про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 жовтня 2025 року м. Київ № 320/49563/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання бездіяльності державного органу, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання бездіяльності державного органу, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд (орфографія та стилістика збережені):
- поновити термін на подання позову про здійснення судового контролю над виконанням судового рішення по справі №463/1700/21 та відшкодування моральної та матеральної шкоди Державною казначейською службою України та визнати бездіяльність державного органу та визнати бездіяльність державного органу;
- визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо тривалого невиконання рішення Верховного Суду Касаційного цивільного суду суду по справі №463/1700/21;
- зобов'язати Державну казначейську службу України сплатити кошти в сумі 10000 грн з індексацією боргу та виконати судове рішення по справі №463/1700/21;
- стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Відповідно до вимог частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У пункті першому частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем визначено вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо тривалого невиконання рішення Верховного Суду Касаційного цивільного суду суду по справі №463/1700/21.
Тобто, звертаючись із даною позовною заявою, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання рішення суду у справі №463/1700/21 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн., та фактично просить зобов'язати відповідача виконати рішення суду, яке набрало законної сили.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п'ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно зі статтею 382 КАС України, визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Крім того, на підставі частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а в подібній справі щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень виконати рішення суду дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Застосовуючи наведений правовий висновок Верховний Суд у постановах від 30.03.2021 у справі №580/3376/20, від 27.04.2021 від у справі №460/418/20, від 28.05.2021 у справі №540/942/20, від 02.12.2021 у справі №808/1156/18, зазначив, що при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження. Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому, в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 підкреслив, що зазначені правові норми КАС України, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З огляду на викладене суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18, від 28.01.2025 у справі № 460/10443/24, від 11.02.2025 у справі №240/13680/24, від 14.05.2025 у справі №380/14971/23.
Як уже вказувалось судом, позивач звернувся з вимогами, зміст яких зводиться до неналежного виконання відповідачем судового рішення, ухваленого в цивільній справі №463/1700/21.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивач у своєму позові, з огляду на підстави його подання та прохальну частину (позовні вимоги), оскаржує не рішення, дії або бездіяльність відповідача після виконання судового рішення у справі № 463/1700/21, а фактично вважає, що оспорювані нею дії, вчинені відповідачем саме в процесі виконання такого рішення, що вказує на наявність правових підстав для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за його виконанням, але водночас виключає правові підстави для звернення з новим позовом.
Щодо позовних вимог в частині стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту цієї норми вбачається, що адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування (стягнення або зобов'язання виплати) матеріальної та моральної шкоди лише за наявності пов'язаного публічно-правового спору, тобто якщо одночасно заявляються також конкретні вимоги щодо:
- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень;
- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень;
- визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, або вчинити певні дії;
- інших обставин, які вказують на існування між сторонами конкретного невирішеного публічно-правового спору, через існування якого особі було завдано відповідної шкоди;
- інших порушень прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Отже, в адміністративному судочинстві вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору.
У випадку заявлення вимоги про відшкодування моральної шкоди за відсутності вимоги про вирішення публічно-правового спору, така вимога підлягає розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства.
У свою чергу, позивачем не заявлено вимог вирішити публічно-правовий спір у розумінні положень КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статі 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
На підставі вищенаведеного, враховуючи, що між сторонам новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами та стосується того ж основного предмету і підстав, оцінка яким вже надавалася судом при розгляді справи №463/1700/21, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі №320/49563/25.
Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У відкритті провадження в адміністративній справі №320/49563/25 за позовом ОСОБА_1 - відмовити.
2. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом з позовними матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Перепелиця А.М.