Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 жовтня 2025 року справа №520/4720/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 02.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 02.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2019 року по 31.12.2022 року;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити невиплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2019 року по 31.12.2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 02.08.2023 року;
- зобов?язати відповідача видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 02.08.2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, компенсація за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 02.08.2023 року;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період з 26.06.2019 року по 02.08.2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 роздлу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахувания та невиплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період перебування на стаціонарному лікуванні з 26.10.2022 по 30.11.2022 року;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу у повному обсязі додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 26.10.2022 по 30.11.202 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 30 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в умовах періоду дії воєнного стану з розрахунку 30 000 грн. з 01 по 31 липня та з 01 по 02 серпня 2023 року;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу в повному обсязі додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в умовах періоду дії воєнного стану з розрахунку 30 000 грн. з 01 по 31 липня та з 01 по 02 серпня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що протягом проходження служби військова частина безпідставно не проводила нарахувань грошового забезпечення у спірні періоди.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" 03.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
ОСОБА_1 26.06.2019 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу на 3 роки, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 11.03.2021.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2023 №218, старшого солдата ОСОБА_1 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2023 №227-РС з військової служби у відставку по за п.п.а п.3, ч.5 ст.26 (за віком) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.08.2023.
Позивачем зазначено, що станом на день прийняті наказу про виключення зі списків особового складу військова частина НОМЕР_1 не провела з ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачено. Додаткова винагорода згідно постанови КМУ №168 від 2802.2022 р. в розмірі 100 000 грн на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із пораненням пов'язаним із захистом Батьківщини з 26.10.2022 по 30.11.2022 року не виплачені.
Крім того, відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 30.01.2020-02.08.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 на 01.01.2023. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р.. а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Грошова допомога на оздоровлення 2023 рік не виплачена.
Крім того, відповідачем не видано позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 02.08.2023.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог в частина ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 02.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: “21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Відтак, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
При цьому, суд зазначає, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під “умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під “порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закони України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), “Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 18.10.2022 № 2675-IX (далі - Закон № 2675-IX), “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 30.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2021, на 2022 та на 2023 роки, відповідно, не містять.
Отже, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Отже, з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 року по справі №500/1886/21, від 10.01.2023 року по справі № 120/8682/21.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
При цьому, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.
Відтак, 29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд зазначає, що з 01.10.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що у період 30.01.2020-31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 по 31.01.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 по 31.01.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а з 01.01.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 30.01.2020, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
При цьому, в позовній заяві обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач в посилається на відповідні норми та зазначає, що з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
В той час, 20.05.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
З огляду на наведені вище висновки, в період з 20.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з тим, суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі№320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 без змін.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 18 червня 2025 року.
Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі № 810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 10.09.2019 у справі № 826/3785/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є нечинною та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише з 18 червня 2025 року.
Отже з огляду на встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 р. - 19.05.2023 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат, а не по 02.08.2023 як просить позивач.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.06.2019 по 31.12.2022, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено та не надано доказів протилежного, що за період з 26.06.2019 по 31.12.2022 позивачу нараховувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2024 №22/601.
Відтак обов'язок щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу індексації за період з 26.06.2019 по 31.12.2022 виконано відповідачем, а відповідно вимоги у зазначеній частині є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині видачі довідки про вартість речового майна станом на 02.08.2023, що належало до видачі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 (далі по тексту Порядок № 178) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з п.5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Зважаючи, що позивачу не видано довідку про вартість речового майна станом на 02.08.2023, що належало до видачі (для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом періоду проходження військової служби), позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу відповідачем грошової компенсації за недоотримане речове майно за весь період військової служби військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
За пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пункт 5 Порядку №178 передбачає, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, передбачає, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» від 16.03.2016 №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Як встановлено пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Відтак військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 4 Порядку №178 передбачено, що виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначений висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що жодних доказів, що позивач звертався з рапортами чи заявами щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на момент звільнення позивача до суду не надано, а тому у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню за відсутності спору.
Стосовно виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, суд зазначає наступне.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міноборони від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
У розділі XXIV Порядку №260 наведені положення щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, згідно з яким: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 1); розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (п. 7); виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (п. 9).
Окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з встановлено у 2023 році виплачувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення, зокрема, у разі порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії).
Матеріалами справи підтверджується, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік ОСОБА_1 не отримував, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2023 №218.
Отже, з огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині позову є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено та не надано доказів протилежного, що за 2023 рік позивачу нараховувалась грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2024 №22/603.
Відтак обов'язок щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік виконано відповідачем, а відповідно вимоги у зазначеній частині є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу, додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 26.10.2022 по 30.11.2022 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 26.10.2022 по 30.11.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1-1 Постанови Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану №168 від 28.02.2022 (далі по тексту Постанова №168) встановлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з п.1-2 Постанови №168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже, виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень здійснюється військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до довідки гарнізонної військово-лікарської комісії про обставини травми №2984 від 12.12.2022 року ОСОБА_1 одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої сідниці (26.10.2022) у вигляді неокріплого рубця. Вищевказане поранення отримані під час виконання обов'язків військової служби, які пов'язані із захистом Батьківщини.
Згідно наданої позивачем виписки, він перебував на стаціонарному лікуванні у наступний період: з 27.10.2022 по 21.11.2022 - основний діагноз: вогнепальне осколкове поранення лівої сідниці.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.12.2022 №3653 позивача було включено до наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 00 грн. за період з 26.10.2022 по 21.11.2022.
Відповідно до відомостей виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва) додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн позивачу виплачено 100 000,00 грн. додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Отже, позивачу за час перебування на стаціонарному лікуванні після поранення пов'язаного із захистом Батьківщини виплачено спірну додаткову грошову винагороду за період з 26.10.2022 по 21.11.2022.
Щодо спірного періоду з 22.11.2022 по 30.11.2022, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що позивачем не доведено, а судовим розглядом не встановлено, що позивач у період з 22.11.2022 по 30.11.2022 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) або перебував у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у даній частині.
Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн, за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 та з 01.08.2023 по 02.08.2023, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено та не надано доказів протилежного, що за позивачу за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 та з 01.08.2023 по 02.08.2023 нараховувалась грошова допомога, а саме додаткова бойова винагорода у розмірі 30 000 грн, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення від 03.04.2024 №22/621.
Відтак обов'язок щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 30 000, грн, за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 та з 01.08.2023 по 02.08.2023 виконано відповідачем, а відповідно вимоги у зазначеній частині є необґрунтованими.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
Оскільки витрат по сплаті судового збору за подання цього позову позивач не здійснив, то відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 02.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 02.08.2023 року.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 02.08.2023 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 роздлу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 09.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА