вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 911/1351/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025
у справі №911/1351/25 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бров Міт Агро»
про стягнення 690 697,03 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОВ МІТ АГРО» (далі відповідач) про стягнення 690 697, 03 грн, з яких: 590 120,00 грн основний борг, 29 442,86 грн інфляційні втрати, 64 349,05 грн пеня та 6 785,12 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України та ст. 173, 177, 193, 222 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором №1/3-23 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 01.03.2023, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» звернулося 02.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 01.07.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/1351/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1351/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25.
30.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1351/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25. Розгляд справи №911/1351/25 призначено на 01.10.2025.
У судове засідання 01.10.2025 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд може розглянути справу за наявними в ній матеріалами, якщо представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін та інших учасників справи у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась.
Крім того, судова колегія зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи інших учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Представник скаржника у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2023 між позивачем (далі орендодавець) та відповідачем (далі орендар) укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №1/3-23 (далі договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець надає орендарю в оренду сільськогосподарську техніку з обслуговуючим персоналом в обсязі та на умовах визначених цим договором.
Орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове використання сільськогосподарську техніку: Трактор Джон Дір (далі техніка) в кількості - 2 шт. (п.1.2. договору).
Згідно із п.3.1. договору техніка, зазначена в п.1.2. цього договору, передається орендареві протягом 1 дня з моменту підписання договору.
Строк дії договору оренди техніки: з 02.03.2023 по 01.02.2024 (п.3.2. договору).
Відповідно до п.4.1. договору договірна вартість виконаних робіт у розрахунку на 1 га з ПДВ, складає 800,00 грн.
Орендар зобов'язується забезпечити своєчасний розрахунок за виконані роботи згідно акта виконаних робіт. Загальна вартість виконаних робіт (сума до сплати орендарем) обчислюється виходячи з актів виконаних робіт, що підписані сторонами (пп.4.2., 4.3. договору).
Пунктом 4.4. договору сторонами погоджено, що оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів виконаних робіт.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.02.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Кожна із сторін має право розірвати договір попередивши про це кожну із сторін (п.8.1. договору).
Доказів передачі позивачем техніки відповідачу матеріали справи не містять.
Між позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками без зауважень чи заперечень акти надання послуг за договором: №10 від 19.03.2023 на суму 327 200,00 грн, №20 від 26.04.2023 на суму 44 000,00 грн, №21 від 28.04.2023 на суму 48 000,00 грн, №22 від 29.04.2023 на суму 92 000,00 грн, №23 від 30.04.2023 на суму 55 000,00 грн, №24 від 30.04.2023 на суму 4 000,00 грн та №25 від 30.04.2023 на суму 19 920,00 грн, що в загальній сумі складає 590 120,00 грн.
Також позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату №31 від 19.03.2023, №35 від 30.04.2023, №32 від 30.04.2023 та №33 від 30.04.2023, проте доказів отримання рахунків останнім матеріали справи не містять.
22.11.2024 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. №б/н від 18.11.2024 де, із посиланням на вказані вище акти, позивач просив сплатити в 7-ми денний термін з дня пред'явлення вимоги заборгованість за договором у розмірі 590 120,00 грн. Направлення вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується описом вкладення цінного листа №0407143155601 та чеком поштового відділення №0407143155601.
Оскільки відповідачем допущено неналежне, як вказує позивач, виконання зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №1/3-23 від 01.03.2023, позивач 16.04.2025 звернувся з вказаним позовом до суду та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 590 120,00 грн основного боргу, 29 442,86 грн інфляційних втрат, 64 349,05 грн пені та 6 785,12 грн 3% річних.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Між сторонами укладено договір оренди, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.4 ст.286 Господарського кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Пунктом 4.4. договору сторонами погоджено, що оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів виконаних робіт.
На виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з оренди техніки на загальну суму 590 120,00 грн, що підтверджується актами надання послуг за договором: №10 від 19.03.2023 на суму 327 200, 00 грн, №20 від 26.04.2023 на суму 44 000,00 грн, №21 від 28.04.2023 на суму 48 000,00 грн, №22 від 29.04.2023 на суму 92 000,00 грн, №23 від 30.04.2023 на суму 55 000,00 грн, №24 від 30.04.2023 на суму 4 000,00 грн та №25 від 30.04.2023 на суму 19 920,00 грн.
Вказані акти підписані та скріплені печаткою зі сторони відповідача без зауважень чи заперечень.
Як вже зазначалось, орендар зобов'язувався здійснити розрахунок за виконані роботи згідно актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Тобто умовами договору сторони не встановили строки оплати виконаних робіт, що є підставою для застосування ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
22.11.2024 позивачем була направлена на адресу відповідача вимога про сплату боргу в сумі 590 120,00 грн., а тому виходячи з норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був виконати обов'язок з оплати виконаних робіт у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, а відтак з 30.11.2024 вважається таким, що прострочив виконання.
Матеріали справи не містять доказів оплати зазначеної суми заборгованості відповідачем позивачеві.
Водночас, відповідач аргументує, що 03.04.2025 відповідачем, з посиланням на ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України, на адресу позивача направлено заяву про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих. №7/03-2025 від 31.03.2025, в тому числі, за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №1/3-23 від 01.03.2023 в сумі 590 120,00 грн., оскільки у позивача перед відповідачем існує заборгованість за договором поставки №БМ-04/05-23 від 16.05.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Бров Міт Агро» (далі постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» (далі замовник) був укладений договір поставки №БМ-04/05-23, за умовами якого постачальник (відповідач) зобов'язувався передати у встановлений договором термін товар (засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння, зерно, сільськогосподарську продукцію, іншу продукцію) у власність покупця (позивачеві), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до умов п.3.1 договору поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість та найменування товару в кожній партії вказується у видаткових накладних.
Датою поставки партії товару вважається дата зазначена у видаткових накладних на товар, підписаних уповноваженими представниками сторін (п.3.5 договору).
На виконання зазначеного договору постачальником поставлено товар на загальну суму 2 809 682,67 грн., що підтверджується видатковими накладними №56 від 25.05.2023 на суму 638 326,49 грн., №59 від 29.05.2023 на суму 1 626 017,14 грн., №63 від 08.06.2023 на суму 61 500,00 грн., №70 від 16.06.2023 на суму 483 839,04 грн.
Згідно з п.4.4. договору оплата за договором поставки №БМ-04/05-23 від 16.05.2023 мала здійснюватися у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів, починаючи від дня наступного за днем поставки якісного товару, згідно специфікації та/або рахунку-фактури до нього.
Проте, покупцем отриманий товар оплачено лише частково в загальній сумі 419737,50, що підтверджується платіжною інструкцією №215 від 27.06.2023 на суму 110 000,00 грн., №239 від 17.07.2023 на суму 99 737,50 грн., №206 від 16.06.2023 на суму 210 000,00 грн.
Оскільки, як стверджує відповідач, у позивача наявна заборгованість за договором поставки №БМ-04/05-23 від 16.05.2023 перед відповідачем в сумі 2 389 945,17 грн., то відповідач звернувся до позивача з заявою про припинення зобов'язань шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог.
Направлення вказаної заяви про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025 підтверджується описом вкладення цінного листа №0214901187614 та накладною №0214901187614.
Відповідно до трекеру листа поштове відправлення №0214901187614 із заявою про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих. №7/03-2025 від 31.03.2025 доставлено на адресу позивача 08.04.2025, проте останньому не вручено, оскільки одержувач відсутній за вказаною адресою. Вказаний лист повернуто відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».
Відповіді позивача на вказану вище заяву матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Отже, застосування правового інституту зарахування зустрічних однорідних вимог має наслідком погашення внаслідок дій правоприпиняючих юридичних фактів прав і обов'язків сторін, що становлять його зміст.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Аналіз положень зазначеної норми та статті 203 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей. При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.
Слід зазначити про те, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань не передбачена чинним законодавством, зокрема, статтею 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами, що вже є усталеною судовою практикою та підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.
Зокрема, у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд наголосив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
Тобто, обрана законодавцем правова конструкція зарахування вказує на те, що воно може здійснюватися за заявою однієї із сторін без згоди на це іншої сторони, в односторонньому порядку однієї із сторін.
Такий спосіб припинення зобов'язання кореспондується зі ст. 598 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що припинення зобов'язань на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Право на припинення зобов'язання шляхом зарахування в односторонньому порядку є тим випадком, на який вказує закон.
У зв'язку з цим заяву про зарахування слід розглядати як односторонній правочин, для вчинення якого достатньо волевиявлення однієї сторони. Таке волевиявлення однієї сторони не потребує погодження з боку іншої сторони. А тому дійсність правочину про зарахування, тобто його спроможність бути підставою для припинення зобов'язання, залежить від наявності визначених ст. 601 ЦК України умов, і не залежить від незгоди іншої сторони з заявленими зустрічним вимогами, їх розміром, строками виконання тощо.
За дотримання умов, передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Аналогічна правова позиці викладена в постанові Верховного Суду від 08.07.2021 в справі № 911/618/20.
03.04.2025 відповідачем, на адресу позивача 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 66 направлено заяву про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025.
Направлення вказаної заяви про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025 підтверджується описом вкладення цінного листа №0214901187614 та накладною №0214901187614.
Відповідно до п. 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч. 1 ст. 10 зазначеного закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як встановлено судом, офіційною адресою місцезнаходження позивача є: місто Київ, вулиця Волинська, будинок 66.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поштове відправлення №0214901187614 із заявою про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025 повернуто відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою», що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0214901187614.
Позивач неотримуючи поштове відправлення №0214901187614 проявив бездіяльність та неотримання вказаного поштового відправлення є наслідком діяння (бездіяльності) самого позивача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим позивачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
З огляду на те що, відповідачем заявою про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025, зокрема за спірним договором на суму 590 120,00 грн, вчинено односторонній правочин, доказів оскарження якого матеріали справи не містять та позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволені позову в частині стягнення 590 120,00 грн основного боргу.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу, у якій позивачу відмовлено, то вимоги про стягнення вказаних сум також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Крім вимоги про стягнення боргу, позивач просив стягнути з відповідача 29 442,86 грн інфляційних втрат, 64 349,05 грн пені та 6 785,12 грн 3% річних.
Як зазначалось вище, орендар зобов'язувався здійснити розрахунок за виконані роботи згідно актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Тобто умовами договору сторони не встановили строки оплати виконаних робіт, що є підставою для застосування ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
22.11.2024 позивачем була направлена на адресу відповідача вимога про сплату боргу в сумі 590 120,00 грн., а тому виходячи з норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був виконати обов'язок з оплати виконаних робіт у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, а відтак з 30.11.2024 вважається таким, що прострочив виконання.
Водночас, 03.04.2025 відповідачем на адресу позивача, зазначену в ЄДР, направлено заяву про припинення зобов'язання шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних грошових вимог за вих.№7/03-2025 від 31.03.2025, яка згідно з трекером листа не була вручена 08.04.2025 позивачеві в зв'язку з відсутністю одержувача за казаною адресою. Отже, зобов'язання у розмірі 590 120,00 грн внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог є припиненим.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.11.2024 по 10.04.2025, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що він виконаний не вірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та строки доставки листа.
За вказаних обставин, вимоги позивач про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, в сумі 6 688,12 грн - 3% річних та 29 442,86 грн - інфляційні втрати.
Позивач також просив стягнути з відповідача пеню в сумі 64 349,05 грн за період з 22.11.2024 по 10.04.2025.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із частинами першою та третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
Колегія суддів зазначає про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача, оскільки умовами укладеного між сторонами у справі договору оренди не передбачено можливості нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо несвоєчасної оплати. Законодавчими актами, які регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, також не встановлено нарахування штрафних санкції у вигляді пені за порушення виконання зазначеного зобов'язання.
Отже, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 64 349,05 грн не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25 підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25 - скасуванню в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат з прийняттям в цій частині нового рішення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.277, 282,284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2025 у справі №911/1351/25 в частині відмови в стягненні суми 3% річних та інфляційних втрат скасувати та прийняти нове, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
« 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бров Мiт Агро» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 20-А, офіс 11, код ЄДРПОУ 43407189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» (03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 66, код ЄДРПОУ 43831864) 3% річних в сумі 6 688 (шість тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 12 копійок, інфляційні втрати в сумі 29 442 (двадцять дев'ять тисяч чотириста сорок дві) гривні 86 копійок, судовий збір в сумі 541 (п'ятсот сорок одна) гривня 96 копійок.
3. В іншій частині позову відмовити.».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бров Мiт Агро» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 20-А, офіс 11, код ЄДРПОУ 43407189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» (03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 66, код ЄДРПОУ 43831864) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 650 (шістсот п'ятдесят) гривень 36 копійок.
5. Видачу наказу по справі №911/1351/25 доручити Господарському суду Київської області.
6. Матеріали справи №911/1351/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 10.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко