09 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/4197/25
Провадження №№ 22-ц/821/1677/25, 22-ц/821/1718/25
Категорія: 310030000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3 ,
представник відповідача: адвокат Гудзь Олександр Сергійович,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Гудзя Олександра Сергійовича та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2025 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2025 року (ухвалені під головуванням судді Пономаря В.О. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів,-
Короткий зміст позовних вимог
03 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, щона підставі рішення суду від 20.11.2024 з нього стягуються аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі по 5 000,00 грн на кожну дитину щомісячно.
Вважає визначений розмір аліментів таким, що не відповідає потребам дітей різному віку та його матеріальному стану, оскільки з часу повернення в Україну 27.08.2023 він не працює та не має коштів для сплати аліментів у визначеному розмірі.
Крім того, посилався на перешкоджання відповідачем його спілкуванню з дітьми та на отримані ним тілесні ушкодження 15.01.2025, що унеможливлює його працевлаштування та отримання доходу.
На підставі викладеного, позивач просив змінити розмір аліментів з 15.01.2025, а саме : стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини усіх доходів, але не менше встановленого законом мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 15.01.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
14 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну позовних вимог та позовну заяву в новій редакції, в якій просив суд зменшити розмір аліментів з 15.01.2025, а саме: стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі по 2 500,00 грн. на кожну дитину, починаючи з 15.01.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав переконливих доказів про зміну матеріального стану та/або погіршення свого здоров'я, які б давали підстави для ухвалення такого рішення. У той же час очевидним є те, що зменшення розміру аліментів істотно погіршить рівень життя дітей і суперечитиме їхнім інтересам.
Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що суд взяв до уваги, що предметом розгляду у цій справі була вимога про зменшення розміру аліментів, яка належить до категорії сімейно-правових спорів, що є поширеною в судовій практиці та не відзначається підвищеним рівнем юридичної складності.
У сукупності, оцінюючи обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, їх тривалість, складність, значення справи для сторін, а також з урахуванням принципів розумності, співмірності та необхідності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 13 серпня 2025 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає оскаржувані рішення суду першої інстанції необгрунтованими, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2025 року та ухвалити нове, яким зменшити розмір аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітніх дітей у розмірі по 2 500,00 грн. на кожну дитину, а також скасувати додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2025 року і ухвалити нове про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що позивач не відмовляється сплачувати аліменти, проте наразі його фінансовий стан не дозволяє сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі.
Судом не взято до уваги, що позивач хоче приймати участь у вихованні дітей, проте відповідач позбавляє його такого права.
Зазначає, що при вирішенні спору суд взяв до уваги кількість автомобілів, які були зареєстровані на скаржника, проте не врахував того, що вказані транспортні засоби були продані ще до розлучення сторін, а ті, що залишилися є незначної вартості.
Суд не звернув уваги, що матеріальне становище позивача погіршилось, тому утворилась заборгованість по аліментах, при тому, що він погасив дану заборгованість за рахунок коштів, які були отримані в позику.
Також поза увагою суду залишилося те, що позивач не має власного житла, придатного для проживання та стабільного заробітку.
В обгрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення, сторона позивача посилалась на те, що заявлені до відшкодування витрати відповідача на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності, справедливості, пропорційності, співмірності, а розмір таких витрат є необґрунтованим.
В апеляційній скарзі, поданій 06 серпня 2025 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_3 - адвокат Гудзь О.С. вважає додаткове рішення необгрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 30 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач через свого представника подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн та надав докази на підтвердження понесення відповідачем цих витрат.
Позивач своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не скористався, тому суд безпідставно зменшив розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на апеляційну скаргу
На адресу Черкаського апеляційного суду 19 серпня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, проте вказаний відзив не містить підпису представника сторони та відсутні докази направлення копії відзиву на апеляційну скаргу іншим учасникам справи, тому колегією суддів вказаний відзив не береться до уваги.
Фактичні обставини справи
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі № 707/1697/24 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Встановлено, що на виконанні у Черкаському відділі державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувають виконавчі провадження, відкриті 20.01.2025, з примусового виконання виконавчих листів про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання двох дітей. Відповідно до наданих розрахунків, проведених державним виконавцем, позивач мав заборгованість зі сплати аліментів, яка 06.05.2025 погашена в розмірі 120 300,00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи квитанцією.
Черкаським РУП ГУНП в Черкаській області 22.04.2025 зареєстровано кримінальне провадження № 12025255330000427 за ч. 1 ст. 164 КК України за фактом злісного ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні відомості щодо прийнятого у кримінальному провадженні рішення.
За заявою ОСОБА_1 стосовно отримання ним 15.01.2025 тілесних ушкоджень, ймовірно, легкого ступеня тяжкості, сектором дізнання Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області 04.03.2025 розпочато кримінальне провадження № 120252553300000249 за ч. 2 ст. 125 КК України. Відомості про результати розслідування кримінального провадження у матеріалах справи відсутні.
Згідно із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 він з 15.01.2025 до 23.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: струс головного мозку; забій, садно, підапоневротична гематома голови; забита рана щоки; забій грудної клітки; шийнокраніальний больовий синдром.
Відповідно до долучених до матеріалів справи консультативного висновку спеціаліста (дитячого психіатра) від 30.05.2025 в сина позивача ОСОБА_4 виявлено розлад артикуляції мовлення з вторинними когнітивними порушеннями та рекомендовано заняття з логопедом та корекційним педагогом; повторна консультація невролога з метою пробного призначення лікування. Представником відповідача долучено й інші медичні документи, які підтверджують наявність у ОСОБА_4 порушення мовлення з призначенням лікування, у тому числі медикаментозного характеру.
Із виписки з медичної карти амбулаторного (або стаціонарного) хворого, виданої на ім'я ОСОБА_3 встановлено, що вона з 04.06.2025 до 12.06.2025 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради», де їй встановлено діагноз: розлад вегетативної нервової системи, неуточнений; супутні діагнози включають: судоми та спазми; інші уточнені хвороби органів травлення; гастроезофагеальний рефлюкс з езофагітом; ураження сітківки; вазомоторний риніт; неспокій та збудження; стан емоційного шоку та стресу.
Позивачем надано виписки з його карткових рахунків, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Акцент-Банк», відповідно до яких основним джерелом поповнення було внесення готівки на картку в терміналі самообслуговування.
Також позивачем надано акт обстеження житлово-побутових умов, складений депутатом Рускополянської сільської ради Ненадою І.М. та членами комісії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відповідно до якого в будинку, належному ОСОБА_1 умови проживання незадовільні, останній тимчасово проживає у свого рідного брата.
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав переконливих доказів зміни матеріального стану та/або погіршення стану свого здоров'я, які б давали підстави для ухвалення такого рішення. За висновками суду, очевидним є те, що зменшення розміру аліментів істотно погіршить рівень життя дітей і суперечитиме їхнім інтересам.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції по наступних підставах.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається певною мірою доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. До цього відноситься належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частини сьомої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст частини сьомої статті 170 ЦПК України, статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним. У разі видачі судового наказу про стягнення аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів і доводити реальний стан здоров'я та матеріального становища, що може бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, на підставі комплексної оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів до 2 500,00 грн на кожну дитину, оскільки позивач не надав переконливих доказів про зміну матеріального стану та/або погіршення свого здоров'я, тому зменшення розміру аліментів істотно погіршить рівень життя дітей і суперечитиме їхнім інтересам.
Судом вірно враховано, що хоча позивач і стверджує про скрутне матеріальне становище, він одноразово сплатив значну суму аліментної заборгованості ( 120 300,00 грн), що спростовує твердження щодо фінансової неспроможності, а також правильно взято до уваги інформацію про продаж позивачем транспортних засобів, що також вказує на наявність в нього фінансових ресурсів.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач є здоровою особою працездатного віку, а тимчасова непрацездатність у зв'язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні у період з 15.01.2023 до 23.01.2023 свідчить лише про тимчасову непрацездатність без наслідків встановлення особі інвалідності з обмеженням на працевлаштування, тому це не позбавляє його права і можливості працевлаштування та отримання стабільного доходу у вигляді заробітної плати.
Крім того, при прийнятті рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей станом на 2024 рік, позивач також не був працевлаштований, тому суд позбавлений можливості перевірити зміну фінансового стану відповідача з моменту прийняття рішення, зокрема в сторону його погіршення.
Крім того, із долученої виписки по рахунку відповідача вбачається, що здійснюється поповнення його рахунку, як з терміналів самообслуговування так і іншими особами і суми поповнення є різними, зокрема, від 1900,00 грн до 15 000,00 грн одноразовими платежами, що може свідчити про нестабільний, проте не низький дохід, як зазначає позивач.
Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно неприйняття судом до уваги того, що позивач хоче приймати участь у вихованні дітей, проте відповідач позбавляє його такого права, оскільки предметом даного спору є зменшення розміру стягуваних аліментів, а не усунення перешкод в спілкуванні з дітьми.
Також є необґрунтованими посилання скаржника, що суд взяв до уваги кількість автомобілів, які були зареєстровані на нього, проте не врахував, що вказані транспортні засоби були продані ще до розлучення, а ті, що залишилися є незначної вартості, оскільки при вирішенні даного спору судом враховано, що позивачем здійснено продаж трьох автомобілів. Щодо наявності у власності позивача інших транспортних засобів незначної вартості, колегія суддів звертає увагу , що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вартості зазначених транспортних засобів, тому встановити їх дійсну вартість немає можливості.
В апеляційній скарзі позивач також посилається на те, що суд не звернув уваги на різке погіршення його матеріального становища, що призвело до утворення заборгованості по аліментах, яку він погасив за рахунок позичених коштів, на підтвердження чого долучено розписку від 11.08.2025, проте такі докази не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки вони не були досліджені судом першої інстанції та отримані вже після ухвалення судового рішення.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Скаржник в апеляційній скарзі не ставить питання про поновлення строку на подання нових доказів та поважності причин їх неподання до суду першої інстанції не наводить.
Враховуючи, що долучені до апеляційної скарги докази не мають виключного значення, вони не приймаються судом апеляційної інстанції.
Інші доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Отже, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав згідно ч.1 ст.192 СК України для зменшення розміру аліментів.
Щодо доводів апеляційних скарг в частині скасування додаткового рішення.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, оцінюючи обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, їх тривалість, складність, значення справи для сторін, з урахуванням принципів розумності, співмірності та необхідності, дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).
Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:
«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку, суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Вирішуючи заяву сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що справа не є складною з правової точки зору, а практика у даній категорії справ є поширеною і під час розгляду даної справи стороною відповідача було подано лише відзив на позовну заяву та два клопотання про долучення доказів.
Суд першої інстанції оцінивши заявлений розмір витрат на правову допомогу на предмет співмірності зі складністю справи та реальності таких витрат, а також дослідивши надані докази на підтвердження понесення цих витрат, зробив обґрунтований висновок, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною .
Врахувавши складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, а також вимоги співмірності та розумності, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги сторони відповідача, що позивач своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не скористався і суд безпідставно зменшив розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, відхиляються колегією суддів, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Такі висновки суду містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 538/2401/23.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що зміст послуг, визначених як «попереднє опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини та формування правової позиції у справі» і «підготовка та подання відзиву», є взаємопов'язаними і функціонально спрямованими на досягнення однієї мети формування та подачу заперечень на позовну заяву і не є відокремленими юридичними послугами та не потребують окремої оплати, а становлять єдиний логічний процес складання та подання відзиву і на думку колегії суддів не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням зазначених документів, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Також судом першої інстанції вірно проаналізовано час перебування представника відповідача у судових засіданнях у даній справі та встановлено, що загальний час становить приблизно 2 год 20 хв, проте в акті приймання передачі послуг №17/17 від 15.07.2025 зазначено 4 год , вартість яких становить 8 000,00 грн.
Щодо зазначення в акті послуги «підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення» вартість якої становить 2 000,00 грн, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вартість цієї послуги є невиправдано високою .
Колегія суддів звертає увагу, що згідно висновку, викладеного у додатковій постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 924/564/22, не підлягає до відшкодування як судові витрати, підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки такі витрати вважаються такими, що понесені для забезпечення власної позиції у справі, а не для представництва інтересів у суді.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скаргах доводами, не вбачає.
Інші доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди сторін із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі рішення є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування за наведеними у скаргах доводами не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Гудзя Олександра Сергійовича та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишити без задоволення
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2025 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков