Справа № 307/3171/23
Іменем України
25 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого: судді Джуги С.Д.,
суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
за участі секретаря судового засідання: Мочан М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року у складі судді Чопик В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що у відповідності до кредитного договору № МКТWGA00000000820 від 10.04.2008, АТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати кредит у розмірі 88250 доларів США на термін до 09.04.2026, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно кредитного договору.
Згідно кредитного договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Позивач зобов'язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору, а відповідач свої зобов'язання не виконав.
Так, відповідно до рішення Тячівського районного суду від 18.06.2009 у цивільні справі №2-904/09 за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору, позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку через прилюдні торги в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №МКТWGA00000000820 від 10.04.2008, також даним судовим рішенням задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 - розірвано кредитний договір МКТWGA00000000820 від 10.04.2008, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
В результаті цього, позивач зменшив позовні вимоги та вважає, що за відповідачем існує заборгованість за вказаним кредитним договором, яка виникла до його розірвання, в сумі 79091,30 доларі США, що складає еквівалент 603490,35 грн.( загальний залишок заборгованості за наданим кредитом), 72977,33 дол. США, що складає еквівалент 556 838,92 грн., в т.ч. залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 1146,58 дол. США, що складає еквівалент 8748,75 грн.
Загальний залишок заборгованості за процентами 5237,62 дол. США, що складає еквівалент 39964 грн., в т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами 4720,29 дол. США , що складає еквівалент 36017,23 грн.
Заборгованість з комісії 172,98 дол. США, що складає еквівалент 1319,89 грн., в т.ч. заборгованість за простроченою комісією 172,98 дол. США, що складає еквівалент 1319,89 дол. США. Погашено пені в т.ч. списано 0.00 дол. САШ. Загальна сума нарахованої пені 703.37 дол. США, що складає еквівалент 5366,92 грн.
При цьому, позивач звертав увагу суду на те, що у відповідності до ч.2 ст.563 ЦК України, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання.
З огляду на наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача зменшену суму заборгованості в розмірі 79091,30 дол. США, що еквівалентно 603490,35 грн.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник апелянта акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - адвокат Гриниха Т.Ю. у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Рішко П.М. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10.04.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №МКТWGА0000000820, згідно якого позивач зобов'язався надати останньому кредит у сумі 88 250 доларів США на термін до 09.04.2026, а відповідач у свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.
У 2009 році ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рамках цієї ж цивільної справи №2-904/09 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали зустрічний позов про розірвання кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.06.2009 у цивільній справі №2-904/09 позов ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно задоволено частково. Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору задоволено. Звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку через прилюдні торги в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 в розмірі 577146 грн. Розірвано кредитний договір №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Вказане рішення набуло законної сили 30 червня 2009 року.
У 2012 році ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», повторно звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 21.11.2012 у цивільній справі №711/9847/2012 (провадження №2/711/1903/2012) провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - закрито з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.
У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 19.10.2015 у цивільній справі №307/2902/15-ц (провадження №2/307/1681/15) позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредиторської заборгованості - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 283867,58 дол.США, за кредитним договором №MKTWGA0000000820 від 10.04.2008 та 89844,09 грн. судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2016 у цивільній справі №307/2902/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у вимогах ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 283 867,58 дол. США, за кредитним договором №MKTWGA0000000820 від 10.04.2008 та судових витрат - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 у цивільній справі №307/2902/15-ц касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2016 залишено без змін.
Зменшуючи первісно заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з 541 449,91 дол. США до 79 091,30 дол. США, що еквівалентно 603 490,35 грн., позивач, посилаючись на розірвання рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.06.2009 кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, зазначав, що поверненню Банку підлягає заборгованість, яка нарахована до моменту його розірвання. На обґрунтування заявленого розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 станом на 30 червня 2009 року.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначила, що розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що зобов'язання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 , що виникли на підставі кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, припинилися після набрання законної сили рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.06.2009 у цивільній справі №2-904/09 про його розірвання, а саме 30 червня 2009 року.
Станом на день розірвання договору (30 червня 2009 року), позивач згідно розрахунку заборгованості визначив її у розмірі 79 091,30 дол. США, і така не спростована.
Враховуючи наведене, заявлені позивачем зменшені позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 79 091,30 дол. США, яка була нарахована АТ КБ «ПриватБанк» станом на день його розірвання (30 червня 2009 року), є обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Так, суд першої інстанції встановив, що за захистом своїх прав за даним позовом позивач мав право звернутися до суду в межах трьохрічного строку із часу розірвання кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, тобто по 30 червня 2012 року.
Однак з такими висновками колегія суддів не може погодитися у повному обсязі, виходячи із наступного.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Рішко П.М. під час розгляду справи у суді першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що право Банку на захист порушеного права за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором виникло не пізніше 2009 року, натомість дану позовну заяву позивачем подано лише у липні 2023 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, в даному випадку позивачу було відомо про рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.06.2009, яким було розірвано кредитний договір №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, а відтак було відомо і про порушення свого права за вимогами даного позову, що виникло до прийняття вказаного рішення, тобто до розірвання кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Положеннями пункту 5.5. кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 сторонами погоджено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Таким чином, за захистом своїх прав за даним позовом позивач мав право звернутися до суду в межах погодженого сторонами п'ятирічного строку із часу розірвання кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008, тобто до 30 червня 2014 року, а не як помилково встановлено судом першої інстанції у межах загального строку позовної давності тривалістю у 3 роки.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду з даним позовом, помилившись при цьому у визначенні її тривалості, що однак не вплинуло на правильність судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що строки позовної давності даним позовом не пропущені, оскільки такі були перервані рішеннями судів у справах №711\9847/2012-ц, №307/2902/15-ц є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 26.10.2012 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у справі №711\9847/2012-ц про звернення стягнення на майно, провадження у якій було закрито ухвалою суду від 21.11.2012 з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/13805/16-ц підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).
З огляду на наведене, пред'явлення позивачем у жовтні 2012 року позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не перервало позовну давність за вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, перебіг якої розпочався із часу розірвання кредитного договору №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 - 30 червня 2009 року.
Поданий надалі до суду у вересні 2015 року позов про стягнення заборгованості за кредитним договором №МКТWGА0000000820 від 10.04.2008 також не перериває строк позовної давності за даним позовом, оскільки позивач мав право на звернення до суду із даними позовними вимогами у межах погодженого сторонами строку позовної давності до 30 червня 2014 року, відтак безпідставними є також доводи апеляційної скарги і про переривання надалі строку позовної давності у зв'язку з введенням карантину з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням воєнного стану в Україні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду, помилившись при цьому у визначенні її тривалості, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Резолютивну частину судового рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
Резолютивну частину рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: