Провадження № 22-ц/821/1346/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 707/828/25 Категорія: 308020000 Суходольський О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
10 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 травня 2025 року (у складі судді Суходольського О.М.) в справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В березні 2025 року АТ «Ідея Банк» звернулось до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 55124,80 грн.
В обґрунтування зазначено, що 10.10.2023 між позивачем та ОСОБА_1 укладено угоду № С-615-014117-23-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до якої остання отримала кредит, шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитної лінії.
Процентна ставка за користування кредитом становить 72 % річних (протягом пільгового періоду 0,01 % річних на заборгованість, що виникла внаслідок здійснення безготівкової оплати за допомогою БПК в торговельно-сервісній мережі Інтернет, зняття готівки, безготівкового переказу), яка є фіксованою протягом усього строку дії угоди та може бути зміненою за умови погодження сторонами в порядку, визначеному цією угодою.
Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 30000 грн.
Позивач зазначав, що відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 07.02.2025 склала: 55124,80 грн, з яких: 30000 грн - прострочений борг; 24819,86 грн - прострочені проценти; 196 грн - технічний овердрафт; 108,94 грн - плата за використання коштів понад витратний ліміт.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 12.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Таке рішення суду мотивоване тим, що списання грошових коштів з карткового рахунку відповідачки відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальність за такі операції, що підтверджується вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2024.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач не підтвердив належними і допустимими доказами обставини, які безспірно доводили б, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці чи її особового рахунку, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12.05.2025 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування зазначає, що рішення суду є необґрунтованим, незаконним та ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник вказує, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила свій фінансовий номер, надала завірені власноручним підписом копії паспорту та ідентифікаційного номеру.
Разом з тим, зазначає, що згідно із вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2024 номер телефону НОМЕР_2 використовувався обвинуваченим ОСОБА_2 . На думку позивача, обвинувачений діяв з відома відповідачки ОСОБА_1 .
Також, відповідно до укладеного кредитного договору ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання логіна, пароля, коду розширеної реєстрації та коду підтвердження несе виключно клієнт.
У своїй скарзі АТ «Ідея Банк» вказує, що лише 04.06.2024 відповідачка повідомила позивача про вчинення кримінального правопорушення.
04.07.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Миненко О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що твердження скаржника є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки коштів не отримувала та не використовувала. Даний факт підтверджується вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2024.
Звертає увагу на те, що банком не доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Згідно з п. 1 ч. 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судом встановлено, що 10.10.2023 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду № С-615-014117-23-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Згідно з кредитним договором відповідачка отримала кредит, шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватися за дебетно?кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого кредитним договором ліміту.
Процентна ставка за користування кредитом становить 72 % річних (протягом пільгового періоду 0,01 % річних на заборгованість, що виникла внаслідок здійснення безготівкової оплати за допомогою БПК в торговельно-сервісній мережі Інтернет, зняття готівки, безготівкового переказу), яка є фіксованою протягом усього строку дії угоди та може бути зміненою за умови погодження сторонами в порядку визначеному цією угодою. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн; ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 30000 грн.
З виписки по рахунку клієнта фізичної особи № 100000 за період з 15.02.2017 по 07.02.2025 вбачається, що 11.10.2023 о 13:36 відбулося зняття готівки на суму 10000 грн з банківської карти АТ «Ідея Банк» № НОМЕР_3 (р/р № НОМЕР_1 ) з банкомату BRANCH 10026-0538 ( НОМЕР_4 ) за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. 40-років Перемоги, 16.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 55124,8 грн, яка складається із 30000 грн - прострочений борг; 24819,86 грн - прострочені проценти; 196 грн - технічний овердрафт; 108,94 грн - плата за використання коштів понад витратний ліміт.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 120242503100000 від 03.01.2024 за ч. 2 ст. 190 КК України, невстановлені особи під приводом отримання заробітку ввели в оману гр. ОСОБА_1 , шляхом заволодіння її банківськими картками та доступом до них, від імені останньої оформили кредити в різних установах, а отримані кошти викрали.
Матеріалами справи підтверджується, що 20.05.2024 ОСОБА_1 повідомила позивача про вчинення відносно неї кримінального злочину і що кримінальне провадження порушено 03.01.2024. Вказана заява-повідомлення була отримана позивачем. Однак, позивач не тільки не припинив нарахування відсотків по кредиту з моменту отримання повідомлення, а й продовжив їх нарахування понад встановлений термін дії кредитного договору, тобто понад 12 місяців.
Відповідно до вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2024, що набрав законної сили 07.01.2025, встановлено, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно. Потерпілою визнано ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Згідно з п. 1.32 ст. 1, пп. 7.1.2 ст. 7, п. 20.1 ст. 20, пп. 32.3.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» саме власник рахунку може ініціювати списання коштів та розпоряджатися ними.
Пунктом 143 Розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ 29.07.2022 № 164, надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів».
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, апеляційний суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року в справі № 686/30030/21.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, врахувавши зазначені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, що списання грошових коштів з карткового рахунку відповідачки відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальність за такі операції.
За приписами ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи встановлені в цій справі фактичні обставини, а саме факт неправомірного зняття кредитних коштів з карткового рахунку відповідача (стягнення яких є предметом спору в цій справі за вказаним позивачем кредитним договором № С-615-014117-23-980 від 10.10.2023), що підтверджується вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2024, який набрав законної сили, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено, що кредитні кошти одержано саме відповідачем, як позичальником.
При цьому, позивач не спростував викладені вище факти та не довів суду протилежного на підставі належних та допустимих доказів як це передбачено ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Отже, у розумінні вимог ст. 1054 ЦК України, у відповідача за вказаних обставин не виникло обов'язку по поверненню кредитних коштів, які фактично вона не одержувала. Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій справі є такими, що відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі АТ «Ідея Банк» просить долучити до матеріалів справи фото, які збережені у системах банку при реєстрації фінансового номеру відповідачки та відповідь позивач на лист ОСОБА_1 від 10.06.2024.
Подання таких доказів обґрунтовує тим, що останні не мали значення для підтвердження позовних вимог, проте мають значення для заперечення доводів відповідача.
Так, відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції.
Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 145/474/17).
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 367 ЦПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже в такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.
Аналогічні висновки висловлені в постановах Верховного Суду від 02.04.2025 в справі № 910/3707/24, від 14.04.2025 в справі № 202/8160/22.
Слід зазначити, що долучені до апеляційної скарги докази існували на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції та позивачу було про них відомо.
Приймаючи до уваги, що перегляд в апеляційному порядку справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, хоча існували на час розгляду справи, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства та, оскільки не надано доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від скаржника, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи як належні та допустимі докази, а також надати їм відповідну оцінку на даній стадії судового розгляду.
На підставі викладеного вище, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про долучення доказів, викладене в апеляційній скарзі, слід залишити без розгляду.
Відтак, при вирішенні вказаної справи судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин між сторонами, правильно застосовано закони, що їх регулюють та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених скаржником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 травня 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
Т.Л. Фетісова
Н.І. Гончар