Справа № 320/4363/22 Суддя (судді) першої інстанції: Олішевська В.В.
09 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним і скасування пункту наказу про звільнення з військової служби та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- невідкладно визнати незаконним та скасувати пункт 6 параграфу 2 наказу Першого заступника Міністра оборони України від 22.03.2013 № 33 про звільнення позивача з військової служби у відставку за станом здоров'я;
- невідкладно зобов'язати Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу) видати наказ про поновлення позивача на військовій службі за контрактом на попередній посаді: «Провідний інженер НОМЕР_1 Головного військового представництва Міністерства оборони України» зі штатно-посадовою категорією «майор» і відповідним посадовим окладом, або за згодою позивача, на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді;
- невідкладно зобов'язати Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу, орган, який прийме рішення про поновлення позивача на посаді) одночасно вирішити питання про виплату матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (з 22.03.2013 по 29.03.2022) та різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді (з 29.03.2022), які позивач недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення), а також зарахувати позивачу період з 22.03.2013 по 29.03.2022 до вислуги років, як у календарному, так і у пільговому обчислення) да то терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання;
- невідкладно зобов'язати Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу) контракт на військову службу, що був припинений у 2013 році, строк дії якого закінчився під час під час вимушеного прогулу позивача, продовжити на строк вимушеного прогулу позивача (з 22.03.2013 по 29.03.2022) і строк, необхідний для визначення придатності позивача до військової служби за станом здоров'я та прийняття рішення щодо укладення з позивачем нового контракту;
- стягнути кошти в розмірі 720 мінімальних заробітних плат на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією як людини та громадянина;
- стягнути кошти в розмірі 144 мінімальних заробітних плат на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною і незаконною бездіяльність, діями чи рішенням (без ознак дискримінації).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2022 справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суд міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з даним позовом, так як з моменту прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення минуло понад 9 років, відтак позивач знав про зміст оскаржуваного наказу, однак з невідомих суду причин не оскаржив його в установлені Кодексом адміністративного судочинства України строки.
У подальшому, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовну заяву - повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати ухвалу та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що довідка ВЛК від 25.03.2022 є новою обставиною, про яку позивач дізнався лише 25.03.2022, і з саме з цієї дати - 25.03.2022 і слід обрахувати місячний відлік терміну для звернення до суду з даним позовом, а не 22.03.2013, як помилково вважає суд першої інстанції.
У заяві про доповнення апеляційної скарги скаржником зазначено про те, що після скасування даної ухвали, справу належить направити для подальшого розгляду до Харківського окружного адміністративного суду, до якого апелянт хотів, але не зміг подати позов у 2022 році через те, що даний суд не працював.
Відтак, позивач вважає, що слід направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю - до Харківського окружного адміністративного суду, або, якщо суд не знайде підстав для задоволення такої вимоги - до Київського міського окружного адміністративного суду справи, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зауважено, що правовідносини стосовно проходження повторного медичного огляду позивачем - не існували на час звільнення позивача з військової служби 22.03.2013, тому довідка ВЛК від 25.03.2022 не є новою обставиною про яку позивач дізнався 25.03.2022, що вказує про правильність висновків суду першої інстанції.
Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху позовну заяву залишено без руху, надано десятиденний строк на усунення недоліків шляхом приведення позовної заяви у відповідності до вимог ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України та подачі суду доказів поважності пропуску строку на звернення до суду із даними позовом.
На виконання вказаних вимог ухвали від 04.07.2022 позивач у заяві про усунення недоліків зазначив, що встановлений законодавством строк звернення до суду з даним позовом ним не пропущений, так як саме 25.03.2022 виникли нові обставини звільнення позивача у 2013 році у вигляді довідки військово-лікарської комісії про придатність до військової служби за станом здоров'я.
На думку заявника, довідка ВЛК від 25.03.2022 є доказом того, що свідоцтво про хворобу від 14.02.2013 №315 про ступень непридатності до військової служби , на підставі якого позивач був звільнений у 2013 році, є незаконною, що зумовлює незаконність підстав його звільнення у 2013 році.
Оскільки днем, коли він дізнався, що його права порушені є саме 25.03.2022, тому вказане є датою зазначеної довідки ВЛК, що свідчить про дотримання строків звернення до суду з даним позовом.
У подальшому, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в даному випадку відлік строку звернення до суду з даним позовом має відбуватись саме з моменту звільнення позивача з військової служби, а саме 22.03.2013, тому наявні підстави для повернення такої позовної заяви.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
У частині п'ятій статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено вимоги, які застосовуються до позовної заяви.
При цьому, у силу вимог частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, у силу вимог частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У відповідності до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому, за правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний місячний строк звернення до суду, у разі недотримання якого, вказане є підставою для повернення такого позову.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху позовну заяву залишено без руху, надано десятиденний строк на усунення недоліків шляхом приведення позовної заяви у відповідності до вимог ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України та подачі суду доказів поважності пропуску строку на звернення до суду із даними позовом.
У силу вимог пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
За правилами частини першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Так, у відповідності до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, залишення скарги без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
У свою чергу, колегія судів звертає увагу на те, що дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар'єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Як свідчать матеріали справи, предметом даного позову є:
- визнання незаконним та скасування пункту 6 параграфу 2 наказу Першого заступника Міністра оборони України від 22.03.2013 № 33 про звільнення позивача з військової служби у відставку за станом здоров'я;
- зобов'язання Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу) видати наказ про поновлення позивача на військовій службі за контрактом на попередній посаді: «Провідний інженер НОМЕР_1 Головного військового представництва Міністерства оборони України» зі штатно-посадовою категорією «майор» і відповідним посадовим окладом, або за згодою позивача, на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді;
- зобов'язання Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу, орган, який прийме рішення про поновлення позивача на посаді) одночасно вирішити питання про виплату матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (з 22.03.2013 по 29.03.2022) та різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді (з 29.03.2022), які позивач недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення), а також зарахувати позивачу період з 22.03.2013 по 29.03.2022 до вислуги років, як у календарному, так і у пільговому обчислення) да то терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання;
- зобов'язання Першого заступника Міністра оборони України (або іншу повноважну йому або вищу посадову особу) контракт на військову службу, що був припинений у 2013 році, строк дії якого закінчився під час під час вимушеного прогулу позивача, продовжити на строк вимушеного прогулу позивача (з 22.03.2013 по 29.03.2022) і строк, необхідний для визначення придатності позивача до військової служби за станом здоров'я та прийняття рішення щодо укладення з позивачем нового контракту;
- стягнення коштів в розмірі 720 мінімальних заробітних плат на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією як людини та громадянина;
- стягнення коштів в розмірі 144 мінімальних заробітних плат на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною і незаконною бездіяльність, діями чи рішенням (без ознак дискримінації).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
При цьому, згідно частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Правовідносини, які виникають під час проходження військослужбовцем військової служби відносяться до поняття публічна служба.
Слід зазначити, що строк в один місяць визнано законодавцем у частині п'ятій статті 122 КАС України достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.12.2020 по справі №360/4485/19.
Таким чином, у справах про звільнення звернення до суду з позовом обмежено місячним строком з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, подаючи даний позов до суду лише у 2022 році позивач звертає увагу на те, що проходження повторного медичного огляду позивачем - не існувало на час звільнення позивача з військової служби 22.03.2013.
Відтак, на думку скаржника, довідка ВЛК від 25.03.2022 є доказом того, що свідоцтво про хворобу від 14.02.2013 №315 про ступень непридатності до військової служби, на підставі якого позивач був звільнений у 2013 році, є незаконним, що свідчить про протиправність підстав його звільнення у 2013 році.
Таким чином, спірним питанням у цій справі є правомірність чи неправомірність саме наказу про звільнення позивача, а не дій, бездіяльність чи рішення військово-лікарської комісії щодо визнання позивача непридатним до військової служби.
У той же час, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі № 820/8037/13-а відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Першого заступника Міністра оборони України, НОМЕР_1 Головного військового представництва Міністерства оборони України про скасування постанови Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 19 лютого 2013 року про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст.38 «а», 42 «в», 74 «в» графи ІІІ Розкладу хвороб та направити на повторний медичний огляд для визначення ступеню придатності до військової служби до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та визнання незаконними наказів Першого заступника Міністра оборони України від 22 березня 2013 року №33 та начальника НОМЕР_2 Головного військового представництва Міністерства оборони України від 6 серпня 2013 року №98 в частині звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 Головного військового представництва Міністерства оборони України, та поновити його права як військовослужбовця.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. по справі №820/8037/13-а залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року залишено без змін.
Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Фактично позивач намагається переглянути у судовому порядку ще наказ про його звільнення з військової слжуби від 22 березня 2013 року №33, але зазначаючи нові підстави - нові обставини, про які він дізнався лише 25.03.2022.
Так, у силу вимог частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною другою вказаної статті визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
З аналізу викладеного вбачається, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за правилами частини четвертої статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Разом з тим, позивач звернувся з новим позовом до суду, а не виконання вимог статті 361 КАС України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки відлік строку звернення до суду з даним позовом має відбуватись саме з моменту звільнення позивача з військової служби а саме 22.03.2013, тому позивач звернувся до суду з даним позовом поза межами строків, установлених Кодексом адміністративного судочинства України строки.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви, є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко