08.10.2025 року м. Дніпро Справа № 20/20/10
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Комунального підприємства
“Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7»
на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 р.
( суддя Федько О.А., м. Запоріжжя, повний текст ухвали складено 26.06.2025 р.),
прийняту за результатами розгляду заяви
Комунального підприємства
“Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7»,
про визнання виконавчого документа таким,
що не підлягає виконанню в частині
у справі
за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІК-7»,
м. Запоріжжя
до відповідача:
Комунального підприємства
“Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7»,
м. Запоріжжя
про стягнення грошових коштів,
1. Короткий зміст позовних вимог.
До Господарського суду Запорізької області 18.06.2025 р. від Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» надійшла заява про визнання наказу № 20/20/10, виданого 15.10.2010 р. Господарським судом Запорізької області в частині стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» основного боргу розмірі 390 000,00 грн. таким, що не підлягає виконанню.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 р. у справі №20/20/10 у задоволенні заяви Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», про визнання наказу від 15.10.2010 р., виданого Господарським судом Запорізької області у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» 390 000,00 грн. відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою, Комунальне підприємство “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.202 5р. у справі № 20/20/10 скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 390 000,00 грн. задовольнити.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що оскільки оплата за рішенням суду на рахунок стягувача відбулася після відкриття виконавчого провадження, то ця обставина не може вважатися добровільним виконанням відповідачем рішенням суду до моменту пред'явлення наказу стягувачем до примусового виконання.
Водночас, на думку Скаржника, обов'язок, що добровільно виконаний боржником поза межами виконавчого провадження, у відповідності до змісту норм ст. 328 ГПК України є матеріально-правовою підставою для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
При цьому, Скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що обов'язок боржника по оплаті заборгованості за рішенням суду у розмірі 390 000,00 грн. частково припинився в зв'язку з добровільною оплатою, КП «ВРЕЖО №7» в порядку ст. 328 ГПК України звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого документу таки, що не підлягає виконанню в частині стягнення 390 000,00 грн.
На переконання Скаржника суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 20/20/10.
Матеріали справи № 20/20/10 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2025 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025р. у справі № 20/20/10 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2025 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 08.10.2025 р..
Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 08.10.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2010 р. стягнуто з Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІК-7» 567 916,51 грн основного боргу, 5 679,17 грн витрат на державне мито та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
15.10.2010 р. на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2010 р. у справі № 20/20/10 видано наказ.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.05.2011 р. задоволено заяву КП “ВРЕЖО №7» про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2010 р. у справі № 20/20/10 - частково. Суд ухвалив розстрочити виконання рішення суду від 01.10.2010 р. у справі № 20/20/10 про стягнення з Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІК-7» загальної суми 474 267,24 грн на шість місяців, шляхом погашення рівними частками, а саме: сплати до 30 (31) числа кожного місяця, починаючи з травня 2011 р. по жовтень 2011 р. включно сум у розмірі 79 044,54 грн щомісячно.
У заяві про розстрочення виконання рішення в даній справі КП “ВРЕЖО №7», зокрема посилалось на те, що Ленінським відділом державної виконавчої служби 29.04.2011 р. з Боржника стягнуто 99 564,44 грн. Таким чином, сума боргу станом на 05.05.2011 р. складає 474 267,24 грн.
18.06.2025 р. до Господарського суду Запорізької області від Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» надійшла заява вх. №12486/08-08/25 ( документ сформований в системі “Електронний суд» 18.06.2025 р. ) про визнання наказу № 20/20/10, виданого 15.10.2010 р. Господарським судом Запорізької області в частині стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» основного боргу розмірі 390 000,00 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що Боржником у період з 29.07.2020 р. по 24.12.2020 р. сплачено на користь Стягувача заборгованість у загальній сумі 390 000,00 грн. Заява обґрунтована ст. 328 ГПК України.
Заявник в обґрунтування підстав для визнання виконавчого документа у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню частково в розмірі 390 000,00 грн надав докази перерахування у період з 29.07.2020 р. по 24.12.2020 р. на користь Стягувача (ТОВ “ПІК-7») грошові кошти, а саме: дублікати квитанцій до прибуткових касових ордерів № 65 від 29.07.2020 р. на суму 10 000,00 грн, № 66 від 30.07.2020 р. на суму 10 000,00 грн, № 67 від 31.07.2020 р. на суму 10 000,00 грн, відповідно до яких ТОВ “ПІК-7» отримало від КП “ВРЕЖО №7» через Шкаран Лілію Анатоліївну грошові кошти на підставі наказу № 20/20/10, виданого Господарським судом Запорізької області; платіжні інструкції № 1395 від 31.08.2020 р. на суму 30 000,00 грн, № 1466 від 18.09.2020 р. на суму 30 000,00 грн, № 1616 від 23.10.2020 р. на суму 60 000,00 грн, № 1754 від 20.11.2020 р. на суму 90 000,00 грн, № 1792 від 30.11.2020 р. на суму 30 000,00 грн, № 1876 від 18.12.2020 р. на суму 90 000,00 грн, № 1892 від 24.12.2020 р. на суму 30 000,00 грн. У графі призначення платежу зазначено: “Погашення кредиторської заборгованості згідно наказу № 20/20/10 виданого 15.10.2010 р. Господарським судом Запорізької області». Загальна сума перерахованих на користь Стягувача ( Позивача у справі ) грошових коштів складає - 390 000,00 грн.
Стягувач будь-яких пояснень або заперечень з цього питання суду першої та апеляційної інстанції не надав, факт отримання від Боржника за виконавчих документом ( наказом ) від 15.10.2010 р. у справі № 20/20/10 грошових коштів в загальному розмірі 390 000,00 грн не підтвердив.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 р. у справі № 20/20/10 у задоволенні заяви Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», про визнання наказу від 15.10.2010 р., виданого Господарським судом Запорізької області у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» 390 000,00 грн. відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що заявником не надано доказів, які б підтверджували визначені законом підстави: помилковість видачі наказу, відсутність частково обов'язку боржника в зв'язку із припиненням зобов'язання, наявність інших причин для визнання наказу Господарського суду Запорізької області від 15.10.2010 р. у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню частково.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що аналіз наявних у справі документів свідчить, що на виконанні Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження № 2005/14, в тому числі з виконання наказу № 20/20/10 від 15.10.2010 р., виданого Господарським судом Запорізької області про стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» 573 831,68 грн. Відтак, часткова сплата Боржником заборгованості у розмірі 390 000,00 грн за рішення суду по справі № 20/20/10 відбулась після відкриття виконавчого провадження, а не добровільного виконання Відповідачем рішення суду до моменту пред'явлення наказу Стягувачем до примусового виконання.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 р. про відмову у задоволені заяви Відповідача про визнання наказу у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з КП “ВРЕЖО №7» на користь ТОВ “ПІК-7» 390 000,00 грн..
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом ( перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012 ); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист ( абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 р. № 5-рп/2013).
Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду у постанові від 28.05.2019 р. у справі № 905/2458/16 зазначав, що принцип обов'язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.
У справі "Soering vsUK" Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
За приписами частин 1, 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин ( ч. 2 ст. 328 ГПК України ).
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин ( передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 ЦК України ).
Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу у разі відсутності відповідного обов'язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому Суд виходить із того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком таких обставин, а пов'язується із наявністю самого обов'язку. Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 р. у справі № 914/3131/15, від 14.06.20218 р. у справі № 914/4134/15, від 06.07.2018 р. у справі № 918/882/15.
Як зазначалося раніше, Відповідач просить визнати виконавчий документ у справі № 20/20/10 виданий Господарським судом Запорізької області таким, що не підлягає виконанню з підстав добровільно виконаний боржником поза межами виконавчого провадження.
Разом з тим, як слушно зауважив суд першої інстанції - у суду були наявні правові підстави для видачі судового наказу від 15.10.2010 р. на виконання вказаного судового рішення, а часткова сплата Боржником заборгованості у розмірі 390 000,00 грн за рішення суду по справі № 20/20/10 відбулась після відкриття виконавчого провадження, а не добровільного виконання Відповідачем рішення суду до моменту пред'явлення наказу Стягувачем до примусового виконання.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього ж Кодексу).
Тобто, в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку Боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин ( п. 6.14 постанови Верховного Суду від 12.10.2018 р. у справі № 910/9026/13 ).
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 р. у справі № 824/2/22.
Згідно ч. 4 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання.
Отже Боржник був зобов'язаний повідомити державного виконавця про здійснення відповідних оплати ( у випадку їх наявності ), однак доказів такого повідомлення до матеріалів справи не надано.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання наказу Господарського суду Запорізької області виданого 15.10.2010 р. у справі № 20/20/10 таким, що не підлягає виконанню.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» - залишити без задоволення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2025 р. у справі № 20/20/10 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.10.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус