13.10.25
22-ц/812/1781/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 487/4633/25
Провадження № 22ц/812/1781/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
іменем України
13 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа №487/4633/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Чистою В.В.,
за участі: представника заявника - Важеніною С.А.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною, на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 серпня 2025 року, постановлену у складі головуючого судді Лагоди А.А., у приміщенні цього суду в м. Миколаєві, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту неправильності записів в актовому записі,
встановив:
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Важеніну С.А., звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту неправильності записів в актовому записі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2025 року визначено підсудність справи за заявою ОСОБА_1 за заявою про встановлення факту неправильності записів в актовому записі Заводському районному суду м. Миколаєва.
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , його батьками вказано ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_3 (мати). В свою чергу батько заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має запис про своїх батьків - ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_5 (мати), національність українці, які уклали шлюб 09 жовтня 1936 року. За інформацією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04 березня 2014 визначено нареченого ОСОБА_4 , національність українець та наречену ОСОБА_6 , національність німка.
Бабуся заявника ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом №340 від 30 травня 1979 року, де визначено національність померлої - українка. Батько заявника ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заявник вказував, що бабуся заявника ОСОБА_5 німкеня за походженням, проте у актових записах про народження її дитини ОСОБА_2 та про її смерть, помилково зазначена як українка. З огляду на ці обставини заявник звернувся до відділу ДРАЦС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про внесення змін до актового запису цивільного стану, але йому було відмовлено.
З метою реалізації особистих прав ОСОБА_1 , його німецьке походження має істотне значення для встановлення сімейного походження, що стало підставою для звернення з заявою до суду.
Посилаючись на викладене, заявник просив:
-встановити факт неправильності записів в актовому записі про народження №479 від 08 жовтня 1946, зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, а саме: національність матері - ОСОБА_5 «українка» замість вірної «німкеня»;
-встановити факт неправильності записів в актовому записі про смерть №340 від 30 травня 1979 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, а саме: національність померлої - ОСОБА_5 «українка» замість вірної «німкеня»;
-зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження №479 від 08 жовтня 1946 року, зареєстрованого відділом ДРАЦС по м. Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, а саме: змінити національність матері - ОСОБА_5 з «українка» на «німкеня»;
-зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про смерть №340 від 30 травня 1979 року, складений відділом ДРАЦС по м. Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, а саме: змінити національність померлої - ОСОБА_5 з «українка» на «німкеня».
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєві від 12 серпня 2025 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту неправильності записів в актовому записі закрито.
Повернуто ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений за платіжною інструкцією №0.0.4183944237.1 від 11 лютого 2025 року, платіжною інструкцією №0.0.4457233264.1 від 11 лютого 2025 року.
Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою, фактично просив встановити національність його бабусі, а також внести відповідні зміни в актові записи цивільного стану.
Враховуючі правові позиції Верховного Суду викладені в ухвалі суду та постановах від 17 листопада 2023 року у справі №216/4127/23, від 14 березня 2023 року у справі №216/1899/22, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дана справа не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й судовому розгляду взагалі, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. А тому, суд першої інстанції закрив провадження у справі за заявою ОСОБА_1 на підставі пункту1 частини першої статті 255 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Важеніну С.А., посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що він не просив встановити факт належності його бабусі до певної національності, а просив встановити факт неправильного зазначення посадовими особами органу реєстрації актів цивільного стану відомостей про національність його бабусі (матері його батька) в актовому записі про народження його батька та у актовому записі про смерть бабусі.
Чинним законодавством передбачено встановлення неправильності в актовому запису рішенням суду, у якому будуть зазначені про конкретні зміни в актовому записі.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд не мотивував свого рішення щодо неможливості розгляду його заяви в порядку цивільного судочинства.Заявник при звернення до суду наводив правове обґрунтування, яке є підставою для внесення змін у актові записи реєстрації цивільного стану, яке суд проігнорував.
Правом подачі відзив на апеляційну скаргу заінтересована особа не скористалась.
У судовому засіданні апеляційного суду представник заявника підтримала апеляційну скаргу.
03 жовтня 2015 року від начальника Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ключник І. надійшла заява про розгляд справи без участі представника відділу та розгляд апеляційної скарги - на розсуд суду.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, представника заявника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.
Згідно частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджуються матеріалами справи, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 17 березня 1971 року, актовий запис №178 від 15 березня 1971 року відділу ДРАЦС по м. Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, батьками заявника записані: батько - ОСОБА_2 , національність - українець, мати - ОСОБА_3 , національність - українка.
Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 07 березня 2024 року відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься запис про батька ОСОБА_4 , національність - українець, мати - ОСОБА_5 , національність - українка.
Відповідно до повного Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 04 березня 2014 року міститься запис, дата складання 09 жовтня 1936 року, номер актового запису 355, наречений ОСОБА_4 , національність - українець, ОСОБА_6 , національність - німка.
За інформацією зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 59 років, актовий запис №605.
Відповідно до повного Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 31 липня 2025 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актова запис, актовий запис 340.
Висновком про внесення змін до актового запису цивільного стану відділу ДРАЦС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні змін до актових записів про народження №479 від 08 жовтня 1946 року та про смерть №340 від 30 травня 1979 року щодо виправлення національності його бабусі з «українка» на «німкеня», з підстав не надання заявником достатніх доказів. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану в Україні» заявнику роз'яснено, що даний висновок може бути оскаржений в судовому порядку.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що дана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та судовому розгляду взагалі.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4)реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі №643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі №641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).
Звертаючись до суду з відповідною заявою, ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт неправильності запису про національність його бабусі ОСОБА_5 в актовому записі про народження його батька №479 від 08 жовтня 1946 року та в актовому записі про смерть бабусі №340 від 30 травня 1979 року, а саме «українка» замість «німкеня».
Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Частиною першою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила). Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.
Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.
Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».
Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Відповідну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 29 травня 2019 року в справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19), від 11 вересня 2019 року № 810/2732/18 (провадження № 11-381апп19).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суддя своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності суд дійшов правильних висновків про те, що цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
Доводи апеляційної скарги заявника про те, що він не просив встановлювати факт належності його бабусі до певної національності, а просив встановити факт неправильного зазначення посадовими особами органу реєстрації актів цивільного стану відомостей про національність його бабусі у актовому записі про народження його батька та про смерть бабусі не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не впливають на правильність висновків суду про неможливість встановлення такого факту в судовому порядку.
При цьому заявник не позбавлений можливості оскаржити в судовому порядку відмову органу реєстрації актів цивільного стану про внесення відповідних змін до актового запису про народження його батька та про смерть бабусі.
Посилання заявника на те, що суд першої інстанції послався на Указ Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», який на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року №70/99 втратив чинність, не впливають на правильність висновку суду про відмову у відкритті провадження у цивільній справі з наведених вище підстав.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.
Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 14 жовтня 2025 року.