Справа № 308/1294/19
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.
за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пітух Василь Іванович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Придачук О.А., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 та треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова Інна Дмитрівна, приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста Мар'яна Михайлівна про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння
встановив:
У лютому 2019 року ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 та треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова І.Д., приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М. про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №5008/579/2012 від 30.07.2018, яка була залишена без змін Верховним Судом (постанова від 15.11.2018) було задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО», ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 про заміну сторони у виконавчому провадженні було скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03.08.2016 про заміну сторони виконавчого провадження. Вказані постанови набули законної сили та оскарженню не підлягають. Правовим наслідком скасування ухвали про вступ ОСОБА_1 у якості стягувача у виконавче провадження є поворот виконання цієї ухвали, що полягає у скасуванні права власності ОСОБА_1 на все майно, набуте нею в ході цього провадження, та повернення вказаного майна у власність позивача ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО».
Спірне нерухоме майно було набуте ОСОБА_1 в ході виконавчого провадження №53186502, а саме: на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 11.04.2017, ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності від 11.04.2017, посвідчене приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М. на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер №2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
28.01.2019 позивачу стало випадково відомо, що 10.12.2018 в результаті відчуження нерухомого майна, що було предметом іпотеки (іпотекодавець ОСОБА_1 ) за договором від 24.09.2018, на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 (іпотекодержатель) набув право власності на вищевказану земельну ділянку та комплекс нерухомого майна. Договір іпотеки спірного майна ОСОБА_1 уклала, коли позивач вже подав заяву про поворот виконання скасованої ухвали, при чому вона мала на меті ухилитись від повернення безпідставно набутого майна законному власнику та отримати грошову компенсацію за незаконно набуте майно. ОСОБА_1 , як учасник справи, була обізнана про звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області із заявою про поворот виконання скасованої ухвали, відтак, діяла недобросовісно, умисно утруднюючи поворот виконання скасованого рішення суду. А саме, 28.08.2018 ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» подало до Господарського суду Закарпатської області заяву про поворот виконання скасованої ухвали та заяву про забезпечення повороту виконання, які були відхилені судом безпідставно. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу товариства на вказану ухвалу було задоволено, ухвалу про повернення заяви про поворот виконання рішення скасовано та передано справу до Господарського суду Закарпатської області для розгляду заяв товариства про забезпечення повороту виконання та про поворот виконання.
Позивач вказує, що неправомірне набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили ще до укладення нею договору іпотеки та оскарженню не підлягають.
Зазначає, що у постанові від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15 ВС України вказав, що за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Також, мотивуючи позовні вимоги позивач посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 у справі № 522/2202/15-ц, відповідно до п. 68 якої власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
З врахуванням вищенаведеного позивач просив суд витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_2 та відновити право власності ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2024 року позов задоволено.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» земельну ділянку площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» сплачений судовий збір в розмірі 4 802,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 17 429,27 грн.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пітух В.І., подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування скарги вказує на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, оскільки набула спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, у зв'язку з чим таке не підлягає витребуванню у ОСОБА_1 .
Також вказував, що є дійсними та не скасованими постанови та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 11.04.2017, договори відступлення права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, укладені між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 , а також договір іпотеки від 24.09.2018, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Крім того апелянт вважає, що вказаний спір слід розглядати в господарському суді так як правовідносини виникли між юридичними особами. При цьому її статус визначено в якості третьої особи, однак, спірні правовідносини стосуються незгоди позивача з набуттям права власності на предмет іпотеки ОСОБА_1 , як іпотекодержателем в результаті прилюдних торгів та подальшого відчуження предмета іпотеки ОСОБА_2 , а тому її слід було залучити в якості відповідача. Незалучення до участі в справі її як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову.
Також вказує, що всі дії реалізовані у виконавчому провадженні №53186502, відкритому за заявою ОСОБА_1 в якості стягувача є чинними, результати торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів законними та ніким не скасованими. Вказував на неможливість витребування майна у зв'язку з тим, що таке було продане в порядку виконання судових рішень. Тому вважає, що набувши спірне майно у власність, в порядку виконання судових рішень, яке в подальшому вибуло у зв'язку з неповерненням позики, не може бути витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Вказує, що відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є суб'єктами господарювання і їхні правовідносини з позивачем, щодо яких виник спір, не є господарським. Відповідач є набувачем майна, незаконно відчуженого йому майна за цивільно-правовим договором.
ОСОБА_1 вступила в провадження як правонаступник за договорами, які в подальшому скасовані, відтак правовідносини правонаступництва не відбулися та не мають юридичних наслідок, в тому числі в процесі виконання рішення суду, крім тих, що пов'язані з недійсністю цих правовідносин. Відчуження ОСОБА_1 спірного майна новому набувачу є спробою останньої ухилитися від повернення неправомірно набутого майна законному власнику. За вказаних обставин, належним способом захисту порушеного права законного власника є звернення з віндикаційним позовом до кінцевого набувача. Вказане узгоджується із вимогами закону та практикою Верховного Суду щодо розгляду справ у подібних правовідносинах.
У дане судове засідання з'явились: представники позивача - Брунцвик Л.В. та Жмарьова О.М., представник відповідача - ОСОБА_3 та представник третьої особи (апелянтки) - адвокат Пітух В.І.
Брунцвик Л.В. та Жмарьова О.М., які діють в інтересах ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО», просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Адвокат Пітух В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Дану позицію підтримав адвокат Ламбрух О.С., який діє в інтересах ОСОБА_2 . Адвокати заявили, що їх довірителі знають та не заперечують щодо розгляду справи за їх відсутності.
Третя особа приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М. М. повідомлена судовою повісткою, яка була надіслана їй поштовими засобами зв'язку, про що свідчить рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення від 26.05.2025.
Третя особа приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова І. Д. також повідомлена судовою повісткою за допомогою поштових засобів зв'язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення від 29.05.2025.
Згідно довідки про доставку електронного листа від 20.05.2025 третя особи ТОВ «Фактор Стандарт» повідомлена на її офіційну електронну адресу (Т4 а.с.205).
Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційним судом встановлено, що 12.02.2008 між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» було укладено кредитний договір № 1/4-08 за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у сумі 849 300,00 євро, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
В якості забезпечення виконання вимог позичальником за кредитним договорами між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» було укладено іпотечний договір №45/23-2008 від 28.03.2008, предметом іпотеки якого стало спірне нерухоме майно.
26.11.2010 акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відповідно до договору № 39/113, укладеного з ТОВ «Ізі Лайф» відступив останньому право вимоги за кредитним договором №1/4-08 від 12.02.2008 та забезпечувальними договорами, зокрема, іпотечним договором № 45/23-2008 від 28.03.2008.
У подальшому, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором №1/4-08 від 12.02.2008 ТОВ «Ізі Лайф» звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» та згідно з рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 у справі № 5008/579/2012 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» суму заборгованості за кредитним договором №1/4-08 від 12.02.2008 в розмірі 7 739 093,85грн., та 64 380,00 грн. у відшкодування судового збору.
13.06.2016 між ТОВ «КУА «Ізі Лайф» як первісним кредитором та ТОВ «Фактор Стандарт» як новим кредитором був укладений договір відступлення права вимоги №39/395, відповідно до якого відповідачу 1 було відступлено право вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 №1/4-08 з урахуванням усіх змін та доповнень, укладених між банком та Позичальником.
16.06.2016 між ТОВ «КУА «Ізі Лайф» як первісним кредитором та ТОВ «Фактор Стандарт» як новим кредитором був укладений договір відступлення права вимоги №39/395-1, відповідно до якого ТОВ «Фактор Стандарт» було відступлено право вимоги за іпотечним договором №45/23-2008 від 28.03.2008. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., № 1834.
16.06.2016 між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги №30-16062016, предметом якого було відступлення права вимоги за кредитним договором 1/4-08 від 12.02.2008 та за договорами, що забезпечують виконання за даним кредитним договором.
03.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Закарпатської області із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні №50324743 у справі №5008/579/2012 та згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 заяву ОСОБА_1 задоволено та ухвалено замінити стягувача ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ Лайф» у виконавчому провадженні №50314743 з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2023 у справі №5008/579/2012 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Проте, в подальшому згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2018, ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03.08.2016 (вх. № 02.5.1-14/10099/16 від 03.08.2016) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №5008/579/2012 відмовлено.
Разом з тим, 11.04.2017 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М., відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП №53186502, затверджених в.о.начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Секерня В.М., видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за №510, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, яке є предметом спору у даній справі.
28.08.2018 ТОВ «Еспедиційно-транспортна компанія «СІКО» звернулася до господарського суду Закарпатської області із заявою про поворот виконання судового рішення (ухвали) господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 шляхом скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у ВП №53186502 та видачі наказу, зобов'язавши при цьому державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження виконавчого комітету Ужгородської міської ради скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 .
Однак, така згідно з ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.09.2018 у справі № 5008/579/2012 повернута заявнику без розгляду.
ОСОБА_1 було відомо про скасування 30.07.2018 апеляційним судом ухвали господарського суду Закарпатської області 25.08.2016 у справі № 5008/579/2012 про залучення її як правонаступника стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі №5008/579/2012, оскільки її представник адвокат Колотуха О.М. був присутній у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду та заперечував проти апеляційної скарги.
Крім того, 14.08.2018 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018.
В той же час, 24.08.2018 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір позики на суму 1.155.000,00 грн., з терміном погашення до 24.10.2018, та на забезпечення виконання вказаного договору позики того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого стало майно передане ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №53186502, з виконання наказу №5008/579/2012 виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 у справі №5008/579/2012.
В подальшому, згідно договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І.Д. та зареєстрованих у реєстрі за №3158 та №3159 ОСОБА_2 від ОСОБА_1 набув право власності на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 41 Конституції України також закріплено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
В силу частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до положень ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частинами першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Верховним Судом у постанові від 21.07.2021 року у справі №697/904/17 зазначено, що ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.
Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: (1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; (2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; (3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «“East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
У справі, що переглядається апеляційним судом, ТОВ «СІКО» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, у справі наявний спір щодо нерухомого майна, а саме щодо майнового комплексу, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер №2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, спірні правовідносини підлягають вирішенню в порядку витребування нерухомого майна від недобросовісного набувача на користь титульного володільця з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини та практики Верховного Суду.
Щодо юрисдикційності спору.
ОСОБА_1 у своїх доводах апеляційної скарги зазначає, що даний спір не повинен розглядатися у межах цивільної юрисдикції, оскільки такий є господарським спором. Вказує, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.05.2023 у задоволенні її клопотання про закриття провадження у справі - відмовлено.
Вважає, що оскільки спірне нерухоме майно вибуло на підставі невиконання умов кредитного та іпотечного договору в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Закарпатської області, а також враховуючи те, що договір іпотеки було укладено на забезпечення господарського договору, то в даному випадку, юрисдикційність спору слід віднести до господарського суду, тому судом першої інстанції було незаконно відмовлено у закритті провадження у справі.
Такі доводи також підтримав відповідач - ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях.
Проте, з такими доводами відповідача та третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №208/5532/18 судом касаційної інстанції зроблено наступні висновки. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
У вищезазначеній постанові Верховний Суд зазначає, що віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Тобто, віндикаційний позов пред'являється з метою саме захисту порушених цивільних прав титульного володільця, що полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення майна у володіння власника. При цьому, немає значення чи титульним володільцем є фізична або юридична особа.
Питання визначення юрисдикції справи до цивільного чи господарського спору, розглядалося Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.07.2025 у справі №523/22268/23.
Касаційний суд виснував, що у випадку, коли спірні правовідносини виникли із договору, укладеного двома суб'єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), тому такий спір, відповідно до положень статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
В даному випадку, договори про відступлення права вимоги №30-16062016 від 16.06.2016 та №30-16062016/2 від 16.06.2016 в яких ОСОБА_1 мала статус правонаступниці кредитно-фінансової установи - ТОВ «Фактор Стандарт» були визнані недійсними з моменту укладення рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.06.2021 у справі №308/8326/18 та розглядались за правилами цивільно-правових спорів судом загальної юрисдикції.
У переглядаємій апеляційним судом справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не виступають суб'єктами господарювання, тобто фізичними особами-підприємцями, що кореспондується з вищезгаданою постановою Верховного Суду. Правовідносини, які склалися між сторонами даного спору не мають відношення до господарської юрисдикції, оскільки позивач звернувся з позовом за захистом саме цивільних прав, тобто з вимогою про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. А право мирно розпоряджатися, користуватися та володіти майном закріплено ЦК України та Конституцією України.
Відтак, судом першої інстанції правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з підстав розгляду спору в господарській юрисдикції.
Тому, доводи третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача та відповідача в цій частині свого підтвердження не знайшли.
Щодо питання належності співвідповідачів.
Серед інших доводів на які посилається ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , такі вказують, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем в даній справі, оскільки статус ОСОБА_1 визначено в якості третьої особи, однак, спірні правовідносини стосуються незгоди позивача з набуттям права власності на предмет іпотеки ОСОБА_1 , як іпотекодержателем в результаті прилюдних торгів та подальшого відчуження предмета іпотеки ОСОБА_2 , а тому її слід було залучити в якості відповідача. Незалучення до участі в справі її як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову.
Однак, такі доводи є хибними з огляду на наступне.
Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але який вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Під незаконним володінням розуміється: фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю); або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму); або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).
Відтак, належним відповідачем у даному спорі є ОСОБА_2 , як незаконний фактичний володілець нерухомого майна.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №923/680/17.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц касаційний суд виснував, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Тобто, у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння належним відповідачем у такому спорі є саме особа, у власності якої знаходиться таке майно.
В даному випадку, такою особою є ОСОБА_2 , який є кінцевим набувачем майна, оскільки такий набув право власності на спірне нерухоме майно згідно договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І.Д. та зареєстрованих у реєстрі за №3158 та №3159.
Тому, доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є хибними з огляду на вищезазначене.
З приводу доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо правомірності набуття права власності ОСОБА_1 нерухомого майна та подальшої законності передачі такого майна відповідачу та добросовісності останнього.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що ОСОБА_1 є законним набувачем майна, оскільки така набула спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, у зв'язку з чим таке не підлягає витребуванню в останньої.
Проте, така позиція відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача є хибною з огляду на наступне.
Так, 03.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Закарпатської області із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні №50324743 у справі №5008/579/2012 та згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 заяву ОСОБА_1 задоволено та ухвалено замінити стягувача ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ Лайф» у виконавчому провадженні №50314743 з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2023 у справі №5008/579/2012 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Проте, в подальшому згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2018, ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03.08.2016 (вх. № 02.5.1-14/10099/16 від 03.08.2016) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №5008/579/2012 відмовлено.
Разом з тим, 11.04.2017 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М., відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП №53186502, затверджених в.о.начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Секерня В.М., видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за №510, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, яке є предметом спору у даній справі.
28.08.2018 ТОВ «Еспедиційно-транспортна компанія «СІКО» звернулася до господарського суду Закарпатської області із заявою про поворот виконання судового рішення (ухвали) господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 шляхом скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у ВП №53186502 та видачі наказу, зобов'язавши при цьому державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження виконавчого комітету Ужгородської міської ради скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 .
Однак, така згідно з ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.09.2018 у справі № 5008/579/2012 повернута заявнику без розгляду.
Проте, постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №5008/579/2012 апеляційну скаргу ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» задоволено, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 06.09.2018 року в даній справі скасовано, а справу передано до Господарського суду для розгляду.
ОСОБА_1 було відомо про скасування 30.07.2018 апеляційним судом ухвали господарського суду Закарпатської області 25.08.2016 у справі № 5008/579/2012 про залучення її як правонаступника стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі №5008/579/2012, оскільки її представник адвокат Колотуха О.М. був присутній у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду та заперечував проти апеляційної скарги.
Не зважаючи на факт обізнаності скасування 30.07.2018 апеляційним судом ухвали господарського суду Закарпатської області 25.08.2016 у справі №5008/579/2012, 10.12.2018 було посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І.Д. та зареєстровано у реєстрі за №3158 та №3159 за ОСОБА_2 від ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №206/4841/20 касаційний суд вкотре наголосив, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду у справі №308/8326/18 від 10.06.2021 було задоволено позов ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» до ТОВ «Фактор Стандарт», ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про визнання недійсними з моменту укладення: Договору відступлення прав вимоги №30-16062016 від 16.06.2016, укладеного між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення прав вимоги за Кредитним договором від 12.02.2008 №1/4-08 з урахування внесених до нього в 2008 році змін, які є його невід'ємними частинами та Договору відступлення прав вимоги №30-16062016/2 від 16.06.2016, укладеного між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення права вимоги за Договором застави №149/44-2008 від 22.05.2008.
З урахуванням вищезгаданого, а також беручи до уваги скасування 30.07.2018 апеляційним судом ухвали господарського суду Закарпатської області 25.08.2016 у справі №5008/579/2012 та рішення Ужгородського міськрайонного суду у справі №308/8326/18 від 10.06.2021, правовідносини правонаступництва є такими, що не відбулися та не можуть мати юридичних наслідків, в тому числі в процесі виконання судового рішення, крім тих, що пов'язані з недійсністю цих правовідносин.
Щодо добросовісності ОСОБА_1 та набувача ОСОБА_2 , то з урахуванням практики Верховного Суду, зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №923/680/17, то відповідачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути як добросовісний набувач так і недобросовісний.
Проте, у випадку з добросовісним набувачем, який набув спірне майно в порядку відплатного договору, що такий повинен повернути майно, якщо воно: загублено власником; викрадене у власника; вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
При наявності хоча б одного з вищезазначених критеріїв витребувати майно у добросовісного набувача є законним методом відновлення порушених прав титульного володільця.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, спірне майно вибуло з власності позивача без його волі на підставі рішення суду, яким ОСОБА_1 було залучено як правонаступника стягувача кредитора, в подальшому скасованого, а також на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 5/23-2008 від 28.03.2008, який згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10.06.2021 у справі №308/8326/18, яке набуло законної сили, визнано недійсним.
Отже, у останньої не виникло права власності на таке майно і вона не мала законних підстав відчужувати вказане майно, а тому подальше відчуження цього майна ОСОБА_2 відбулося без правових підстав, і ОСОБА_2 є незаконним володільцем, а ТОВ «Еспедиційно-транспортна компанія «СІКО» є неволодіючим (титульним) власником.
Крім цього, ОСОБА_1 просила звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.06.2025 у справі №638/17112/21, оскільки така, на думку останньої, є релевантною до даної справи.
Однак, в межах справи на яку посилається ОСОБА_1 , касаційним судом було скасовано рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції на підставі того, що рішення судів на підставі яких було продано спірне майно не були скасовані, а тому на момент продажі такого майна рішення набрало законної сили.
У випадку справи, яка переглядається апеляційним судом, обставини справи є протилежними, оскільки у справі №5008/579/2012 було визнано, що ОСОБА_1 не може бути правонаступником за договором кредиту та іпотеки, оскільки такій було відмовлено у залученні її як правонаступника стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі №5008/579/2012.
А також, в рамках розгляду справи №308/8326/18 було задоволено позов ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» та визнано недійсними з моменту укладення: Договір відступлення прав вимоги №30-16062016 від 16.06.2016, укладений між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення прав вимоги за Кредитним договором від 12.02.2008 №1/4-08 з урахування внесених до нього в 2008 році змін, які є його невід'ємними частинами та Договір відступлення прав вимоги №30-16062016/2 від 16.06.2016, укладений між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення права вимоги за Договором застави №149/44-2008 від 22.05.2008.
Тобто, посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду у справі №638/17112/21 не заслуговує на увагу, оскільки такі правовідносини не є релевантними до переглядаємої справи.
Щодо скасування свідоцтва про право власності та акту державного виконавця та результату торгів, які ОСОБА_1 вважає обов'язковою умовою для задоволення позову.
Серед інших доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що результати торгів на підставі яких було видано державним виконавцем акт про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, не було визнано в судовому порядку недійсними, а тому слід вважати, що позивачем не спростовано презумпцію добросовісного набувача. Такі доводи ОСОБА_1 підтримав й відповідач.
Проте у даній справі слід враховувати висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту в такій категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 виснувала, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Така позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19.
Крім цього, слід також звернути увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, у якій зазначено, що під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 виснувала, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.
Таким чином, саме витребування спірного нерухомого майна в ОСОБА_2 на користь ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» буде належним способом захисту в даній справі. Тобто, оскарження позивачем результатів торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно не є належним способом захисту порушених прав позивача, а тому доводи ОСОБА_1 в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Доречним буде зазначити, що рішення суду оскаржила саме ОСОБА_1 , тобто третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача, тоді як ОСОБА_2 , як відповідач в даній справі, таке в апеляційному порядку не оскаржував, а тільки подав додаткові пояснення в яких підтримав доводи скарги, які не можуть вважатись апеляційною скаргою, що вказує на незацікавленість ОСОБА_2 у збереженні спірного нерухомого майна.
Тож, відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведених доводів, колегія суддів апеляційного суду приходить до обґрунтованих висновків, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування законного рішення немає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги підстав для скасування заходів забезпечення позову та стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 гривень - немає.
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пітух Василь Іванович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: