13.10.25
22-ц/812/1786/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 2/1163/10 Суддя першої інстанції Гаврасієнко В.О.
Провадження № 22-ц/812/1786/25 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
13 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 2/1163/10
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Чистою В.В.,
за участі: представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника Інгульського ВДВС - Гаїбова Р.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Інгульського відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Гаврасієнка В.О., в залі судового засідання в м. Миколаєві, повний текст судового рішення складено 18 серпня 2025 року, за скаргою ОСОБА_3 на дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»,
встановив:
27 лютого 2025 року ОСОБА_3 , діючи через свого представника - адвоката Нікітіну О.В., звернулась до суду зі скаргою на дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі - ТОВ «Дебт Форс»).
В обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначала, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2010 року стягнуто з неї та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» заборгованість за кредитним договором у розмірі 151661,25 грн, судовий збір у розмірі 1371,52 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.
В подальшому було отримано виконавчі листи щодо відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які неодноразово пред'являлись до примусового виконання.
На виконанні Інгульського ВДВС перебувало виконавче провадження № 39695285 з виконання виконавчого листа № 2-1163/10 виданого 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з неї та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» заборгованості за кредитним договором у розмірі 151661,25 грн, судового збору у розмірі 1371,52 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.
Постановою від 18 вересня 2013 року державного виконавця Інгулського ВДВС накладено арешт на майно боржниці та оголошено заборону на його відчуження.
Виконавче провадження було завершено 30 вересня 2013 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна боржника), а виконавчий документ повернуто стягувачеві.
03 грудня 2024 року за вих. № 30-15/24 представником скаржника на адресу начальника Інгульського ВДВС була направлена заява про скасування арешту нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження № 39695285 та вжиття заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 2541131 (спеціальний підрозділ).
Листом від 07 лютого 2025 року за вих. № 12542 Інгульським ВДВС за результатами розгляду заяви повідомлено, що у даному відділі ДВС перебувало ВП №36695285 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1163, виданого 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Хрещатик» заборгованості за кредитним договором в розмірі 151661,25 грн. Виконавче провадження завершено 30 вересня 2013 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року). Копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з оригіналом виконавчого документа направлена стягувачу. Держаний виконавець був зобов'язаний накласти арешт на майно боржника та при поверненні виконавчого документа стягувачу не мав підстав для його зняття. Станом на 07 лютого 2025 року у відділі відсутні будь-які докази про фактичне виконання вищезазначеного виконавчого листа та сплати виконавчого збору.
Не зважаючи на направлення разом з заявою про скасування арешту на адресу Інгульського ВДВС доказів фактичного виконання вищезазначеного виконавчого листа, а саме постанови Центрального ВДВС м. Миколаєва про закінчення ВП №44181665 від 22 листопада 2017 року, у скасуванні такого арешту та вилученні відповідних записів з реєстру відмовлено.
Боржник вказувала, що її зобов'язання за виконавчим листом № 2-1163/2010, виданим 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва виконані в повному обсязі. На теперішній час вона не має заборгованості та відповідно відсутні виконавчі провадження.
Наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд зобов'язати державного виконавця Інгульського ВДВС вжити заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису: у розділі ВІДОМОСТІ З ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ РЕЧОВИХ ПРАВ. Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень: Номер запису про обтяження: 2541131 (спеціальний підрозділ). Дата, час державної реєстрації: 18.09.2013 14:25:44. Державний реєстратор: Чорна Юлія Володимирівна, Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл. Документи подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна та заборони на його відчуження, серія та номер: 39695285, виданий 18.09.2013, видавник: Ленінський ВДВС; постанова, Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 39695285, виданий 18.09.2013, видавник: Сидорова Наталія Володимирівна, Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Миколаївська обл. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 5889465 від 18.09.2013 14:30:42, Чорна Юлія Володимирівна, Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл. Вид обтяження: арешт нерухомого майна, заборона відчуження. Відомості про суб'єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Ленінський відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34993225, країна реєстрації: Україна, 54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/23, 5 поверх. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Зміст, характеристика обтяження: заборонити здійснювати відчуження будь якого майна, яке належить боржнику. Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Представник Інгульського ВДВС заперечував проти задоволення скарги. Вказував, що у зв'язку з тим, що боржник не сплатив борг на користь стягувача, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, яке це передбачено частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а тому у державного виконавця відсутні правові підстави для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2025 року скаргу задоволено частково.
Знято арешт накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Сидорової Н.В. від 18 вересня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 39695285 на все нерухоме майно ОСОБА_3 .
Ухвала суду мотивована тим, що у справі, яка розглядається, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-1163 закінчився 30 вересня 2014 року. Із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступник не зверталися.
Судом встановлено, що виконавче провадження № 39695285 з виконання виконавчого листа № 2-2106 було завершено 30 вересня 2013 року, та виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
При цьому судом встановлено, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше десяти років, і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступник повторно пред'являли вказані виконавчі листи до виконання.
Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_3 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.
Нормами частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт у всіх інших випадках може бути саме знятий зі рішенням суду, а тому вимога скаржника щодо зобов'язання державного виконавця про вилучення запису про арешту є неналежним способом захисту прав скаржника.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Інгульський ВДВС подав апеляційну скаргу, де посилаючись на необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просив її скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з огляду на норми Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року), у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбаченими нормами пункту 2 частини 1 статті 47 Закону, зняття арешту з майна боржника не передбачено.
В даному випадку мова йде про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до законодавства, за таких обставин, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені частиною 2 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року).
Доказів підтверджуючих виконання судового рішення скаржник не надала.
Судом першої інстанції не встановлювалися обставини, які мають істотне значення справи, а саме не було встановлено чи дійсно відбувся факт сплати заборгованості за межами виконавчого провадження стягувачу. Пропущення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не позбавляє права стягувача, або його правонаступника звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку. Натомість, пропуск такого строку ніяким чином не свідчить про виконання боржником рішення суду.
Інгульський ВДВС вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та зроблений без повного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Боржницею не надано жодних доказів виконання рішення суду, сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що надало б правові підстави державному виконавцю вилучити обтяження. Також, питання сплати заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження взагалі не досліджувалося судом першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , діючи через представника - адвоката Нікітіну О.В., просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги Інгульського ВДВС.
Зазначала, що для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції Інгульський ВДВС мав би навести обґрунтовані доводи, які б підтверджували помилковість оскаржуваного судового рішення та в чому полягає неповне з'ясування всіх обставин справи. Проте Інгульським ВДВС вказаного не надано.
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 03 грудня 2024 року відносно нерухомого майна ОСОБА_3 зареєстровано обтяження, номер запису про обтяження 2541131 (спеціальний підрозділ). Дата, час державної реєстрації: 18.09.2013 14:25:44. Державний реєстратор: Чорна Юлія Володимирівна, Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл. Документи подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна та заборони на його відчуження, серія та номер: 39695285, виданий 18.09.2013, видавник: Ленінський ВДВС; постанова, Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 39695285, виданий 18.09.2013, видавник: Сидорова Наталія Володимирівна, Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Миколаївська обл. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 5889465 від 18.09.2013 14:30:42, Чорна Юлія Володимирівна, Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл. Вид обтяження: арешт нерухомого майна, заборона відчуження. Відомості про суб'єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34993225, країна реєстрації: Україна, 54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/23, 5 поверх. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
З листа Інгульського ВДВС від 07 лютого 2025 року вбачається, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні перебувало виконавче провадження № 39695285 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1163, виданого 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Хрещатик» боргу в сумі 152362,01 грн. Виконавче провадження завершено 30 вересня 2013 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, повідомлено, що державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу з вказаних підстав не мав підстав для його зняття.
Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_5 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна та заборону на його відчуження не зняв.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин 1-4 статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 50 Закону № 606-XIV (в редакції на день повернення виконавчого документу) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Встановивши, що виконавче провадження № 39695285 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1163/10, виданого 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва, було завершене 30 вересня 2013 року, та виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги.
При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що з моменту закінчення виконавчого провадження минуло близько 12 років, виконавче провадження вже знищене у зв'язку із закінченням строку його зберігання. Тому подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_3 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.
Крім того, на час розгляду цієї справи в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-1163/10, виданого 15 грудня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва, щодо боржника ОСОБА_3 та стягувача Публічного акціонерного товариства «Хрещатик» або його правонаступника - ТОВ «Дебт Форс».
Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.
Таким чином, розглядаючи скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Інгульського ВДВС, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернено стягнення не передбачає зняття арешту та не вважається, що виконавче провадження закінчено не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, з огляду на те, що такі норми закону не позбавляють стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Проте матеріалами справи встановлено, що на час звернення ОСОБА_3 до суду виконавче провадження щодо неї відсутнє, строки пред'явлення виконавчого листа до виконання вже сплинули, звернень до суду з питань поновлення цих строків не надходило, ні стягувач - банківська установа, ні його правонаступник ТОВ «Дебт Форс» до суду з питань, пов'язаних з виконанням судового рішення не звертались. Отже з урахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_3 .
Аргументи скарги про те, що судом першої інстанції не встановлювалися обставини та відсутні докази на підтвердження виконання судового рішення скаржником, не надані, зокрема, факт сплати заборгованості за межами виконавчого провадження, не є прийнятним, оскільки в даному випадку такі обставини стосуються тільки інтересів стягувача, але не державної виконавчої служби у цій справі.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на ненадання боржником ОСОБА_3 жодних доказів на підтвердження сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, то апеляційний суд визнає їх безпідставними та зауважує на тому, що саме державна виконавча служба має надати суду докази наявності понесених таких витрат, відкритого виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 таких витрат та наявність заборгованості по таким витратам. Між тим, такі докази державною виконавчою службою не подавались ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.
Відповідно до частини 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених законом.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2025 року.