пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 жовтня 2025 року Справа № 903/878/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/878/25 за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Авіста» про стягнення 206251,33 грн,
03.09.2025 керівник Ковельської окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд» позов в інтересах держави в особі Ковельської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Авіста» про стягнення 206251,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач упродовж періоду з 02.04.2017 по 11.01.2022 використовував земельну ділянку зкадастровим номером 0710400000:15:003:0010, без правовстановлюючих документів.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалу суду від 08.09.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача 08.09.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Строк для подання відзиву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 23.09.2025.
16.09.2025 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд» наступні документи:
1.Відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних.
2.Заяву про застосування строку позовної давності.
3.Заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
18.09.2025 керівник Ковельської окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд» відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 22.09.2025 відмовлено в задоволенні Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Авіста» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження по справі №903/878/25 за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Авіста» про стягнення 206251,33 грн.
22.09.2025 та 25.09.2025 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд» наступні документи:
1.Заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що ТОВ «Компанія «Авіста» вказаний позов не визнає, вважає його безпідставним та необґрунтованим. 18.09.2025 на адресу ТОВ «Компанія «Авіста» надійшов відзив (відповідь на відзив позивача), у якому прокурор не вказує будь-яких нових обставин і фактів на спростування викладених у відзиві відповідача заперечень щодо позову, а наводить обставини, аналогічні тим, що зазначені у позовній заяві.
2. Додаткові пояснення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора, оскільки земельна ділянка 0,4529 га з кадастровим номером 0710400000;15:003:0010 за період з 02.04.2017 по 11.01.2022 не перебувала в оренді відповідача, договір оренди на вказану земельну ділянку не укладався і міська рада не вживала заходів щодо його укладення, а отже і обов'язок щодо сплати орендної плати, який може виникнути лише в разі наявності чинного договору оренди, не виник. Ця земельна ділянка завжди була об'єктом комунальної власності, яка зважаючи на вимоги ст. 123, 124 ЗК України могла використовуватись лише на підставі та на умовах договору оренди. Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Проте, ні права власності, ні права користування у ТОВ «Компанія Авіста» не виникло, а відповідно не виник і обов'язок сплачувати відповідні кошти.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, по вул. Фабричній, 26 у м Ковель розміщене нерухоме майно, що належало на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Компанія Авіста» у період з 01.06.2012 по 10.08.2022.
Однак, останнім без будь-яких правовстановлюючих документів у зазначений вище період використовувалася земельна ділянка на якій розміщене нерухоме майно (кадастровий номер 0710400000:15:003:0010) площею 0,4529 га.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТзОВ «Компанія Авіста» на праві приватної власності належали ангар для малолітражних суден Т-1 площею 112,5 кв м та елінг У-3 площею 314,8 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Фабрична, 26, м. Ковель, Волинська область.
Право власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.10.2012 за реєстраційним номером 51104707104.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказані вище споруди слугував нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 01.06.2012 між ПАТ «Ковельсільмаш» та ТзОВ «Компанія Авіста».
Зі змісту договору купівлі-продажу вбачається, що об'єкт продажу (ангар для малолітражних суден Т-1 площею 112,5 кв м та елінг У-3 площею 314,8 кв м) знаходиться за адресою: вул. Фабрична, 26 у м. Ковель та розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га.
Відповідно до інформації, наданої Ковельською міською радою, зазначена вище земельна ділянка з 18.02.2004 перебувала в оренді у ПАТ «Ковельсільмаш». При цьому договір оренди припинив свою дію 27.06.2013, у зв'язку із переходом права власності на об'єкти нерухомого майна до інших суб'єктів господарської діяльності.
Як вбачається з реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка не перебувала в оренді у ТзОВ «Авіста».
Рішенням Ковельської міської ради №16/136 від 29.12.2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Фабричній, 26» затверджено технічну документацію на вказану вище земельну ділянку та утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га.
Відомості про державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 та утворення земельних ділянок з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 12.01.2022.
Згідно інформації реєстру речових прав на нерухоме майно обидві земельні ділянки перебувають у комунальній власності (записи №46162173 та №46162683).
Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га припинила своє існування саме 12.01.2022, внаслідок утворення двох ділянок з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га.
При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га надалі використовувалася товариством, оскільки на ній розміщене нерухоме майно.
Ковельською окружною прокуратурою вжито заходів представницького характеру та пред'явлено позовну заяву в інтересах держави в особі Ковельської міської ради до ТОВ «Авіста» про стягнення безпідставно збережених 47 666, 63 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га за період з 13.01.2022 по 09.08.2022 (при цьому позовними вимогами не охоплено період використання земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га у період з 01.06.2012 по 12.01.2022).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.09.2024 у справі №903/552/24 позовну заяву окружної прокуратури задоволено, а ТОВ «Авіста» на виконання рішення суду безпідставно збережені кошти сплачено.
В ході розгляду судової справи №903/552/24 судом встановлено той факт, що ТОВ «Авіста» з 01.06.2012 до 12.01.2022 фактично користувалася земельною ділянкою з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га, не оформлюючи ані право власності, ані право оренди та відповідно до інформації наданої ГУ ДПС у Волинській області (лист №4669/5/03-20-04-04-05 від 01.08.2022) плати за її використання не вносило.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
У відповідності до 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України), а згідно із статтею 126 цього Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом положень статті 124 Земельного кодексу України (чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Вищевказаною нормою у чинній на даний час редакції передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (чинній на момент реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачами) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Таким чином, з моменту набуття права власності на нерухоме майно, тобто з 01.06.2012 ТзОВ «Авіста» фактично набуло автоматично право користування на земельну ділянку, яка знаходиться під належною товариству будівлею та, яка на тривалий час використовувалася ним без здійснення будь-якої оплати.
У відповідності до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у Земельному кодексі України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частина 1 статті 141 Земельного кодексу України).
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частина 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
При цьому, за змістом вказаних вище приписів виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи № 820/7996/13-а.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов:
1) відбувається набуття чи збереження майна;
2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні;
3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному разі наявні усі три вказані ознаки.
По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою за адресою вул. Фабрична,26 у м. Ковель, площею 0,4529 га до її поділу. Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття ТзОВ «Авіста» права власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Фабрична,26 у м. Ковель, Волинської області.
Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем нежитлова будівля, будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Тому, визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Також відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю.
По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту "а" частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка по вул. Фабричній, 26 у м. Ковель належить територіальній громаді міста на праві комунальної власності. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
У даних правовідносинах неотримані Ковельською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади міста Ковеля.
Норми ст.ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Тобто, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
За змістом пункту 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З урахуванням наведеного вище, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
Згідно положень частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України регламентовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Спірна земельна ділянка була об'єктом комунальної власності, яка, зважаючи на вимоги статтей 123, 124 Земельного кодексу України, могла використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Разом з тим, установлено, що витяги щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 відсутні.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19 вказав, що за відсутності витягу з нормативно грошової оцінки щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативно грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення у справі з урахуванням цих документів. У такому випадку рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити та вирахувати нормативно грошову оцінку земельної ділянки, є належним доказом у справі.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі №629/4628/16-ц зазначив, що законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, врахувавши подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 та Верховного Суду у постановах: від 21 червня 2022 року у справі № 538/14/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/1543/19, від 13 березня 2024 року у справі № 161/8273/20.
Аналогічні висновки зазначені і в постанові Верховного суду від 09.04.2025 у справі №641/4273/19.
При цьому, у справі №641/4273/19 Верховний Суд погодився із доводами прокурора та позивача (Харківська міська рада) про те, що рішення Харківської міської ради 25 сесії 6 скликання від 03 липня 2013 року № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», у пункті 1.1 якого визначено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн, є належним доказом для розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянка без правовстановлюючих документів.
З урахуванням правових позицій Верховного Суду, окружною прокуратурою проведено розрахунок безпідставно збережених ТОВ «Авіста» коштів за період з 02.04.2017 по 11.01.2022 включно.
Для проведення відповідного розрахунку окружною прокуратурою взято за основу базову вартість одного квадратного метра земельних ділянок в м. Ковель, враховано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки за період з 2014 по 2022 рік, а також враховано розміри ставки річної орендної плати (відсоток від нормативної грошової оцінки), які встановлювалися рішеннями Ковельської міської ради за вказані вище періоди.
Так, рішенням Ковельської міської ради №39/31 від 27.06.2013 затверджено нормативну грошову оцінку земель населеного пункту та визначено базову вартість одного квадратного метра його земель, яка до 2022 року включно становила 122,58 грн за 1 квадратний метр.
Вказане підтверджується Довідником показників нормативної грошової оцінки земель населених пунктів станом на 01.01.2022 (режим доступу: https://land.gov.ua/dovidnyk-pokaznykiv-normatyvnoi-hroshovoi-otsinky-zemel-naselenykh punktiv-stanom-na-01-01-2022/) до 2022, у якому зазначено, що рішенням Ковельської міської ради від 27.06.2013 № 39/31 було затверджено нормативну грошову оцінку земель населеного пункту та визначено базову вартість одного квадратного метра його земель.
Згідно інформації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 її площа становить 0,4529 га, тобто 4529 квв.м.
Таким чином, станом на 27.06.2013 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 становила 555164,82 грн (4529 кв.м х 122,58 грн за 1 кв.м).
З метою визначення нормативної грошової оцінки цієї ж земельної ділянки у період з 2014 по 2022 окружною прокуратурою проаналізовано загальнодоступні відомості щодо коефіцієнтів її індексації у згадані періоди.
Згідно відомостей, наявних у загальному доступі на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель для земель несільськогосподарського призначення у розрізі років становить:
2014 рік - 1,249;
2015 рік - 1,433;
2016 рік - 1,06;
2017-2020 роки - 1;
2021 рік - 1,1;
2022 рік - 1,15.
Таким чином, під час підрахунку розміру нормативної грошової оцінки упродовж 2014-2022 років установлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 з урахуванням базової вартості одного квадратного метра міста Ковель та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки за період 2014-2022 років становила:
у 2014 році - 693 400,86 грн (555 164,82 грн х 1,249);
у 2015 році - 993 643,433 грн (693400,86 грн х 1,433);
у 2016 році - 1 053 262,04 грн (993 643,433 грн х 1,06);
у 2017 році - 1 053 262,04 грн (1 053 262,04 грн х 1);
у 2018 році - 1 053 262,04 грн (1 053 262,04 грн х 1);
у 2019 році - 1 053 262,04 грн (1 053 262,04 грн х 1);
у 2020 році - 1 053 262,04 грн (1 053 262,04 грн х 1);
у 2021 році - 1 158 588,24 грн (1 053 262,04 грн х 1,1);
у 2022 році - 1 332376,48 грн (1 158 588,24 грн х 1,15).
Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів. Для обрахунку розміру безпідставно збережених ТОВ «Авіста» коштів орендної плати окружною прокуратурою проаналізовано рішення Ковельської міської ради щодо порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території Ковельської територіальної громади, які приймалися у вищезазначений період.
Встановлено, що Положенням про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у місті Ковелі, затвердженим рішенням Ковельської міської ради №32/12 від 20.12.2012 визначено рівень річної орендної плати за земельні ділянки відповідно до виду їх використання.
При цьому, для земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010, що має цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку» окремо не визначено ставку річної орендної плати.
Разом з тим, пунктом 2.3 вказаного Положення передбачено, що для всіх земельних ділянок вцілому для визначення розміру орендної плати застосовується 3% від нормативної грошової оцінки.
Рішенням Ковельської міської ради №54/32 від 24.04.2014 до згаданого Положення внесено зміни та визначено, що для земельних ділянок розміщених в адміністративних межах Ковельської міської ради для визначення орендної плати застосовується 4% від нормативної грошової оцінки (згідно Положення в редакції від 24.04.2015 згаданий відсоток визначається пунктом 2.5).
Положенням про визначення порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території Ковельської територіальної громади, які приймалися у вищезазначений період, затвердженим рішенням Ковельської міської ради №9/233 від 24.06.2021 визначено, що з 01.01.2022 для визначення розміру річної орендної плати для земельних ділянок, що мають цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури) адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку)» застосовується 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Враховуючи вищеперелічені рішення Ковельської міської ради окружною прокуратурою проведено розрахунок безпідставно збережених коштів орендної плати ТОВ «Компанія Авіста» в період з 02.04.2017 по 11.01.2022 включно.
За період з 02.04.2017 по 31.12.2017 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 31480,8 грн, зокрема:
-розмір річної орендної плати - 42130,48 грн (1053262,04 грн - НГО за 2017 рік х 4%); розмір місячної орендної плати - 3510,87 грн (42130,48 грн / 12);
-розмір денної орендної плати - 117,029 грн (3510,87 грн / 30).
-загальний період несплати орендної плати у 2017 році складає 8 місяців та 29 днів;
-загальний розмір несплаченої орендної плати становить - 31480,8 грн (8 місяців х 3510,87 грн = 28086,96 грн; 29 днів х 117,029 грн =3393,84 грн).
За період з 01.01.2018 по 31.12.2018 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 42130,48 грн (1053262,04 грн - НГО за 2018 рік х 4%).
За період з 01.01.2019 по 31.12.2019 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 42130,48 грн (1053262,04 грн - НГО за 2019 рік х 4%).
За період з 01.01.2020 по 31.12.2020 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 42130,48 грн (1053262,04 грн - НГО за 2020 рік х 4%).
За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 46343,52 грн (1 158 588,24 грн - НГО за 2021 рік х 4%).
За період з 01.01.2022 по 11.01.2022 сума безпідставно збережених коштів орендної плати становить 2035,57 грн, зокрема:
-розмір річної орендної плати - 66618,82 грн (1 332 376,48 грн - НГО за 2022 рік х 5%);
-розмір місячної орендної плати - 5551,56 грн (66618,82 грн / 12);
-розмір денної орендної плати - 185,052 грн (5551,56 грн / 30).
-загальний період несплати орендної плати у 2022 році складає 11 днів;
-загальний розмір несплаченої орендної плати становить - 2035,57 грн (11 днів х 117,029 грн = 2035,57 грн).
Таким чином, ТОВ «Авіста» за використання земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 у період з 02.04.2017 по 11.01.2022 безпідставно збережено грошові кошти у загальному розмірі 206251,33 грн орендної плати (31480,8 грн + 42130,48 грн + 42130,48 грн + 42130,48 грн + 46343,52 грн + 2035,57 грн).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 ГПК України витрати, пов'язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача.
Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Ковельською окружною прокуратурою на адресу Ковельської міської ради скеровувалися листи, у яких зазначалося про порушення вимог статтей 206, 120, 123,124 Земельного кодексу, п.п.14.1.136, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України при використанні упродовж 2012-2022 років земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів та несплати за її використання коштів.
Зокрема, 11.04.2023 Ковельська окружна прокуратури скеровувала на адресу Ковельської міською ради лист №52-1374 вих.23, у якому роз'яснено вищевказані положення законодавства та витребувано інформацію щодо врегулювання питання правомірного використання ТзОВ «Авіста» земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 та щодо сплати орендної плати за використання цієї ж земельної ділянки до її поділу (071040000:15:003:0010).
У відповідь на цей лист Ковельська міська рада у своєму листі №2275/3.14/2-23 від 26.04.2023 повідомила про те, що ТзОВ «Авіста» не зверталося до органу місцевого самоврядування із заявами про надання вказаної земельної ділянки в оренду, крім цього орендну плату за фактичне її використання не вносило.
При цьому, Ковельська міська рада долучила до зазначеного листа розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання відповідачем землі. Згідно вказаного розрахунку ТзОВ «Авіста» не сплатило до місцевого бюджету 40 596,46 грн.
Таким чином, Ковельська міська рада, як розпорядник земельної ділянки, з 11.04.2023 володіла інформацією щодо порушень вимог Земельного кодексу України під час використання земельної ділянки ТОВ «Авіста». Крім цього, надала інформацію щодо наявності, на її думку, збитків.
У подальшому під час моніторингу Єдиного реєстру судових рішень Ковельською окружною прокуратурою з'ясовано, що Ковельська міська рада не зверталася до суду з відповідним позовом до ТзОВ «Авіста».
У зв'язку з цим, окружною прокуратурою 13.11.2023 на адресу Ковельської міської ради скеровано повторний лист №52-3785 вих.23, у якому повторно роз'яснено положення вимог чинного законодавства та витребувано інформацію щодо врегулювання проблемного питання.
В той же час, Ковельська міська рада у своєму листі №6344/3.14/2-23 від 01.12.2023 повідомила про те, що жодних платежів за використання земельних ділянок не надходило.
Таким чином, у Ковельській міській раді був достатній строк для самостійного вирішення питання щодо стягнення безпідставно збережених ТзОВ «Авіста» коштів орендної плати за фактичне використання земельної ділянки. Однак, орган місцевого самоврядування обмежився лише наданням відповідей на листи прокуратури та проведенням відповідних розрахунків орендної плати.
З огляду на наведене, 13.12.2023 окружною прокуратурою на адресу Ковельської міської ради скеровано третій лист №52-4402 вих.23, у якому знову ж таки роз'яснено порушення вимог чинного законодавства та витребувано інформацію щодо намірів міської ради на звернення до суду з відповідним позовом.
Однак, як вбачається з відповіді Ковельської міської ради від 28.12.2023 № 6811/3.14/2-23, остання не вказала, що зверталась до суду із позовом до ТзОВ «Авіста» чи планує таке звернення самостійно, а також повідомила про те, що не заперечує проти представництва її інтересів в даному випадку саме Ковельською окружною прокуратурою.
Таким чином, прокурором надано Ковельській міській раді достатній строк (більше семи місяців) для самостійного вжиття заходів до стягнення з ТзОВ «Авіста» безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Натомість, міська рада, володіючи такими відомостями, протягом розумного строку (більше трьох місяців) після отримання повідомлень від прокурора самостійно не звернулась до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва та вказує на бездіяльність уповноваженого органу.
Після ухвалення Господарським судом Волинської області рішення від 03.09.2024 у справі №903/552/24, яким стягнуто з Відповідача на користь Ковельської міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 13.01.2022 по 10.08.2022, Ковельська міська рада не вживала самостійно жодних заходів, спрямованих на стягнення коштів за використання земельної ділянки за період з 02.04.2017 по 12.01.2022.
З метою визначення підстав для вжиття заходів представницького характеру окружною прокуратурою 07.08.2025 на адресу Ковельської міської ради скеровано відповідний лист у якому роз'яснено порушення ТОВ «Авіста» вимог земельного законодавства в частині недоотримання територіальною громадою коштів за використання земельною ділянкою за період з 02.04.2017 по 11.01.2022 включно.
У вказаному листі окрім іншого окружна прокуратура запитувала з приводу вжитих заходів Ковельською міською радою, їх результатів, а також з приводу намірів останньої на вирішення питання щодо пред'явлення відповідної позовної заяви.
Разом з тим, як вбачається з листа Ковельської міської ради від 22.08.2025 остання упродовж майже року не вживала жодних заходів, спрямованих на стягнення безпідставно утриманих ТОВ «Авіста» коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства.
Крім цього, Ковельською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 28.08.2025 повідомлено позивача про намір на подання відповідного позову та водночас роз'яснено право на оскарження суб'єктом владних повноважень підстав для представництва.
Згідно зазначених правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо прокурору відомі причини незвернення уповноваженого органу до суду, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З отриманих Ковельською окружною прокуратурою згаданих вище листів від Ковельської міської ради неможливо з'ясувати причини незвернення органом місцевого самоврядування з позовом до суду про стягнення з ТОВ «Авіста» безпідставно збережених коштів орендної плати, у зв'язку із чим такі причини прокурором у позовній заяві не зазначались.
Таким чином, наведені обставини відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставами для захисту інтересів держави в особі Ковельської міської ради органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову до суду.
Щодо заяви про застосування строку позовної давності, судом враховано наступне.
Відповідач доводить, що строк позовної давності у даній справі почав свій перебіг з 02.04.2017 (оскільки саме з цього часу просить прокуратура стягнути кошти) та закінчився відповідно через три роки - 02.04.2020.
Проте, позивач звернувся з позовними вимогами лише 03.09.2025.
Вважає, що посилання прокурора на зупинення строків звернення до суду спростовується тією обставиною, що органи прокуратури працювали у період карантину та воєнного стану, здійснюючи свої повноваження, в тому числі представницькі, та отримували за це заробітну плату. Обставини, які б перешкоджали прокуратурі звернутися з даним позовом до суду в межах строку позовної давності були відсутні. Суди також безперервно виконували свої функції щодо прийняття та розгляду справ, тому об'єктивно у прокуратури відсутні поважні причини для продовження строку давності. Вказані закони, що стосувалися зупинення строків давності, були прийняті з метою забезпечення соціальних та економічних гарантій населення та підприємств, які частково зупиняли роботу через хворобу або воєнні дії, але ніяк не прокуратури, яка безперевно здійснювала свою діяльність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК).
Згідно частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як передбачено частиною першою статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушує.
Аналіз даної норми ЦК дає підстави зробити висновок про те, що право на пред'явлення позову виникає у особи з моменту настання (встановлення) однієї з подій (фактів):
- коли стало відомо або могло стати відомо про порушення свого права;
- коли стало відомо або могло стати відомо про особу, яка порушила право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».
За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. (Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2015 року).
З 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023.
Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023.
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 зробила висновок про те, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 931/9/23 зазначено про те, що якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
17.03.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Починаючи з 30.01.2024 п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 , затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 922/5064/23 зроблено висновок про те, що з часу запровадження в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупинився.
За наведених обставин, враховуючи що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час, то заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 02.04.2017 по 11.01.2022 перебувають у межах продовженої (зупиненої) позовної давності (останнім днем звернення до суду із позовом про стягнення коштів починаючи з 02.04.2017 є 02.04.2020, який припадає на початок продовжуваного строку позовної давності).
Правові висновки з цих питань викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 19.06.2024 у справі № 931/9/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, від 23.10. 2024 у справі № 922/5064/23, від 05.11.2024 у справі № 911/1929/23.
Отже, позовна давність не пропущена.
Щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів орендної плати, судом враховано, що у позовній заяві прокурором детально обгрунтовано порядок проведення розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати, розмір ставки річної орендної плати у 2017, 2018-2020 роках та у 2021 році. Крім цього, до позовної заяви долучено відповідні рішення Ковельської міської ради, якими встановлювався розмір ставки орендної плати. Так, витяги щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 відсутні.
У відзиві на позовну заяву Відповідач стверджує, що суд не повинен брати до уваги рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2024 у справі №903/552/24, оскільки предметом позовної заяви була інша земельна ділянка.
Разом з тим, вищезазначеним рішенням Господарського суду Волинської області судом встановлено той факт, що ТОВ «Авіста» з 01.06.2012 до 12.01.2022 фактично користувалася земельною ділянкою з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га, не оформлюючи ані право власності, ані право оренди та відповідно до інформації наданої ГУ ДПС у Волинській області (лист №4669/5/03-20-04-04-05 від 01.08.2022) плати за її використання не вносило. При цьому, Відповідач у відзиві підтверджує факт набуття права на нерухоме майно, що було розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га 01.06.2012. Жодних доказів, які б підтверджували те, що Відповідач не використовував упродовж 2017-2020 років спірну земельну ділянку останнім не надано.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіста» (вул. Варшавська, 1, м. Ковель, 45001, код ЄДРПОУ 37660485) на користь Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, м. Ковель, 45000, код ЄДРПОУ 21735504) 206251,33 грн (двісті шість тисяч двісті п'ятдесят одна гривня 33 коп.) безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 за період з 02.04.2017 по 11.01.2022.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіста» (вул. Варшавська, 1, м. Ковель, 45001, код ЄДРПОУ 37660485) користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2475,02 грн (дві тисячі чотириста сімдесят п'ять гривень 02 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 13.10.2025.
Суддя І. О. Гарбар