09 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 704/746/22
Провадження № 22-ц/821/1463/25
категорія: 301030300
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Тальнівська міська рада Звенигородського району Черкаської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тальнівської міської ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права на приватизацію квартири, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
06.09.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тальнівської міської ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права на приватизацію квартири.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16.02.1995 на підставі ордеру на житлове приміщення її батьки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 та її сестра ОСОБА_4 були вселені у квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
З того часу позивач постійно проживає у даній квартирі та офіційно в ній зареєстрована. Батько був виписаній із квартири і фактично в ній не проживав з 2008 року. Мати та сестра також були виписані з квартири і проживають в іншому місті.
У 2021 році у позивача виникла необхідність приватизувати квартиру, тому вона звернулась до органу приватизації з відповідною заявою та надала усі необхідні документи. Однак 20.01.2022 їй було надано лист, яким відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири.
Відмова вмотивована тим, що ордер на житлове приміщення від 16.02.1995 № 051542, виданий на підставі рішення виконавчого комітету № 30 від 16.02.1995 рішенням Тальнівського районного суду визнаний недійсним.
Проте, ознайомившись із змістом рішення суду, позивач прийшла до висновку, що визнано недійсним ордер № 05542, в той час як вона була вселена на підставі ордеру № 051542.
У зв'язку з тим, що ордер на підставі якого вона була вселена у квартиру дійсний до цього часу, позивач була вимушена звернутись до судуз даним позовом.
Просила суд визнати за нею право на приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії по приватизації вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що оскільки даний спір виник в наслідок відмови органу приватизації винести на розгляд комітету звернення позивача, з якою позивач не погоджується, то в такому випадку відсутній факт порушення права позивача на приватизацію, оскільки позивач реалізувала його шляхом звернення до органу приватизації та отримала певну відповідь, з якою не погоджується.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
01 липня 2025 року, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 травня 2025 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та прийняте з порушенням норм процесуального права.
Судом першої інстанції невірно визначено природу спору, адже у даній справі наявний спір саме про право на приватизацію квартири, який виник у позивача у зв'язку з тривалим терміном проживання у даній квартирі.
Також, вказала, що висновок суду першої інстанції щодо незаконності вселення позивача у квартиру є хибним, адже позивач зареєстрована у даній квартирі з 1991 року, тобто задовго до скасування ордеру, отриманого її батьками у 1995 році.
Рішення Тальнівського районного суду, яким скасовано свідоцтво про право власності на квартиру приймалось у 1996 році, проте позивач не була учасником даного процесу, оскільки на той час була неповнолітньою. Право на приватизацію квартири ОСОБА_1 набула вже після досягнення повноліття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказала, що підставою звернення до Тальнівського районного суду є саме порушення права позивача на приватизацію квартири, а саме, не вжиття відповідачем дій, пов'язаних з процедурою приватизації квартири.
Окрім того, зазначила, що до матеріалів справи приєднані документи, які надані стороною відповідача всупереч процесуального законодавства .
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
З матеріалів справи вбачається, що згідно з ордером на житлове приміщення № 051542 серії А від 16.02.1995 ОСОБА_2 з сім'єю із 4 чоловік надано право на заняття житлового приміщення в квартирі по АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (а.с. 69 ).
Відповідно до рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 05.07.1996 визнано ордер № 05542 (в мотивувальній частині рішення № 051542) серія А на жиле приміщення, виданий на підставі рішення виконкому Тальнівської міської ради народних депутатів від 16.02.1995 №30 на заселення квартири АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 недійсним (а.с. 1-4, 70).
Згідно відповіді № 8487/03-15/12.2021 від 20.01.2022 наданої Тальнівською міською радою на звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 , останню повідомлено про те, що в поданих ОСОБА_1 документах виявлені дані, зокрема ордер на житлове приміщення від 16.02.1995 № 051542, виданий на підставі рішення виконавчого комітету № 30 від 16.02.1995, який рішенням Тальнівського районного суду (справа №2-87/1996) визнаний недійсним, тому звернення не може бути винесено на розгляд комітету (а.с. 15).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Предметом спору в справі, яка переглядається є визнання за позивачем права на приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язання Тальнівської міської ради Черкаської області вчинити дії по приватизації квартири.
У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
У частині 3 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції Закону чинній на час вирішення питання про приватизацію житла) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Колегія суддів звертає увагу, що даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до п. п. 17 та 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію (додаток 2).
Громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі (додатку 3).
З матеріалів справи, зокрема з паспорта громадянина України ОСОБА_1 , виданого 08 травня 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 є зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 з 24.07.1990.
Долучений до позовної заяви технічний паспорт квартири, на яку позивач просить визнати право на приватизацію, крім плану квартири не містить даних які характеризують квартиру АДРЕСА_2 , зокрема кількість кімнат, житлову та загальну її площі.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджує, що у 2021 році вона зверталась до органу приватизації з відповідною заявою та надала даному органу всі необхідні документи.
Водночас згідно додатку до позовної заяви ОСОБА_1 не додала до позовної заяви копій поданої нею заяви з зазначенням дати її подачі органу приватизації та документів які були нею до неї долучені.
Долучена ж до позовної заяви довідка про реєстрацію місця проживання позивача № 684, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 24.07.1990 по теперішній час, датована 13.04.2022.
Листом від 20.01.2022 № 8487/03-15/12.2021, відповідач відмовив ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію квартири, оскільки в поданих нею документах було виявлено недостовірні дані, зокрема ордер на житлове приміщення від 16.02.1995 № 051542, виданий на підставі рішення виконавчого комітету № 30 від 16.02.1995, проте, рішенням Тальнівського районного суду зазначений ордер визнано недійсним.
Позивачем долучено до позовної заяви рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 05.07.1996 згідно якого визнано ордер № 05542 (в описовій та мотивувальній частинах рішення № 051542) серія А на жиле приміщення, виданий на підставі рішення виконкому Тальнівської міської ради народних депутатів від 16.02.1995 № 30 на заселення квартири АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 недійсним.
Аналізуючи посилання позивача на невідповідність № 05542 ордера зазначеного в резолютивній частині приведеного рішення № 051542 ордера на підставі якого її було вселено в квартиру, колегія суддів констатує, що з описової та мотивувальної частини приведеного рішення вбачається те, що предметом даного спору був саме ордер № 051542 виданий на ім'я ОСОБА_2 на заняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 . До складу сім'ї ОСОБА_2 входила і позивач.
Згідно із ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Аналогічну норму місить п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.
Умовою для проведення приватизації житла є обов'язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації та надання органу приватизації пакету документів визначених «Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», зокрема копії ордера на жиле приміщення, документу, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
Верховний Суд України у своїй постанові від 11.12.2013 (справа № 6-121цс13) наголосив, що право на приватизацію квартири, що належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.
Аналізуючи позовну вимогу позивача про визнання права на приватизацію квартири, апеляційний суд виходить з наступного.
З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 200/18858/16-ц (провадження N 14-165цс18).
Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що скаржником при подачі позову, за долучених нею доказів, не заявлялась вимога про визнання незаконною відмови у розгляді Тальнівською міською радою звернення ОСОБА_1 , що правомірно було враховано судом першої інстанції.
Позовні вимоги про визнання права на приватизацію квартири не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права.
Щодо посилання скаржника на порушення норм процесуального права судом першої інстанції та долучення доказів, які надано стороною відповідача всупереч процесуального законодавства, варто зазначити, що посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, скаржник в апеляційній скарзі не конкретизує які ж саме докази були прийняті судом першої інстанції поза межами строку їх подачі та чи покладені вони в основу оскаржуваного судового рішення.
Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: Н. І. Гончар
Ю. В. Сіренко