ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3387/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача Одеської міської ради-Асташенкова О.І. на підставі самопредставництва;
від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+»-Тарановський Д.С.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради -не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+»
на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року м. Одеса, суддя першої інстанції Литвинова В.В. повний текст складено та підписано 25.08.2025 року
у справі № 916/3387/25
за позовом: Одеської міської ради, м. Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса
про стягнення 529 901 грн 81 коп.
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
22.08.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» м.Одеса про стягнення 529901 грн 81 коп. штрафу на підставі п. 4.7 договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Отамана Головатого 73/1, загальною площею 0,7 га, у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати за цим договором.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань.
Одночасно з позовною заявою позивач подав до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову, якою просить:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», у межах розміру позовних вимог на загальну суму 529901,81 грн,
- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса у межах розміру позовних вимог 529901 грн 81 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обгрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Одеської міської ради, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушеного права та інтересів.
Крім того, позивач зазначає, що заходи забезпечення позову, такі як арешт на кошти та майно відповідача у межах заявленої позовної вимоги є співмірними, адже останнє не матиме наслідком подвійного стягнення забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), та не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Також, позивач стверджує, що забезпечення позову в даному випадку виступає запорукою виконання рішення суду у разі ухвалення його на користь Одеської міської ради, а тому вимоги про забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.08.2025 року у справі №916/3387/25 заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено. Вжиті заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+»,м.Одеса, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 529901 грн 81 коп. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса у межах розміру позовних вимог 529901 грн 81 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що за умови відсутності достовірних відомостей щодо наявності коштів на рахунках відповідача, судом встановлено наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми заявлених вимог, з урахуванням необхідності уникнення подвійного забезпечення та забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначене узгоджується з метою застосування заходів забезпечення позову та відповідає положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м. Одеса задовольнити, ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 по справі № 916/3387/25 скасувати, постановити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції було невірно застосовано правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та не застосовано правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.
Також, скаржник зауважує, що судом першої інстанції не було застосовано релевантну практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 18.06.2025 по справі №918/73/25.
Стосовно висновку суду першої інстанції про можливість відчуження майна, що може утруднити виконання рішення зазначає, що апелянт у власності має 5 об'єктів нерухомості, при цьому відчуження хоча б одного об'єкту нерухомості буде коштувати набагато більше аніж предмет спору у зазначеній справі.
Скаржник звертає увагу на той факт, що Одеська міська рада, м. Одеса одночасно подала п'ять позовів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» про стягнення штрафу, а саме: справа №916/3387/25, справа №916/3373/25, справа №916/3331/25, справа №916/3332/25, справа № 916/3264/25, при цьому у кожній із зазначених справ Одеська міська рада зверталась із заявою про забезпечення позову з абсолютно ідентичним текстом заяви, без долучення будь-яких доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м.Одеса вживає будь-які дії, які можуть утруднити виконання рішення.
Апелянт також вважає, що накладення арешту на рахунки може спричинити обмеження прав працівників на отримання заробітної плати.
Відповідно до довідки з Публічного акціонерного товариства АБ «Банк Восток» від 15.08.2025 № 3317606434 у відповідача у зазначеному банку відкрито два рахунки, залишки по яким складають 13016,18 грн та 177,77 грн. Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства АБ «Південний» від 15.08.2025 №1538/1501/22731/2025 у зазначеному банку відкрито два рахунки, залишок яких складає 6 672,39 грн. та 63,12 грн, а тому зазначених коштів не вистачить для погашення вимог Одеської міської ради, однак заблокує діяльність підприємства та зробить неможливим оплату праці для працівників в умовах воєнного стану.
Апелянт стверджує, що здійснив прострочення оплати на сім днів за незалежних від нього обставин, а саме, масований обстріл рф території України, зокрема, було уражено підстанції в с. Усатове, що забезпечує електроенергією місто Одеси і це є загальновідомим фактом.
Проте, апелянт вважає за необхідне звернути увагу суду на неспівмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 12 разів перевищує розмір простроченого зобов'язання (по сплаті орендної плати за серпень 2024 року) та стягнення якого в повному обсязі apriori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов'язання орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов'язання боржником.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 у справі №916/3387/25, призначено справу до судового розгляду.
19.09.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської міської ради, м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 у справі № 916/3387/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 у справі № 916/3387/25 залишити без змін.
Зокрема, у відзиві, позивач, посилаючись на обставини, зазначені ним у заяві про забезпечення позову, вказав, що судом першої інстанції при винесенні ухвали від 25.08.2025 у справі № 916/3387/25 було надано оцінку обґрунтуванню Одеської міської ради щодо необхідності забезпечення позову та доказам обставин, з якими пов'язане вирішення питання про забезпечення позову.
Зокрема, Господарський суд Одеської області дійшов обґрунтованого висновку про те, що «вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності».
Так, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, в якій, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м.Одеса наявні висновки, встановлення яких є ключовим при вирішенні питання про забезпечення позову, зокрема: наявність спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами, дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову.
Одеська міська рада вважає, що Господарським судом Одеської області при винесенні оскаржуваної ухвали враховані усі висновки, які викладені у вищевказаній постанові, а саме: спір між сторонами дійсно наявний, Одеською міською радою доведено, що у разі не забезпечення позову дійсно наявний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача.
Стосовно посилання відповідача на незастосування судом першої інстанції релевантної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25, в якій мова йде, зокрема, про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, а саме, які саме дії вчинено відповідачем з метою ухилення від виконання зобов'язання, позивач зазначає, що ним доведено наявність фактичних обставин справи, які свідчать про необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Так, відповідач, погоджуючись з тим, що порушив умови договору оренди землі щодо своєчасної сплати орендної плати, отримавши претензію від виконавчого органу Одеської міської ради щодо добровільної сплати вказаних коштів, не здійснив жодних дій щодо добровільного їх виконання. Більш того, відповідач при поданні відзиву на позовну заяву у даній справі зазначає про скрутне матеріальне становище останнього, що також може призвести до відчуження об'єктів нерухомості, що в подальшому може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 суд звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Також, позивач зауважує, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м .Одеса про стягнення 529 901 грн 81 коп. у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного Одеською міською радою заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Крім того, накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення невиконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.
З урахуванням наведеного, позивач вважає, що відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Крім того, накладення арешту на майно на суму різниці, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Таким чином, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Стосовно твердження відповідача по суті спору та щодо зменшення суми штрафу, Одеська міська рада зазначає, що при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відзив долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні, представник скаржника підтримав доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, що прийняли участь в засіданні суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та третьої особи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м.Одеса не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3387/25 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса штрафу за договором оренди землі від 20.08.2024 року у розмірі 529 908 грн 81 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням із боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 20.08.2024 в частині несвоєчасної сплати орендної плати.
22.08.2025 позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м.Одеса, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 529901 грн 81 коп. та накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м.Одеса у межах розміру позовних вимог 529901 грн 81 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Одеської міської ради, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.
Крім того, позивач зазначає, що заходи забезпечення позову такі як арешт на кошти та майно відповідача у межах заявленої позовної вимоги є співмірними, адже останнє не матиме наслідком подвійного стягнення забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), та не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року у справі № 916/3387/25 заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено. Вжиті заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м.Одеса, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 529901 грн 81 коп. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса у межах розміру позовних вимог 529901 грн 81 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є ухвала місцевого господарського суду про встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав щодо заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача та майно.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права(інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).
Разом з цим, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:
“-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);
-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);
-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);
-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)».
Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).
Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі №915/549/24).
Відтак, стала практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.
Отже, у зв'язку із вищенаведеним судом першої інстанції по даній справі цілком правильно встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір про стягнення 529901 грн 81 коп. штрафу на підставі п. 4. 7 договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого 73/1, загальною площею 0,7 га , у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати за цим договором.
Будь-яких ознак, що свідчать про штучність відповідного спору чи про зловживання позивачем своїм правом на позов як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі колегією суддів не встановлено, а відповідачем в межах доводів апеляційної скарги не доведено.
Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру, які мають чітко визначений розмір (ціну позову), то вжиті судом вимоги до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, та майно в межах різниці суми, є співмірним та адекватним тим позовним вимогам, на забезпечення виконання яких у випадку задоволення позову вони вживаються.
Зібрані у справі докази, на перший погляд (prima facie) свідчать про можливу суперечливу поведінку відповідача у спірних правовідносинах, спрямовану на ухилення від виконання зобов'язань перед позивачем в розрізі обставин даної справи, предмету та підстав позову, таке є додатковою обставиною, яка дозволяє дійти висновку про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.
Із урахуванням розподілу тягаря доказування в питаннях вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді арешту майна у спорах про стягнення грошових коштів відповідно правових висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, від 10.10.2024 по справі №915/549/24, від 10.10.2024 по справі № 915/549/24, саме на відповідача, а не на позивача покладається тягар доведення того, що відповідач володіє достатньою кількістю майна та грошових коштів для виконання рішення суду у випадку задоволення позову, тобто відсутності факту загрози невиконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Як вже зазначалося вище, здійснивши аналіз заяви Одеської міської ради про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що предметом спору є стягнення 529901 грн 81 коп. штрафу з відповідача, що передбачає можливість застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту на нерухоме майно та/або грошові кошти; за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 529901 грн 81 коп., вбачається наявність підстав для накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів; сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (нерухоме майно та грошові кошти) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
Отже, за умови відсутності достовірних відомостей щодо наявності коштів на рахунках відповідача, місцевим господарським судом правильно встановлено наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми заявлених вимог, з урахуванням необхідності уникнення подвійного забезпечення та забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначене узгоджується з метою застосування заходів забезпечення позову та відповідає положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Так, судова колегія звертає увагу скаржника, що предметом позовних вимог позивача є стягнення грошових коштів з відповідача в вищезазначеному розмірі, а тому, запропоновані заявником заходи забезпечення позову стосуються саме накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми заборгованості, заявленої до стягнення, є співмірними та адекватними заявленим вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору.
Отже, доводи скаржника, що у разі відчуження об'єкту нерухомості буде коштувати набагато більше, аніж предмет спору у зазначеній справі не заслуговує на увагу, оскільки арешт на грошові кошти та майно останнього накладено лише в межах суми заборгованості.
З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону.
Крім іншого, судова колегія зауважує, що загальні вказівки про застосування норм процесуального права (щодо доказування, законності й обґрунтованості судового рішення тощо) є універсальними та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи, а тому твердження скаржника про порушення норм статей, зокрема, 73,74,76 Господарського процесуального кодексу України та неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №918/73/25, відхиляються, оскільки, як вже зазначалося, загальні вказівки про застосування норм процесуального права (щодо доказування, законності й обґрунтованості судового рішення тощо) є універсальними та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи. Подібна за змістом позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №911/3313/23, від 27.05.2025 у справі №910/6311/24.
Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.
Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог, в той же час, арешт накладається не на рахунки, як стверджує відповідач, а тільки на грошові кошти в межах суми позову, в той же час кошти на спеціальних рахунках, з яких сплачуються заробітна плата працівникам, обов'язкові збори тощо, не арештовуються.
Таким чином, доводи скаржника, що накладення арешту на рахунки може спричинити обмеження прав працівників на отримання заробітної плати спростовуються вищевикладеним.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правомірно встановлено судом першої інстанції.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 y справі № 910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо неспівмірності нарахованого відповідачу штрафу, фактично зводяться до наміру апелянта вдатись до дослідження доказів у справі, яке не здійснюється на стадії апеляційного перегляду ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову, а тому вони відхиляються колегією суддів, як неналежні.
Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3387/25, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3387/25 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 136, 137, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фокус+», м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 про забезпечення позову у справі №916/3387/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3387/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14.10.2025 року.
Повний текст постанови складено 15.10.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.С. Богацька
Я.Ф. Савицький