Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 жовтня 2025 року справа № 520/19771/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу страхових виплат з 01.07.2022 по теперішній час;
- зобов'язати відповідача поновити позивача страхові виплати з 01.07.2022 та виплатити виниклу заборгованість негайно після проголошення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійним органом протиправно не поновлено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2022.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 позовну заяву у цій справі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу платіжного документу про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. На адресу суду у строк, встановлений судом, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач 14.08.2024 через систему канцелярію суду надав відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 11.06.2018 №0000555742, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, як отримувач щомісячної страхової виплати.
З 01.01.2023 набрала чинності нова редакція Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 №1105-ХІV. Відповідно до нової редакції частини першої статті цього Закону з 01.01.2023 уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Відповідно до пункту другого частини першої статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в результаті реорганізації. Правонаступник - Пенсійний фонду України.
Відтак, ГУ ПФ України в Харківській області будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, а тому є належним відповідачем у даній справі.
На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 01.07.2022 та не отримую страхові виплати, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV від 23.09.1999.
Позивач 24.06.2024 звернувся до відповідача з заявою через веб-портал про продовження страхової виплати.
У своєї відповіді від 05.07.2024 відповідач не повідомив підстави припинення виплати страхових виплат та повідомив що рішення про продовження/поновлення страхової виплати може бути прийнято за умови особистого звернення до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України.
Представник позивача 04.07.2024 звернувся до відповідача щодо надання інформації про законні правові підстави не виплати позивачу страхових виплат.
Листом від 10.07.2024 відповідач повідомив, що на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 30.12.2022 №1467 в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області справу про страхові виплати позивача, які я отримував, як внутрішньо переміщена особа. На виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до Головного управління реєстр осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 року. Згідно з даними, зазначеними в реєстрі, щомісячна страхова виплата позивача припинена з 01.07.2022. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до Головного управління не передавались. Надати довідку щодо сум заборгованості зі страхових виплати немає можливості у зв'язку з відсутністю нарахувань з 01.07.2022.
Відтак, відповідачем, на думку позивача, безпідставно не виплачені страхові виплати за період з 01.07.2022 по теперішній час.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 №1105-XIV, який з 01.01.2015 діє в редакції Закону України від 28.12.2014 та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі за текстом - Закон України №1105-XIV).
Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин і тому зазначає, що відповідно до частини першої статті 19 Закону України №1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до частин першої та сьомої статті 36 Закону України №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За матеріалами справи судом не виявлено існування у спірних правовідносин обставин, згаданих у частині першої статті 46 Закону України № 1105-XIV.
Згідно частини першої статті 47 Закону України №1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Частинами 4 - 7 статті 47 Закону України №1105-XIV визначено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
За пунктом 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша стаття 4 Закону України №1706-VII)
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 статті 7 Закону України №1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" №637 від 05.11.2014 передбачено, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбувається за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
За приписами пункту 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг) приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган або уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у листі зазначає, що згідно з реєстром заявнику щомісячна страхова виплата припинена з 01.04.2022.
Судом встановлено, що з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, правлінням Фонду соціального страхування України затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11.
Відповідно до пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11, у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.
Разом з тим, суд зазначає, що статті 46 Закону України №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат (нарахування та виплату) із зазначених підстав, оскільки до частини першої статті 46 Закону України №1105-XIV не внесено такої підстави припинення страхових виплат, яка передбачена пунктом 1.12 розділу I Порядку №11.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період.
У спірних правовідносинах положення Закону України №1105-XIV є пріоритетними у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону України №1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, прийняті Кабінетом Міністрів України постанови "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 01.10.2014 №531, "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637, "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" від 07.11.2014 №595 так само, як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції" від 11.12.2014 №20 та "Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат" від 19.07.2018 №11, є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону України №1105-XIV, застосовуватись не можуть.
Крім того суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом України №1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені статті 46 Закону України №1105-XIV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі №200/619/21-а.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому відповідачем не надано жодних доказів щодо вжиття заходів щодо з'ясування обставин та підстав припинення страхових виплат позивачу.
Розв'язуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення, але стан виконання суб'єктом владних повноважень цього обов'язку не виключає дії норм частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України та стандартів доказування, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення таким волевиявленням власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Оцінивши здобуті у справі докази в їх сукупності за правилами статтей 72-77, 90, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах саме Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, а не відповідачем спочатку було реалізовано управлінську функцію в частині призначення на користь заявника щомісячного страхового платежу (тобто було вчинено волевиявлення у формі дії), але потім за управлінським волевиявленням суб'єкта владних повноважень страхові виплати були припинені.
Відтак, факт вчинення суб'єктом владних повноважень - Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення у формі дій у розумінні вчинку підтверджено матеріалами справи відносно події припинення виплати страхових виплат на користь заявника.
Відповідач не був учасником спірних правовідносин до настання події компетенційного правонаступництва.
Разом із тим, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є правонаступником всіх прав та обов'язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області і позивач після цього звертався до відповідача зі спірного питання, тому саме дії пенсійного органу суд вважає за необхідне визнати протиправними.
При цьому, право та охоронюваний законом інтерес позивача повністю та ефективно поновлюються обтяженням пенсійного органу обов'язком поновити нарахування та виплату страхових виплат позивачу з 01.04.2022.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, оскільки не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн, копія якої наявна у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить - 1211,20 грн.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки у цій справі позивач позовну заяву подав в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору становить 968,96 грн (1211,20 грн. * 0,8).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не здійснення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.04.2022.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 09.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА