належним відповідачем у справі є саме юридична особа, в якій працює та чи інша посадова чи службова особа.Такий за змістом правовий висновок встановлено у постанові ВП ВС від 12.11.2019 у справі №909/4494/18.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Болехівського ліцею №1 “Науковий» відкликати протокол №6 від 13.12.2024, то суд приходить до висновку в задоволенні відмовити, оскільки зазначена вимога є похідною від двох попередніх, які задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд, надавши оцінку як зібраним у справі доказам вцілому так і кожному зокрема, приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог, отже в позові слід відмовити.
З урахуванням приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України та результату вирішення спору, судовий збір по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в позові Первинної профспілкової організації профспілки працівників освіти і науки України Болехівського ліцею № 2 "Науковий" до Первинної профслілкової організації Болехівського ліцею № 2 "Науковий" про визнання твердження заступника голови профспілкової організації та члена профспілкової організації недостовірною інформацією та такою, що принижує його ділову репутацію; відкликання протоколу засідання профспілкового комітету - відмовити.
Судовий збір по справі залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Повне рішення складено 15.10.2025.
Суддя С. М. Кобецька