вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" серпня 2025 р. Справа№ 910/1582/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 (повний текст складено та підписано 02.08.2024)
у справі №910/1582/24 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь»
до Громадської організації «Стоп корупції»
про зобов'язання вчинити дії,-
Короткий зміст позовних вимог
До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» з позовом до громадської організації «Стоп корупції» про:
- визнання такою, що є недостовірно і такою, що завдає шкоди діловій репутації товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на веб-сайті (режим доступу: https://stopcor.org) в частині:
«О. Краса» … намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі»,
«Більшість цієї землі на даний час - сільськогосподарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо в цих водоймах і здійснюється будівництво»,
«Всі ці 60 га під арештом у так званій «справі Євробанку» щодо шахрайства…»;
- зобов'язання громадської організації «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди діловій репутації товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://stopcor.org повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення».
За твердженням позивача, інформація, яка міститься в спірній публікації (статті) доступна необмеженому колу осіб, не є оціночними судженнями, а містить конкретні фактичні дані щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь», які не відповідають дійсності, є неправдивими та такими, що завдають шкоди діловій репутації останнього.
Такі твердження підривають довіру інвесторів та інших громадян до проекту, який реалізується позивачем, оскільки після ознайомлення із вказаною статтею у них може скластися думка про те, що на зазначених земельних ділянках не може здійснюватися будівництво, оскільки вони за твердженням відповідача мають невідповідне цільове призначення, перебувають у природно-захисній смузі водойм та арештовані.
Однак така інформація не відповідає дійсності, оскільки як на початок здійснення будівництва, так і станом на день подання цієї позовної заяви земельні ділянки мали та мають цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не знаходились і не знаходяться під арештом, не перебуваються в природно-захисній смузі водойм, будівництво не здійснюється у водоймах, і на цих земельних ділянках ніхто не здійснює намиви піску в промислових масштабах. Земельні ділянки з кадастровими номерами: 3210900000:01:173:0028, 3210900000:01:173:0029 та 3210900000:01:173:0030 не перебували під арештом ні під час початку реалізації проекту будівництва котеджного міста «О.Краса» в 2021 році, ні в 2023 році, коли зазначені земельні ділянки були поділені. Ці землі не мали і не мають сільськогосподарського призначення. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь», яке володіє згаданими у статті земельними ділянками, придбало їх у законний спосіб на відкритому аукціоні у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Власники земельних ділянок, які внесли їх до статутного капіталу ТОВ «Тихий Ірпінь» ніколи не були фігурантами кримінальних проваджень, які стосувалися посадових осіб «ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», не брали кредитів в цьому банку та не вступали в будь-які інші відносини з цим банком чи його посадовими особами.
Відповідач у відзиві зазначив, що не є власником сайту https://stopcor.org.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1582/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» до Громадської організації «Стоп корупції».
Визнано такою, що є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» інформацію, поширену у мережі Інтернет 10.01.2024 за адресою: https://www.stopcor.org/ukr/section-realty/news-o-krasa-po-irpinski-firma-eksmera-karplyuka-namivae-pisok-dlya-kotedzhnogo-mistechka-na-areshtovanij-zemli-10-01-2024.html), в частині:
«"О.Краса" …. намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі»,
«Більшість цієї землі на даний час - сільськогосподарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо в цих водоймах і здійснюється будівництво",
«всі ці 60 га під арештом у так званій "справі Євробанку" щодо шахрайства.».
Зобов'язано Громадську організацію «Стоп корупції» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://stopcor.org повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
Стягнуто з Громадської організації «Стоп корупції» (вул. Йорданська, 8, кв. 198, м. Київ, 04211, код 39946405) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» (вул. Алієвої З., 66/1, примі. 14, м. Ірпінь, Бачанський район, Київська область, 08205, код 44140166) 6056,00 грн судового збору, 6300,00 грн витрат, пов'язаних із забезпеченням доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 26.08.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.08.2024) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, судом допущені порушення при застосування норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
1)Позивач звернувся з позовом до ГО « Стоп Корупції», але Громадська організація "Стоп корупції" не має доступу до сайту, на якому опубліковано статтю та нічого не публікує на ньому, про що зазначалось представником ГО «ВГО «Стоп корупції» під час розгляду справи в суді першої інстанції.
На сайті СтопКор (stopcor.org) міститься окреме посилання на ГО «Стоп корупції» (на інший веб-сайт stopcor.ngo), що свідчить про те що інформаційний портал СТОПКОР є окремою структурою, та ні в якому разі не підпорядковується Громадській організації "Стоп корупції".
При цьому, з інформації на веб-сайті WHOIS, доступної за посиланням http:/imena.ua, вбачається, що реєстратором домену stopcor.org є компанія GoDaddy.com, LLC, тобто сайтом за вказаною адресою володіє GoDaddy.com, LLC, який є належним відповідачем по справі.
На підставі наданої Позивачем довідки №3/2024-Д дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» дійшов висновку про те, що володільцем сайту stopcor.org є ГО «ВГО «Стоп корупції».
Вищевказана довідка була отримана з Інтернет-сервісу «WHOIS Server» - whois.ua, і згідно з п.п. 1, 3 регламенту даного інтернет-сервісу сервіс WHOIS є джерелом публічної інформації про доменні імена, адміністратор будь-якого публічного домену не несе відповідальність за достовірність та актуальність інформації, що надається сервісом WHOIS, отже отримання такої інформації Центром компетенції УЦПНА з сервісу WHOIS не може вважатись достовірною та актуальною інформацією на підтвердження обставин про власника веб-сайту stopcor.org Громадської організації.
Розміщення посилання на сайті www.stopcor.org про ГО «Стоп корупції» не є прямим доказом того, що власником чи наповнювачем вищевказаного веб-сайту є ГО, адже розміщення гіперпосилань здійснюється на добровільній платній або безоплатній основі самого власника сайту www.stopcor.org.
Оскільки реєстратором та хостинг-провайдером доменного імені stopcor.org є іноземні суб'єкти - юридичні особи-нерезиденти, то тільки вони можуть надати відповідь стосовно розміщення гіперпосилань та наповнення їх сайту.
Домен .ORG є загальним доменом верхнього рівня, який був первісно призначений для реєстрації доменних імен некомерційних організацій, що не відповідають критеріям інших доменів; наразі цей домен використовується без обмежень; цей домен не належить до українського сегменту мережі Інтернет.
Фактично Центр компетенції УЦПНА у довідці №3/2024- Д робить лише припущення про ймовірного власника веб-сайту ( Відповідача) і фактично покладає на нього обов'язок спростувати припущення Центру, що є неприпустимим. Крім того, Центр у довідці надає інформацію про хостинг-провайдера веб-сайту, саме у якого може бути отримана достовірна інформація щодо власника веб-сайту stopcor.org .
Суд не взяв до уваги роз'яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, згідно з якими обов'язок встановлення власника веб-сайту stopcor.org покладається саме на Позивача.
Позивачем не надано доказів того, що власник веб-сайту (доменного імені) stopcor .org передав вказане доменне ім'я у власність або користування іншій особі, зокрема Відповідачу, на підставі відповідного договору, іншого правовстановлюючого документу тощо.
2) незалучення належного відповідача до участі у справі є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, в тому числі Позивач не виявив ініціативи щодо залучення автора даної статті до судового процесу, як третю особу. Також Позивачем не подано до суду належних доказів, які б підтверджували намагання заявника дізнатись інформацію про автора статті.
Апелянт вважає, що довідка дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» , котре не є експертною, незалежною установою є неналежним доказом по справі, адже вона містить виключно інформацію, котра перебуває у публічному вільному доступі, в тому числі довідка не містить жодних конкретних даних про реєстранта, володільця та власника даного сайту, їх контактів, особових анкетних даних, дати реєстрації сайту, умов користування даним сайтом та хто є володільцем та наповнювачем такого сайту, а наповнення довідки є виключним припущенням на аналітикою установи.
3) вважає, що склад юридичного правопорушення відсутній з огляду на наступне:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
Апелянтом не поширювалась оспорювана Позивачем інформація, тобто Громадською організацією не було доведено таку інформацію до осіб шляхом публікації її в мережі Інтернет чи будь-яким іншим способом.
Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт поширення інформації, що є обов'язковим елементом складу юридичного правопорушення, пов'язаного із поширенням недостовірної інформації.
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
Апелянтом не публікувалась стаття із спірною, на думку Позивача, інформацією.
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає
дійсності;
Апелянт має власний веб-сайт stopcor.ngo, на якому провадить діяльність, пов'язану з громадською діяльністю.
4)Вважає, що Позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що саме Громадська організація «Стоп корупції» є автором спірного інформаційного матеріалу (або авторами є його посадові чи службові особи при виконанні посадових (службових) обов'язків) або того, що відповідач є власником веб-сайту https://stopcor.org/, на якому поширено спірну інформацію, а вимоги позивача про визнання недостовірною, негативною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість ділової репутації спірної інформації та зобов'язання відповідача спростувати таку інформацію, вважає безпідставними.
Одночасно посилається на рішення судів у справах №№ 910/16473/19, №910/16699/19, №757/60281/19-ц, в яких встановлено, що Громадська організація «Стоп корупції» не є власником, наповнювачем чи володільцем веб-сайту.
Вказує, що відповідач у разі задоволення позовних вимог Позивача, не зможе видалити чи спростувати статтю щодо якої виник спір, оскільки у Відповідача не має технічної можливості та доступу до порталу за посиланням stopcor .org.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1582/24.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою керівника Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» - Бондарчука Ігора Борисовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/1582/24.
05.09.2024 матеріали справи №910/1582/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 залишено апеляційну скаргу без руху з підстави пропуску строку на апеляційне оскарження та без подання клопотання про його поновлення та неподання доказів надіслання копії апеляційної скарги до електронного кабінету позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
09.09.2024 на адресу суду від керівника Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» - Бондарчука Ігора Борисовича надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено накладну Укрпошти №0813200031823 поштового відправлення апеляційної скарги з додатками позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь».
11.09.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.09.2024) через підсистему «Електронний суд» керівником відповідача подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
До поданої заяви долучено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано поданням скарги протягом 20 днів з дня отримання копії повного тексту рішення в електронному кабінеті 05.08.2024 (докази містяться в матеріалах заяви), а також квитанції №1663343 та №1663344 про доставку документів до зареєстрованих електронних кабінетів апелянта - Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» та позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 поновлено Громадській організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1582/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» - Бондарчука Ігора Борисовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1582/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час апеляційного провадження від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично спростовує всі доводи апелянта.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.08.2025 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечувала проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просила у її задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових запереченнях.
В судове засіданні 18.08.2025 не з'явилась, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що вона приймає участь в якості захисника в слідчих діях у місті Ізюм в рамках кримінального провадження.
Враховуючи, що до поданого клопотання не було долучено доказів на підтвердження викладеного в ньому, вказане клопотання залишено без задоволення.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника представника позивача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, нею вже була висловлена позиція у справі щодо апеляційної скарги відповідача, судова колегія вважає за можливе закінчувати розгляд справи у її відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 18.08.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Тихий Ірпінь» є заявником на реєстрацію торгового знаку « О.Краса » (заявка подана 12.12.2023).
10 січня 2024 року о 17:20 на вебсайті stopcor.org за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/section-realty/news-o-krasa-po-irpinski-firma-eksmera-karplyuka-namivae-pisok-dlya-kotedzhnogo-mistechka-na-areshtovanij-zemli-10-01-2024.html розміщений файл (публікація, стаття) під назвою:
«"О.Краса" по-ірпінськи: фірма ексмера Карплюка намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі», який містить інформацію такого змісту:
«Більшість цієї землі на даний час - сільськогосподарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо в цих водоймах і здійснюється будівництво»;
«всі ці 60 га під арештом у так званій «справі Євробанку» щодо шахрайства».
За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути визначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідач не заперечив факт розміщення (поширення) 10 січня 2024 року о 17:20 на вебсайті stopcor.org за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/section-realty/news-o-krasa-po-irpinski-firma-eksmera-karplyuka-namivae-pisok-dlya-kotedzhnogo-mistechka-na-areshtovanij-zemli-10-01-2024.html файлу (публікації, статті) під назвою: «" О.Краса " по-ірпінськи: фірма ексмера Карплюка намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі», який містить вказану вище інформацію. Крім того, ця обставина (розміщення статті) підтверджується звітом за результатами проведення фіксації і дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет, що складений 16.01.2022 дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» за № 15/2024-ЗВ.
З огляду на це зазначений факт (розміщення статті) є доведеним.
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» звернулось до Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» щодо видачі довідки з відомостями про власника вебсайту https://stopcor.org або інформації про його встановлення.
16.01.2024 Дочірнє підприємство «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» видало довідку № 3/2024-Д, встановивши, що власником вебсайту https://stopcor.org є володілець облікового запису - громадська організація «Стоп корупції», якщо інше не визначено умовами договору між останнім та реєстратором доменного імені stopcor.org - Oleksandr Marchenko (Олександр Марченко) та/або отримувачем послуг хостингу або якщо такий договір відсутній.
Вирішуючи питання допустимості довідки № 3/2024-Д як доказу належності вебсайту відповідачу суд виходив з того, що принцип доказування, який сформований у процесуальному законі, покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Ці обставини повинні бути підтверджені певними засобами доказування, які передбачені законодавством, і не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Механізм оцінки доказу за критерієм його допустимості, що наведений у ст.77 ГПК України, полягає у встановленні законодавчих вимог, що обмежують використання конкретних засобів доказування, або вимог, що пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду спору.
Об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» є особою, яка уповноважена здійснювати адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет. Такі повноваження ґрунтуються на розпорядженні Кабінету Міністрів України № 447-р від 22.07.2003, яким підтримано пропозицію Держкомзв'язку, СБУ та учасників ринку Інтернет в Україні щодо створення об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» з метою управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування системного реєстру і системи доменних імен домену верхнього рівня «.UA».
04.01.2022 об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» підтвердило компетентність Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників вебсайтів/реєстрантів доменних імен або інформації про їх встановлення з використанням онлайн-сервісу «WEB-FIX», видавши відповідне свідоцтво про акредитацію.
Дочірнє підприємство «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» послуги про відомості про власників вебсайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення надає відповідно до Порядку, затвердженого 11.01.2021 об'єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр», згідно з яким результат послуги оформлюється довідкою з відомостями про власника вебсайту/реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення.
Отже, Дочірнє підприємство «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» є особою, що наділена компетенцією щодо встановлення відомостей про власників вебсайтів, яке здійснюється шляхом видачі довідки.
З огляду на це, довідка № 3/2024-Д від 16.01.2024, що видана Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», є допустимим доказом, цей доказ стосується обставин, що входять в предмет доказування (належний доказ), і даних про її недостовірність суду не надано, а тому є доведеною та обставина, що власником вебсайту https://stopcor.org є володілець облікового запису - громадська організація «Стоп корупції».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Виходячи з положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про те, що юридичні особи мають не тільки всі майнові права, як і фізичні особи, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною умовою яких є природні властивості людини, а й особисті немайнові права (ст. 91 ЦК України), законодавство передбачає право юридичної особи на недоторканість її ділової репутації (ст. 94 ЦК України).
Честь, гідність і ділова репутація належить до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України). Ділова репутація - це сформована в суспільстві думка про професійні позитивні якості і вади особи. Правовідносини, що випливають із зазначеного права особи, є абсолютними. З огляду на це конституційне право на вільне поширення інформації (ст. 34 Конституції України) перебуває у компромісі з конституційним обов'язком щодо не посягання на честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).
Посяганням на честь, гідність і ділову репутацію є поширення відомостей, що їх порочать. Такими є приниження оцінки особи в громадській думці або серед окремих осіб з погляду додержання норм моралі, звичаїв ділового обороту і законів. Поширенням є повідомленням відомостей третій особі або невизначеному колу осіб.
Поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання є дискредитацією суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України).
Інформацією в розумінні ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ст. 5 Закону України «Про інформацію»).
Принцип рівності прав фізичної та юридичної особи надає останній можливості скористатись механізмом судового захисту, врегульованого ст. 277 ЦК України щодо спростування недостовірної інформації та ст. 299 ЦК України щодо захисту ділової репутації. Зокрема, за приписами ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила (абз. 1 ч. 4 ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.(абз. 1 ч. 6 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абз. 3 ч. 6 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України). Право на недоторканість ділової репутації захищається шляхом звернення до суду (ст. 299 ЦК України).
Суб'єктами зобов'язання, що виникають внаслідок порушення прав, що мають абсолютний характер - особисті немайнові блага, є суб'єкт права вимоги (особа, стосовно якої поширено недостовірну інформацію) та деліктоздатний суб'єкт масованої інформації.
Легальне визначення масової інформації наведено в ст. 22 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої нею є інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засобами масової інформації, відповідно до цієї статті, є засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.
Аудіовізуальна інформація - це будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про телекомунікації» інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.
Інформація, яка поширюється через мережу інтернет, є друкованою або аудіовізуальною інформацією, і така інформація орієнтована на необмежене коло осіб. Отже, інтернет-видання (вебсайт), яке публічно поширює друковану або аудіовізуальну інформацію, є засобом масової інформації.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що інформація, поширена громадською організацією «Стоп корупції» на вебсайті stopcor.org за посиланням https://www.stopcor.org/ukr/section-realty/news-o-krasa-po-irpinski-firma-eksmera-karplyuka-namivae-pisok-dlya-kotedzhnogo-mistechka-na-areshtovanij-zemli-10-01-2024.html, є масовою інформацією, що стосується діяльності особи, що є власником торгового знаку «О.Краса», яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь», як суб'єкта господарювання, і наслідком поширення цієї інформації є виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язання, що пов'язане з таким поширенням.
Наслідком виникнення зобов'язань, пов'язаних з поширенням інформації, є виникнення права на захист порушеного особистого немайнового права такою публікацією. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Одним із правових механізмів впливу є використання інструментів захисту, врегульованих ст. 277 ЦК України. Необхідною умовою застосування цих механізмів є недостовірність поширеної інформації.
Під недостовірною слід розуміти таку інформацію, що не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Водночас, закон передбачає неможливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень (ст. 30 Закону України «Про інформацію»). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
При розмежуванні фактичних даних від оціночних суджень слід виходити з того, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов.
Відповідний правовий висновок сформовано в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18.
Суд дійшов обгрунтованого висновку, що інформація, яка наведена в публікації, є констатацією про певні події і обставини щодо позивача, як власника торгового знаку, а тому є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. У публікації йде мова про факти, які мали місце, тобто є об'єктивністю у діяльності позивача і що походять з неї. Сприйняття позивача, як учасника цієї дійсності, не носить характер здогадки або іншого її суб'єктивного чи абстрактного сприйняття. Саме позивач, як об'єкт опису і тема публікацій, вказаний у останніх.
Судом оцінено опубліковану інформацію за такими властивостями як її цілісність і зв'язаність. Ці властивості припускають об'єднання текстових елементів в одне ціле, тобто передбачають внутрішню закінченість і смислову єдність тексту. Цілісність і зв'язаність текстових елементів полягає в зчепленні елементів тексту між собою, їх підключенні один до одного на тематичному рівні, причому не тільки елементів, що слідують в тексті безпосередньо один за одним, але і на деякій дистанції один від одного.
Елементи тексту пов'язані один з одним, якщо вони мають деяку загальну частину. Це проявляється у пов'язаності наступних компонентів з попередніми, або навпаки - попередніх компонентів з наступними.
Цілісність тексту є його сприйняття без урахування тих чи інших деталей. В його основі лежить ситуативність, тобто співвідношення його з певною ситуацією - конкретною або абстрактною, реальною або уявною. Цілісність є категорією змістовною, що орієнтована на зміст тексту, на його сенс, який набуває текст, поставлений відповідно до ситуації. Цілісність тексту тягне за собою визнання його безперервності - якщо текст цілісний, то його деталі і частини зливаються в одне ціле. Таке ціле може бути розчленовано структурою тексту. Водночас, цілісність тексту преш за все забезпечується єдністю описуваного об'єкту - поки описується один і той самий об'єкт, текст є одним і тим же.
Такі формулювання як:
«О. Краса» … намиває пісок для котеджного містечка на арештованій землі»,
«Більшість цієї землі на даний час - сільськогосподарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо в цих водоймах і здійснюється будівництво»,
«всі ці 60 га під арештом у так званій «справі Євробанку» щодо шахрайства.» -
змістовно зв'язуються і наводяться з метою поширення інформації про діяльність особи, яка володіє правами щодо торгового знаку «О.Краса».
Виходячи з наведених вище критеріїв, усі елементи спірної публікації пов'язані між собою логікою та структурою і описуваним об'єктом за ними є діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь».
Свобода вираження, як одна з найважливіших основ демократичного суспільства, повинна перебувати у певному балансі з правом на повагу до гідності, честі та ділової репутації. А тому, поширюючи інформацію, існуючий принцип доказування покладає на її поширювача обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідачем не подано суду жодних доказів на підтвердження достовірності відомостей про: намивання позивачем піску для котеджного містечка на арештованій землі, сільськогосподарського призначення земель та знаходження їх в межах природно-захисної смуги водойм, арешту земельних ділянок.
Юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, складається з сукупності таких обставин:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про
наявність складу правопорушення, що дає підстав позивачу вимагати захисту своєї ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації;
дії відповідача щодо поширення спірної публікації містять юридичний склад правопорушення, який порушує особисті немайнові права позивача на недоторканність його ділової репутації.
Судом визнано обґрунтованими доводи позивача про те, що опублікована інформація викликає у читача негативну оцінку позивача як суб'єкта господарювання, створює переконання у протиправності його дій, наслідком чого є зниження престижу позивача та формування у суспільства, діючих та потенційних клієнтів негативного ставлення до діяльності позивача.
З огляду на зміст вказаної інформації у її системному зв'язку з фактичними обставинами справи, відсутність будь-яких доказів на підтвердження її достовірності, місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про доведення позивачем факту поширення про нього недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
Доказом того, що ТОВ «Тихий Ірпінь» є належним позивачем і що саме його права порушені поширенням недостовірної інформації є те, що в назві та тексті публікації, в якій міститься недостовірна інформація, декілька разів згадується назва котеджного містечка «О.Краса» та земельні ділянки, на яких здійснюється будівництво із зазначенням кадастрових номерів: 3210900000:01:173:0028, 3210900000:01:173:0029 та 3210900000:01:173:0030.
Власником цих земельних ділянок було Товариство з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь» (ЄДРПОУ 44140166), що підтверджується:
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264200534 від 02.07.2021 року
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 272846567 від 01.09.2021 року
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264204188 від 02.07.2021 року, які були додані до позовної заяви.
Позивачем надано скріншот сайта «О.Краса» за посиланням https://okrasa.city/contacts/, на якому відображено замовника будівництва - ТОВ «Тихий Ірпінь».
З огляду на викладене, недостовірна інформація про котеджне містечко «О.Краса» стосується Товариства з обмеженою відповідальністю «Тихий Ірпінь».
Відповідач стверджує, що Довідка з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення, видана дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» онлайн сервісу WebFix (далі - УМІЦ) від 16 січня 2024 року № 3/2024-Д, відповідно до якої власником веб-сайту: stopcor.org є володілець облікового запису - Громадська організація «Стоп Корупції», код ЄДРПОУ: 39946405, місцезнаходження: 04211, м. Київ, вул. Йорданська, буд. 8, офіс 198 не є належним та допустимим доказом, оскільки у виданому свідоцтві на акредитацію компетентності видачі звітів зазначено, що такі звіти уповноважено здійснювати відносно адресного простору українського сегмента мережі інтернет з адміністрування домену «UA».
Вказані доводи апелянта відхиляються з огляду на таке.
Порядок надання послуг з проведення фіксації і дослідження змісту веб- сторінок у мережі Інтернет затверджений директором ОП «Український мережевий інформаційний центр» 01 серпня 2016 року.
Цей Порядок затверджується директором Об'єднання підприємств "Український мережевий інформаційний центр" (далі - ОП УМІЦ) в односторонньому порядку, набирає чинності з дати його затвердження, розміщується на веб-сайті Центру компетенції: http://ip-protect.org/ (далі - веб-сайт Центру компетенції) та на веб-сайті ОП УМІЦ: http://uanic.net/ (далі - веб-сайт ОП УМІЦ). Послуги, передбачені цим Порядком, надаються Центром компетенції як структурним підрозділом Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" (далі - УЦПНА) на підставі повноважень, наданих ОП УМІЦ, яким було акредитовано та підтверджено компетентність УЦПНА в їх наданні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 447 від 22.07.2003 р., УМІЦ створений як організація, що забезпечує управління доменним простором України.
Згідно зі статутом УМІЦ, він уповноважений представляти інтереси України у відносинах з міжнародними організаціями у сфері адміністрування доменних імен, у тому числі з ICANN та адміністраторами доменів верхнього рівня.
Доменна зона .ORG адмініструється організацією Public Interest Registry (PIR, США) під наглядом ICANN.
УМІЦ, як офіційний адміністратор домену .UA, є учасником глобальної системи управління доменами та має канали комунікації з PIR та ICANN. Це включає можливість направлення офіційних запитів щодо доменів, зареєстрованих у зоні .ORG.
Дані про власників доменів у зоні .ORG доступні через систему WHOIS та офіційних реєстраторів, акредитованих ICANN.
УМІЦ має технічні та договірні інструменти для отримання такої інформації шляхом офіційних запитів до реєстратора.
Твердження Відповідача про відсутність у УЦПНА прав чи технічних можливостей щодо отримання інформації про власника домену в зоні .ORG є безпідставними, оскільки УМІЦ як адміністратор доменного простору України має законні підстави та технічні механізми для взаємодії з міжнародними організаціями (ICANN, PIR) та отримання необхідної інформації.
У постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №742/853/20 зазначається, що наявна в матеріалах справи довідка з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет є належним та допустимим доказом, на чому неодноразово наголошувалося в постановах ВС від 26.02.2020 у справі №742/3812/18-ц, від 01.12.2021 у справі №742/287/17, від 07.06.2022 у справі № 742/1440/23 (п.9).
При цьому колегією суддів відхиляються посилання апелянта на рішення судів у справах № 910/16473/19, №910/16699/19, №757/60281/19-ц, в яких встановлено, що Громадська організація «Стоп корупції» не є власником, наповнювачем чи володільцем веб-сайту, з огляду на різну доказову базу в обгрунтування даних висновків, в порівнянні з даною справою.
Позивач навів докази того, що власником сайту stopcor.org є Громадська організація «СТОП КОРУПЦІЇ», тобто виконав свій процесуальний обов'язок обґрунтування своїх позовних вимог. Натомість Відповідач заперечує ці обставини, але не наводить жодного доказу, що, наприклад, ним як власником сайту право власності чи користування на доменне ім'я stopcor.org передано іншій особі, яка є належним відповідачем. Тобто, докази на підтвердження цього факту є більш вірогідними, ніж відсутність доказів з боку Відповідача на їх спростування.
Крім того, в якості доказу належності Відповідача, Позивач в позовній заяві зазначив, що на Веб-сайт https://stopcor.org міститься зареєстрований за відповідачем за № 214168 знак для товарів та послуг з контактною інформацією ГО «СТОП КОРУПЦІЇ». Згідно з відомостями з Бази даних «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг» товарний знак «STOP КОРУПЦІЇ» належить ГО «СТОП КОРУПЦІЇ».
В підтвердження цього твердження позивачем було надано відомості з Бази даних «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг» товарний знак «STOP КОРУПЦІЇ» за № 214168, які можна знайти за посиланням: https://sis.nipo.gov.ua/uk/search/detail/908967/. Роздруківка з сайту «Спеціальна інформація Система УКРНОІВІ» свідчить, що володільцем товарного знаку STOP КОРПУЦІІ є саме Громадська організація «Стоп корупції».
В підтвердження твердження про належність Відповідача до сайту Позивачем була також надана роздруківка частини Звіту ВГО «СТОП КОРУПЦІЇ» за 2021-2022 рік, на останній сторінці якого міститься посилання саме на сайт stopcor.org, а не на сайт:stopcor.ngo, на який посилається Відповідач.
Відповідач стверджує, що не має доступу до сайту https://stopcor.org, нічого на ньому не публікує та не є його власником, оскільки:
- на сайті https://stopcor.org міститься окреме посилання на ГО «Стоп корупції» (на інший веб-сайт stopcor.ngo), що свідчить про те, що інформаційний портал СТОПКОР є окремою структурою, та ні в якому разі не підпорядковується Громадській організації «Стоп корупції».
Відповідач посилається на те, що при переході на сторінку www.stopcor.org внизу наявна інформація про власника онлайн-медіа, ним зазначено - ГО «СТОПКОР», код ЄДРПОУ 45551693, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2, а позов пред'явлений до Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» код ЄДРПОУ: 39946405, місцезнаходження: 04211, м.Київ, вул. Йорданська, буд. 8, офіс 198.
Разом з тим, до Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб- сторінки у мережі Інтернет Дочірнього підприємства «Центр Компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" від 16.01.2024 № 15/2024-ЗВ додано скріншот сторінки веб-сайту: stopcor.org, на якій зафіксована зовсім інша інформація.
На момент публікації, яка містить недостовірну інформацію, на ній не зазначено коду ЄДРПОУ 45551693, а також не було зазначено адреси: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2, не містилося і електронної адреси: stopcor2024@gmail.com.
З огляду на викладене, надане апелянтом пояснення в цій частині з непідтвердженим належним чином електронним доказом, в порядку, визначеному ст. 96 ГПК, не приймається колегією суддів.
Відповідач стверджує, що належним відповідачем по справі є реєстратор домену stopcor.org, а саме компанія GoDaddy.com, LLC.
Як зазначено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009
№ 1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Згідно із Законом «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту може бути володілець облікового запису, який встановлює порядок і умови використання веб-сайту, а за відсутності доказів іншого - реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Власники веб-сайтів зобов'язані розміщувати на власних веб-сайтах та/або в службі WHOIS («хто є хто») достовірну інформацію про себе або контактну інформацію для оперативного зв'язку.
Відповідно до ч. 11 ст. 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та/або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе:
1) повне ім'я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;
2) повна адреса місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;
3) контактна інформація власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адреса електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися.
Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом 3 цієї частини.
В свою чергу, реєстратором є підприємство, що займається реєстрацією доменних імен та їх обслуговуванням, має технічні ресурси та необхідні знання, необхідні для виконання реєстрації, делегування та забезпечення функціонування доменних імен.
Жоден закон не визначає, що відповідачем у справах із захисту честі та гідності може виступати реєстратор домену, з огляду на що доводи апелянта про те, що компанія GoDaddy.com, LLC., як реєстратор домену є належним відповідачем, не ґрунтуються на нормах закону.
Відповідач звертає увагу суду, що у справі не було залучено належного відповідача, а саме автора статті, в якості третьої особи.
Проте, в позовній заяві Позивач зазначив наступне:
"Автором зазначеної вище статті зазначено редактора стрічки новин СтопКору - ОСОБА_1 . В статті також викладено розповідь журналіста ОСОБА_2, який відвідав територію будівництва. Однак, ідентифікувати авторів публікації неможливо, оскільки відсутня їх повні прізвища, імена та по-батькові, невідомі їх адреси та інші відомості, необхідні для зазначення в позовній заяві в якості відповідачів".
Як зазначено в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
З огляду на те, що особу автора було неможливо встановити, а доступ до сайту вільний, належним відповідачем у справі є саме власник веб-сайту.
Не дивлячись на те, що Відповідач заперечує свою причетність до сайту, вважає себе
неналежним відповідачем, разом з тим, в апеляційній скарзі надає обґрунтування достовірності інформації, поширеної на сайті https://stopcor.org, тим самим підтверджуючи свою зацікавленість до поширення цієї інформації саме в тому контексті, в якому вона була поширена на сайті https://stopcor.org.
Так, в обґрунтування того, що інформація про те, що будівництво Котеджного міста "О.Краса" здійснюється на арештованій земельній ділянці, Відповідач посилається на те, що у відкритому доступі перебуває ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року у справі № 761/14210/20, відповідно до якої на земельну ділянку з кадастровим номером: 3210900000:01:173:0029, площею 8,4899 га, за адресою: Київська область, м. Ірпінь накладено арешт із забороною розпорядження вказаним майном.
Однак, у відкритому доступі міститься не лише ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року у справі №761/14210/20, а і ухвала Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98775681, відповідно до якої судом ухвалено:
"Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року, якою накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №42016100000000889 від 19.09.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.367 КК України, а саме на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:173:0029 (площа 8,4899га, адреса: Київська область, Ірпінська міська рада), із забороною відчуження, розпорядження даною земельною ділянкою, вчинення щодо неї правочинів, проведення з нею аукціонів/торгів, проведення щодо неї будь-яких реєстраційних дій, а також із забороною будь-яких будівельних, земельних, шляхових та інших робіт на цій земельній ділянці, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8, про накладення арешту на майно, в рамках кримінального провадження №42016100000000889 від 19.09.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.367 КК України, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:173:0029 (площа 8,4899га, адреса: Київська область, Ірпінська міська рада), яка на праві власності належить ТОВ «Сарафан» (ЄДРПОУ 23061300, юридична адреса: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Польова, буд. 28, кв. 36), відмовити".
З ухвали Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року вбачається, що арешт
на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:173:0029 (площа 8,4899га, адреса: Київська область, Ірпінська міська рада) було скасовано в той момент, коли вона належала ще ТОВ "Сарафан" і відповідно після скасування арешту на землю зазначена земельна ділянка перейшла у власність ТОВ "Тихий Ірпінь" вже вільною від обтяжень та арештів.
Відповідач посилається на веб-сайт "Закупівлі прозоро", з якого видно, що ПАТ "ФІДОБАНК" організовував публічні торги продажу земельної ділянки площею 17,9137 га, кадастровий номер: 3210900000:01:173:0028, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, додавши скріншот з сайту. З доданого скріншоту видно, що дата публікації щодо оголошених торгів 28 вересня 2017 року. Тоді як дата заснування ТОВ "Тихий Ірпінь" - 11.03.2021 року, а з доданих до позовної заяви Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264200534 від 02.07.2021 року, № 272846567 від 01.09.2021 року та № 264204188 від 02.07.2021 року вбачається, що ТОВ "Тихий Ірпінь" стало власником земельних ділянок лише 02.07.2021, з яких також видно, що земельні ділянки станом на 02.07.2021 не перебували під арештом чи будь-яким іншим обтяженням. Також до позовної заяви додані нотаріально посвідчені заяви ТОВ «Тихий Ірпінь» про поділ земельної ділянки з кадастровим номером:
3210900000:01:173:0028 від 18.07.2023 року, з кадастровим номером:
3210900000:01:173:0029 від 02.10.2023 року, з кадастровим номером:
3210900000:01:173:0030 від 02.10.2023 року, в яких зазначено наступне цільове призначення земельних ділянок: « 02.01 Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Відповідач, який не вважає себе належним відповідачем, все ж таки переходить до обстоювання інформації, яка начебто була поширена не ним в частині: «Більшість цієї землі на даний час - сільськогосподарського призначення. Знаходиться більшість території в межах природно-захисної смуги водойм. Ось, бачимо, прямо в цих водоймах і здійснюється будівництво". Тобто автор цієї публікації та власник сайту, який створив технічну можливість для поширення цієї інформації, стверджують, що в водоймі здійснюється будівництво. Відповідач додатково у виправдання поширеної інформації зазначає: "...вбачаються фото тяжкої техніки, а саме земснарядів, які розташовані у воді, тому логічно, що видобуток піску здійснювався бо в іншому випадку навіщо б дана техніка перебувала на території будівництва".
З загальних джерел, які описують технічні характеристики та сфери використання такої техніки, як земснаряди, можна дізнатися, що сфери застосування земснарядів бувають різні, зокрема:
поглиблення і очищення водойм від донних відкладень;
намив гребель, дамб і пляжів;
видобуток сапропеля, піску і гравію;
укріплення берегів та різноманітних гідротехнічних об'єктів;
намив майданчиків під промислове і цивільне будівництво;
роботи зі зведення судноплавних і зрошувальних каналів.
Тому твердження Відповідача про те, що ТОВ "Тихий Ірпінь" здійснював саме видобуток піску базується виключено на власних припущеннях і не підтверджується жодним документом.
Позивач зазначає, що з сайту котеджного міста "О.Краса" навпаки видно, що проект міста передбачає розчищення та збереження водойм, укріплення берегів та їх впорядкування. Тобто, фотографія такої техніки, як земснаряда у воді, не може однозначно свідчити про те, що тут обов'язково здійснюється видобуток піску і тим більше, що прямо на водоймі здійснюється будівництво, оскільки земснаряд це не техніка для будівництва.
Посилання Відповідача на справу № 463/6216/22 не має ніякого відношення до предмету спору, оскільки Позивачем не спростовувалися в позовній заяві факти, які стосувалися посадових осіб суб'єктів господарювання, до яких Позивач не має ніякого відношення.
Відповідач пояснює достовірність поширеної інформації та виправдовує твердження:
«Всі ці 60 га під арештом у так званій "справі Євробанку" щодо шахрайства..» тим, що автор статті пише: "свого часу вони були незаконно заставлені, а потім продані за заниженою ціною".
Позивач же звернувся до суду саме із позовними вимогами, якими просив суд визнати недостовірним твердження саме в частині того, що всі 60 га під арештом, а не щодо твердження: "свого часу вони були незаконно заставлені, а потім продані за заниженою ціною".
Тому пояснення Відповідача не спростовують того факту, що Відповідачем була поширена недостовірна інформація про перебування 60 га землі під арештом, які викладені як твердження в теперішньому часі.
З огляду на викладене, твердження Відповідача, що Позивачем подано до суду завідомо недостовірну інформацію та введено суд в оману, є безпідставними та базуються на перекручуванні дійсних обставин справи, змісту позовних вимог та їх обґрунтування.
Позивач звертає увагу суду на те, що Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надавалися до суду докази, які долучені до апеляційної скарги і Відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 статті 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі №910/1582/24 судом визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної
ухвали. Відповідач таким правом скористався, відзив на позов подав, проте докази на підтвердження своїх заперечень на позов суду не направив.
Подаючи нові докази до суду апеляційної інстанції (як долучені до апеляційної скарги, так і до додаткових пояснень від 27.06.2025), відповідач не надав підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, відповідне клопотання про долучення нових доказів до суду апеляційної інстанції з обґрунтуванням причин пропуску на їх подання, не подавав.
Зважаючи на вказане, надані відповідачем в якості доказів обгрунтування апеляційної скарги, долучені до апеляційної скарги, так і до додаткових пояснень від 27.06.2025, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції та враховані при прийнятті даної постанови.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову.
Доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1582/24 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/1582/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Громадську організацію «Всеукраїнська громадська організація «Стоп корупції».
4. Матеріали справи №910/1582/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 15.10.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун