ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
15.10.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/896/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом: Івано-Франківської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-20"
про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 50919,85 грн
встановив, що Івано-Франківська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-20" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 50 919, 85 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Арго-20" як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, користується вказаною земельною ділянкою, хоча такі речові права відповідно до ст. 125, 126 ЗК України не зареєстровані, плата за користування землею не вносилася, отже, відповідач, без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти в обсязі орендної плати.
Ухвалою від 25.07.25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено процесуальні строки сторонам у справі.
Зазначену ухвалу, направлену відповідачу на його адресу, вказану позивачем у позовній заяві та у ЄДРПОУ, відповідачем не вручено та повернуто суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Разом з тим, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовна заява не відповідає процесуальним вимогам статей 162, 164, 172 ГПК України, ухвалою від 15.09.25 суд постановив позовну заяву Івано-Франківської міської ради вх.№6505/25 від 24.07.25 залишити без руху, надати позивачу строк для усунення недоліків, який становить п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом зазначення вірного найменування відповідача у позовній заяві та надання суду доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.
18.09.25 позивачем подано клопотання вх.№15246/25 про долучення доказів (усунення недоліків), відтак ухвалою від 23.09.25 суд постановив продовжити розгляд справи №909/896/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
Зазначену ухвалу направлено відповідачу 26.09.25 на його адресу, вказану позивачем у позовній заяві та у ЄДРПОУ, однак відповідачуне вручено та повернуто суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата за адресою місцезнаходження, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, відповідач самостійно, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Інформація про іншу адресу відповідача у суду відсутня. Крім того, у цьому випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень ( автоматизованої системи збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень).
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду у даній справі оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд цієї справи.
Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Поряд з цим, одним із принципів господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є розумність строків розгляду справи судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку; розумним вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
За приписами ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Департаментом комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:004:0047, що розміщена по вул. Гетьмана Сагайдачного 48 Р в м. Івано-Франківськ, за результатами якої складено акт обстеження земельної ділянки №106 від 01.05.2024року.
Зі змісту зазначеного акта та долучених до позовної заяви перелічених в акті документів вбачається, що в процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження встановлено, що: земельна ділянка використовується для обслуговування нежитлових будівель ТОВ "Арго-20"; відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Арго-20" на час обстеження не перебуває в стані припинення; відповідно до даних з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер довідки 373413766 від 09.04.2024 р.), ТОВ "Арго-20" (код ЄДРПОУ 34084591) на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлові будівлі, що розміщені за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Сагайдачного, 48 Р (реєстраційний номер майна: 31985395); право власності зареєстроване 05.11.2010р. на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №12/92-18/98 від 05.10.2010 р.; земельна ділянка, на якій здійснювалося обстеження за актом №106, сформована та їй присвоєно кадастровий номер 2610100000:08:004:0047; земельна ділянка для обслуговування нежитлових будівель розміщена в північній частині міста, частково огороджена; розміщення внутрішньо квартально на території колишніх складів; з північної сторони ділянка межує з земельними ділянками: приватної форми власності (кадастровий номер 2610100000:08:004:0063) та комунальної форми власності (кадастровий номер 2610100000:08:004:0016), зі східної сторони: з земельною ділянкою невизначеної форми власності (кадастровий номер 2610100000:08:004:0187); з південної сторони: з земельною ділянкою державної форми власності (кадастровий номер 2610100000:08:004:0029); з західної сторони: з земельною ділянкою державної форми власності (кадастровий номер 2610100000:08:004:0162); на день обстеження на земельній ділянці знаходяться залишки демонтованої будівлі та будівля зі шлакоблоків зі сходами і будкою; територія ділянки частково засмічена будівельними відходами та рослинами; розміщення нерухомого майна ТОВ "Арго-20" на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 було предметом досліджень в справі №909/127/22; на день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування даними земельними ділянками зокрема, що стосується укладеного договору оренди земельної ділянки землекористувачем; відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 09.04.2022 року земельна ділянка площею 0,0693 га з кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 має цільове призначення 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості); відповідно до інформації Івано-Франківського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 22.04.2024 р. №5501/5/09-19-04-01-05 ТОВ "Арго-20" за земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:004:0047 по вул. Гетьмана Сагайдачного, 48 Р протягом 2021-2024 років орендну плату не декларувало та не сплачувало; обстеження здійснювалося в присутності свідків; про проведення обстеження ТОВ "Арго-20" повідомлено належним чином.
Відповідно до розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території Івано-Франківської міської територіальної громади станом на 30.11.2024 року сума безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року становить 49366,07 грн.
Зі змісту зазначеного розрахунку вбачається, що сума розрахунку складається з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставки річної орендної плати у відсотковому розмірі від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №18-9-0.10-2258/0/2-24 від 24.04.24, на земельну ділянку площею 0,0693 га із кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 у 2022 та 2023 роках витяги із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок не формувались, тому здійснено розрахунок вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1 кв.м. (730,18 грн за 2022 рік, 839,69 грн - за 2023 рік). Таким чином, розмір нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в 2022 році становив 506014,74 грн, у 2023 році - 579826,17 грн.
Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в 2024 році відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №2142 від 25.04.2024 року становить 611487,39 грн.
Щодо ставки річної орендної плати, то відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 27.06.2019 року №148-27, а саме Додаток 3 до Порядку встановлено ставки річної оренди для інших видів цільового призначення - 3%.
З метою досудового врегулювання спору, 19.11.2024 року відповідачу надіслано претензію із пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності за період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року у розмірі 49366,07 грн.
Відповіді на зазначену претензію матеріали справи не містять.
В подальшому позивачем проведено повторний розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності, відповідно до якого сума безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 01.01.2022р. по 31.12.2024р. становить 50919,85 грн
Доказів оплати відповідачем заборгованості на вищезазначену суму матеріали справи не містять.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Статтею 14 Конституції України врегульовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За приписами пункту 11 статті 120 Земельного Кодексу України, якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 206 Земельного Кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного Кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За змістом вказаних положень Цивільного кодексу України та Земельного Кодексу України, відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Натомість, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Західним апеляційним господарським судом (постанова від 07.11.2022 у справі №909/127/22) встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 по вулиці Гетьмана Сагайдачного за №48 Р, знаходиться нерухоме майно ТОВ "Арго-20".
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності. Таким чином, ТОВ "Арго-20" як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, користується вказаною земельною ділянкою, хоча такі речові права відповідно до ст. 125, 126 ЗК України не зареєстровані, плата за користування землею не вносилася, що дає підстави для висновку суду про те, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти в обсязі орендної плати.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 та постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Згідно із частинами 1 - 5, 9 статті 79-1 Земельного Кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного Кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 09.04.2022 року земельна ділянка площею 0,0693 га з кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 має цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; відповідно до інформації Івано-Франківського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 22.04.2024 р. №5501/5/09-19-04-01-05 ТОВ "Арго-20" за земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:004:0047 на вул. Гетьмана Сагайдачного, 48 Р протягом 2021-2024 років орендну плату не декларувало та не сплачувало.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.
Відповідно до розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території Івано-Франківської міської територіальної громади станом на 31.12.2024 року сума безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року становить 50919,85 грн.
Зі змісту зазначеного розрахунку вбачається, що сума розрахунку складається з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставки річної орендної плати у відсотковому розмірі від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №18-9-0.10-2258/0/2-24 від 24.04.24, на земельну ділянку площею 0,0693 га із кадастровим номером 2610100000:08:004:0047 у 2022 та 2023 роках витяги із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок не формувались, тому здійснено розрахунок вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1 кв.м. (730,18 грн за 2022 рік, 839,69 грн - за 2023 рік). Таким чином, розмір нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в 2022 році становив 506014,74 грн, у 2023 році - 579826,17 грн.
Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в 2024 році відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №2142 від 25.04.2024 року становить 611487,39 грн.
Щодо ставки річної орендної плати, то відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 27.06.2019 року №148-27, а саме Додаток 3 до Порядку встановлено ставки річної оренди для інших видів цільового призначення - 3%.
Розрахунок суми безпідставно збережених коштів перевірено судом та встановлено, що цей розрахунок є арифметично вірним та відповідає вимогам законодавства.
Висновок суду.
За змістом ч. 1, 3 ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з рав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(п. ст2 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
В контексті наведеного, суд констатує, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені відповідними доказами, відтак позов слід задовольнити.
Судові витрати.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2422,40грн.
Враховуючи той факт, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 2422,40грн слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 2, 13, 53, 73, 74, 80, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити позов Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-20" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати у сумі 50 919, 85 грн.
Стягнути з ТОВ "Арго-20" (вул. Гетьмана Сагайдачного, 48 р, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 34084591) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76608, код ЄДРПОУ 33644700) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 50919,85 грн. (п'ятдесят тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять грн. 85 коп.) та 2422,40(дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.10.2025
Суддя П. А. Шкіндер