Унікальний номер справи 753/18016/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9668/2025
Головуючий у суді першої інстанції О. Р. Лужецька
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
24 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони:
позивач Товариства з обмеженою відповідальністю
«ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»
відповідач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді О.Р. Лужецької в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва,
ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належним чином виконав перед відповідачами зобов'язання щодо надання послуг з постачання централізованого опалення (теплової енергії)та гарячої води в квартирі АДРЕСА_1 . Проте відповідачі належним чином не здійснюють їх оплату, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 118 742 грн. 55 коп. та судовий збір.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13.10.2023 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2023 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 24 294 грн. 77 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 8 033 грн. 48 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 4 704 грн. 89 коп., 3 % річних у розмірі 1 931 грн. 73 коп.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 42 414 грн. 23 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 20 066 грн. 22 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 14 011 грн. 35 коп., 3 % річних у розмірі 3 567 грн. 18 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 342 грн., з кожного.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2024 р. заочне рішення скасовано та і призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року позовну заяву ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 14 849 грн. 66 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 8 033 грн. 48 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 2 270 грн. 08 коп., 3 % річних у розмірі 994 грн. 32 коп.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041, місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20) заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 42 414 грн. 23 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 20 066 грн. 22 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 11 168 грн. 36 коп., 3 % річних у розмірі 2 882 грн. 54 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 008 грн. 51 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 008 грн. 51 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій, відповідачі просять застосувати позовну давність та скасувати рішення суду, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити товариству у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що в матеріалах справи наявні докази, що позивач як юридична особа представляє інтереси в суді у цій справі в порядку самопредставництва.
Так, позовну заяву від імені ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» підписано 02.10.2023 та 06.10.2023 подала до суду адвокат Гречан М.В., свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 8222/10 від 08.10.2019, видане на підставі рішення РА Київської області № 75 від 08.10.2019.
До позову як доказ повноважень адвоката Гречан М.В. додала лише копію довіреності від 04.08.2023 № 40, якою посадова особа ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» відповідно до статуту уповноважила адвоката Гречан М.В. представляти інтереси ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
Згідно змісту довіреності, під час подання позову ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», оскільки в ній вказано, що її представництво за довіреністю припиняється у разі припинення трудового договору між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та адвокатом.
До позову не додано докази, яку посаду адвокат Гречан М.В. обіймає в ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та інші обов'язкові докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень Гречан М.В., як посадової особи ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
Отже, відповідачі зазначають, що в матеріалах справи відсутні обов'язкові докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень представника позивача як юридичної особи.
На думку апелянтів, провадження у справі відкрито помилково, оскільки після відкриття провадження було встановлено, що позовна заява подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, вона підписана особою, яка не має права її підписувати, посадове становище якої не вказано.
Апелянт зауважує, що суд незаконно відмовився застосувати преюдицію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04.10.2013 у справі № 753/2181/13.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що висновок суду першої інстанції про те, що у межах позовної давності знаходиться період заборгованості з 12.03.2017, не ґрунтується на законі та на фактичних обставинах справи, адже ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернувся до суду після 30.06.2023 - після втрати чинності норми, якими з 12.03.2020 були продовжені строки позовної давності. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що вимоги щодо стягнень заборгованості з 12.03.2017 заявлені у межах позовної давності, є помилковим.
На думку апелянта, вимога, щодо стягнення інфляційних збитків та 3 % річних не підлягають задоволенню, адже з 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, є незаконним стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат з 24.02.2022. Позивач заявив про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період до 24.02.2019, чим вийшов за межі визначеного законодавством строку позовної давності.
Апелянти звертають увагу суду на ту обставину, що в межах позовної давності, з 01.02.2019 у них відсутня заборгованість за надані послуги: за постачання гарячої води (ГВ) та теплової енергії (ТЕ) на загально будинкові потреби, за абонентське обслуговування постачання ГВ та постачання ТЕ.
Починаючи з 07.11.2012 ОСОБА_1 на законних підставах не здійснює оплату за централізоване опалення (ЦО) своєї квартири відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04.10.2013 ухваленого у справі 753/2181/13.
ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» через представника Кравченко О.П. подано до суду відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що представники ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - адвокати, діяли на підставі виданих їм Товариством довіреностей, вони подавали до суду процесуальні документи від імені Товариства, які були ними підписані, як представниками позивача та особами, яким даною довіреністю надано право звертатись до суду в інтересах позивача із позовними заявами та іншими заявами по суті справи.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04.10.2013 ухвалене по справі № 753/2181/13, на яке посилаються відповідачі, приймалося судом за участю іншого складу учасників справи та за інший період стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, які надавалися до квартири відповідачів, а тому не має жодного відношення до даної справи.
На думку Товариства, позивач не має доводити факт надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання безпосередньо до квартири споживача, оскільки надає послуги з постачання теплової енергії не окремо до кожної квартири, а в цілому до багатоквартирного будинку відповідачів та інших будівель, які знаходяться на території Дніпровського та Дарницького районів м. Києва і це є загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування.
Зауважує, що самовільне переобладнання квартири Відповідачів у ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» ніяким чином не відображено в обліковій базі, що підтверджується здійсненими нарахуваннями Відповідачам за надані послуги, які продовжуються до даного часу.
Кожного місяця, позивач на адресу відповідачів направляє квитанції про сплату коштів за надані послуги, а відповідно відповідачі бачили, що нарахування продовжується, а тому мали звернути увагу на даний факт.
Будь-якого належного й законного доказу, зокрема акту про відключення будинку чи квартири відповідачів від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання, у визначеному порядку, відповідачами до матеріалів справи не надано, а тому відповідачі мають відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг.
Щодо заявленої відповідачами заяви про застосування судом наслідків спливу позовної давності представник зазначає, що керуючись п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки карантин почався на території України від 12 березня 2020 року, а воєнний стан - від 24 лютого 2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
У період виникнення заборгованості за надані послуги, місце постійного проживання відповідачів у квартирі підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, а відповідно дані особи є споживачами наданих до квартири послуг та належними співвідповідачами по справі.
Однак, відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів звернення до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» із заявою про непроживання у квартирі у спірний період та що він бажає припинити отримання житлово- комунальних послуг на певний час, зокрема, на час його відсутності за вказаною адресою, а тому підстав для звільнення вказаного відповідача від оплати житлово-комунальних послуг немає.
Надані суду довідки про непроживання ОСОБА_2 у квартирі, не можуть бути підставою для звільнення її від оплати за житлово-комунальні послуги у спірний період, оскільки такі документи вона зобов'язана була надати до надавача послуг і у спірний період.
Щодо заперечення відповідачів, щодо нарахування до заборгованості за комунальні послуги та стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу, що передбачено ст. 625 ЦК України, в період карантинних обмежень, представник зазначає, що таке нарахування є правомірним та законним, виходячи з того, що 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафом, пенею), а входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Окрім того, згідно доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості, нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу здійснюється лише на ту заборгованість, яка виникла до введення на території України правового режиму воєнного стану, тобто до 23.02.2022.
Відповідач ОСОБА_1 , представник відповідачів - адвокат Даниленко В.В. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали подану апеляційну скаргу з викладених підстав та просив її задовольнити.
Представник ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - адвокат Кравченко О.П. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечила, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.02.2025 просила залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, про час та дату розгляду справи повідомлялась належним чином.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 та за участі її представника - адвоката Даниленка В.В.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_1, представника відповідачів - адвоката Даниленка В.В., представника ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - адвокат Кравченко О.П., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухваленого рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» забезпечує надання послуг централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води за адресою: будинок АДРЕСА_2 .
В період з 22.09.2006 по 24.09.2019 споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались за даною адресою був ОСОБА_1 , в період з 24.09.2019 р. споживачами житлово-комунальних послуг за вказаною адресою є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Судом зауважено, що заявлені позивачем суми заборгованості згідно уточненого розрахунку, наданого позивачем з відповіддю на відзив, розраховано в межах позовної давності.
Отже, суд дійшов висновку про встановлення факту порушення прав позивача.
З таким висновком суду, суд апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви, спір між сторонами виник з приводу наявності підстав для сплати відповідачами заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Як встановлено судом, відповідно до інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 13.10.2023 р. (а.с.29), ОСОБА_1 з 22.09.2006 року по теперішній час зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 13.10.2023 р. (а.с.29), ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 24.09.2019 року по теперішній час.
Таким чином, вбачається, що в період з 22.09.2006 по 24.09.2019 споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались за даною адресою був ОСОБА_1 , а в період з 24.09.2019 р. споживачами житлово-комунальних послуг за вказаною адресою є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_2 здійснює ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
Система централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковим елементом, який має бути передбачений проектно-технічною документацією на багатоквартирний будинок, а також наявність діючої системи централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковою умовою при введенні багатоквартирного будинку в експлуатацію.
Ст. ст. 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов'язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.
Відповідно до положень ЗУ «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалень розрахунків за енергоносії», виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності з 1 липня 2014 року є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно до ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ №630 від 21.07.2005, врегульовані відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною особою, яка отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором. Плата за надані послуги вносяться споживачем відповідно до показань обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата з послуги вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до ч 1 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Частиною 7 статті 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем і споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
23.07.2014 року в газеті «Хрещатик» № 103(4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення до відповідних житлово-експлуатаційних організацій або до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
Розрахунок спожитої теплової енергії здійснюється на підставі норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні (КМТ 204 Україна 244-94); Правил надання послуг з .централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами. При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов'язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Частина 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», передбачає, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного ліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами .рухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання(за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами.
Розділом IV затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, передбачеиий порядок визначення та розподілу обсягу спожитої у будівлі/будиику.теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, а саме: Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку(включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів житлових/нежитлових приміщень.
Відповідно власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у згальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною. Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку пропорційно своїй частці спільного майна у будинку. Тобто, усі співвласники батоквартирного будинку зобов'язанні проводити оплату за опалення місць загального користування, пропорційно своїй частці спільного майна у будинку.
Розділом V Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, визначені вимоги щодо мінімального споживання теплової енергії у опалювальному приміщенні з приладом обліку та визначення максимальної частки споживання теплової енергії в опалювальному приміщенні без приладу обліку.
Отже, вартість наданих споживачам послуг з постачання теплової енергії складається:- нарахування за спожиту теплову енергію на підставі показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі (в разі відсутності індивідуального засобу обліку, по показниках будинкового засобу обліку пропорційно до опалювальної площі Споживача); - донарахування до мінімального споживання теплової енергії (в разі проведення нарахування за спожиту теплову енергію на підставі показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі); - постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби; - функціонування системи опалення.
Вартість наданих споживачам послуг з гарячого водопостачання складається: - нарахування за спожиту гарячу воду на підставі показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі (у разі відсутності індивідуального засобу обліку по нормі споживання на кількість проживаючих осіб чи по показниках будинкового засобу обліку відповідно до кількості проживаючих осіб); функціонування системи гарячого водопостачання будинку.
Відповідно до вимог Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (зі змінами), комерційний облік послуги ведеться вузлом комерційного обліку, що забезпечує загальний облік споживання послуги у будівлі з урахуванням показань вузлів розподільного обліку гарячої води споживачів. У разі ненадання у визначений договором строк споживачем(ами) виконавцю показань індивідуального(их) вузла(ів) розподільного обліку гарячої води, виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким(ими) споживачем(ами) послуги за попередні 12 місяців. У разі ідсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або ншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов'язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Після відновлення надання показань вузлів обліку таким(и) споживачем(ами) виконавець зобов'язаний провести перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок з ним(н), а також з усіма споживачами будинку відповідно до Методики розподілу.
Перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок проводиться у тому розрахунковому періоді, в якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягу розподіленої гарячої води окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів.
Відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіонбуду від 22.11.2018 № 315 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358), у будівлі/будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку гарячої води, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями вузла комерційного обліку (загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку) та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях. Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.
Інформація про показання індивідуальних вузлів розподільного обліку, отримана виконавцем від споживача або знята під час контрольного огляду, вноситься до автоматизованої системи розрахунків, яка забезпечує розподіл загальних обсягів споживання теплової енергії між співвласниками будинку (з урахуванням загального обсягу споживання, визначеного за показаннями /будинкового вузла комерційного обліку), згідно вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та території України від 22.11.2018 № 315 (в редакції наказу від 28.12.2021 № 358).
Згідно пункту 2 розділу VI Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, у кожному розрахунковому періоді протягом опалювального періоду перевіряється дотримання вимоги щодо мінімального споживання теплової енергії в опалюваних приміщеннях, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. При перевірці спожитий опалюваним приміщенням обсяг теплової енергії на опалення, визначений за показаннями приладу (приладів) розподільного обліку теплової енергії та віднесений до загальної/опалюваної площі/об'єму цього приміщення, порівнюється з мінімальною часткою середнього питомого споживання теплової енергії. У разі недотримання цієї вимоги опалюваному приміщенню донараховується обсяг теплової енергії до мінімального середнього питомого споживання теплової енергії на опалення будівлі.
Показання індивідуальних вузлів розподільного обліку зазначаються у рахунку на оплату наданих послуг, який кожен споживач отримує від виконавця індивідуально.
По особових рахунках споживачів також нараховуються витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (ФГВ). Відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315, в кожному розрахунковому періоді визначається обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання. Відповідний обсяг теплової енергії визначається з урахуванням місця приготування гарячої води (у будинку або поза його межами) та наявності циркуляції та визначається як відповідна частка від обсягу теплової енергії використаної на приготування гарячої води: за умови наявності циркуляції - 20 %; при непрацюючій циркуляції - 10 %.
Відповідно, усі споживачі, в тому числі і ті, що тимчасово не користуються послугою з постачання гарячої води або встановили індивідуальні водопідігрівачі, щомісячно здійснюють оплату за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.
Нарахування плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання здійснюється за тарифом на послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням визначеного обсягу відповідно до Методики розподілу.
За умови наявності будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії використаної для надання послуги з постачання гарячої води, обсяг теплової енергії витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається з урахуванням показань вузла комерційного обліку та фактичного обсягу спожитої гарячої води мешканцями будинку.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається в одиницях виміру (Гкал) та розподіляється між усіма споживачами будівлі пропорційно.
Відповідно, усі споживачі, в тому числі і ті, що тимчасово не користуються послугою з постачання гарячої води або встановили індивідуальні водопідігрівачі, щомісячно здійснюють оплату за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.
Нарахування плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання здійснюється за тарифом на послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням визначеного обсягу відповідно до Методики розподілу.
За умови наявності будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії використаної для надання послуги з постачання гарячої води, обсяг теплової енергії витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається з урахуванням показань вузла комерційного обліку та фактичного обсягу спожитої гарячої води мешканцями будинку.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування; внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається в одиницях виміру (Гкал) та розподіляється між усіма споживачами будівлі пропорційно. При цьому при поділі не враховується фактичне споживання гарячої води в одиницях виміру (куб приміщенні споживача.
Основою для розрахунку є Звіти з показаннями приладів будинкового засобу обліку теплової енергії.
Таким чином, показники будинкового засобу обліку теплової енергії та засобів вимірювальної техніки питної води, встановлені перед водопідігрівачами, в опалювальні періоди розподіляються окремо на спожиті послуги по опаленню будинку та на спожиті послуги з гарячого водопостачання, а не в опалювальний період - визначають кількість споживання гарячої води та функціонування системи.
Показники будинкового засобу обліку теплової енергії (опалення) розподіляються між користувачами приміщень пропорційно до площі займаних споживачами приміщень, а показники гарячої води по переданих споживачами будинку показниках індивідульних засобів обліку чи по нормі споживачння на кількість проживаючих осіб.
Самовільне відключення споживачем приміщення в багатоквартирному будинку від систем централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється та не є підставою для не проведення Виконавцем розподілу загальних обсягів споживання послуг на приміщення споживача.
Відключення споживачів від систем централізованого опалення та попостачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначає Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок).
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку, власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.
Відповідно до п.3 розділу ІІ Порядку, власник (співвласники) будівлі, в тому числі житлового будинку, подає (подають) до органу місцевого самоврядування заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП, яка складається в довільній формі, із зазначенням причини відключення, а також інформацію про намір влаштування в будівлі систем індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання). Для багатоквартирного будинку до заяви додатково додається протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку (витяг із протоколу) про ухвалене співвласниками рішення про відключення будинку від ЦО та/або ГВП та зазначаються особи, уповноважені представляти інтереси співвласників у вирішенні питань щодо відключення багатоквартирного будинку.
За п.3 розділу ІІІ Порядку, для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.
Пунктами 4-6 розділу ІІІ Порядку визначено, що заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд Комісії. Комісія на найближчому засіданні розглядає заяву про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП за участю заявника або його уповноваженого представника. Комісія надає заявникові рекомендації щодо можливих варіантів влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні та щодо збору вихідних даних і технічних умов для виготовлення відповідної проєктної документації. Витяг із протоколу Комісії з результатами розгляду звернення надається заявникові протягом десяти робочих днів.
Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проєкту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків (п.7 Порядку).
Згідно з п. 13 розділу ІІІ Порядку, після завершення робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП складається акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води - по одному примірнику для власника, представника виконавця комунальної послуги з постачання теплової енергії, представника виконавця комунальної послуги з постачання гарячої води, виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, а також для іншого суб'єкта господарювання у разі залучення його власником для виконання робіт з відокремлення (відключення) відповідно до пункту 9 цього розділу.
Такий акт підписується присутніми під час відокремлення (відключення) власником квартири чи нежитлового приміщення і представником виконавця комунальної послуги з постачання теплової енергії, представником виконавця комунальної послуги з постачання гарячої води, представником виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, представником виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, а також іншим суб'єктом господарювання у разі залучення його власником для виконання робіт з відокремлення (відключення) відповідно до пункту 9 цього розділу.
Після підписання акта виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника про перегляд умов або розірвання договору про надання послуги.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі не відмовлялися від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримували їх.
Апелянтами не надано як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду доказів влаштування системи індивідуального теплопостачання у квартирі та не надано акту про відключення квартири від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до уточненого розрахунку суду, заборгованість ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період до 24.09.2019 складається з наступного: заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 12.03.2017 року по 24.09.2019 у розмірі 14 849 грн. 66 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01.09.2017 по 23.09.2019 у розмірі 8 033 грн. 48 коп.; інфляційна складова боргу у розмірі 2 270 грн. 08 коп., 3 % річних у розмірі 994 грн. 32 коп.
Згідно з уточненого розрахунку суду, заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за житлово-комунальні послуги за період з 24.09.2019 року по 31.08.2023 року складається з наступного: заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 42 414 грн. 23 коп.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 20 066 грн. 22 коп.; інфляційна складова боргу у розмірі 11 168 грн. 36 коп., 3 % річних у розмірі 2 882 грн. 54 коп.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов'язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13).
Статтею 541 ЦК України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачами, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується зі встановоленим судом фактом порушення прав позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції преюдиції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04.10.2013 ухваленого по справі № 753/2181/13, колегія суддів зауважує, що рішення Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/2181/13, на яке посилаються апелянти, приймалося судом за участю іншого складу учасників справи (інший позивач) та за інший період стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, які надавалися до квартири відповідачів, а тому воно не має преюдиційного значення для даної справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про не застосування судом наслідків спливу позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 по справі №212/10834/21 було зроблено наступний правовий висновок: «з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».
Згідно з ч. 2, 3 ст. 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину
З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 був введений карантин (дата набрання чинності 12.03.2020), дія якого неодноразово продовжувалась відповідними постановами КМ України до 30.06.2023.
У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 р. у справі №679/1136/21 зазначена наступна правова позиція: «у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину».
У постанові Верховного Суду від 31.05.2022 р. у справі №926/1812/21 зазначена наступна правова позиція: «Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який продовжений до 31.08.2021. 5.21. Тобто строки, визначені ст. ст. 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину, а тому висновки судів попередніх інстанцій, що на момент звернення позивача з цим позовом, строк позовної давності не закінчився, є правильними.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року позовна давність продовжена на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19)».
Законом України від 15.03.2022 р. №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо позовної давності, зокрема, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності встановлені, ст. 257- 259 ЦК України.
Так, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з військовою агресією проти України указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними указами Президента України, крайнім з яких є указ Президента України від 28.10.2024 року №740/2024, що затверджено Законом №4024- IX від 29.10.2024, який продовжує дію воєнного стану до 08.02.2025.
Отже, керуючись п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки карантин почався на території України від 12 березня 2020 року, а воєнний стан від 24 лютого 2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що законодавець чітко визначив (як норму прямої дії), що загальна позовна давність, визначена статтею 257 ЦК України, автоматично продовжується на строк дії карантину, та зупиняється на строк дії воєнного стану без будь-яких вказівок чи посилань на те, що цей строк може бути продовжений/зупинений лише за клопотанням чи заявою Позивача та за наявності відповідних обставин, які будуть визначені судом поважними.
Таким чином, суму заборгованості розраховано в межах позовної давності.
Щодо порядку нарахування інфляційних втрат та 3 % річних в період дії карантинних обмежень колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 4 п. 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Поняття неустойки міститься в ст. 549 ЦК України та включає в себе штраф та пеню. Поняття штрафних санкцій міститься в ст. 230 ГК України та включає в себе неустойку, штраф, пеню. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово- комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Нарахування 3% річних та інфляційної складової до простроченого виконання грошового зобов'язання здійснюється на підставі ст. 625 ЦК України, відповідно до якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу положень законодавства України та усталеної практики Верховного Суду, можна дійти до висновку, що інфляційні нарахування та 3% річних, які нараховані на заборгованість відповідно до ст. 625 ЦК України та входять до позовних вимог по справі, не є неустойкою (штрафом, пенею) за своєю правовою сутністю, відповідно заборони їх нарахування в період карантинних обмежень передбачено не було.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц викладено наступний правовий висновок:
«Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові».
Отже, положеннями Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IХ на період дії карантину за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги заборонено нарахування та стягнення лише неустойки (штрафів, пені).
Положеннями згаданого Закону не передбачено заборон щодо нарахування судом на заборгованість за житлово-комунальні послуги на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які просив позивач стягнути за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року».
Вказана правова позиція є сталою, тотожні висновки містяться в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 по справі 646/14523/15-ц, Верховного Суду від 03.02.2021 по справі № 910/14761/19, від 12.04.2017 по справі №906/1072/15, Верховного Суду України від 17.10.2011 по справі №6-42цс11, від 06.06.2012 по справі №6-49цс12, від 24.10.2011 по справі №6-38цс11 та в інших.
Колегія суддів зауважує, що згідно доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості, нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу здійснюється лише на ту заборгованість, яка виникла до введення на території України правового режиму воєнного стану, тобто до 24.02.2022.
Таким чином, нарахування до заборгованості за комунальні послуги та стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу, що передбачено ст. 625 ЦК України, в період карантинних обмежень є правомірним та законним, виходячи з того, що 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафом, пенею), а входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо наявності у ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» законних підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат в період дії воєнного стану апеляційний суд зазначає.
Постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2022 № 206, на всій території України, було встановлено заборону нарахування в період дії воєнного стану неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та 3% річних на заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, яка виникла в період дії воєнного стану з 24.02.2022 року по 29.12.2023 року.
Згідно доданих до позовної заяви Розрахунків заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання, нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу здійснюється лише по 23.02.2022 року, тобто лише на ту заборгованість, яка виникла до введення в дію воєнного стану в Україні.
Посилання апелянтів на те що позовну заяву від імені ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» подано не уповноваженою особою апеляційний суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Представник ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - адвокат Гречан М.В. подала до суду позовну заяву від імені товариства на підставі виданої товариством довіреності, підписаної генеральним директором ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» Сидоренко О.А., якій даною довіреністю надано право звертатись до суду в інтересах позивача із позовними заявами.
Відповідно до довіреності адвокат Гречан М.В. уповноважена представляти інтереси довірителя (ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ») в тому числі у відносинах з органами державної влади та управління, бути представником в загальних та спеціалізованих судах України усіх інстанцій, з усіма правами, які надано чинним законодавством позивачу, у правовідносинах, які виникають з наданням Товариством послуг з постачання теплової енергії, гарячого водопостачання, централізованого опалення, постачання гарячої води, в тому числі з правом підписувати та подавати позовні заяви. Строк дії довіреності - по 04 серпня 2024 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Частиною 7 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно з ч. 3 ст. 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частинами 3,4 ст. 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю.
За відсутності відомостей, що свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю визнане в передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24.
Таким чином, представник ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» Гречан М.В. мала передбачені законом повноваження для подачі позовної заяви до суду від імені ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
З огляду на наведене, враховуючи встановлені судом обставини, наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині, оскільки вони не спростовують належність повноважень представника позивача та висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації відповідачам понесених ними судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 13 жовтня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна