Єдиний унікальний номер 644/2085/23
Номер провадження 22-ц/818/2729/25
09 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника відповідача адвоката Максимова М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2025 року в складі судді Сітало А.К. по справі № 644/2085/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання,
У квітні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі- КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надає підприємство, згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Споживач не в повному обсязі сплачував вартість вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 січня 2017 року по 23 лютого 2022 року виникла заборгованість у сумі 100 535,17 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «ХТМ» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 100 535,17 грн, інфляційні витрати у сумі 13731,86 грн та 3 % річних у розмірі 2170,36 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 червня 2023 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість за надані послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання з 01 січня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 100 535,17 грн.; інфляційні втрати в розмірі 13731,86 грн.; 3 % річних в сумі 2170,36 грн., а всього стягнуто - 116437,39 грн, а також 2684,20 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є споживачем послуг, які надаються КП «ХТМ», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року з вказане заочне рішення скасовано та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2025 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95686,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 13731,87 грн, 3 % річних у розмірі 2170,36 грн, а всього стягнути - 111 588,46 грн, а також 2572,35 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КП «ХТМ» надавало послуги з централізованого опалення ОСОБА_1 , проте останній належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка, з урахуванням нарахованих на підставі статті 625 ЦК України штрафних санкцій, підлягає стягненню у судовому порядку в межах строку позовної давності.
На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 13 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне дослідження письмових доказів та встановлення обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що він не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він не має нести відповідальності за сплату комунальних послуг у вказаному житлі.
Вказував на відсутність укладеного між відповідачем та позивачем Договору про надання послуг та відповідно, наявність особового рахунку.
Саме по собі встановлення карантину на території України у період з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року та з 22 травня 2020 року по 30 червня 2023 року не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтував як встановлення карантину на території України у період з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року та з 22 травня 2020 року по 30 червня 2023 року вплинуло на його здатність звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
01 квітня 2025 року КП «ХТМ» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що відповідач добровільно та свідомо визначив своє місце реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджено відповідною довідкою з реєстру територіальної громади м. Харкова про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, від 06 квітня 2023 року, відповідно до якого за цією адресою разом з ним зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Прилад лічильника гарячої води в квартирі АДРЕСА_2 - не встановлений, тому нарахування за гаряче водопостачання здійснюється за нормою споживання на фактичну кількість зареєстрованих у квартирі осіб
Відповідачем не надано документальні підтвердження фактичного не проживання за спірною адресою. Документів щодо фактичного проживання за іншою адресою, за яким він у такому разі зобов'язаний сплачувати комунальні послуги матеріали справи не містять.
Строк позовної давності за період з 12 березня 2017 року закінчувався 12 березня 2020 року, однак на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, тому період заборгованості з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року не виходить за строки позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Максимова М.І., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3).
Постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові, яке надає послуги з опалення та підігріву води в будинку за вказаною адресою визначено КП «ХТМ».
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з централізованого опалення та гарячої води з урахуванням періоду платежу за відповідачем станом на час подання позову обліковувався борг за період з 01 січня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 100 535,17 грн (а.с.4-5).
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 1 статті 7 вказаного Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
При цьому такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов'язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання.
Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
За частиною 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.
Отже, зважаючи на вказані вимоги закону, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо платежів, строк виконання яких мав наступити після березня 2017 року.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідач отримував надані КП «ХТМ» послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, однак не оплачував їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ними своїх зобов'язань не надали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за отримані послуги в межах строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.
Заперечення апелянта, що він не є належним відповідачем, а тому підстави для стягнення заборгованості за надані комунальні послуги відсутні є необґрунтованими з огляду на таке.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (введено в дію з 01 травня 2019 року), встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За положенням п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач звертався до КП «ХТМ» з заявами про зміну фактичного місця проживання; належного документального підтвердження проживання за іншою у спірний період адресою ними також подано не було.
Також, за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав вважати ОСОБА_1 неналежним відповідачем.
Доводи відповідача щодо неповажності причин пропуску позивачем строку позовної давності у період з 22 травня 2020 року та з 22 травня 2020 року по 30 червня 2023 є безпідставними та ґрунтуються на власному тлумаченні вимог закону, оскільки пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності імперативно продовжено на строк дії такого карантину, що виключає необхідність надання оцінки дій позивача щодо пред'явлено позову у цей період.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина