вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2025 р. Справа№ 911/1352/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2024 (повний текст рішення складено та підписано 07.03.2025)
у справі № 911/1352/24 (суддя Третьякова О.О.)
за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про витребування земельних ділянок з незаконного володіння
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 Керівник Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області.
Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог земельного та лісового законодавства набуттям відповідачем у власність вказаних 16 земельних ділянок, які, як стверджує прокурор в позовній заяві, є землями державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства. Прокурор при цьому посилається на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2023 у справі №911/891/22 між тими ж сторонами встановлено, що набуття відповідачем спірних земельних ділянок є незаконним та порушує право державної власності на землі лісового фонду.
Короткий зміст відзиву
У відзиві відповідач послався на те, що відповідач є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, набувши їх за відплатними договорами в 2009-2010 роках, а витребування цих земельних ділянок є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном. Відповідач заперечив доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки є землями державного лісового фонду, пославшись на те, що надані прокурором в якості доказів викопіювання з геопорталу "Ліси України" є лише візуальним співставленням карти. При цьому впровадження самого геопорталу "Ліси України" відбулось після 2017 року, тому відповідач при придбанні цих земельних ділянок в 2009-2010 роках не міг на той час здійснити таке співставлення, що спростовує недобросовісність відповідача. Відповідач також послався на те, що 16 спірних земельних ділянок Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичним особам правомірно на підставі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248, земельні ділянки на час прийняття вказаного рішення відносились до земель запасу Глібівської сільської ради. Відповідач зазначив, що листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство "Димерське лісове господарство" не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га, за рахунок якої в подальшому були утворені 16 спірних земельних ділянок, які Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичних осіб. Відповідач стверджує, що спірні земельні ділянки виділялись Глібівською сільською радою не за рахунок земель лісогосподарського призначення, а за рахунок земель запасу, зміна цільового призначення спірних 16 земельних ділянок відповідно до рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 здійснювалась з пасовища на землі громадської забудови, Глібівська сільська рада отримала погодження від Димерського лісового господарства на передачу земель в землі запасу сільської ради. Також відповідач послався на те, що у наявних висновках державної експертизи від 27.04.2009 зазначено, що спірні земельні ділянки є земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а проекти землеустрою були погоджені Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, Вишгородським відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Київською обласною СЕС, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Управлінням культури і туризму. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог у даній справі, при цьому відповідач посилається на те, що строк позовної давності належить обчислювати з моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 (з моменту вибуття земельних ділянок з державної власності), або з 01.01.2013 (з моменту створення та оприлюднення в загальному доступі Публічної кадастрової карти), або з 25.08.2016 (з моменту затвердження та оприлюднення генерального плану села Глібівка, відповідно до якого спірні земельні ділянки входять до складу села).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.10.2024 позов задоволено.
Витребувано на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" земельні ділянки лісового фонду з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" на користь Київської обласної прокуратури 8 779 грн 47 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що:
- у справі №911/891/22 (рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023 у справі №911/891/22, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 28.11.2023), встановлено, що при прийнятті рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були порушені вимоги земельного законодавства та Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення у Державного підприємства "Димерське лісове господарство", зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам землі лісогосподарського призначення Кам'янського лісництва, за рахунок якої були утворені спірних 16 земельних ділянок;
- на підставі принципу res judicata, відповідно до якого розбіжності між сторонами в питанні обставин утворення спірних земельних ділянок та їх набуття відповідачем вирішені остаточним судовим рішенням у справі №911/891/22, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки фактично розташовані на землях державного лісового фонду та були набуті відповідачем з порушенням права державної власності на землі лісового фонду;
- спірні земельні ділянки відповідно до обставин справи фактично були залісненими на момент їх набуття відповідачем та розташовані повністю або частково в межах Кам'янського лісництва, та, до того ж, набувались відповідачем єдиним масивом, а тому наявні підстави для висновку про недобросовісність їх набуття відповідачем, враховуючи, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (розташування в лісі, відсутність забудови та залісненість) відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки, які формально набувались ним з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування житлового будинку", фактично є землями лісогосподарського призначення Кам'янського лісництва і не можуть використовуватись для житлової забудови;
- спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з державної власності поза волею власника - держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача;
- заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном;
- задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у право відповідача на мирне володіння майном, а спірні земельні ділянки лісового фонду підлягають поверненню власнику за правилами статті 387 ЦК України;
- відповідачем не спростовані доводи прокурора про те, що позивач про порушення своїх прав об'єктивно дізнався не раніше 22-23.02.2021, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності відповідача на вказані 16 спірних земельних ділянок;
- враховуючи п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо продовження строків на період дії карантину) та п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо зупинення перебігу строку позовної давності на строк дії воєнного стану), трирічній строк позовної давності прокурором не пропущений.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" звернулося 25.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 25.03.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2024 у справі №911/1352/24 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі скаржник наголошував, що:
- встановлюючи обставину повного чи часткового накладення меж кварталу 86 Кам?янського лісництва Димерського лісового господарства на спірні земельні ділянки, суд по суті виходив з єдиного доказу - фрагменту з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесенням на неї меж кварталу лісництва, проте, відповідач заперечував врахування цього доказу, оскільки цей документ був виготовлений в ручному режимі в рамках підготовки прокуратури до подання позовної заяви, особа, яка виготовила, цей документ, як і рівень її експертності та наявність відповідних повноважень на виготовлення таких документів, судом не перевірялась та не встановлювалась; а заперечення відповідача проти належності та допустимості такого доказу судом не були ані враховані, ані відхилені;
- решта доказів, на які здійснюється посилання суду в обґрунтування обставини накладення меж лісового кварталу на спірні земельні ділянки (матеріали лісовпорядкування, таксаційні матеріали та планшети), то вони самостійно не можуть ані підтвердити, ані спростувати такої обставини, оскільки не містять жодної прив'язки до спірних земельних ділянок, їх координат, чи фактичного місцезнаходження, а судом прийняті як безумовні та без належного обґрунтування яким чином вони це підтверджують;
- судом було порушено засади рівності та диспозитивності сторін, видаючи власні висновки за доводи одного з учасників та їх оцінку стосовно строку позовної давності;
- суд не надав оцінки заявам свідків - первісних набувачів спірних земельних ділянок, якими підтверджувався факт відсутності залісненості декількох земельних ділянок, та неможливості такі земельні ділянки сприймати як лісові, і суд першої інстанції обґрунтовуючи свої висновки стандартами доказування, надав перевагу доказам прокуратури, які не містять в собі достеменних відомостей щодо обставин заліснення спірних земельних ділянок;
- суд сприйняв заяву відповідача про застосування позовної давності (яка застосовується виключно у випадку обґрунтованості позовних вимог) як непослідовну поведінку та суперечливу правову позицію, що не узгоджується з доктринальним засадами позовної давності, як елементу правової визначеності;
- на стадії підготовчого провадження з відзивом на позовну заяву відповідачем було надано до суду звіт з експертної грошової оцінки земельних ділянок від 21.06.2024, згідно якого їх вартість складає 7 821 221,00 грн, вказане клопотання відповідача залишилось без уваги суду та не було розглянуто взагалі, на спростування чого матеріали справи не містять ні ухвали у вигляді окремого документу, ані навіть протокольної ухвали;
- окрім відсутності посилань на конкретні докази, з яких достеменно можна було б встановити залісненість тієї чи іншої земельної ділянки, ігноруючи заяви свідків, суд безпідставно звів 16 земельних ділянок, які набувалися різними фізичними особами, в єдиний масив, який, на думку суду, має і однакову залісненість, і однаковий правовий режим, що є виключно припущенням суду;
- на спірних земельних ділянках відсутній ліс (у його правовому визначенні), однак на деяких земельних ділянках наявні дерева, які не становлять зімкнену лісову культуру, не є і не можуть бути сприйняті як ліс, суд самостійно визначив таку позицію суперечливою, та припустив, що відповідач не виключає наявності лісу на спірних земельних ділянках, що прямо суперечило доводам та позиції відповідача.
Також, скаржник в аспекті доводів щодо позовної давності наголошував, що:
- при поданні позовної заяви прокуратурою в межах справи 911/891/22 (рішення у якій суд першої інстанції застосовував як преюдиціальні) останньою здійснювалось посилання на те, що про обставину порушення прав позивача їй стало відомо внаслідок перевірки законності відведення земельних ділянок в межах Вишгородського району Київської області;
- проте, прокуратурою пропущено строки на звернення до суду у цій справі, оскільки за встановлених обставин - право особи в інтересах якої звернулась прокуратура було порушено (на думку прокуратури) в момент вибуття спірних земельних ділянок у володіння іншої особи, а відтак початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли саме Вишгородська районна державна адміністрація довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме - про факт вибуття спірних земельних ділянок у володіння інших осіб;
- з відзивом на позов відповідачем долучені докази, з яких вбачається, що спірні земельні ділянки єдиним масивом були включені в межі села Глібівка ще в 2001 році, а в 2005 році відбулось погодження на передачу їх в землі запасу Глібівської сільради. В 2009 році були розроблені проекти землеустрою спірних земельних ділянок, відведені та передані у власність фізичних осіб; у період з 16.12.2009 по 22.03.2010 спірні земельні ділянки шляхом купівлі за відплатними договорами були придбані відповідачем, а право власності пройшло державну реєстрацію, після чого останній вільно та відкрито ними володів та користувався протягом 14 років;
- на будь-якому з цих етапів особа, в інтересах якої наразі звертається прокуратура до суду, як і ДП «Димерське лісове господарство» та його правонаступник - Філія «Димерське лісове господарство «Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», яке вважається прокуратурою землекористувачем, мали змогу довідатись про порушення їх права, якщо таке порушення мало місце, оскільки мали здійснювати контроль за своєю власністю - здійснювати перевірку належності стану земельної ділянки та інших дій, що входять в коло їх повноважень;
- виходячи навіть з обґрунтування позовної заяви, в якій прокуратура посилається на неправомірність Рішення Глібівської сільської ради №248 від 29.04.2009, що, на думку прокуратури, стало першочерговою підставою для вибуття спірних земельних ділянок з власності позивача, то облік строку позовної давності має розпочинатися з дати ухвалення цього рішення;
- проекти землеустрою отримали відповідні погодження з боку державних органів, що в тому числі передбачають проведення відповідного контролю під час відведення земельних ділянок, та станом на дату затвердження проектів землеустрою спірних земельних ділянок Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської РДА (код за ЄДРПОУ - 25800925) перебував в структурі Вишгородської РДА;
- Вишгородська районна державна адміністрація в особі свого структурного підрозділу не лише була обізнана, але й погоджувала проекти землеустрою спірних земельних ділянок, що опосередковано свідчить про можливість позивача бути обізнаним про потенційне порушення його прав, якщо таке мало місце;
- відповідачем було дотримано всі процедурні аспекти з державної реєстрації прав на землю при наявності безперервного державного обліку та реєстрацію прав на землю, як і безперервності повноважень прокуратури на здійснення відповідного нагляду та контролю;
- необґрунтованим є висновок суду про необхідність обрахунку строку позовної давності з моменту внесення відомостей про право власності відповідача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно який почав функціонувати після набуття прав на спірні земельні ділянки, а обов'язку здійснювати перереєстрацію таких прав в новому реєстрі у відповідача не було;
- реєстрація спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі відбулась 12.05.2016, а відтак такі відомості автоматично відобразились і в Публічній кадастровій карті України, а тому відомості щодо спірних земельних ділянок, зокрема щодо їх розміру, кадастрового номера та цільового призначення (з чим не погоджується прокуратура), як і генеральний план села Глібівка, затверджений рішенням Глібівської сільської ради №55 від 25.08.2016, з якого вбачається, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах житлової території садибної забудови та входять в межі села Глібівка, були загальнодоступними з вказаної дати і для позивача і для прокуратури, що свідчить про те, що вказані особи могли довідатись про порушене право, за захистом якого звернулися;
- ініціювання листування з державними органами та отримання відповідних відповідей, які покладаються в основу позову, в тому числі й в обґрунтування причин пропуску позовної давності, не може бути підставою для відмови в застосування наслідків пропуску такого строку;
- відповідач навів аргументовані доводи щодо того, що і прокуратура, і позивач могли довідатися про порушене право раніше, натомість прокуратурою не підтверджено обставини неможливості довідатися позивачем про його порушене право в межах строків позовної давності;
- обставина пропуску строку позовної давності є очевидною, початок перебігу такого строку є дата прийняття рішення Глібівською сільською радою №248 - 29.04.2009, і за будь-яких обставин, прокуратурою не наведено поважності причин пропуску строку позовної давності, а відповідачем наведено докладну процедуру та підтверджені факти реєстрації прав на спірні земельні ділянки, яким було присвоєно кадастрові номери, внесено в державний земельний кадастр, відображено в публічній кадастровій карті, пройдено державну реєстрацію та зареєстровано в поземельних книгах, всі ці відомості є або публічно доступними, або могли бути отримані як прокуратурою, так і позивачем в межах строків позовної давності.
Крім того, скаржник наголошував, що придбаваючи земельні ділянки за відплатними договорами у фізичних осіб, які (1) знаходились в межах населеного пункту села Глібівка, (2) були виділені на підставі рішення сільської ради, в межах території якої вони знаходяться, (3) лише частина з яких має деревні насадження, які за своїми ознаками не можуть сприйматися як ліс, (4) діючи на підставі офіційних документів, та пройшовши відповідні державні реєстраційні процедури, (5) не маючи жодних інструментів для перевірки чи спростування відомостей щодо земельних ділянок, які внесені в державні акти, відповідач не знав, не міг знати та припускати, що такі земельні ділянки можуть бути віднесені до земель лісогосподарського призначення. Отже, відповідач є добросовісним набувачем належного майна, оскільки набув право власності на підставі оплатних договорів, не знав та за всіма обставинами не міг знати про наявність ризиків його можливого витребування.
Також, скаржник зазначав наступне:
- враховуючи, що спірні земельні ділянки були включені єдиним масивом в межі села, то сільська рада мала право здійснити вилучення їх для інших потреб в тому числі і з земель лісового фонду, розташованих у межах села із постійного користування лісогосподарського підприємства;
- лист 05.04.2021 ДП «Димерське лісове господарство» є неналежним доказом, оскільки в силу того, що земельні ділянки вилучались на підставі проектів землеустрою, кадастрові номери були присвоєні земельним ділянкам вперше, тобто ДП «Димерське лісове господарство» не могло володіти інформацією щодо земельних ділянок за таким критерієм як кадастрові номери, оскільки їх було присвоєно лише при вилученні, переданні у власність та оформленні державних актів, і наведені у ньому відомості спростовуються тим, що в 2005 році ДП «Димерське лісове господарство» в особі директора господарства Глущенко В.І. листом вих №320 від 20.09.2005 було надано підтвердження того, що господарство не заперечує щодо передачі земельної ділянки площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради, земельна ділянка, що передавалась знаходилась в межах 86 кварталу лісгоспу, перераховані виділи, які входили в межі такої земельної ділянки співпадають з тими виділами, на які нібито наразі накладаються спірні 16 земельних ділянок;
- висновки суду в частині порушення порядку виділення та передання у власність фізичних осіб спірних земельних ділянок спростовуються тим, що: 1) Земля, яка в подальшому була виділена 16-м фізичним особам була передана в межі села Глібівка; 2) Сільська рада отримала погодження від лісового господарства на передачу земель в землі запасу сільської ради; 3) Сільська рада в силу перехідних положень Земельного кодексу України діяла в межах наданих їй повноважень на розпорядження землями комунальної власності; 4) твердження, що спірні земельні ділянки перебували на момент їх виділення в державній власності не відповідають дійсності, що виключає допущення порушень ст. ст. 56, 84, 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України;
- твердження про те, що Глібівською сільською радою рішенням №248 було порушено порядок зміни цільового призначення спірних земельних ділянок з земель лісогосподарського призначення не відповідає дійсності, адже в самому рішенні вказано, що земельні ділянки виділяються за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради (пасовища), а не земель лісогосподарського призначення, і землі переходили в комунальну власність за погодження землекористувача ДП «Димерське лісове господарство» в період, коли земельне законодавство уповноважувало районну раду на зміну меж села з включенням відповідних земель до його складу, а сільську раду на розпорядження такими землями;
- з метою підтвердження дійсного цільового призначення земельних ділянок на час розгляду справи відповідачем було отримано витяги з Державного земельного кадастру щодо них, які свідчать про те, що всі земельні ділянки мають цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, що визначає дану категорію як землі житлової та громадської забудови (код 02.01 згідно класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548);
- цільове призначення спірних земельних ділянок могло бути змінене до їх передачі фізичним особам, однак жодних доказів щодо протиправності такої зміни матеріали справи не містять, як відсутні підтвердженні і того, що зміна цільового призначення відбулась саме при вирішенні питання передачі земельних ділянок в 2009 році.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
10.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Вишгородської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 2, 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що:
- розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 28.08.2021 № 698 та наданого ним фрагменту публічної кадастрової карти України з нанесеними межами 86 кварталу Кам'янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, а також проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського ДЛГ 2004 року, планово-картографічними матеріалами: планшетом № 6 лісовпорядкування 1993 року Кам'янське лісництво, планшетом № 6 та планом лісонасаджень Кам'янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісопорядкування 2003 року, планшетом № 5 та планом лісонасаджень Кам?янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2015 року;
- вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України;
- планово-картографічні матеріали лісовпорядкування - є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення та наявності права виключно у уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель;
- наявність лісових насаджень на спірних земельних ділянках підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2015 року, (складений за матеріалами лісовпорядкування 2014 року), та наданим ВО «Укрдержліспроект» фрагментом публічної кадастрової карти України;
- Вишгородська районна державна адміністрація, яка визначена прокурором у якості позивача взагалі не була учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення та подальшого її відчуження на підставі цивільно-правових угод;
- будь-якої загальнодоступної системи у якій було б зосереджено відомості про місцезнаходження всіх відведених органами місцевого самоврядування у приватну власність земель та про видачу відповідних державних актів станом на час прийняття Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 - не існувало, і водночас, з рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 № 248 та відповідних державних актів жодним чином не слідує, що вони стосуються земель державного лісового фонду, а отже, об'єктивної можливості для уповноважених державою органів та, зокрема, Вишгородської районної державної адміністрації дізнатись про існування вказаного рішення та актів, а також про те, що зазначені у вказаних державних актах земельні ділянки накладаються на землі державного лісового фонду, не було;
- у Вишгородської районної державної адміністрації відсутній обов'язок вивчати всі прийняті органами місцевого самоврядування рішення, всі укладені на території України договори та видані на їх підставі державні акти з метою відшукання ймовірних змін статуту земель державного лісового фонду;
- Вишгородська районна державна адміністрація, не була стороною договорів та інших правочинів на підставі яких відчужувались спірні земельні ділянки, а отже не мала можливості знати про їх зміст та про сам факт їх укладення;
- об'єктивна можливість виявити факт протиправного заволодіння землями державного лісового фонду у позивача виникла після реєстрації права приватної власності ТОВ «Заміське дозвілля» на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно;
- Вишгородська районна державна адміністрація в силу положень ст. 19 Конституції України та згідно з повноваженнями, передбаченими Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», не мала можливості та повноважень самостійно дізнатися про порушення інтересів держави, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, інакше, як з часу отримання повідомлення прокуратури про такі порушення та/або позовної заяви обласної прокуратури;
- єдиними доказами поінформованості Вишгородської районної державної адміністрації про перебування земель державного лісового фонду у приватній власності із зазначенням конкретних порушень інтересів держави є факт отримання нею листа Вишгородської окружної прокуратури від 27.09.2021 - після отримання листа Вишгородської окружної прокуратури від 24.09.2021 № 54-2269вих-21, і саме з цього часу можна вважати, що позивач -Вишгородська районна державна адміністрація довідалась про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до ст.122, п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України входить до компетенції цього органу виконавчої влади;
- позовна заява окружної прокуратури пред'явлена в межах трирічного строку позовної давності як з моменту обізнаності держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації про порушення її інтересів і прав 27.09.2021, так і з моменту утворення об'єктів цивільних та речових прав - спірних земельних ділянок із кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 22.03.2021 та 23.03.2021.
Також, прокурор вказував, що у спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням земель лісового фонду за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у її власності. Відповідач не є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок.
Короткий зміст відповіді на відзив
15.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла відповідь на відзив, яка прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, і в якій відповідач, в заперечення доводів відзиву додатково наголошував на наступному:
- встановлюючи обставину повного чи часткового накладення меж кварталу 86 Кам?янського лісництва Димерського лісового господарства на спірні земельні ділянки суд по суті виходив з єдиного доказу - фрагменту з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесенням на неї меж кварталу лісництва, і проти врахування цього доказу відповідач заперечував під час розгляду справи по суті, оскільки цей документ був виготовленим в ручному режимі в рамках підготовки прокуратури до подання позовної заяви, адже особа, яка виготовила, цей документ, як і рівень її експертності та наявність відповідних повноважень на виготовлення таких документів, судом не перевірялась та не встановлювалась, і відзив прокуратури цього не спростовує;
- доводи прокуратури зводяться до неправильного тлумачення положень ст. 261 Цивільного кодексу України в контексті застосування строку позовної давності;
- відповідач є добросовісним набувачем земельних ділянок і за відсутності будь-якого підтвердження використання державою спірних земельних ділянок щонайменше з 2009 року, в тому числі і в лісовому господарстві, у цій справі не може йти мова про відновлення будь-якого суспільного інтересу, дотримання справедливого балансу чи пропорційності втручання у право власності, у випадку витребування у відповідача спірних земельних ділянок.
Короткий зміст пояснень
25.07.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли додаткові пояснення по сутні спору, в яких третьою особою наголошувалось, що:
- інформація надана ВО «Укрдержліспроект» є належним доказом по справі, що підтверджує накладання спірної земельної ділянки із землями лісгоспу;
- рішенням тридцятої сесії п'ятого скликання Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248-30-V, надалі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, було затверджено проекти землеустрою щодо відведення безоплатно у власність 20-ти земельних ділянок загальною площею 4,4764 га громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с.Глібівка Вишгородського району Київської області за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради та про передачу безоплатно у власність громадянам земельних ділянок;
- матеріалами лісовпорядкування кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу підтверджується, що усі землі кварталу №86 Кам'янського лісництва, в т.ч. земля загальною площею 7,5 в межах цього кварталу, за рахунок якої рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені та передані у власність громадянам 16 спірних земельних ділянок, на момент прийняття рішення Глібівською сільською радою від 29.04.2009 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство»;
- рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 стосовно вказаних спірних земельних ділянок за своєю суттю було одночасно і рішенням про вилучення, і рішенням про зміну цільового призначення землі кварталу №86 Кам'янського лісництва площею 7,5 га (враховуючи, що спірні 16 земельних ділянок рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені за рахунок землі Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство», але вказаним рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були відведені громадянам у власність вже з іншим цільовим призначенням (як землі житлової та громадської забудови) і рішенням про безоплатну передачу цих спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам, проте, не приймалися Рішення щодо вилучення та/або погодження зміни цільового призначення відведених у приватну власність лісових ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, розташованих на землях державного лісового фонду та які перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство» (а наразі в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України)»;
- спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, набуті у приватну власність всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/1352/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2024, розгляд справи призначено на 13.05.2025.
13.05.2025 розгляд справи №911/1352/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами та перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.
Після виходу суддів з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №911/1352/24 призначено на 18.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 оголошено перерву у розгляді справи №911/1352/24 до 09.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи №911/1352/24 до 16.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 розгляд справи призначено на 10.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 оголошено перерву у розгляді справи №911/1352/24 до 17.09.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 17.09.2025 з'явився прокурор, представник відповідача (скаржника) та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Позивач в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду в електронний кабінет в системі «Електронний суд».
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
В судовому засіданні представник відповідача (скаржника) підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові прокурора відмовити повністю.
Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними матеріалами справи, і що перевірено судом апеляційної інстанції, при розгляді справи №911/891/22 між тими ж сторонами (справа №911/891/22 за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємство "Димерське лісове господарство" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Димерської селищної ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками), було встановлено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, надалі - спірні земельні ділянки, розташовані на землях державного лісового фонду та були набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" з порушенням права державної власності на землі лісового фонду за наступних обставин.
У вказаній справі встановлено наступне.
Кожна із вказаних 16 спірних земельних ділянок утворена за рахунок землі лісогосподарського призначення загальною площею 7,5 га кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу.
Державне підприємство "Димерське лісове господарство" є державним лісогосподарським підприємством, яке створене відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 07.02.2005 №111 "Про перейменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту" і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 16.02.1994.
На території Вишгородського району Київської області розташоване Кам'янське лісництво. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12.01.1954 №22-р Кам'янське лісництво віднесене до лісів першої групи лісів зеленої зони м. Києва.
Землі Кам'янського лісництва Вишгородського району Київської області, зокрема, кварталу №86 Кам'янського лісництва, перебувають у постійному користуванні Державного підприємства "Димерське лісове господарство", що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, зокрема планшетом №6 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 1993 року, планшетом №6 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2003 року та планшетом №5 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2014 року. Акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Кам'янського лісництва Державне підприємство "Димерське лісове господарство" не оформлювало.
Рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 22.08.2001 №62 погоджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до складу села земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га землі запасу сільської ради і 7,5 га землі Димерського держлісгоспу.
Рішенням Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ затверджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га землі запасу сільської ради та 7,5 га землі Димерського держлісгоспу.
Листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство "Димерське лісове господарство" повідомило Глібівську сільську раду про те, що Державне підприємство "Димерське лісове господарство" не заперечує щодо передачі земельної ділянки ДП Димерського лісгоспу Кам'янського лісництва в кварталі 86, виділ 11, 11.1, 12, 13, 13.2, 23, 26, 27, площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради, при умові дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків згідно з ст.156 Земельного кодексу України.
Вказаний лист Державного підприємства "Димерське лісове господарство" від 20.09.2005 №320 був адресований Глібівській сільській раді, яка не була органом державної влади, уповноваженим на прийняття рішення про вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, та не містив конкретних умов вилучення земельної ділянки, тому не може вважатись згодою землекористувача на вилучення відповідної земельної ділянки в установленому порядку.
Рішенням тридцятої сесії п'ятого скликання Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248-30-V (далі - рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009), було затверджено проекти землеустрою щодо відведення безоплатно у власність 20-ти земельних ділянок загальною площею 4,4764 га громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с.Глібівка Вишгородського району Київської області за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради та про передачу безоплатно у власність громадянам земельних ділянок, а саме:
1. ОСОБА_1 , площею 0,2500 га,
2. ОСОБА_2 , площею 0,2500 га,
3. ОСОБА_3 , площею 0,2500 га,
4. ОСОБА_4 , площею 0,2500 га,
5. ОСОБА_5 , площею 0,2500 га,
6. ОСОБА_6 , площею 0,2500 га
7. ОСОБА_7 , площею 0,2500 га,
8. ОСОБА_8 , площею 0,2500 га,
9. ОСОБА_9 , площею 0,2500 га
10. ОСОБА_10 , площею 0,2500 га,
11. ОСОБА_11 , площею 0,2500 га,
12. ОСОБА_12 , площею 0,2500 га,
13. ОСОБА_13 , площею 0,2500 га,
14. ОСОБА_14 , площею 0,2500 га,
15. ОСОБА_15 , площею 0,2500 га,
16. ОСОБА_16 , площею 0,2500 га,
17. ОСОБА_17 , площею 0,2500 га,
18. ОСОБА_18 , площею 0,0971 га
19. ОСОБА_19 , площею 0,0633 га,
20. ОСОБА_20 , площею 0,0660 га.
Однак, матеріалами лісовпорядкування кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу підтверджується, що усі землі кварталу №86 Кам'янського лісництва, в т.ч. земля загальною площею 7,5 в межах цього кварталу, за рахунок якої рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені та передані у власність громадянам 16 спірних земельних ділянок, на момент прийняття рішення Глібівською сільською радою від 29.04.2009 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні Державного підприємства "Димерське лісове господарство".
Тобто, рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 стосовно вказаних спірних земельних ділянок за своєю суттю було одночасно і рішенням про вилучення, і рішенням про зміну цільового призначення землі кварталу №86 Кам'янського лісництва площею 7,5 га (враховуючи, що спірні 16 земельних ділянок рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені за рахунок землі Кам'янського лісництва Державного підприємства "Димерське лісове господарство", але вказаним рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були відведені громадянам у власність вже з іншим цільовим призначенням - як землі житлової та громадської забудови) і рішенням про безоплатну передачу цих спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам.
При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу площею 7,5 га у 2001-2009 не належало до повноважень Глібівської сільської ради та, крім того, потребувало згоди, щонайменше державного органу лісового господарства та могло вчинятись за рішенням Вишгородської районної державної адміністрації або Кабінету Міністрів України. В той же час, відповідний державний орган лісового господарства не надавав згоду на зміну цільового призначення, а Вишгородська районна державна адміністрації та Кабінет Міністрів України не приймали рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу.
Тобто, при прийнятті рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були порушені вимоги земельного законодавства та Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення у Державного підприємства "Димерське лісове господарство", зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам землі лісогосподарського призначення Кам'янського лісництва, за рахунок якої були утворені спірних 16 земельних ділянок. Крім того, станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 громадяни та юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади взагалі не могли набувати у власність землі лісогосподарського призначення (за винятком замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств відповідно до ч.2 ст.56 Земельного кодексу України).
27.04.2009, тобто за два дні до прийняття цього рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, Головним управлінням Держкомзему в Київській області, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл сервіс", були надані висновки добровільної первинної державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до яких подані на експертизу проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідають вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюються позитивно при умові виконання зауважень, вказаних в пункті 10 цих висновків. Такі однотипні висновки Головне управління Держкомзему в Київській області надало проектам землеустрою щодо відведення земельних ділянок наступним особам:
1. ОСОБА_2 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-107е),
2. ОСОБА_3 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-93е),
3. ОСОБА_4 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-102е),
4. ОСОБА_5 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-98е),
5. ОСОБА_6 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-96е),
6. ОСОБА_7 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-103е),
7. ОСОБА_8 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-89е),
8. ОСОБА_11 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-90е),
9. ОСОБА_12 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-92е),
10. ОСОБА_13 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-95е),
11. ОСОБА_14 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-91е),
12. ОСОБА_15 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-99е),
13. ОСОБА_16 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-106е),
14. ОСОБА_17 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-108е),
15. ОСОБА_18 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-101е),
16. ОСОБА_19 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-104е).
Обставини щодо відведення у власність інших 4-х земельних ділянок, які також були вказані в рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме земельних ділянок громадянам: ОСОБА_1 , площею 0,2500 га, ОСОБА_9 , площею 0,2500 га, ОСОБА_10 , площею 0,2500 га, та ОСОБА_20 , площею 0,0660 га, судом у межах даної справи №911/1352/24 не підлягають дослідженню, оскільки позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області у справі №911/1352/24 вказаних 4-х земельних ділянок - не стосується.
На підставі вказаного рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, Управлінням земельних ресурсів в Вишгородському районі Київської області 11.11.2009 видано державні акти на право власності:
1. ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202, державний акт серії ЯИ №389856,
2. ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203, державний акт серії ЯИ №389855,
3. ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204, державний акт серії ЯИ №389854,
4. ОСОБА_5 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205, державний акт серії ЯИ №389867,
5. ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206, державний акт серії ЯИ №389860,
6. ОСОБА_7 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207, державний акт серії ЯИ №389870,
7. ОСОБА_8 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208, державний акт серії ЯИ №389873,
8. ОСОБА_11 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211, державний акт серії ЯИ №389862,
9. ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ №389865,
10. ОСОБА_13 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213, державний акт серії ЯИ №389863,
11. ОСОБА_14 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214, державний акт серії ЯИ №389864,
12. ОСОБА_15 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215, державний акт серії ЯИ №389858,
13. ОСОБА_16 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216, державний акт серії ЯИ №389859,
14. ОСОБА_17 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217, державний акт серії ЯИ №389869,
15. ОСОБА_18 , на земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218, державний акт серії ЯИ №389868,
16. ОСОБА_19 , на земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219, державний акт серії ЯИ №389853.
У кожному з цих державних актів на право власності на земельну ділянку від 11.11.2009 місцем розташування вказаних 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 зазначено: село Глібівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.
В той же час, фрагментом з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесеними межами кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу, планом лісонасаджень Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2014 року, витягом проекту організації та розвитку Кам'янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2004 рік, витягом проекту організації та розвитку Кам'янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2015 рік, листом Державного підприємства "Димерське лісове господарство" №01-341 від 15.04.2021, а також листом ВО "Укрдержліспроект" №698 від 28.08.2021 підтверджується те, що кожна з вказаних 16 земельних ділянок повністю або частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства "Димерське лісове господарство", а саме на землі кварталу №86 Кам'янського лісництва Державного підприємства "Димерське лісове господарство".
Протягом грудня 2009 - березня 2010 відповідач із кожною із 16-ти вищевказаних фізичних осіб уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до яких вищевказані фізичні особи відповідачу продали, а відповідач купив у них вищевказані 16 земельних ділянок, а саме:
1. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №202 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202,
2. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №203 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203,
3. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №121 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204,
4. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №355 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205,
5. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №120 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206,
6. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №505 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207,
7. ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №504 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208,
8. ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №534 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211,
9. ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №522 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212,
10. ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №72 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213,
11. ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №162 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214,
12. ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №579 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215,
13. ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №356 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216 відповідачу,
14. ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №39 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217,
15. ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №31 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218,
16. ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №583 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219.
12.05.2016 усі вищевказані 16 земельних ділянок Управлінням Держгеокадастру у Вишгородського районі Київської області були зареєстровані в Державному земельному кадастрі.
Відповідно до п.1 рішення 1 сесії VIII скликання Димерської селищної ради "Про початок реорганізації юридичних осіб-сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами…" від 27.11.2020 №5-1-VIII розпочата процедура реорганізації Глібівської сільської ради шляхом її приєднання до Димерської селищної ради.
22.03.2021 та 23.02.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлією Вадимівною на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які були укладені відповідачем з вищевказаними фізичними особами в грудні 2009-березні 2010, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем право власності на вказані 16 спірних земельних ділянок, а саме:
- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 22.03.2021,
- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 23.03.2021.
В подальшому, в червні 2022 прокурор звернувся до Господарського суду Київської області з негаторним позовом в інтересах держави в особі позивача (Вишгородської районної державної адміністрації) до відповідача (ТОВ "Заміське дозвілля") про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спірними 16-ма земельними ділянками (справа №911/891/22 Господарського суду Київської області).
Судами при розгляді справи №911/891/22 (рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та постановою Верховного Суду від 28.11.2023 у справі №911/891/22) було встановлено, що розпорядження Глібівською сільською радою землею лісогосподарського призначення державної власності площею 7,5 га кварталу №86 Кам'янського лісництва Державного підприємства "Димерське лісове господарство" та виділення за рахунок цієї землі Глібівською сільською радою рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 16 спірних земельних ділянок було незаконним та порушило право державної власності на землі лісогосподарського призначення. Відведені земельні ділянки розташовані в лісовому масиві, який становить єдину екосистему, є земельними ділянками лісогосподарського призначення та вкриті лісовими культурами, в т.ч. сосна, береза, осика тощо, а рішення про переведення цих земельних ділянок для нелісогосподарських потреб у встановленому законом порядку не приймалось.
Установивши наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації та те, що ці права на теперішній час порушені саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля", за яким зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, які є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності, суди у справі №911/891/22 дійшли однак висновку про відмову в задоволенні заявленого прокурором у справі №911/891/22 негаторного позову, оскільки у цьому випадку належним способом захисту порушеного права власності на землю є подання саме віндикаційного позову.
Звертаючись в травні 2024 до Господарського суду Київської області з віндикаційним позовом до відповідача у справі №911/1352/24, прокурор посилається на те, що відповідач є недобросовісним володільцем спірних земельних ділянок, та просить суд витребувати їх з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі позивача.
Відповідач, заперечуючи повністю проти позову у справі №911/1352/24, посилається на відсутність порушень земельного законодавства при виділенні Глібівською сільською радою спірних земельних ділянок у приватну власність, на добросовісність набуття відповідачем цих земельних ділянок та на те, що витребування земельних ділянок є невиправданим втручанням у право відповідача на мирне володіння майном. Крім того, відповідач просив при вирішенні спору застосувати строк позовної давності до позовних вимог у справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо підстав звернення прокурора до суду першої інстанції з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Отже, чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Щодо повноважень прокурора суд враховує, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Вирішуючи питання щодо повноважень прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурор обґрунтував підстави для представництва у спірних правовідносинах, в яких прокурор стверджує про порушення права власності держави на земельну ділянку лісового фонду, а також інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.
Прокурор звертався з відповідними листами до Вишгородської районної державної адміністрації, яка самостійно не забезпечила захист інтересів держави, про що прокурором надані листи Вишгородської районної державної адміністрації від 18.10.2021 №7-20/2302 (у якому Вишгородська РДА просить прокурора звернутись до суду з позовом), від 30.01.2024 №07-20/496 та лист прокурора від 21.05.2024 №54-2836вих-24.
Наведене свідчить про наявність достатніх підстав для здійснення захисту інтересів держави прокурором.
Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Як вказував Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі №910/16505/19 від 11.09.2020).
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, остаточним судовим рішенням у справі №911/891/22, зроблено висновок про те, що спірні земельні ділянки фактично розташовані на землях державного лісового фонду та були набуті відповідачем з порушенням права державної власності на землі лісового фонду.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 у справі № 911/891/22 вказав, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту, що зумовило відмову у задоволенні позову, і звернення прокурора з новим позовом у даній справі, в якому заявлено вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області.
При цьому, у справі № 911/891/22 питання стосовно добросовісності набувача (відповідача) щодо спірних земельних ділянок - не досліджувалось, і відповідач у спорі в межах справи № 911/1352/24 заявляє, зокрема, про добросовісність набуття ним спірних земельних ділянок та неможливість задоволення позову.
У відповідності до ч.1, 2 ст.373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами (ст.3 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
Ліс - це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. (ст.1 Лісового кодексу України в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. (ст.7 Лісового кодексу України в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст.8 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Також відповідно до ч.1, 2 та 4 ст.17 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Разом з тим, пунктом 5 прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) було передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до частини третьої статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).
При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядатися такі питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його "майном"? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?
Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справах Iatridis v. Greece, § 58; Former King of Greece and Others v. Greece, § 79; Broniowski v. Poland, § 147).
Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв'язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи "закон" стаття 1 Першого протоколу посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (рішення Європейського суду з прав людини у справах Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic, § 54; Vistins and Perepjolkins v. Latvia, § 96).
Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення Європейського суду з прав людини у справах East West Alliance Limited v. Ukraine, § 167; Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.S. v. Bulgaria, § 37).
Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам (рішення Європейського суду з прав людини у справі Belane Nagy v. Hungary, пункт 113).
При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть, якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності, понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).
Тобто, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Таким чином, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 316, частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто, позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №910/73/17).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак, уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц).
Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені статтею 387 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача. При цьому, об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального України.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Принцип правової визначеності передбачає, зокрема, те, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" виклав правову позицію, відповідно до якої принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об'єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004).
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
При цьому, необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України").
Зазначені висновки також узгоджуються з рішенням ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України".
За змістом ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку встановлено, що прокурором не було надано і суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи достатніх, допустимих та належних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України того, що спірні земельні ділянки були отримані фізичними особами, і в подальшому придбані відповідачем на підставі цивільно-правових договорів, за наявності факту обізнаності останніх про наявність перешкод до вчинення відповідних правочинів.
Так, придбаваючи земельні ділянки за відплатними договорами у фізичних осіб, які (1) знаходились в межах населеного пункту села Глібівка, (2) були виділені на підставі рішення сільської ради, в межах території якої вони знаходяться, (3) лише частина з яких має деревні насадження, (4) діючи на підставі офіційних документів, та пройшовши відповідні державні реєстраційні процедури, (5) не маючи жодних інструментів для перевірки чи спростування відомостей щодо земельних ділянок, які внесені в державні акти, відповідач не знав, не міг знати та припускати, що такі земельні ділянки можуть бути віднесені до земель лісогосподарського призначення.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач є добросовісним набувачем належного майна, оскільки набув право власності на підставі оплатних договорів, не знав та за всіма обставинами не міг знати про наявність ризиків його можливого витребування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, що при набутті у власність спірних земельних ділянок відповідачем, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив обмеження, заборони, права та вимоги третіх осіб щодо такої ділянки, та з урахуванням того, що генеральний план села Глібівка, затверджений рішенням Глібівської сільської ради №55 від 25.08.2016, з якого вбачається, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах житлової території садибної забудови та входять в межі села Глібівка, проекти землеустрою були погоджені певними державними органами (Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, Вишгородським відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Київською обласною СЕС, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області та Управлінням культури і туризму), а тому відповідач мав правомірні очікування на наявність у продавців усіх правомочностей власника, які ними набуті на підставі відповідного рішення (в якому зазначено правові підстави розпорядження спірними земельними ділянками) і набуваючи такі земельні ділянки у власність розраховував ними мирно володіти.
Також, прокурором не доведено наявність суспільного інтересу щодо спірних земельних ділянок, який би свідчив про наявність підстав для втручання у майнові права відповідача, як добросовісного набувача спірних земельних ділянок.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що добросовісний набувач (тобто відповідач) не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах обумовлених законом процедур щодо надання земельних ділянок у власність.
Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 Цивільного кодексу України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. Це є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Наведене також узгоджується з висновками Великої Палати у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (п. 6.53).
Прокурор з посланням на надані ним докази (матеріали лісовпорядкування, плани лісонасаджень Кам'янського лісництва, таксаційний опис насаджень кварталу №86 Кам'янського лісництва, лист Димерського лісгоспу від 05.04.2021 №01-341 тощо) стверджує у спорі, що спірні земельні ділянки є вільними від забудови та є залісненими на час їх набуття відповідачем. Прокурор зазначав, що відповідач в силу зовнішніх, об'єктивних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення ознак (наявність багаторічної лісової рослинності) знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки не можуть використовуватись як землі для будівництва та обслуговування житлових будинків.
Як вказувала при цьому Велика Палата Верховного Суду (постанова від 21.06.2023 у справі №916/3027/21), покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Прокурор з посланням на надані ним докази (матеріали лісовпорядкування, плани лісонасаджень Кам'янського лісництва, таксаційний опис насаджень кварталу №86 Кам'янського лісництва, лист Димерського лісгоспу від 05.04.2021 №01-341 тощо) стверджує у спорі, що спірні земельні ділянки є вільними від забудови та залісненими на час їх набуття відповідачем. Прокурор зазначає, що відповідач в силу зовнішніх, об'єктивних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення ознак (наявність багаторічної лісової рослинності) знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки не можуть використовуватись як землі для будівництва та обслуговування житлових будинків.
Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи прокурора, оскільки відповідач по-перше, не є спеціалізованою установою, яка має спеціальні знання на визначення того, що саме розташовано на земельній ділянці (ліс чи рослинність, яка там перебуває внаслідок самозаліснення чи спеціальної висадки дерев), а по-друге, як зазначалось вище, генеральний план села Глібівка, затверджений рішенням Глібівської сільської ради №55 від 25.08.2016, з якого вбачається, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах житлової території садибної забудови та входять в межі села Глібівка, а тому відповідач мав правомірні очікування на наявність у продавців усіх правомочностей власника, які ними набуті на підставі відповідного рішення (в якому зазначено правові підстави розпорядження спірними земельними ділянками) і набуваючи такі земельні ділянки у власність розраховував ними мирно володіти.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 ст. 13, частина 7 ст. 41, частина 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 Земельного Кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
В свою чергу, прокурором не доведено, що відповідач здійснює свою діяльність, як добросовісний набувач, з порушенням безпечності довкілля, погіршенням екологічної ситуації, використанням власності на шкоду людині та суспільству (частина 3 ст. 13, частина 7 ст. 41, частина 1 ст. 50 Конституції України), що, відповідно, виключає підстави для здійснення втручання держави у право мирного володіння відповідними земельними ділянками відповідачем.
Також, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про недобросовісність відповідача в контексті обставини набуття відповідачем спірних земельних ділянок, які рішенням Глібівської сільською ради від 29.04.2009 були виділені фізичним особам-продавцям, єдиним масивом, оскільки по-перше, спірні земельні ділянки набувались відповідачем за окремими відплатними договорами купівлі - продажу, жодних дій по об?єднанню таких земельних ділянок в одну та/або декілька - відповідачем не вчинялось і таких доказів матеріали справи не містять, а схожість умов договорів та оформлення висновків щодо грошової оцінки в один день (18.11.2009) - жодним чином не підтверджує в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України як умисел відповідача, так і його недобросовісність щодо придбання таких земельних ділянок з порушенням вимог закону щодо їх придбання. Крім того, поняття «єдиний масив» включає як земельні ділянки, так і необхідні для їх обслуговування дороги, певні елементи рельєфу (як штучні, так і природні), тощо, проте, відповідач набув у власність виключно земельні ділянки (кожну окремо).
Усі інші доводи та посилання учасників справи розглянуті судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують і не впливають на вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції.
Зокрема, доводи скаржника про те, що суд не надав оцінки заявам свідків - первісних набувачів спірних земельних ділянок, якими підтверджувався факт відсутності залісненості декількох земельних ділянок, та неможливості такі земельні ділянки сприймати як лісові, і суд першої інстанції обґрунтовуючи свої висновки стандартами доказування, надав перевагу доказам прокуратури, які не містять в собі достеменних відомостей щодо обставин заліснення спірних земельних ділянок, а також про те, що на стадії підготовчого провадження з відзивом на позовну заяву відповідачем було надано до суду звіт з експертної грошової оцінки земельних ділянок від 21.06.2024, згідно якого їх вартість складає 7 821 221,00 грн, вказане клопотання відповідача залишилось без уваги суду та не було розглянуто взагалі, на спростування чого матеріали справи не містять ні ухвали у вигляді окремого документу, ані навіть протокольної ухвали - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки вказані документи не впливають на оцінку спірних правовідносин в контексті встановлення добросовісності відповідача при набутті спірних земельних ділянок у власність.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" про витребування з незаконного володіння відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області - задоволенню не підлягають за наведених у дані постанові підстав внаслідок встановлення факту добросовісності набуття відповідачем спірних земельних ділянок і неможливості їх витребування від добросовісного набувача, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаного позову повністю.
Також, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, було заявлено про застосування позовної давності у спорі.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Із постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц випливає, що позовна давність застосовується за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки що позовні вимоги Керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" про витребування з незаконного володіння відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області - задоволенню не підлягають за наведених у дані постанові підстав внаслідок встановлення факту добросовісності набуття відповідачем спірних земельних ділянок і неможливості їх витребування від добросовісного набувача, а тому строк позовної давності застосуванню судом не підлягає.
Усі інші доводи, обгрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора повністю, за наведених у даній постанові підстав.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- судовий збір за подачу позову слід залишити за прокуратурою;
- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 10 535 (десять тисяч п?ятсот тридцять п?ять) грн. 36 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2024 у справі № 911/1352/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2024 у справі № 911/1352/24 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення:
У позові Керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про витребування на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" земельні ділянки лісового фонду з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області - відмовити повністю.
4. Судовий збір за подачу позову залишити за прокуратурою.
5. Стягнути з Київської обласної прокуратури (м.Київ, бул.Л.Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" (03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 7, код ЄДРПОУ 34695054) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 10 535 (десять тисяч п?ятсот тридцять п?ять) грн. 36 коп.
6. Матеріали справи №911/1352/24 повернути до Господарського суду Київської області, доручивши видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано: 08.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга