ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3385/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С. Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН»,
м. Одеса-Мартишко А.С. на підставі ордеру;
від відповідача Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ-Мельченко Н.О. на підставі довіреності.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ
на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року м. Одеса, суддя першої інстанції Литвинова В.В., повний текст складено та підписано 03.09.2025 року
у справі № 916/3385/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН»,
м. Одеса
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ
про стягнення 5 344 858 грн
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
22.08.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса до Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ про стягнення 5 344 858,00 грн шкоди, заподіяної пожежею.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач передав відповідачу в оренду нерухоме майно приміщення за договором від 01.10.2024 №56, в якому виникла пожежа 03.04.2025, за результатами якої пошкоджено приміщення позивача. Згідно висновку про причини пожежі в орендованому відповідачем приміщенні, пожежа виникла внаслідок аварійного режиму роботи люмінесцентного світильника. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору оренди обов'язок дотримання законодавства у сфері протипожежної безпеки було покладено на відповідача.
Позивач посилається на те, що листом від 21.07.2025 відповідач повідомив про припинення договору оренди і відмовляється виконати вимогу позивача про відшкодування шкоди, яка становить 5 344 858 грн вартості капітального ремонту пошкоджених пожежею приміщень.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.
01.09.2025 позивач подав до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову, якою просить суд накласти арешт на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Приватному акціонерному товариству «ФАРЛЕП ІНВЕСТ» (Код ЄДРПОУ 19199961, адреса: 01011, Україна, місто Київ, провулок Євгена Гуцала, будинок, 3) в межах ціни позову у розмірі 5 344 858 грн.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 21.07.2025 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса відповідачем було направлено лист, у якому останній повідомив про припинення дії договору оренди нерухомого майна від 01.10.2024 року.
22.07.2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса було направлено вимогу на адресу відповідача, у якій власник пошкодженого майна вимагав від Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ виплати повної вартості пошкодженого майна.
Разом з тим, у своїй відповіді від 05.08.2025 року Приватне акціонерне товариство «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ відмовляється від добровільного погашення виниклої суми збитків та фактично заперечує свій обов'язок зі сплати повної суми завданих матеріальних збитків.
З огляду на те, що наразі з боку особи, винної у заподіяні шкоди майну позивача фактично відсутні будь - які наміри у відшкодуванні завданих збитків, натомість останні одразу відмовились від продовження дії договору оренди, наразі у позивача існують обґрунтовані побоювання щодо вчинення у майбутньому Приватним акціонерним товариством «ФАРЛЕП - ІНВЕСТ», м. Київ дій, спрямованих на ухилення від відшкодування завданих позивачу збитків у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року у справі №916/3385/25 заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Приватному акціонерному товариству «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ в межах ціни позову у розмірі 5 344 858, 00 грн.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що за умови відсутності достовірних відомостей щодо наявності коштів на рахунках відповідача, судом встановлено наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми заявлених вимог, з урахуванням необхідності уникнення подвійного забезпечення та забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначене узгоджується з метою застосування заходів забезпечення позову та відповідає положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Приватне акціонерне товариство “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року про забезпечення позову скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник, зокрема, стосовно розміру позову 5 344 858 грн наголошує, що заявлена позивачем сума не підтверджена належними та допустимими доказами, є хибною, та не відповідає вимогам ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України.
При ухвалені судового рішення Господарським судом Одеської області не враховано, що Приватне акціонерне товариство «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ, будучи обізнаним про наявність спірних правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса від моменту отримання вимоги останнього - 28.07.2025, та в подальшому від 22.08.2025, - моменту звернення ним до Господарського суду Одеської області, продовжує систематично здійснювати свою господарську діяльність і жодних дій, які могли б навіть потенційно вказувати на саму можливість вчинення спроб ухилення від виконання рішення суду, не вчиняло і не чинить.
Більш того, скаржник зазначає, що Приватне акціонерне товариство «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ у відповідності до діючого законодавства України є оператором фіксованого зв'язку, яке входить в групу компаній Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», та згідно наказу Міністерства цифрової трансформації від 26.09.2024 № КВ113 «Про визначення юридичної особи критично важливою для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення та Сил оборони України в особливий період» та наказу Міністерства цифрової трансформації «Про підтвердження статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» визначене підприємством критичної інфраструктури, що забезпечує у воєнний час надійним зв'язком населення, підрозділи Збройних сил України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації, які є стратегічно важливими для країни.
Апелянт звертає увагу, що позивачем не надано суду будь-яких доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація ним майна чи підготовчі дії до його реалізації, виведення з підприємства коштів, укладення фраудаторних правочинів, тощо).
Скаржник вважає, що необґрунтоване накладення арешту на кошти підприємства створить значні перешкоди діяльності підприємства - ускладнить проведення будь-яких розрахунків між підприємством та його контрагентами, виплату заробітної плати працівникам, оплату податків, зборів та обов'язкових платежів, фактично паралізує господарську діяльність підприємства.
Як стверджує апелянт, подана в даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 у справі №916/3385/25, призначено справу до судового розгляду.
29.09.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської міської ради, м. Одеса від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року у справі № 916/3385/25, залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року у справі № 916/3385/25 без змін.
Позивач, зокрема, зазначає, що наразі з боку особи, винної у заподіяні шкоди майну позивача фактично відсутні будь - які наміри у відшкодуванні, завданих збитків, натомість відповідач одразу відмовився від продовження дії договору оренди, а тому, у позивача існують обґрунтовані побоювання щодо вчинення у майбутньому Приватним акціонерним товариством «ФАРЛЕП - ІНВЕСТ», м. Київ дій, спрямованих на ухилення від відшкодування завданих позивачу збитків у повному обсязі.
Таким чином, позивач стверджує, що після отримання відповіді на вимогу про відшкодування шкоди позивачу стало зрозуміло, що у Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ відсутній намір здійснювати відшкодування шкоди, заподіяної приміщенню, що належить позивачу, незважаючи на те, що шкода була заподіяна саме з вини відповідача, а відшкодування завданих збитків визначено як обов'язок останнього у договорі оренди. У разі подання позову про стягнення коштів відповідач, якщо немає відповідних обмежень, може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно. І це у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Позивач стверджує, що застосування цих заходів обмежене строками, пов'язаними з розглядом відповідної справи у суді, таким чином, таке втручання у приватну сферу є виправданим, оскільки покликане для забезпечення в подальшому дотримання гарантій виконання судового рішення.
У даному випадку застосування заходів забезпечення позову забезпечує також баланс у відносинах між сторонами спору, оскільки через призму тимчасового обмеження прав відповідача забезпечуються гарантії виконання рішення суду для позивача.
Позивач наполягає, що врахувавши наведені законодавчі приписи у сукупності зі встановленими обставинами даної справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову та її задоволенню шляхом накладання арешту на грошові кошти Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах розміру позовних вимог на загальну суму 5 344 858 грн.
До того ж, відповідно до усталеної судової практики, внаслідок арешту такі кошти залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому.
Крім того, позивач стверджує, що такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. В такий спосіб грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.
Відзив долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні, представник скаржника підтримав доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 у справі №916/3385/25 не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ про стягнення 5 344 858 грн шкоди, заподіяної пожежею.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач передав відповідачу в оренду нерухоме майно - приміщення за договором від 01.10.2024 №56, в якому виникла пожежа 03.04.2025, за результатами якої пошкоджено приміщення позивача. Згідно висновку про причини пожежі в орендованому відповідачем приміщенні, пожежа виникла внаслідок аварійного режиму роботи люмінесцентного світильника. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору оренди обов'язок дотримання законодавства у сфері протипожежної безпеки було покладено на відповідача.
01.09.2025 позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд накласти арешт на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Приватному акціонерному товариству «ФАРЛЕП ІНВЕСТ» (Код ЄДРПОУ 19199961, адреса: 01011, Україна, місто Київ, провулок Євгена Гуцала, будинок, 3) в межах ціни позову у розмірі 5 344 858 грн.
Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що 22.07.2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРК ІНДАСТРІС ЮКРЕЙН», м. Одеса було направлено вимогу на адресу відповідача, у якій власник пошкодженого майна вимагав від Приватного акціонерного товариства «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ виплати повної вартості пошкодженого майна.
Разом з тим, у своїй відповіді від 05.08.2025 року Приватне акціонерне товариство «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», м. Київ відмовилося від добровільного погашення цієї суми та фактично заперечує свій обов'язок зі сплати повної суми завданих матеріальних збитків.
З огляду на те, що наразі з боку особи, винної у заподіяні шкоди майну позивача, фактично відсутні будь - які наміри у відшкодуванні завданих збитків, натомість, останні одразу відмовились від продовження дії договору оренди, наразі у позивача існують обґрунтовані побоювання щодо вчинення у майбутньому Приватним акціонерним товариством «ФАРЛЕП - ІНВЕСТ», м. Київ дій, спрямованих на ухилення від відшкодування завданих позивачу збитків у повному обсязі.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року у справі № 916/3385/25 заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Приватному акціонерному товариству «ФАРЛЕП ІНВЕСТ», місто Київ в межах ціни позову у розмірі 5 344 858 грн.
Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є ухвала місцевого господарського суду про встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав щодо заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема, заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права(інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).
Разом з цим, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:
“-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);
-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);
-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);
-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)».
Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто, інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).
Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі №915/549/24).
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.
Отже, судом першої інстанції по даній справі цілком правильно встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір про стягнення 5344858 грн матеріальної шкоди за результатами пошкодження складського приміщення, яке належать позивачу.
Будь-яких ознак, що свідчать про штучність відповідного спору чи про зловживання позивачем своїм правом на позов як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі колегією суддів не встановлено, а відповідачем в межах доводів апеляційної скарги не доведено.
Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру, які мають чітко визначений розмір (ціну позову), то вжиті судом вимоги до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним та адекватним тим позовним вимогам, на забезпечення виконання яких у випадку задоволення позову вони вживаються.
Зібрані у справі докази, на перший погляд (prima facie) свідчать про можливу суперечливу поведінку відповідача у спірних правовідносинах, спрямовану на ухилення від виконання зобов'язань перед позивачем в розрізі обставин даної справи, предмету та підстав позову, таке є додатковою обставиною, яка дозволяє дійти висновку про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Отже, за умови відсутності достовірних відомостей щодо наявності коштів на рахунках відповідача, місцевим господарським судом правильно встановлено наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми заявлених вимог, з урахуванням необхідності уникнення подвійного забезпечення та забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначене узгоджується з метою застосування заходів забезпечення позову та відповідає положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Так, судова колегія ще раз звертає увагу скаржника, що предметом позовних вимог позивача є стягнення грошових коштів з відповідача в вищезазначеному розмірі, а тому, запропоновані заявником заходи забезпечення позову стосуються саме накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заборгованості, заявленої до стягнення, є співмірними та адекватними заявленим вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору.
З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому, судова колегія не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що заявлена позивачем сума 5 344 858 грн не підтверджена належними та допустимими доказами та є хибною, оскільки скаржник у зазначених доводах не заперечує майновий характер позовних вимог у цій справі, а фактично лише піддає сумніву наявність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу спірну суму. Зазначені доводи відповідача стосуються розгляду справи по суті та не можуть наразі бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції, не мають відношення до характеру заявлених позовних вимог і не спростовують правильний висновок судів про майновий характер позовних вимог у цій справі.
Крім того, судова колегія ураховує, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, утруднює або блокує господарську діяльність відповідача.
З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.
Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.
Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правильно встановлено судом першої інстанції в даному випадку.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3385/25, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3385/25 такою, що не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 136, 137 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ», м. Київ на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року у справі №916/3385/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3385/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14.10.2025 року.
Повний текст постанови складено 15.10.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.С. Богацька
Я.Ф. Савицький