07 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/4655/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес"
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр молодіжного будівництва",
2) ОСОБА_1 ,
3) ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Державна спеціалізована фінансова установа "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву",
2) Приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Бондаренко Ростіслав Олександрович,
про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності.
У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Кудрявцев Д. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр молодіжного будівництва" (далі - ТОВ "Центр молодіжного будівництва"), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в якому просило:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 19.06.2018 № 3МП, укладений між ТОВ "Центр молодіжного будівництва" та ОСОБА_1 ;
2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68815311 від 10.08.2023, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіславом Олександровичем;
3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес" (код ЄДРПОУ: 32228350) право власності на новозбудоване майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,5 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м.
4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 05.10.2021 № 4МП, укладений між ТОВ "Центр молодіжного будівництва" та ОСОБА_2 ;
5. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68875955 від 15.08.2023, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіславом Олександровичем;
6. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес" (код ЄДРПОУ: 32228350) право власності на новозбудоване майно - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 36.3 кв. м, житловою площею 14,6 кв. м.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладені спірних договорів купівлі-продажу майнових прав їх сторонами були порушенні права позивача як власника майнових прав на об'єкт купівлі-продажу, а тому відповідно до вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договори купівлі-продажу майнових прав від 19.06.2018 № 3МП та від 05.10.2021 № 4МП є недійсними.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2025 у справі № 904/4655/24 (суддя Назаренко Н. Г.), залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (Кощеєв І. М. - головуючий, судді: Дармін М. О., Чус О. В.) клопотання ТОВ "Строй-Експрес" про витребування доказів залишено без розгляду; клопотання ТОВ "Центр молодіжного будівництва" про закриття провадження у справі - задоволено; провадження у справі № 904/4655/24 закрито; роз'яснено ТОВ "Строй-Експрес", що розгляд справи віднесено до цивільної юрисдикції.
2.2. Судові рішення аргументовані тим, що оскільки власниками спірних квартир є фізичні особи, такий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб (власників квартир), тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2025 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 у справі № 904/4655/24, ТОВ "Строй-Експрес" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
3.3. Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 492/1519/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 12.01.2021 у справі № 124/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
Скаржник наголошує, що у цьому спорі наявні правовідносини в розумінні ГПК України, оскільки спір стосується права, яке було порушено ТОВ "Центр молодіжного будівництва" у зв'язку із незаконним укладенням договорів купівлі-продажу майнових прав на квартири, належні ТОВ "Строй-Експрес". Отже, першочергово правовідносини виникли на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, укладених між юридичними особами, а саме ТОВ "Строй-Експрес" та ТОВ "Центр молодіжного будівництва", яким в подальшому незаконно було передано майнові права на спірні квартири фізичним особам. За твердженням скаржника, зважаючи на характер спірних правовідносин у цій справі, слід дійти висновку, що позовні вимоги згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України мають розглядатися у порядку господарського судочинства. Таким чином, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про те, що спір у цій справі повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
3.4. ОСОБА_1 у відзиві просить поновити строк на його подання, у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані ухвалу та постанову - залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами, розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги.
4.2. Як зазначалося вище предметом спору у цій справі є вимоги ТОВ "Строй-Експрес" до ТОВ "Центр молодіжного будівництва", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про: визнання недійсними договір купівлі-продажу майнових прав, укладених між ТОВ "Центр молодіжного будівництва" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; визнання за ТОВ "Строй-Експрес" право власності на новозбудоване майно - квартири вказаних фізичних осіб.
Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2025 у справі № 904/4655/24, залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 про закриття провадження у справі з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України, за змістом якої господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, на яку посилалися суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову та скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України виснувала, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/13614/21 виснував, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини першої цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини першої цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини першої цієї статті).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та від 13.09.2019 у справі № 910/8729/18.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала, що при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча би одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Верховний Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 914/15/24 виснував, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.
Зі встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що позивач оспорює право власності на квартири, які станом на дату розгляду справи зареєстровані за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та просить визнати право власності на ці квартири за ним.
Беручи до уваги наведене вище й ураховуючи суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно виснували, що спір фактично виник, між юридичною особою, і фізичними особами з приводу права власності на майно, його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб (власників квартир), а тому за суб'єктним складом сторін він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а не господарського судочинства, оскільки власниками спірних квартир є фізичні особи. При цьому суди попередніх інстанцій доцільно зауважили, що докази оспорення ТОВ "Центр молодіжного будівництва" права власності на спірне майно в матеріалах справи відсутні.
Отже, зважаючи на обставини цієї справи, відсутні підстави стверджувати про те, що ця справа належить до юрисдикції господарського суду.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами було правильно застосовано положення процесуальної норми пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі.
Разом з тим, аргументи скаржника (пункт 3.3 цієї постанови) фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що фактично аргументи касаційної скарги зводяться до вільного тлумачення скаржником висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2020 у справі № 492/1519/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 12.01.2021 у справі № 124/21764/17, віл 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18 і не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані ухвалу та постанову ухвалено судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам викладеним у вказаних постановах.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-Експрес" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2025 у справі № 904/4655/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Г. М. Мачульський
О. В. Случ