пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 жовтня 2025 року Справа № 903/867/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/867/25 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича про стягнення 42161,30 грн. неустойки,
29.08.2025 представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надіслав до суду позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича про стягнення 42161,30 грн. неустойки.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №581 від20.12.2020.
Ухвалою суду від 02.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
19.09.2025 відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки в період квітень-травень 2021 року Відповідач - ФОП КАВАС В.С. фактично не використовував дане нерухоме майно, оскільки воно було виставлене на електронні торги (аукціон), які були проведені 20 квітня 2021 року, а в травні 2021 року сторонами вже було підписано Акт приймання-передавання від 16 травня 2021 року до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 №581.
Крім того, за оренду даного приміщення в травні 2021 року Позивач вже отримував орендну плату від іншого Орендаря - ТОВ “Ковель Сіті», а тому нарахування неустойки ФОП Кавасу В.С. за даний період є не необгрунтованим та неправомірним.
26.09.2025 позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просить суд задоволити позов, оскільки ураховуючи факт повернення відповідачем орендованого майна - 16.05.2021, весь термін до означеної дати підлягає включенню до розрахунку неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим останнім період нарахування неустойки є 16.06.2021, тобто день, підписання сторонами акту приймання- передавання. Щодо позиції Відповідача про неможливість використання спірного майна у зв'язку приведенням аукціону з іншим орендарем товариство вважає, що така позиція не заслуговує на увагу, оскільки сам факт проведення аукціону не доводить факту звільнення приміщення, а акт приймання передавання з новим орендарем підписано сторонами 17.05.2021 вже після підписання акту приймання передавання з відповідачем.
Відповідач отримав відповідач на відзив 03.10.2025 що підтверджується витягом АТ «Укрпошта».
Строк для подачі заперечень на відповідь на відзив до 06.10.2025.
Заперечення на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2010 року між Регіональним відділейням Фонду державного майна України по Волинській області (Орендодавець) та ФОП Кавасом В.С. (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 581.
Відповідно до п.п. 1.1-1.2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: будівлю кафе № 6 площею 80,3 кв. м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ348) з благоустроєм (площадка площею 71,41 кв. м), ВП “Станція Ковель» ДТГО “Львівська залізниця» (далі - майно), що знаходиться за адресою: Волинська область, м.Ковель, бульвар Л. Українки, 39-Б та перебуває на балансі ВП “Станція Ковель» ДТГО “Львівська залізниця» (далі- Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.07.2010. Майно передається в оренду з метою використання його для здійснення торгівлі непродовольчими та продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи.
Відповідно до п.3.3 Договору (Додатковий договір №2 від 18.12.2013), орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць. У разі припинення (розірвання) Договору Оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції до державного бюджету та Балансоутримувачу (п.3.11. Додаткового договору №2 від 18.12.2013).
Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору).
Згідно п.п.5.9 - 5.10 Договору Орендар зобов'язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць; на вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння. У разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Балансоутритмувачу, за погодження з Орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.
Відповідно до п.п.10.9 - 10.11 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за погодженням з Орендодавцем. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
В подальшому до даного договору оренди між сторонами було укладено додаткові договори: №1 від 01.11.2012, №2 від 18.12.2013, №3 від 15.07.2014, №4 від 19.12.2014, №5 від 31.03.2015, №6 від 20.07.2015 та додаткові договори від 29.01.2016, від 26.10.2016, від 31.03.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 15.12.2017, від 11.07.2017, від 07.04.2017, від 09.01.2018, від 25.04.2018.
Договір оренди нерухомого майна та додаткові договори до нього підписані сторонами та завірені їх печатками без зауважень та заперечень.
Додатковим договором № 1 від 01.11.2012 року в пункт 1.1. Договору оренди слова “ВП “Станція Ковель» замінено на слова: “ВП “Рівненська дирекція залізничних перевезень»
Додатковим договором № 3 від 15.07.2014 року в пункті 1.1. Договору оренди слова "на балансі ВП “Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО “Львівська залізниця» замінено на слова “на балансі ВП “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3».
Додатковою угодою до договору оренди від 29.01.2016 року внесено зміни в договір оренди нерухомого майна від 20.12.2010 року за № 581 та встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди є Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця».
Пунктом 1 додаткового договору від 29.01.2016 у зв'язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» останнє визначено Орендодавцем вищенаведеного нерухомого майна за договором.
Також пунктом 4 цього ж додаткового договору пункт 3.6 основного договору викладено в новій редакції та визначено обов'язок ФОП Кавас В.С. щодо перерахування 100% орендної плати на розрахунковий рахунок Орендодавця, тобто ПАТ «Укрзалізниця».
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця».
Згідно до пункту 10.1 Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, останнім днем його дії є 18.12.2013, однак додатковими угодами до договору строк його дії неодноразову продовжувався. Останнє продовження строку дії договору відбулось на підставі додаткового договору від 25.04.2018, яким пункт 10.1 договору викладено в наступній редакції: «Цей договір діє з 01.04.2018 до 30.06.2018 включно без подальшого продовження». Зі змісту вищенаведеного додаткового договору, підписаного сторонами без жодних зауважень та застережень, вбачається погодження його сторонами факту продовження строку дії основного договору до 30.06.2018 включно без подальшого продовження.
Додатковим Договором від 25.04.2018 року до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 № 581 у розділ 10 Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» пункт 10.1 викладено у наступній редакції: «Цей Договір діє з 01 квітня 2018 року до 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження». Додаткова угода підписана з боку Відповідача по справі без зауважень та заперечень.
27.04.2018 року за № ФБМЕС-01/239 за підписом першого заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Ю.Б. Мруця та головного бухгалтера О.П. Красносільської на адресу ФОП Каваса В.С. надіслано заяву про припинення дії договору оренди № 581 від 20.12.2010 року. Вказана заява була отримана відповідачем.
Згідно п. 10.10 Договору майно вважається поверенним балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов'язок щодо складання акта приймання- передавання про поверення Майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов'язку щодо поверенння Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.
Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №918/502/20 від 28.12.2020 відмовлено ФОП Кавасу В.С. у задоволені позову про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, шо належить до державної власності № 581 від 20.12.2010 поновленим на строк, який був раніше ним встановлений, і на тих самих умовах, шо були передбачені цим договором. Судом встановлено, що договір № 581 від 20.12.2010 закінчився 30.06.2018. Рішення набрало законної сили
Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Протягом 2019-2020 років АТ «Українська залізниця» зверталася з позовами до ФОП Кавас В.С. про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна, а саме справа №903/788/19 стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди за період з вересня 2018 по червень 2019 року на загальну суму 81962,02грн. (рішення набрало законної сили), справа № 903/256/20 стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди за період з липня 2019 по лютий 2020року на загальну суму 149919,32грн.(рішення набрало законної сили) та справа № 903/997/21 стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди за період з березня 2020 по березень 2021 на загальну суму 222518,04 грн.(рішення набрало законної сили).
Термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018, акт приймання-передачі до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 за № 581 з боку відповідача на адресу Орендодавця - АТ «Укрзалізниця», надано 16.05.2021, що стало підставою для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
На підставі п.10.11 Договору, п. 2 ст. 785 ЦК України, Відповідачу виставлено наступні рахунки: № 868/76 від 30.04.2021 на суму 27685,99 грн, № 868/97 від 31.05.2021 на суму 14475,31 грн.
Оскільки акт приймання передавання майна до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 № 581 був складений, направлений Орендодавцю та підписаний Сторонами 16.05.2021 року, то в силу умов договору Орендодавець зробив наступний розрахунок неустойки, а саме (за період з 01 травня по 16 травня 2021 року) - базовий місяць квітень 2021 - 27685,99 грн. За квітень 2021 року неустойка була нарахована в повному обсязі
Таким чином, сума заборгованості ФОП Кавас Віктора Степановича перед АТ «Укрзалізниця» на день розгляду справи становить 42161,30 грн.
Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У відповідності до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 цього Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Як встановлено судом та рішенням Господарського суду Волинської області у справі №918/502/20 від 28.12.2020, термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018. Отже, договір оренди припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку. Водночас, відповідач повернув балансоутримувачу орендоване майно лише 16.05.2021 (акт приймання-передавання до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 №581).
Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
На день розгляду спору доказів сплати відповідачем неустойки за користування майном, суду не надано.
Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 42161,30 грн. неустойки за квітень 2021 по 16.105.2021 з відповідача.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 42161,30 грн.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Щодо доводів відповідача, що в період квітень-травень 2021 року Відповідач - ФОП КАВАС В.С. фактично не використовував дане нерухоме майно, оскільки воно було виставлене на електронні торги (аукціон), які були проведені 20 квітня 2021 року, а в травні 2021 року сторонами вже було підписано Акт приймання-передавання від 16 травня 2021 року до Договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 №581. Крім того, за оренду даного приміщення в травні 2021 року Позивач вже отримував орендну плату від іншого Орендаря - ТОВ “Ковель Сіті», а тому нарахування неустойки ФОП Кавасу В.С. за даний період є не необгрунтованим та неправомірним, судом враховано наступне.
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), товариство наголошує на відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу У країни.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів Орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 28.08.2018 у справі №913/155/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 06.07.2021 у справі №906/562/20 дійшов висновку про те, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Таким чином, ураховуючи факт повернення відповідачем орендованого майна 16.05.2021, весь термін до означеної дати підлягає включенню до розрахунку неустойки в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим останнім періодом нарахування неустойки є 16.06.2021, тобто день, підписання сторонами акту приймання-передавання.
Щодо позиції Відповідача про неможливість використання спірного майна у зв'язку із приведенням аукціону з іншим орендарем, то така позиція не заслуговує на увагу, оскільки сам факт проведення аукціону не доводить факту звільнення приміщення, а акт приймання передавання з новим орендарем підписано сторонами 17.05.2021 вже після підписання акту приймання передавання з відповідачем.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (03035, м.Київ, вул.гет.Павла Скоропадського, буд. 61, код ЄДРПОУ ВП 41149437) 42161,30 грн (сорок дві тисячі сто шістдесят одна гривня 30 коп.) неустойки, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 13.10.2025.
Суддя І. О. Гарбар